АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Фосфат-ДГ, що загальмована при стресі та шоці, спроможні постачати пентозу, що є

необхідною для відбудови нуклеінових кислот та протеінів. Вони забесбечують термі­нове постачання енергії, ефект економії білку більш ефективно, ніж глюкоза.

Білки не тільки відновлюють амінокислотний стан, але й інгібують

активність протеолітичних ферментів і ліпази.

З метою покращення мікроциркуляції доцільне призначення р-нів 6% -- 10 % гідро­ксиетилкрохмалю (ГЕК) – стабізолу, рефортану, гекодезу, реосорбілакту.

З метою корекції анемії, гіпоксії використовують трансфузії малих доз свіжої одно­групної еритроцитарної маси або відмитих еритроцитів.

З метою лікування і профілактики печінкової недостатності у розчини додають аскор­бінову кислоту, вітаміни В1 і В6, кокарбоксилазу, серцеві глікозиди у відповідних дозах. Ві­домо, що верапаміл перешкоджає синтезу ксантиноксидази, перекисних радикалів і суперок­сидів, розширює коронарні, мезентеріальні і мозкові судини, зберігає резерви АТФ у кліти­нах. Після одномоментного введення 10 мг верапамілу протягом 2-х годин можна дове­сти інфузію препарату до 50 мг.

На фоні панкреатичного шоку здійснюють оксигенотерапію через носовий катетер або переходять на штучну вентиляцію легень (ШВЛ), підвищують темп інфузії (вводять по­ліглю­кін, сорбілакт, розчини 6 – 10 % ГЕК, плазму).

При зниженні КТ вводять допамін (або добутамін). При об'ємі інфузії

4 – 6 л на добу на фоні ниркової недостатності існує ризик гіпергідратації. У цій ситуації ін­фузія тимчасово зупиняється, О2-терапія проводиться 3 – 4 л/хв через носовий катетер. Якщо частота дихання подвоюється, життєва місткість ле­гень стає вдвічі меншою порівняно з на­лежними величинами, і об’єм спонтанної вентиляції не дозволяє одержати насиченість Hb киснем > 70 – 80 %, paO2 > 60 мм рт. ст., paСO2 < 60 мм рт. ст., рН > 7,2 (за даними газового аналізу та інших лабораторних досліджень) здійснюють ШВЛ з підвищенням тиску наприкі­нці видиху (ПТКВ).

10. Лікування гіпербілірубінемії: при помірній – 10 мг вікасолу в/м'язево на добу, при вира­женій – інфузія реоглюману, реосорбілакту з метою підтримки діурезу на рівні 40 – 50 мл/год.

11. Профілактика і лікування синдрому транслокації мікрофлори кишківника:

- дезінтоксикація (лаваж кишківника, ентеросорбція: ентеросгель по 30 г на 100 мл теплої води вводити в проксимальний відділ тонкого кишківника через зонд або ентеростому про­тягом 7 днів);

- відновлення еубіозу кишківника (введення пребіотиків – лактувіт (сироп), добову дозу треба підбирати індивідуально, початкова доза 10-40 мл один раз на добу, тривалість при­йому не обмежена; пробіотиків – хілак-форте 40 крапель 3 рази на добу протягом 7 – 10 днів, або інших препаратів – біфіформ, бактисубтил);

- боротьба з метеоризмом (симетикон – див. вище); смекта (диоктаедричний смектид);

- раннє ентеральне (ентеростомальне) харчування є обов’язковим, якщо тяжкість за шкалою Ranson > 2 балів – з цією метою після адаптуючої кишківник ентеральної інфузії електроліт­них та глюкозо-електролітних розчинів починають використовувати полімерні збалансовані низьколактозні або безлактозні суміші на основі соєвих ізолятів (напр., Вегlаmіn mоdulаr, Ін­піт білковий та ін). Доцільно застосовувати суміші нозологічно спрямованої дії (напр., Рогtgen, Тегаріn) Останні містять ліпіди у вигляді триглицеридів із середньою довжиною ла­нцюга, що всмоктуються у кишківнику без додаткової обробки жовчю, панкреатичною та кишковою ліпазами. Можливо використовувати хімусоподібні суміші істотних нутрієнтів з додаванням травних ферментів (фестал, мезим, креон), суміші для дитячого харчування.

Об'єм ентерального харчування поступово збільшують від 200 мл до 1500 –2000 мл на добу, темп кишкової інфузії – від 60 до 150 крап. на хв. Введення харчових речовин у трав­ний канал посилює мезентеріальний кровотік та захищає від реперфузійних уражень, відпо­відно запобігає транслокації бактерій та ендотоксинів у портальний кровотік, а також атрофії слизової та асоційованої з кишківником лімфоїдної тканини (GALT), отже, надмірній колоні­зації тонкої кишки, вторинної ферментативної та імунної недостатності;

- селективна деконтамінація кишківника (фторхінолони, поліміксин);

- імунокоригуюча терапія (WЗ, W6, поліненасичені жирні кислоти, "Теком", аргінін, глута­мін, ербісол, ронколейкін немедикаментозні методи - BЛОК, УФО).

12. Профілактика і лікування панкреатичної інфекції:

- карбапенеми (тієнам по 500 – 1000 мг 3 – 4 рази на добу в/венно крапельно або меронем 500 – 1000 мг 3 рази на добу в/венно крапельно);

- фторхінолони ІІ – IV покоління (ципрофлоксацин – 400 мг 2 рази на добу, офлоксацин (та­ривід) 400 – 800 мг 2 рази на добу в/венно крапельно, пефлоксацин (абактал) 400 мг 2 рази на добу в/венно крапельно, левофлоксацин (лефлоцин) 500 – 1000 мг 1-2 рази на добу в/в кра­пельно, гатіфлоксацин 400 мг 1-2 рази на добу.

- цефалоспорини III – IV покоління: цефтріаксон (лендацин, офрамакс) – 1 – 4 г 1 – 2 рази на добу, цефоперазон (цефобід) – 1 – 4 г 2 рази на добу, цефотаксим (клафоран) 1 – 3 г 4 рази на добу, цефепім (максипім) 1,0 – 2,0 - 4 рази на добу. Напівсинтетичні пеніциліни, крім захи­щених (у комбінації з клавамами) і аміноглікозиди (за винятком нетроміцину і амікацину) в даній ситуації застосовувати недоцільно у зв'язку з їх недостатньою кумуляцією в тканинах ПЗ і слабкою тропністю до відповідної мікрофлори. Всі антибіотики, за винятком карбапе­немів, комбінують з антианаеробними препаратами: імідазолами (метронідазолом або тініда­золом) в дозі 500 мг (100 мл) 3 рази на добу. Курс антибіотикотерапії триває не менше 14 діб і доповнюється антимікотичною терапією (кетоконазол (нізорал) 200 мг на добу, флуконазол 50 – 400 мг на добу. Необхідно підкреслити важливе місце Candida у розвитку інфекційних ускладнень ПН: висівання грибів у цих випадках сягає 21%, причому основним шляхом ін­фікування є транслокація мікроорганізмів з товстої кишки. При ПН інтраабдомінальний кан­дідоз обумовлює незворотність патологічного процесу.

13. Профілактика і лікування стресових уражень травного каналу і корекція

ДВЗ-синдрому:

- інгібітори Н2-рецепторів або протонної помпи (ранітідін 50 – 100 мг через кожні 6 год, ква­мател 20 мг 2 р. на добу в/в, лосек 20 мг 1 раз на добу в/в;

- цитопротектори (мізопростол);

- антациди, сукральфат;

- трансфузія свіжозамороженої плазми як джерела антитромбіну III в комбінації з препаратами низькомолекулярних гепаринів (фраксипарін, фрагмін) і інгібіто­рами протеаз;

- трансфузія відмитих еритроцитів.

14. Корекція гіперліпідемії – ліпостабіл, ессенціале по 10 – 20 мл в/венно.

15. Корекція синдрому дихальної недостатності - поряд з О₂-терапією і протезуванням фун­кції зовнішнього дихання – лазолван в/венно, в/м'язево 3-4 рази на добу, ліпін – в/венно, кра­пельно, інгаляційно.

16. Корекція синдрому нирково-печінкової недостатності: поряд з інфузійним режимом – препарати леспедези головчастої в/венно, сорбційна детоксикація – гемо-, лімфо- і ентеросо­рбція.

17. Парентеральне харчування проводиться тільки при недостатній

ефективності ентерального зондового (ентеростомального) харчування або у разі виникнення толерантності до ЕХ (зростання рівнів амілази та ліпази у сироватці, стійкий парез кишків­ника, діарея, аспірація).

Кісти підшлункової залози – найбільш часті ускладнення деструктивних форм гострого панкреатиту.

Класифікація за О.О. Шалімовим

• Запальна (псевдокіста, ретенційна).

• Уроджена (дермоїдна, кістозно-фіброзна та полікістозна дегенерація).

• Паразитарна (ехінококоз, цистицеркоз).

• Неопластична (цистаденома, цистаденокарцинома).

Крім наведеної класифікації, розрізняють:

• справжні кісти – мають власну сполучнотканинну оболонку, яка зсередини покрита епітелієм;

• несправжні – кісти, оболонкою яких слугують навколишні тканини та органи.

За походженням:

1. Уроджені:

• дермоїдні;

• тератоїдні;

• фіброполікістоз підшлункової залози;

• хвороба Ландштейнера – Фанконі –Андерсена (Landsteiner – Fanconi – Andersen) або кишечно-бронхо-панкреатична диспорія – уроджене системне захворювання.

2. Набуті:

• запальні – після перенесеного панкреатиту;

• ретенційні;

• паразитарні;

• злоякісні.

Клінічні прояви характеризуються поліморфізмом. Найбільш характерні симптоми:

• біль;

• диспепсичні розлади (поєднання проносів та запорів, гнильна диспепсія);

• наявність пухлини в надчеревній ділянці;

• симптоми, що залежать від стиснення навколишніх органів та тканин (асцит – при стисненні ворітної вени; жовтяниця – при стисненні спільної жовчної протоки; при стисненні кишечника – ознаки кишкової непрохідності).

Для виявлення кіст підшлункової залози використовують наступні методи обстеження:

• огляд – візуально виявляють асиметричні випинання, що найчастіше локалізуються в епігастральній та навколопупковій ділянках або в підребер’ях (залежно від локалізації кісти);

• пальпація – визначають об’ємне утворення м’якоеластичної консистенції, помірно болюче, малорухоме, іноді можна виявити флюктуацію;

• перкуторно – тупий перкуторний звук над кістою, оточений зоною тимпаніта, утвореною прилеглими до кісти шлунком та поперечно-ободовою кишкою;

• оглядова рентгенографія органів черевної порожнини;

• ретропневмоперитонеум;

• подвійне контрастування (ретропневмоперитонеум та заповнення шлунка сульфатом барію);

• ангіографія (целіакографія, мезентерікографія);

• сканування підшлункової залози;

• ретроградна панкреатографія (черезгастрофіброскоп);

• дослідження жовчних шляхів;

• гіпотонічна дуоденографія;

• урографія;

• ультрасонографія;

• комп’ютерна томографія;

• лапароскопія.

Дата добавления: 2015-10-11 | Просмотры: 303 | Нарушение авторских прав