АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ІІІ. На цьому етапі відбувається рефлексивне прийняття вагітною свого нового образу: «Я – вагітна».

Особливої уваги, на думку Н.В. Боровікової, заслуговує симптом емоційної лабільності, який у більшій чи меншій мірі проявляється впродовж усього періоду вагітності. Під поняттям «симптом емоційної лабільності» розуміють емоційну дезадаптованість, яка проявляється у частих змінах фона настрою.

З моменту усвідомлення і внутрішнього прийняття себе вагітною у жінки з’являється симптом неоднозначного ставлення до свого стану. З одного боку – гордість за свою повноцінність, можливість самореалізації, набуття жіночності, переживання ідентичності по відношенню до власної статі, і у той же час – страх, породжений фантазіями і соціально нав’язаними установками. Потім відбувається характерна для періоду вагітності психічна люченням у неї образу майбутньої дитини. У цей період майбутньою матір’ю переживається симптом прийняття нового життя у собі. Проте, амбівалентність переживань залишається на досить високому рівні.

Вивчаючи формування почуття прив’язаності матері до дитини, В.І. Брутман дає наступну класифікацію етапів вагітності:

I. Фаза переднастройки. До вагітності – формування матриці материнського відношення в онтогенезі, на що впливають взаємовідносини з матір’ю, сімейні традиції, культурні цінності, прийняті у суспільстві. На початку вагітності – формування Я-концепції матері і концепції дитини, яка ще не наділена якостями «свого».

II. Фаза первинного тілесного контакту – інтрацептивний досвід під час руху плоду, результатом якого є розділення «Я» і «не Я». У період після народження дитини відбувається перебудова смислу «рідний» за рахунок екстрацептивної стимуляції.

Н. Коваленко виділяє наступні психологічні особливості емоційного стану вагітної жінки:

· Відсутність впевненості у стійкості шлюбу.

· Переживання стосовно розладу стосунків із чоловіком.

· Підвищена збудливість.

· Часті прояви стану емоційної незадоволеності.

· Перевантаження на навчанні чи роботі.

· Порушення сну.

· Підвищена стомлюваність.

· Погане загальне самопочуття.

· Страх.

Д. Пайнс пропонує пояснення, чому для деяких жінок вагітність завершується відмовою від дитини чи іншими формами асоціальної материнської поведінки. Вона об’єднує у єдиний комплекс такі риси, як інфантилізм, гіпертрофовану потребу в любові, пов’язану з відчуттям обділеності увагою і турботою в дитинстві, сексуальну нерозбірливість, егоцентризм. У своїх фантазіях такі жінки самі діти, тому у них відсутнє бажання вагітніти. Навіть якщо вони і хочуть дитину, то їм важко оточити її турботою і любов’ю. Цим жінкам здається, ніби вони самі недоотримали любові. У них можуть проявлятися садистські риси, спрямовані на сексуальних партнерів.

К. Боне провела психоаналітичне дослідження, спрямоване на виявлення особливостей поведінки матерів, які відмовились від своїх дітей.

Так, для таких жінок характерним є пізнє виявлення вагітності (у 2-у і навіть 3-у триместрі вагітності). Дослідниця вважає, що пізнє звернення до лікаря є симптомом ризику відмови. Перцептивне запізнення моменту руху плоду пов’язане із механізмом витіснення, що приховує у собі інфантицидний комплекс. Захисне витіснення проявляється у нечутливості до плоду. Візуальна, кінестетична, тактильна інформація не сприймається як знаки вагітності.

І. Ю. Хамітова виявила особливості сімей тих жінок, які відмовились від своїх дітей.Були встановлені наступні закономірності:

1. Жінка, яка відмовилась від своєї дитини, як правило, походить із сім’ї з порушеними соціальними зв’язками та відносинами. Розлучення і фізичне насилля фіксуються вже у поколінні бабусі відмовниці. У попередніх поколіннях прослідковуються паттерни відмови від дітей – дітей віддавали до дитячих будинків, на виховання у сім’ї сусідів чи близьких родичів.

2. У сім’ї відмовниці порушені межі дитячо-батьківських сімей. У такої жінки не сформована материнська роль.

3. У жінок, які відмовляються від своїх дітей, порушені відносини по жіночій лінії. І мати, і бабуся описуються відмовницею як холодні, жорстокі, а відносини з ними – як конфліктні, дискантні, емоційно розірвані.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 525 | Нарушение авторских прав