АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Порівняльна характеристика препаратьів

Найефективнішими протиблювотними засобами центральної дії є похідні фенотіазину, особливо етаперазин, трифтазин тощо.

Механізм їх дії полягає у блокаді дофамінових рецепторів хемо- рецепторної пускової зони в довгастому мозку.

Протиблювотна дія етаперазину перевищує дію аміназину приблизно в 10 разів. Тому його широко використовують у випадках блювання центрального

походження: під час вагітності; зумовленого інтоксикацією лікарськими засобами, які впливають на тригерну зону (препарати наперстянки, апоморфін); у післяопераційному періоді; у хворих на променеву хворобу; усуває також гикавку.

Етаперазин, поряд з іншими невролептиками, малоефективний у разі морської хвороби.

При морській і повітряній хворобі блювання зумовлене надзвичайним збудженням аналізатора гравітації (вестибулярного апарату), звідки імпульси надходять до блювотного центру, а не до тригерної зони. Особам з підвищеною збудливістю аналізатора гравітації рекомендується профілактичне застосування лікарських препаратів, які містять скополамін (таблетки «Аерон»).

При цих захворюваннях ефективні також протигістамінні засоби — димедрол і дипразин, які мають седативні і антихолінергічні властивості, метокло-прамід, як і препарати ментолу, зокрема валідол.

Новими протиблювотними засобами, які призначають при хіміотерапії в онкологічній практиці, є антагоністи серотонінових рецепторів: гранісетрон. ондансет-рон, тропісетрон.

До складу таблеток «Аерон» входить 0,0001 г скополаміну камфорно- кислого та 0,0004 г гіосціаміну камфор-нокислого. Застосовують для профілактики морської і повітряної хвороби (і лікування хворих), ліквідації симптомо-комплексу Меньєра, зменшення салівації і сльозотечі при операціях у ділянках лиця і верхніх дихальних шляхів, у випадках блювання і нудоти вагітних. Для профілактики морської і повітряної хвороби 1-2 таблетки «Аерону» приймають усередину за 30-60 хв до відправлення, потім ще 1 таблетку через б год.Ефективним протиблювотним засобом центральної дії є також метоклопрамід (реглан, церукал) — специфічний блокатор дофамінових (Д2) рецепторів тригерної зони, а у великих дозах — і серотонінових. Його протиблювотна активність значно перевищує дію аміназину. Метоклопрамід підвищує ефекти ацетилхоліну на м-холінорецептори кишок, тонус сфінктера стравоходу, розслаблює пілоричну частину шлунка й ампулу дванадцятипалої кишки, стимулює перистальтику і прискорює евакуацію із проксимальних відділів кишок. Сприяє загоюванню виразок шлунка і дванадцятипалої кишки.

Як протиблювотний засіб метоклопрамід призначають у випадках розладу травлення, нудоти і блювання, зумовлених променевою терапією, дією серцевих глікозидів, засобів для наркозу і антибіотиків, а також токсикозом вагітних. Крім того, цей препарат застосовують у комплексному лікуванні хворих на виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки, при дискінезії органів черевної порожнини, післяопераційній атонії кишок, метеоризмі, для полегшення інтубації трахеї, при рентгенологічному дослідженні кишок тощо. Призначають по 1 таблетці (0,001 г) 3 рази на день до їди, у тяжких випадках — внутрішньом'язово або внутрішньовенно по 2 мл 0,5 % розчину 1-3 рази на добу.

Побічна дія: екстрапірамідні розлади, діарея, сонливість, шум у вухах, сухість у роті тощо.

Протипоказання: обережно дітям до 14 років, водіям автотранспорту.

У випадках рефлекторного блювання, викликаного подразненням слизової оболонки шлунка, застосовують місцевоане-стезуючі засоби — анестезин, новокаїн, а також ментол, м'ятну воду, краще в поєднанні з льодом. При спазмі гладкої мускулатури порожнистих органів черевної порожнини (пілороспазм, жовчна і ниркова колька), які супроводжуються болем, застосовують спазмолітики (атропіну сульфат, папаверину гідрохло- рид, но-шпа). У випадках застійних явищ у шлунку ефективно вживати 2-3 краплі 5 % розчину йоду на склянку води, при періодичних скороченнях шлунка — кислоту хлороводневу розбавлену.

3. Засоби, що впливають на секреторну функцію

шлунка.

3.1. ДІАГНОСТИЧНІ ЗАСОБИ.

Як засоби, що стимулюють секрецію залоз шлунка і тому застосовуються з діагностичною метою, використовують деякі продукти харчування, особливо екстрактивні — м'ясний бульйон, капустяний сік тощо. їх застосовують як пробний сніданок перед взяттям шлункового соку для дослідження. Для цього також використовують і лікарські засоби, а саме: кофеїн, пентагастрин, гістамін.

Природним стимулятором секреції шлункових залоз є гастрин — гормон, який утворюється в слизовій оболонці переважно воротарної печери (antrum pyloricum) шлунка. Звідси він надходить у кров, збуджує,-парієтальні екзокриноцити шлункових залоз, які виділяють хлороводневу кислоту. Шлунковий сік має високу кислотність, але порівняно низький вміст протеолітичних ферментів (пепсину тощо). Для дослідження шлункової секреції застосовують натуральний і синтетичний гастрин та його синтетичні аналоги, зокрема пентагастрин. Ці засоби при парентеральному введенні не викликають значних негативних ефектів.

Пентагастрин використовують як стимулятор шлункової секреції для визначення секреторної та кислотоутворювальної функції шлунка. Вводять підшкірно або внутрішньом'язово по 6 мкг/кг. Після введення препарату взяття й дослідження шлункового соку проводять через кожні 15 хв протягом години і більше.

Побічна дія: слинотеча, нудота, короткочасне зниження артеріального тиску, неприємні відчуття в ділянці живота тощо.

Гістамін збуджує специфічні рецептори: Н, — локалізуються в гладкій мускулатурі бронхів, кишок, судин, Н2 — у слизовій оболонці шлунка, матці, серці. Внаслідок цього підвищується секреція бронхіальних, слинних та шлункових залоз, збільшується виділення жовчі, розширюються капіляри, знижується артеріальний тиск, зростає проникність стінки капілярів, зменшується об'єм циркулюючої крові. Поряд з цим підвищується скорочення гладкої мускулатури органів, а також секреція глікокортикоїдів та адреналіну.

Вводять підшкірно гістаміну гідрохлорид по 0,01 мг/кг у вигляді 0,1 % розчину. У разі недостатності залоз шлунка гістамін підвищує секрецію парієталь-них клітин, які продукують хлороводневу кислоту. Ефект настає через 7-Ю хв, досягає максимального рівня через 20-30 хв, продовжується близько 60-90 хв. У випадках органічних порушень шлункових залоз введення гістаміну є неефективним.

Після прийому всередину гістамін руйнується гістаміназою у стінці кишок, після введення під шкіру — швидко абсорбується, у крові зв'язується з білками сироватки, особливо з гістамінопектичним глобуліном. Легко метаболізується до метилгістаміну, імідоцтової, імідазолоцтової кислот тощо. Ці метаболіти виводяться нирками.

Після ін'єкції гістаміну може виникати відчуття жару, головний біль, почервоніння шкіри, спазм бронхів. Ці явища тривають недовго і є наслідком його впливу на Н,-рецептори кишкових судин, бронхів. Щоб запобігти цьому, вводять протигістамінні засоби (димедрол, супрастин та ін.), які блокують лише Н,-рецептори. На рецептори, через які здійснюється дія гістаміну на шлункову секрецію, вони не впливають.

Гістаміну дигідрохлорид — білий кристалічний порошок, легко розчинний у воді. Для стимуляції шлункової секреції вводять підшкірно по 10 мкг/кг у вигляді 0,1 % розчину.

3. 2. ЗАСОБИ ЗАМІСНОЇ ТЕРАПІЇ.

(використовуються при гіпосекрецїї шлунку)

При недостатності секреторної функції шлункових залоз у зв'язку з їх органічним ушкодженням застосовують засоби замісної терапії, тобто натуральний шлунковий сік, або препарати, які містять основні його компоненти, — хлороводневу кислоту, пепсин.

Кислота хлороводнева як головний компонент шлункового соку створює необхідне кисле середовище для максимальної протеолітичної дії пепсину. У шлунку кислота частково зв'язується з харчовими речовинами, частково нейтралізується слиною, слизом шлункового соку і вмістом дванадцятипалої кишки, який може потрапляти до шлунка, наприклад, у випадках ахілії. Тільки незв'язана частина введеної кислоти хлороводневої створює певний кислий фон вмісту шлунка (РН близько 1,5-2).

У медичній практиці застосовується кислота хлороводнева розбавлена. Цей препарат містить 1 частину кислоти хлороводневої і 2 частини води. Це прозора безбарвна рідина, яка змішується з водою у будь-яких співвідношеннях. її застосовують усередину по 10-15 крапель на 1/4-1/2 склянки води під час їди або в мікстурі з пепсином — столовими ложками.

Кислота хлороводнева розбавлена, що введена в шлунок до їди, стимулює секрецію шлункового соку, перетворює неактивний педісиноген, який виділяється головними клітинами слизової оболонки, на активний пепсин. Зменшує перистальтику шлунка, викликає затульний рефлекс. При вживанні під час їди вона сприяє розчиненню сполучної тканини м'ясних продуктів, оптимальному рН для активності пепсину, підвищує тонус і моторно-евакуаторну функцію шлунка (кислотний рефлекс), гальмує перехід недостатньо перетравленої їжі в кишки, зменшує процеси бродіння в шлунку, внаслідок чого зникає печія, відригування і біль у надчеревній ділянці.

Цінною властивістю цього препарату є здатність стимулювати продукцію гастрину в шлунку, секретину і холецистокініну — стимуляторів зовнішньосекреторної функції підшлункової залози і виділення жовчі у дванадцятипалу кишку. Він також сприяє абсорбції заліза із шлунка і тонкої кишки.

Показання (часто в поєднанні з пепсином): ахілія, гіпоацидні стани, диспепсія, гіпохромна анемія.

Протипоказання: ацидоз, гострий гастрит.

Побічна дія: у випадках тривалого введення у великих дозах — ацидоз, розм'якшення емалі зубів.

Пепсин — протеолітичний препарат шлункового соку, розчинний у воді і спирті. Отримують із слизової оболонки шлунка свиней і змішують із цукровою пудрою. Призначають усередину по 0,2-0,5 г перед або під час їди в порошках або в мікстурі, звичайно в комбінації з кислотою хлороводневою розбавленою.

Пепсин у шлунку виявляє оптимальну протеолітичну активність при рН 1,4- 2,5. При підвищенні рН активність знижується, а при рН понад 6 — припиняється. У дванадцятипалій кишці під впливом ферментів підшлункової залози пепсин руйнується. У кислому середовищі шлункового вмісту гідролізує білок до пептидів, частково до амінокислот.

Найкращим засобом замісної терапії при недостатності секреції шлункових залоз є сік шлунковий натуральний. Його отримують від тварин (собак, коней) методом уявного харчування, розробленого І. П. Павловим. Діючими агентами цього препарату є кислота хлороводнева, пепсин та інші ферменти слизової оболонки шлунка. Це прозора безбарвна рідина, кисла на смак, із слабким специфічним запахом. Призначають усередину по 1-2 столових ложки під час їди.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 386 | Нарушение авторских прав