АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Догляд за хворими під час лікування.

Догляд за інфекційними хворими потребує особливої уваги, додержання правил особистої гігієни: мити руки після кожного контакту з хворим, його предметами чи виділеннями. Забороняється сідати на його постіль, їсти в кімнаті, де лежить хворий, виносити з неї предмети (посуд, особисті речі). Рекомендується носити респіратор чи багатошарову ватно-марлеву пов’язку.

У домашніх умовах слід ізолювати людину від інших членів сім’ї, які ще не хворіли на цю хворобу. Хворого слід помістити в окрему кімнату, куди матиме доступ тільки одна людина, яка за ним доглядатиме. Біля дверей треба повісити халат, який слід надягати,входячи у кімнату до хворого. Таким чином, збудники хвороби не переноситимуться разом з одягом по квартирі. Як правило, дорослим людям не забороняється виходити з дому, якщо там є заразний хворий. Виняток становлять учителі, вихователі і люди, що мають відношення до продуктів споживання. Якщо хвора одна дитина в сім’ї, то іншим дітям не забороняється ходити в школу, відвідувати різні масові заходи. У разі захворювань на менінгіт, скарлатину, поліомієліт вимоги можуть бути суворішими.

Особливими є правила поводження з речами, що мають відношення до хворого.

Правильний догляд за інфекційними хворими – не тільки складова лікування, а й важливий протиепідемічний захід, який спрямовується на попередження поширення інфекцій. Звичайно, якщо інфекція небезпечна, хворого направляють у спеціалізовану інфекційну лікарню, де існує особливий режим, який попереджає проникнення інфекцій за територію лікарні.

4. Вимірювання головних числових характеристик стану хворого.

Будь-який хворий потребує застосування спеціальних процедур – складових процесу лікування або здійснення контролю над його станом. Це – вимірювання температури, пульсу, тиску, частоти дихання, збирання виділень, накладання компресів, гірчичників, промивання шлунка тощо.

Одним з головних показників стану людини є температура її тіла, оскільки більшість хворобливих процесів в організмі призводить до температурної реакції, що є складовою імунітету людини. Розподіл теплових потоків всередині тіла визначається його структурними особливостями. Тканини, розташовані ближче до поверхні тіла, мають нижчу температуру, ніж центральні. Найвищу температуру мають глибоко розташовані органи і тканини з інтенсивною теплопродукцією: серце, головний мозок, органи черевної і тазової порожнин. Найнижчу – тканини кінцівок.

Для вимірювання температури використовують медичні ртутні термометри зі шкалою від 33,2 до 42 С, які зберігають в умовах лікарні у спеціальних банках, на половину заповнених дезінфікуючим розчином (наприклад, 2 % -вим розчином карбонової кислоти). На дно банки обов’язково кладуть шар вати, на верхівці кінець термометра надягають гумовий ковпачок для того, щоб мокрий термометр випадково не вислизнув з рук. У домашніх умовах термометри зберігають у недоступному для дітей місці у спеціальних картонних чи пластикових капсулах.

Протягом доби температура тіла здорової людини коливається від 36 до 37 С (еталон – 36,6 С). Найнижча температура спостерігається вранці (близько 36 С), а найвища у 16 – 17 год (досягає 37 С). Тому вимірювання проводять двічі на день: о 6 – 7 і 17 – 18 годинах. Термометр повинен бути сухим, а стовпчик ртуті знаходиться нижче відмітки 35 С. Температуру вимірюють найчастіше в пахвовій складці, ротовій порожнині і прямій кишці протягом 5 хв. Термометр повинен бути продезінфікованим, а місця, де вимірюється температура, протерті насухо рушником для запобігання одержання спотворених результатів. Для вимірювання температури в прямі кишці попередньо ставлять очисну клізму, а термометр змащують вазеліном.

Останнім часом у продаж надходять індикатори температури на рідких кристалах. Вони не мають високої точності, але діють дуже швидко – результат можна одержати вже через кілька секунд після прикладання індикатора до лоба чи інших частин тіла. У деяких випадках така швидкість має вирішальне значення.

Так само як і температура, велике значення для діагностики має пульс – поштовхоподібні коливання стінок артерій, спричинені рухом крові, яка надходить від серця. Зміна частоти пульсу свідчить про різні захворювання і травми. Так, слабкий і прискорений пульс – супутник можливого шокового стану, внутрішнього крововиливу і перегрівання організму. Прискорений і нерівний пульс у людини, яка перебуває у стані спокою, говорить про порушення серцевої діяльності. Уповільнений пульс може вказувати на гіпотермію (переохолодження організму) і деякі інші розлади.

Пульс на правій руці досліджують лівою рукою, а на лівій – правою рукою. Як правило, пульс досліджують протягом 1 хв чи 30с. В останньому випадку результат множать на 2. Частота серцевих скорочень змінюється з віком, тому змінюється і пульс. Нормальним вважається:

- у немовлят – до 140 ударів на хвилину;

- у дітей – до 90 ударів на хвилину;

- у чоловіків – 60 – 80 ударів на хвилину;

- у жінок – 78 – 82 удари на хвилину;

- у літніх людей – близько 60 ударів на хвилину.

Крім частоти серцевих скорочень, важливим фактором є також сила, з якою серце виштовхує кров у судини. Цей параметр відомий як тиск крові. Всередині артерій існує артеріальний тиск, всередині вен – венозний, всередині капілярів – капілярний. Вимірювання кров’яного тиску в артеріях має велике практичне значення. За ним можна визначити стан серця і судин. Наприклад, підвищення тиску відносно норми свідчить про гіпертонічну хворобу, захворювання нирок. Зниження тиску може бути початком розвитку шоку чи колапсу.

Для вимірювання артеріального тиску використовують спеціальний прилад – тонометр. Він складається з надувної манжетки, гумової груші, з’єднувальних шлангів і цифрового приладу – сфігмоманометра. Додатково необхідно мати у комплекті стетофонендоскоп.

Під час вимірювання тиску на руку на 2 – 3 см вище ліктьового суглоба накладають манжетку і з’єднують її за допомогою шлангів з сфігмоманометром і грушею. Далі знаходять місце пульсації ліктьової артерії і прикладають туди головку стетофрнендоскопа. Потім в манжетку нагнітають повітря до тих пір, доки артерія повністю не стиснеться і пульс не перестане відчуватися. Після цього обережно відкривають кран, розташований на груші, і повільно випускають повітря. Як тільки тиск повітря знизиться і кров матиме доступ у кінцівку, почнуть прослухуватися перші ритмічні удари пульсу (тони). Цей момент слід відмітити на шкалі сфігмоманометра. Це був верхній (максимальний, систолічний) тиск.

Під час подальшого випускання повітря настає момент, коли манжетка повністю перестає здавлювати судину і кров нормально проходить у кінцівку. Стетофонендоскопом у цей час відмічається припинення чи різке послаблення тонів, на шкалі сфігмоманометра фіксують нижній (мінімальний, діастолічний) тиск.

Тиск вимірюється в міліметрах ртутного стовпчика. Артеріальний тиск записують у вигляді дробу (у чисельнику – верхній, у знаменнику – нижній тиск). Наприклад, АТ=120/70 мм рт. ст. У нормі у здорової людини величина артеріального тиску коливається від 110/75 до 130/80 мм рт. ст.

Під час дослідження частоти дихання вважається, що в нормі у здорової дорослої людини частота дихальних рухів дорівнює 16 – 20 раз на хвилину у стані спокою. У немовлят – 40 – 60. Отже, відношення дихальних рухів до серцевих скорочень дорівнює 1:4. Спостереження за диханням, як правило, проводять візуально, непомітно для хворого. Слід пам’ятати, що у чоловіків переважає так зване «черевне» дихання – за рахунок скорочення діафрагми, а у жінок – «грудне» - за рахунок скорочення м’язів, прикріплених до ребер.

У разі захворювання процес дихання може бути порушеним. Так, зміна частоти і ритму дихання, що супроводжується відчуттям нестачі повітря, називається задишкою. У цьому випадку необхідно забезпечити доступ свіжого повітря у кімнату, а краще подачу суміші, збагаченої на кисень. Груди і шию звільняють від здавлюю чого одягу, а тілу надають напівсидячого положення.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 581 | Нарушение авторских прав