АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Збір інформації та її аналіз

Термін вітраж походить від французького слова vitre (віконне скло). Вітраж являє собою призначену для заповнення віконного отвору декоративну орнаментальну або тематичну композицію, виконану зі шматків різнокольорового скла, часто розписаного фарбами, які закріплюються на склі випалюванням [1].

На даний момент вітражі – це далеко не просто віконне скло, а цілий самостійний різновид прикладного мистецтва, спрямований на прикрашення інтер'єру та екстер'єру наших будинків, офісів, а також церков і соборів. Один із, напевно, найбільш старих вітражів був знайдений у церкві Святого Павла в Великобританії. Цей вітраж датується приблизно 687 роком н.е. Варто зауважити, що вітраж –це спадщина далеко не тільки європейців. Дуже довгий час вікна склили слюдою і різними каменями. Саме ж скло вперше з'явилося у древніх єгиптян, і було практично непрозорим [2].

В епоху Ренесансу вітражі вже більше були схожі на цілі пейзажні картини. Тут були люди і тварини, рослини і річки. Майстри намагалися максимально реалістично передати малюнок в своїх вітражах.

У слов'янський світ класичний вітраж потрапив набагато пізніше і використовувався в основному в церквах, рідше в будинках вельмож і купців.

У дев'ятнадцятому столітті син відомого ювеліра Чарльза Льюїса Тіффані Луїс Комфорт Тіффані став спеціально добиватися художньої неоднорідності в склі. Також він придумав мідну стрічку-фольгу на восковому клею для обрамлення скла з наступною пайкою. За рахунок таких сполук вітражі стали виходити більш делікатними, з великою кількістю дуже дрібних фрагментів, складних ліній. З'явилася можливість збирати складні об'ємні вітражні композиції, лампи, бра. Так з'явилася техніка Тіффані, названа на честь видатного дизайнера [2].

Варто зауважити, що у нас техніка Тіффані з'явилася відносно недавно, в кінці 80-х, початку 90-х років. Але багато наших художників знали про її існування і намагалися її застосовувати в своїх роботах раніше, або робити імітації вітражів фарбами. Основна проблема була в тому, що у нас не вироблялась мідна самоклеюча фольга та якісне художнє скло [2].

Роботу над композицією будь-якого твору потрібно розпочинати із ознайомлення з завданням, збиранням інформації по виробу, який потрібно розробити. На цьому етапі дуже важливо зібрати і проаналізувати всю інформацію, яка стосується цього типу творів. Робота починається із усвідомленням теми та завдань.

Завдання проектуючого за відведений час зібрати максимальну кількість інформації про даний твір, про характеристику його зовнішнього вигляду, внутрішню будову, про кращі зразки виробів. Джерелами можуть бути публікації в українській та зарубіжній пресі, різноманітні каталоги фірм і виставок, матеріали музеїв та архівів. Вся зібрана інформація систематизовується. Ретельно та критично оцінюється з точки зору сучасних вимог і всіх особливостей художнього вирішення. Слід уважно ознайомитися з аналогами, зробити аналіз позитивних і негативних якостей, які можуть слугувати основою майбутнього проекту виробу. Вивчаючи прототипи чи аналоги, потрібно вести записи, конспекти, в яких знаходяться всі дані про виріб. Чим більше зібрано інформації, зроблено замальовок і схем, чим краще осмислені і обдумані технологічні якості виробу тим легше потім працювати над пошуком власного варіанту, тим оригінальніше буде рішення і повніша відповідь на поставлене завдання.

Ескізування

Ескіз – це попередньо пошуковий начерк майбутнього твору.

Робота над ескізами – це творчий процес.

Ескіз вирішує найбільш важливі питання, без яких не може обійтися жодна композиція:

- ідею твору;

- сюжетний задум, який необхідно вирішити просто і зрозуміло;

- виразність образів художніми засобами.

Ідейний зміст твору завжди залишається головним, який керує і підпорядковує собі другорядне.

Композицією вирішується найважливіше завдання – створення художнього образу твору.

Завдання які вирішуються в ескізах:

- визначається формат та розмір майбутньої роботи;

- розміщується загальна маса всієї групи предметів на задуманому форматі паперу, з урахуванням гармонійної рівноваги предметів та полів аркуша;

- визначається тональна градація від найсвітліших тонів до темніших;

- визначається кольорова гама, колорит майбутнього твору.

Ескіз дає орієнтовну уяву про майбутню закінчену роботу. Перед виконанням проекту, художник виконує остаточний варіант ескізу в якому проводиться ніби генеральна репетиція, остання перевірка майбутнього вирішення теми. У ньому узагальнюються всі підготовчі матеріали: етюди, замальовки, попередні робочі ескізи. По завершенні ескізування, згідно затвердження ескізів виконується чистовий проект. Весь ескізний матеріал складається з аркушів формату А3.

Проектування

Вміння проектувати складається з двох частин: обдуманого опрацювання ідеї та зображення цієї ідеї на папері. Під час виконання чистового проекту важливо добре за компонувати, тобто розмістити графічну частину проекту на планшеті (підібрати масштабність, співрозмірність зображення на площині планшета). Для того, щоб вірно за компонувати зображення на листі паперу, необхідно розробити спеціальний чорновий ескіз у масштабі. Зображення на проектах виконується, як в чорно-білій, так і в кольоровій графіці.Виконуючи чистовий проект, потрібно пам’ятати, що основне його завдання – наочність. І тому, завжди важливо вибрати правильний метод передачі зображення, яке проектується.

Робота розпочата з вивчення вихідних матеріалів – функціональні характеристики об’єктів, їх плани, і розміри.Наступним етапом роботи був збір та вивчення інформації про декоративне панно, виконання замальовок декоративних елементів. За тим йде розробка та пошук ідеї – ескізу. Параметри вітража задавав інтер’єр вибраного об’єкту. Після проведення пошукової роботи було обрано остаточний варіант вітража. Далі було збільшено масштаб і вдосконалено форму панно, вирішено його в кольорі. Після затвердження проекту вітража було виконано графічну частину у чистовому варіанті, і закомпоновано на лист, та довершено його виконання. Загальне оздоблення проекту, коректування, підведення контурів та інше. Також систематизовано інформацію до пояснювальної записки, зібрано відомості для наступного етапу.

Після затвердження композиції приступаємо до виконання роботи у матеріалі.

ТЕХНОЛОГІЯ ВИКОНАННЯ

Вітраж це техніка монументально - декоративного мистецтва, в якій основна особливість скла – працювати на просвіт – стає і основним формоутворюючим принципом. Вітраж еволюціонував від плоских розписних картин середньовіччя до литого, складного кольорового рельєфу сучасних панно з скла. Та ніхто не скасовував і традиційні методи. Елементи скломаси поєднують найрізноманітнішими способами - від класичної свинцевої шинки до пластмасових і бетонних структур-тримачів. Технологічна частина виконання вітражу включає підготовку картону у двох варіантах, закупка на визначення кольорових можливостей різного скла, нарізка і шліфування скла, розписування, випалювання, спаювання та монтування.
Вітражне мистецтво бере свій початок у далекому минулому. Тоді воно застосовувалось переважно в декоруванні культових споруд.
З точки зору фізики скло являється собою "перехолоджену рідину" і в зв’язку з цим після виходу з плавленої печі не кристалізується, заливаючись абсолютно однорідною консистенцією. Ця властивість дозволяє всім видам скла - матовому, прозорому, білому і кольоровому - демонструвати унікальні можливості переломлення проходячого скрізь нього променів світла, надаючи ефекту блиску дорогоцінних каменів.
Шумери давні єгиптяни, Греки розробляли технології виробів із кольорового катаного скла. В Сирії була винайдена техніка гутного скла. Традиційна технологія виготовлення вітражів кінцевою сформувалась в ХІ ст..
Картон — це пророблений рисунок натуральної величини, згідно розмірів вікон архітектурних споруд. Він виконується з розрахунком специфіки вітражної техніки, враховуючи всі габаритні розміри кольорів скла, арматури, розмірів їх переплетення. Головне — зберегти кріплення вітражної конструкції діленням на окремі секції. Розподільчі лінії вести так, щоб не порушити краси загальної композиції рисунка. Важливою частиною роботи над картоном є ділення рисунка на окремі частини скла, оправленого свинцевою арматурою. При тому не варто перенасичувати свинцевою сіткою, згущаючи її без особливої потреби. Щоб секція вітражу не прогнулася, з'єднання завжди повинні проходити через горизонтальні лінії арматури, залишаючи вертикальні, в міру можливого, нерозрізаними. Довгі частини арматури кріпляться зверху секціями.
Калькою визначають кількість стрічок арматури, її ширину, а також місце з'єднання окремих частин для виготовлення шаблонів. Інтервали між арматурою нумерують.
Головним матеріалом для виготовлення вітражів є листове кольорове скло спеціальних сортів завтовшки 2—6 мм. Його виготовляють способом витягування. Скло буває пофарбоване в усій масі або тільки зверху, накладним способом. Використання численних відтінків кольорового скла заводського виготовлення, а також скла ручної прокатки й підфарбування відкриває перед художником-вітражистом великі можливості. А кольори вітражів викликають у глядача підвищений інтерес до сприймання сюжетних художніх композицій. Уся вітражна картина загалом збирається з кольорового скла, не виключаючи фігур і деталей. Фарбами пишуть оголені частини тіла — лице, руки, ступні ніг, вживаючи при тому рожеві або тілесні кольори. Для нанесення контурів, тіней, деталей орнаменту, волосся, використовують чорну або коричневу фарбу. Вітражні фарби у вигляді порошку розводять водою, старанно розтираючи їх на мармуровій плиті, щоб не залишилося жодної крупинки. Як звичайно, спочатку наносять чорною фарбою головні контури. Чорна або коричнева фарба наноситься густо, широко, тому що після сушіння й обпалення вона стає світлішою.
Подальшим важливим завданням є малювання людського тіла, колір якому надає рожева фарба, виготовлена на терпентині. Фарба накладається поверх матової поверхні рівномірним шаром і підсилюється більш густими і грубими шарами на обличчі, губах, ніздрях там, де це необхідно.
Наступним етапом є виготовлення арматури на вітражів для якого використовують свинець, латунь, алюміній. Вітражі на свинцевій арматурі виконуються традиційною технікою, відомою з давніх-давен. Процес їх виготовлення охоплює чимало обов'язкових операцій, які починаються з ескізного проекту. Він являє собою загальну побудову композиції вітража згідно розмірів вікон архітектурного об'єкта храму. Як звичайно, ескіз виконується у зменшеному масштабі і передбачає рішення загальних колористичних, графічних і конструктивних завдань.
Виконання вітражних робіт, спаювання потребують на перших порах практичних навичок, особливо нарізування скла складних форм, користування паяльником та ін.
Вітражі на латунній арматурі (протяжці) значно сильніші, завдяки специфіці її композиції, яка будується із застосуванням великої кількості скла прямолінійних профілів. Латунна протяжка не дозволяє домогтися дуже складних криволінійних частин вітража, які можливі в разі застосування свинцевої арматури. Збір і монтаж вітражів на латунній протяжці такий самий, як і на свинцевій арматурі. Велику цікавість викликає вітраж на алюмінієвій протяжці своєю дешевизною й простотою виготовлення. Профіль цієї протяжки має свою особливість. Вона полягає у тім, що верхня і нижня "плашки" неоднакові: одна з них є плечем, друга — стійкою. Збір вітража проходить із використанням заклепок і невеликих алюмінієвих пластин, що їх накладають у місцях з'єднання окремих частин арматури. Вставлене скло закріплюють спеціальними щипцями, які в стійці протяжки створюють металеві горбики, що не дають склу випадати. Послідовність виконання роботи:

1. Підготовка дверей та скла до роботи:

2. Виготовлення шаблону малюнку-вітража.

3. Перенесення зі шаблона на плівку.

4. Приклеєння плівки на скла.

5. Робота контуром над вітражом.

Інструменти та матеріали необхідні для роботи.

1. Олівці кольорові.

2. Миюча рідина.

3. Лінійки.

4. Листи ватману.

5. Скоч.

6. Губка.

7. Олівці різної твердості та м’якості.

8. Копіювальний папір.

9. Канцелярський ніж.

10. Вітражна плівка.

11. Халати.

12. Ножиці.

13. Тканина.

14. Щіточки для ґрунтування.

15.Контур.

16.Гумовий шпатель.

17.Валик.

Отже, у даному розділі подано загальні рекомендації, які потрібні у роботі над вітражним виробом.

ПРАВИЛА ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ ТА ОХОРОНА

ПРАЦІ

Трудовим законодавством нашої країни закріплена широка система методів, спрямованих на всебічну охорону праці. Адміністрація навчальних закладів, підприємств повинна забезпечувати належні умови праці, щоб запобігти травмам і професійним захворюванням.

Вітраж, як кожний вид діяльності, потребує правильної організації умов праці, а також, дотримання техніки безпеки на виробництві. Правильна організація праці – основна умова якісної роботи.

Створення техніки безпеки є основною складовою частиною охорони праці та здоров’я працюючих. Вона визначає вимоги щодо безпечності технологічних процесів. Промислова санітарія – заходи спрямовані на усунення шкідливої дії запилення різного характеру і забрудненості повітря на робочих місцях, шумів, вібрацій на людський організм.

Якщо техніка безпеки на виробництві або в навчальних майстернях незадовільна, то можуть виникнути нещасні випадки, травми, хвороби. Для запобігання нещасним випадкам існують спеціальні правила техніки безпеки, дотримуватись яких повинен кожен.З перших днів свого існування наша держава вживала заходів по створенню безпечних умов праці та життя громадян. В Україні основою законодавства з охорони праці є Конституція. На всіх підприємствах запроваджуються сучасні правила техніки безпеки, їх засоби і створення санітарно – гігієнічних умов які будуть максимально запобігати травматизму і професійним захворюванням. Українські вчені постійно працюють над розвитком науки про техніку безпеки і охорону праці, причинами виникнення втоми і т. д. Все це враховується при створенні нового устаткування, удосконаленням технологічних процесів. Організація праці опоряджувальників має забезпечувати ефективне використання робочого часу, засобів механізації і матеріальних ресурсів із метою підвищення продуктивності праці, скорочення терміну будівництва, поліпшення його якості. Продуктивність праці робітника залежить від правильної організації його робочого місця. На робочому місці опоряджувальника мають бути обладнання, матеріали і знаряддя праці потрібні для виконання опорядження. Їх розміщують так щоб під час роботи не доводилося робити зайвих рухів. Ручний інструмент, який беруть правою рукою, має лежати справа а той що лівою з ліва. Якщо для роботи потрібний столик, то його установлюють так щоб з цього місця можна було виконати як найбільший обсяг роботи.

Велике значення для організації робіт має своєчасна підготовка матеріалів і поточне забезпечування ними опоряджувальників. Тому в спеціально відведених приміщеннях заздалегідь сортують будівельні матеріали. Підготовленні матеріали в процесі роботи ритмічно подають на робочі місця.

Під час виконання робіт слід дотримуватись всіх правил техніки безпеки і виробничої санітарії. Робочі місця опоряджувальників обладнують засобами зв’язку а також пристроями, які забезпечують нормальні гігієнічні умови (освітлення, захист від протягів тощо).

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 643 | Нарушение авторских прав