АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Актуальність проблеми

Прочитайте:
  1. I. Актуальність теми.
  2. Актуальність
  3. Актуальність теми
  4. Актуальність теми
  5. Актуальність теми
  6. Актуальність теми
  7. Актуальність теми
  8. Актуальність теми.
  9. Актуальність теми.

Досі немає єдиної думки про те, що показники артеріального тиску (АТ) слід розгля­дати як прояви гіпертонії. Однак більшість авторитетних фахівців одностайні в тому, що тривале утримання АТ на рівні більше як 160/95 мм рт. ст. визначається як гіпертонія.

Гіпертонія за етіологією може бути класифікована відповідно:

• «первинна» (ідіопатична) - причина невідома;

• «вторинна», або симптоматична гіпертензія, яка є проявом багатьох захворювань
нервової, ендокринної систем, патології нирок і судин.

Гіпертензія (гіпертонія) -найчастіша причина високої захворюваності і смертності у всьому світі. Більшість випадків гіпертонії класифікується як "первинна", але необхідно пам'ятати про можливість невиявлення причини внаслідок недостатнього об­стеження хворого. Прийнято вважати, що гіпертонічна хвороба, як і атеросклероз, є хворобою урбанізації і широко розповсюджена в економічно розвинених країнах, які

зазнають зростаючого напруження психоемоціональної сфери. Гіпертонічну хворобу називають "хворобою невідреагованих емоцій". При епідеміологічному дослідженні Африканського континенту, а також в деяких районах, розташованих у східній частині Тихого океану, серед мешканців відзначено незвичайно низький середній АТ. Однак у і Східній і Північній Африці зареєстрований високий рівень захворюваності на гіпертонічну хворобу з тенденцією до прогресування. Епідеміологічні дані свідчать про позитив­ну кореляційну залежність між вагою і як систолічним, так і діастолічним АТ. Цей зв'язок особливо сильний у молодих людей, але зменшується у літніх. Відзначено, що у гіпертоніків, які втрачають вагу, знижується АТ. Висловлюється гіпотеза про те, що високий АТ передається спадково, однак точних даних не приводиться. АТ хворих і їхніх безпосередніх дітей знаходиться в залежності, в той час як у батьків і прийомних дітей такої залежності не спостерігається. Кореляція АТ у гомозиготних близнюківвисока, а в гетерозиготних - низька.

Допомогу хворим на гіпертонічну хворобу і вторинну гіпертензію надають фахівці різного профілю: терапевти, нефрологи, кардіологи, невропатологи, нейрохірурги та інші спеціалісти. Знання морфологічного субстрату первинної і вторинної гіпертензії необхідні фахівцям медичного і медико-профілактичного профілю. Для кращого засвоєння даної теми необхідні знання наступних загальнопатологічних процесів: всі види альтерацій, порушення крово- і лімфообігу, компенсаторно-пристосувальні процеси.

Патогенез. Загальноприйнятої теорії походження і розвитку гіпертонічної хвороби на сьогодні немає. Ключова ознака тривалої первинної гіпертензії - це підвищення периферичної судинної резистентності. Численні ретельні клінічні і фізіологічні дослід­ження вказують на те, що існує безліч механізмів, які призведуть до розвитку первин­ної гіпертонії. З них сьогодні загальноприйнятими вважаються три основні патофізіо­логічні механізми, які включають:

• натрієвий гомеостаз;

• симпатичну нервову систему;

• ренін-ангіотензин-альдостеронову систему.

Натрієвий гомеостаз. Відзначено, що першими змінами, які виявляються, є упо­вільнена ниркова екскреція натрію. Натрієва затримка супроводжується збільшенням об'єму і швидкості кровотоку, що зумовлено збільшенням серцевого викиду. Перифе­рична ауторегуляція підвищує судинну резистентність і в підсумку зумовлює гіперто­нію. У хворих з первинною гіпертонією №+-К+-транспорт змінений у всіх клітинах крові. Крім того, плазма крові гіпертоніків при її переливанні може пошкоджувати №+-К+-транспорт в клітинах крові здорових людей. Це говорить про наявність у хво­рих (із зменшеною натрієвою екскрецією) циркулюючих у крові субстанцій, які інгібу­ють №+-транспорт у нирках та інших органах. Загальний рівень N8+ в організмі пози­тивно корелює з АТ у гіпертоніків і не корелює у досліджених нормотоніків (контрольна група). В більшості здорових дорослих людей виявляються незначні зміни АТ, які зале­жать від вживання солі з їжею. Деякі гіпертоніки класифікуються як «первинно-со­льові», але природа змін, що лежать в основі гіпертонії у цих хворих, невідома. Відомо, що підвищений перехід №+ в ендотеліальні клітини артеріальної стінки може також підвищувати і внутрішньоклітинний вміст Са2+. Це сприяє підвищенню судинного то­нусу і звідси, отже, периферичного судинного опору.

Симпатична нервова система. Артеріальний тиск - це похідна загального пери­феричного судинного опору і серцевого викиду. Обидва ці показники знаходяться під контролем симпатичної нервової системи. Виявлено, що рівень катехоламінів у плазмі крові у хворих на первинну гіпертензію підвищений у порівнянні з контрольною групою. Рівень циркулюючих катехоламінів дуже варіабельний і може змінюватися з віком, надходженням Иа+ до організму, у зв'язку зі станом і фізичним навантаженням. Крім того, встановлено, що у хворих на первинну гіпертонію спостерігається тенденція до більш високого вмісту норадреналіну в плазмі, ніж у молодих людей контрольної групи з нормальним АТ.

Ренін-ангіотензин-альдостеронова система. Ренін утворюється в юкстагло-мерулярному апараті нирок, дифундує у кров через "виносні артеріоли". Ренін активує плазматичний глобулін (називається "реніновий субстрат", або ангіотензин) для звільнення ангіотензину І. Ангіотензин І перетворюється в ангіотензин II під впливом ангіотензин-трансферази. Однак тільки у невеликої кількості хворих на первинну гіпер­тонію має місце підвищений рівень реніну у плазмі крові; таким чином, немає простого прямого співвідношення між активністю плазматичного реніну і патогенезом гіпер­тонії. Є відомості, що ангіотензин може стимулювати симпатичну нервову систему центрально. Багато хворих піддаються лікуванню за допомогою інгібіторів ангіотен­зин-трансферази - таких як каптоприл, еналоприл, енал, котрі інгібують ферментатив­не перетворення ангіотензину І в ангіотензин II. Декілька терапевтичних експериментів виявили, що інгібітори ангіотензин-трансферази, введені незабаром після гострого інфар­кту міокарда, знижують смертність, як припускається, в результаті зменшення міо-кардіальної дилатації.

Нещодавно виявлені асоціації між мутацією генів, які кодують продукцію ангіотен­зину І, ангіотензин-трансферази і деяких рецепторів для ангіотензину II, і розвитком первинної гіпертонії. Встановлений також зв'язок між поліморфізмом гена, який кодує продукцію ангіотензин-трансферази, та "ідіопатичною" серцевою гіпертрофією у хво­рих з нормальним артеріальним тиском. Разом з тим, точний механізм змін структури генів поки що невідомий.

Патологічна анатомія. Морфологічні прояви гіпертонічної хвороби залежать від характеру і тривалості її перебігу. За характером перебігу хвороба може перебігати злоякісно (злоякісна гіпертензія) і доброякісно (доброякісна гіпертензія).

При злоякісній гіпертензії домінують прояви гіпертонічної кризи, тобто різкого підвищення артеріального тиску у зв'язку зі спазмом артеріол. Морфологічні про­яви гіпертонічної кризи:

• гофрованість і деструкція базальної мембрани ендотелію (розташування його у
вигляді частоколу в результаті спазму артеріоли);

• плазматичне просякання або фібриноїдний некроз її стінки;

• тромбоз, сладж-феномен.

При цій формі часто розвиваються інфаркти, крововиливи, на сьогодні злоякіс­на гіпертонія зустрічається рідко, переважає доброякісно і поволі перебігаюча гіпертонічна хвороба.

При доброякісній формі гіпертонічної хвороби розрізняють три стадії, які мають певні морфологічні відмінності:

• доклінічну;

• виражених поширених морфологічних змін артеріол і артерій;

• вторинних змін внутрішніх органів, зумовлених змінами судин і порушенням внут-рішньоорганного кровообігу.

Разом з тим, у будь-якій стадії доброякісної гіпертензії може виникнути гіпертонічна криза з характерними для неї морфологічними проявами.

Доклінічна стадія гіпертонічної хвороби характеризується періодичним і тим­часовим підвищенням артеріального тиску (транзиторна гіпертензія). При мікроско­пічному дослідженні виявляють помірну гіпертрофію м'язового шару та еластичних структур артеріол і дрібних артерій, спазм артеріол. Клінічно і морфологічно виявля­ють помірну гіпертрофію лівого шлуночка серця.

Стадія виражених поширених морфологічних змін артеріол і артерій є ре­зультатом тривалого підвищення артеріального тиску. В цій стадії виникають морфо­логічні зміни в артеріолах, артеріях еластичного, м'язово-еластичного і м'язового типів, а також у серці.

Найхарактернішою ознакою гіпертонічної хвороби є зміни артеріол. В артеріо­лах виявляється плазматичне просякання, яке завершується артеріолосклерозом і гіалінозом.

Плазматичне просякання артеріол і дрібних артерій розвивається у зв'язку з гіпоксією, зумовленою спазмом судин, що веде за собою пошкодження ендотеліо-цитів, базальної мембрани, м'язових клітин і волокнистих структур стінки. В подаль­шому білки плазми ущільнюються і перетворюються в гіалін. Розвивається гіаліноз артеріол або артеріолосклероз. Найчастіше плазматичного просякання і гіалінозу за­знають артеріоли і дрібні артерії нирок, головного мозку, підшлункової залози, кишки, сітківки ока, капсули наднирників.

В артеріях еластичного, м'язово-еластичного і м'язового типів виявляється елас-тоз і еластофіброз. Еластоз і еластофіброз - це послідовні стадії процесу, які являють собою гіперплазію і розщеплення внутрішньої еластичної мембрани, що розвивається компенсаторно у відповідь на стійке підвищення артеріального тиску. В подальшому відбувається загибель еластичних волокон і заміщення цих локусів колагеновими во­локнами, тобто склероз. Стінка судин потовщується, просвіт звужений, що веде до розвитку хронічної ішемії в органах. Зміни в артеріолах і артеріях м'язово-еластично­го і м'язового типів створюють передумови для розвитку третьої стадії гіпертонічної хвороби. В цій стадії маса серця досягає 900-1000 г, а товщина стінки лівого шлуночка має 2-3 см. У зв'язку з порушенням трофіки міокарда (в умовах кисневого голоду­вання) розвивається дифузний дрібновогнищевий кардіосклероз.

Остання стадія гіпертонічної хвороби, або стадія вторинних змін внутрішніх органів, зумовлена патологією судин і порушенням внутрішньоорганного кровообігу.

Ці вторинні зміни можуть виявлятися або дуже швидко в результаті спазму, тром­бозу, фібриноїдного некрозу стінки судини і завершуються крововиливами або інфарк­тами, або ж можуть розвиватися поволі за рахунок гіалінозу і артеріолосклерозу і при­зводити до атрофії паренхіми і склерозу органів.

На підставі домінування судинних, геморагічних, некротичних і склеротичних змін в серці, мозку, нирках при гіпертонічній хворобі виділяють серцеву, мозкову і ниркову клініко-морфологічні форми.

Серцева форма гіпертонічної хвороби разом із серцевою формою атеросклерозу складають сутність ішемічної хвороби серця (див. «Ішемічна хвороба серця»).

Мозкова форма гіпертонічної хвороби розглядається в розділі цереброваскулярних захворювань.

Ниркова форма гіпертонічної хвороби характеризується як гострими, так і хронічними змінами.

До гострих змін відносяться інфаркти нирок і артеріолонекроз нирок, які пов'язані з тромбоемболією або тромбозом артерій. Артеріолонекроз нирок є морфологічним проявом злоякісної гіпертонії. Окрім артеріол, фібриноїдного некрозу зазнають капі­лярні петлі клубочків, в стромі виникають набряк і геморагії, в епітелії канальців - білко­ва дистрофія. У відповідь на некроз в артеріолах, клубочках і стромі розвивається клітинна реакція і склероз. Нирки виглядають дещо зменшеними в розмірах, строкатими, їх поверхня дрібногранулярна. Артеріолонекроз призводить до гострої ниркової недостат­ності і закінчується зазвичай смертельно.

Найхарактерніші зміни виявляються в нирках при доброякісному перебігові гіпер­тонічної хвороби. Ці зміни зумовлені недостатнім кровопостачанням, тобто хроніч­ною ішемією. В результаті недостатнього кровопостачання і гіпоксії канальцева час­тина більшості нефронів атрофується і заміщається сполучною тканиною, яка розрос­тається також навколо «мертвих» клубочків. На поверхні нирок з'являються мно­жинні дрібні осередки западання. Нефрони у відносно збережених клубочках гіперт­рофуються і виступають над нирковою поверхнею. Нирки різко зменшуються в розмірі(практично вдвічі), щільні, поверхня дрібнозерниста, паренхіма рівномірно стоншена, особливо кіркова речовина. Маса нирок може досягати 50-60 г. Такі нирки назива­ються первинно-зморщеними. «Первинно» — тому що зменшення нирок відбувається від нормальних розмірів, в той час як у всіх інших випадках (при запаленні, дистрофі­чних процесах) нирки спочатку збільшуються в обсязі, а після цього вторинно відбу­вається їхнє зменшення. Ще одна назва хвороби нирок "артеріоло-склеротичний не­фросклероз" вказує, що в основі захворювання першочергово лежить ураження артеріол. Хворі найчастіше помирають при цій формі від хронічної ниркової недостатності (азо-темічної уремії).

Зміни очей при гіпертонічній хворобі вторинні і пов'язані з типовими змінами су­дин. Ці зміни проявляються у вигляді набряку соска зорового нерва, крововиливів, відшарування сітківки, у важких випадках - її некрозом і важкими дистрофічними зміна­ми нервових клітин гангліозного шару.

Причини смерті. Найчастішими причинами смерті є серцева недостатність в ре­зультаті дифузного кардіосклерозу (в гострих випадках - інфаркт міокарда), хронічна ниркова недостатність (азотемічна уремія), крововилив у мозок.


Дата добавления: 2015-10-11 | Просмотры: 783 | Нарушение авторских прав







При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.007 сек.)