Фосфат-ДГ, що загальмована при стресі та шоці, спроможні постачати пентозу, що є
необхідною для відбудови нуклеінових кислот та протеінів. Вони забесбечують термінове постачання енергії, ефект економії білку більш ефективно, ніж глюкоза.
Білки не тільки відновлюють амінокислотний стан, але й інгібують
активність протеолітичних ферментів і ліпази.
З метою покращення мікроциркуляції доцільне призначення р-нів 6% -- 10 % гідроксиетилкрохмалю (ГЕК) – стабізолу, рефортану, гекодезу, реосорбілакту.
З метою корекції анемії, гіпоксії використовують трансфузії малих доз свіжої одногрупної еритроцитарної маси або відмитих еритроцитів.
З метою лікування і профілактики печінкової недостатності у розчини додають аскорбінову кислоту, вітаміни В1 і В6, кокарбоксилазу, серцеві глікозиди у відповідних дозах. Відомо, що верапаміл перешкоджає синтезу ксантиноксидази, перекисних радикалів і супероксидів, розширює коронарні, мезентеріальні і мозкові судини, зберігає резерви АТФ у клітинах. Після одномоментного введення 10 мг верапамілу протягом 2-х годин можна довести інфузію препарату до 50 мг.
На фоні панкреатичного шоку здійснюють оксигенотерапію через носовий катетер або переходять на штучну вентиляцію легень (ШВЛ), підвищують темп інфузії (вводять поліглюкін, сорбілакт, розчини 6 – 10 % ГЕК, плазму).
При зниженні КТ вводять допамін (або добутамін). При об'ємі інфузії
4 – 6 л на добу на фоні ниркової недостатності існує ризик гіпергідратації. У цій ситуації інфузія тимчасово зупиняється, О2-терапія проводиться 3 – 4 л/хв через носовий катетер. Якщо частота дихання подвоюється, життєва місткість легень стає вдвічі меншою порівняно з належними величинами, і об’єм спонтанної вентиляції не дозволяє одержати насиченість Hb киснем > 70 – 80 %, paO2 > 60 мм рт. ст., paСO2 < 60 мм рт. ст., рН > 7,2 (за даними газового аналізу та інших лабораторних досліджень) здійснюють ШВЛ з підвищенням тиску наприкінці видиху (ПТКВ).
10. Лікування гіпербілірубінемії: при помірній – 10 мг вікасолу в/м'язево на добу, при вираженій – інфузія реоглюману, реосорбілакту з метою підтримки діурезу на рівні 40 – 50 мл/год.
11. Профілактика і лікування синдрому транслокації мікрофлори кишківника:
- дезінтоксикація (лаваж кишківника, ентеросорбція: ентеросгель по 30 г на 100 мл теплої води вводити в проксимальний відділ тонкого кишківника через зонд або ентеростому протягом 7 днів);
- відновлення еубіозу кишківника (введення пребіотиків – лактувіт (сироп), добову дозу треба підбирати індивідуально, початкова доза 10-40 мл один раз на добу, тривалість прийому не обмежена; пробіотиків – хілак-форте 40 крапель 3 рази на добу протягом 7 – 10 днів, або інших препаратів – біфіформ, бактисубтил);
- боротьба з метеоризмом (симетикон – див. вище); смекта (диоктаедричний смектид);
- раннє ентеральне (ентеростомальне) харчування є обов’язковим, якщо тяжкість за шкалою Ranson > 2 балів – з цією метою після адаптуючої кишківник ентеральної інфузії електролітних та глюкозо-електролітних розчинів починають використовувати полімерні збалансовані низьколактозні або безлактозні суміші на основі соєвих ізолятів (напр., Вегlаmіn mоdulаr, Інпіт білковий та ін). Доцільно застосовувати суміші нозологічно спрямованої дії (напр., Рогtgen, Тегаріn) Останні містять ліпіди у вигляді триглицеридів із середньою довжиною ланцюга, що всмоктуються у кишківнику без додаткової обробки жовчю, панкреатичною та кишковою ліпазами. Можливо використовувати хімусоподібні суміші істотних нутрієнтів з додаванням травних ферментів (фестал, мезим, креон), суміші для дитячого харчування.
Об'єм ентерального харчування поступово збільшують від 200 мл до 1500 –2000 мл на добу, темп кишкової інфузії – від 60 до 150 крап. на хв. Введення харчових речовин у травний канал посилює мезентеріальний кровотік та захищає від реперфузійних уражень, відповідно запобігає транслокації бактерій та ендотоксинів у портальний кровотік, а також атрофії слизової та асоційованої з кишківником лімфоїдної тканини (GALT), отже, надмірній колонізації тонкої кишки, вторинної ферментативної та імунної недостатності;
- селективна деконтамінація кишківника (фторхінолони, поліміксин);
- імунокоригуюча терапія (WЗ, W6, поліненасичені жирні кислоти, "Теком", аргінін, глутамін, ербісол, ронколейкін немедикаментозні методи - BЛОК, УФО).
12. Профілактика і лікування панкреатичної інфекції:
- карбапенеми (тієнам по 500 – 1000 мг 3 – 4 рази на добу в/венно крапельно або меронем 500 – 1000 мг 3 рази на добу в/венно крапельно);
- фторхінолони ІІ – IV покоління (ципрофлоксацин – 400 мг 2 рази на добу, офлоксацин (таривід) 400 – 800 мг 2 рази на добу в/венно крапельно, пефлоксацин (абактал) 400 мг 2 рази на добу в/венно крапельно, левофлоксацин (лефлоцин) 500 – 1000 мг 1-2 рази на добу в/в крапельно, гатіфлоксацин 400 мг 1-2 рази на добу.
- цефалоспорини III – IV покоління: цефтріаксон (лендацин, офрамакс) – 1 – 4 г 1 – 2 рази на добу, цефоперазон (цефобід) – 1 – 4 г 2 рази на добу, цефотаксим (клафоран) 1 – 3 г 4 рази на добу, цефепім (максипім) 1,0 – 2,0 - 4 рази на добу. Напівсинтетичні пеніциліни, крім захищених (у комбінації з клавамами) і аміноглікозиди (за винятком нетроміцину і амікацину) в даній ситуації застосовувати недоцільно у зв'язку з їх недостатньою кумуляцією в тканинах ПЗ і слабкою тропністю до відповідної мікрофлори. Всі антибіотики, за винятком карбапенемів, комбінують з антианаеробними препаратами: імідазолами (метронідазолом або тінідазолом) в дозі 500 мг (100 мл) 3 рази на добу. Курс антибіотикотерапії триває не менше 14 діб і доповнюється антимікотичною терапією (кетоконазол (нізорал) 200 мг на добу, флуконазол 50 – 400 мг на добу. Необхідно підкреслити важливе місце Candida у розвитку інфекційних ускладнень ПН: висівання грибів у цих випадках сягає 21%, причому основним шляхом інфікування є транслокація мікроорганізмів з товстої кишки. При ПН інтраабдомінальний кандідоз обумовлює незворотність патологічного процесу.
13. Профілактика і лікування стресових уражень травного каналу і корекція
ДВЗ-синдрому:
- інгібітори Н2-рецепторів або протонної помпи (ранітідін 50 – 100 мг через кожні 6 год, квамател 20 мг 2 р. на добу в/в, лосек 20 мг 1 раз на добу в/в;
- цитопротектори (мізопростол);
- антациди, сукральфат;
- трансфузія свіжозамороженої плазми як джерела антитромбіну III в комбінації з препаратами низькомолекулярних гепаринів (фраксипарін, фрагмін) і інгібіторами протеаз;
- трансфузія відмитих еритроцитів.
14. Корекція гіперліпідемії – ліпостабіл, ессенціале по 10 – 20 мл в/венно.
15. Корекція синдрому дихальної недостатності - поряд з О2-терапією і протезуванням функції зовнішнього дихання – лазолван в/венно, в/м'язево 3-4 рази на добу, ліпін – в/венно, крапельно, інгаляційно.
16. Корекція синдрому нирково-печінкової недостатності: поряд з інфузійним режимом – препарати леспедези головчастої в/венно, сорбційна детоксикація – гемо-, лімфо- і ентеросорбція.
17. Парентеральне харчування проводиться тільки при недостатній
ефективності ентерального зондового (ентеростомального) харчування або у разі виникнення толерантності до ЕХ (зростання рівнів амілази та ліпази у сироватці, стійкий парез кишківника, діарея, аспірація).
Кісти підшлункової залози – найбільш часті ускладнення деструктивних форм гострого панкреатиту.
Класифікація за О.О. Шалімовим
• Запальна (псевдокіста, ретенційна).
• Уроджена (дермоїдна, кістозно-фіброзна та полікістозна дегенерація).
• Паразитарна (ехінококоз, цистицеркоз).
• Неопластична (цистаденома, цистаденокарцинома).
Крім наведеної класифікації, розрізняють:
• справжні кісти – мають власну сполучнотканинну оболонку, яка зсередини покрита епітелієм;
• несправжні – кісти, оболонкою яких слугують навколишні тканини та органи.
За походженням:
1. Уроджені:
• дермоїдні;
• тератоїдні;
• фіброполікістоз підшлункової залози;
• хвороба Ландштейнера – Фанконі –Андерсена (Landsteiner – Fanconi – Andersen) або кишечно-бронхо-панкреатична диспорія – уроджене системне захворювання.
2. Набуті:
• запальні – після перенесеного панкреатиту;
• ретенційні;
• паразитарні;
• злоякісні.
Клінічні прояви характеризуються поліморфізмом. Найбільш характерні симптоми:
• біль;
• диспепсичні розлади (поєднання проносів та запорів, гнильна диспепсія);
• наявність пухлини в надчеревній ділянці;
• симптоми, що залежать від стиснення навколишніх органів та тканин (асцит – при стисненні ворітної вени; жовтяниця – при стисненні спільної жовчної протоки; при стисненні кишечника – ознаки кишкової непрохідності).
Для виявлення кіст підшлункової залози використовують наступні методи обстеження:
• огляд – візуально виявляють асиметричні випинання, що найчастіше локалізуються в епігастральній та навколопупковій ділянках або в підребер’ях (залежно від локалізації кісти);
• пальпація – визначають об’ємне утворення м’якоеластичної консистенції, помірно болюче, малорухоме, іноді можна виявити флюктуацію;
• перкуторно – тупий перкуторний звук над кістою, оточений зоною тимпаніта, утвореною прилеглими до кісти шлунком та поперечно-ободовою кишкою;
• оглядова рентгенографія органів черевної порожнини;
• ретропневмоперитонеум;
• подвійне контрастування (ретропневмоперитонеум та заповнення шлунка сульфатом барію);
• ангіографія (целіакографія, мезентерікографія);
• сканування підшлункової залози;
• ретроградна панкреатографія (черезгастрофіброскоп);
• дослідження жовчних шляхів;
• гіпотонічна дуоденографія;
• урографія;
• ультрасонографія;
• комп’ютерна томографія;
• лапароскопія.
Дата добавления: 2015-10-11 | Просмотры: 355 | Нарушение авторских прав
|