АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Мембранні органели

Мітохондрії. Термін «мітохондрія«(від гр. шііоз - нитка і споп-сігіоп — зернятко) введено Бендою у 1897р. Під світловим мікроскопом мітохондрії мають вигляд круглих зерен та коротких паличок товщи-

В.П. Новак, Ю.П. Бичков, М.Ю. Пилипенко Цитологія, гістологія, ембріологія

ною 0.2-2 мкм і довжиною 1-10 мкм. При розгляді під електронним мі-кроскопом кожна мітохондрія має овальну або видовжену форму. У них розрізняють зовнішню гладеньку та внутрішню мембрани, від останньої всередину мітохондрії відходять вирости — кристи. Проміжки між крис-тами заповнені матриксом — електронно-щільною речовиною, у якій ви-являють ниткоподібні утворення товщиною 2-3 нм та гранули товщиною 15-20 нм. Ниткоподібні утворення матрикса являють собою молекули ДНК і РНК, а гранули — мітохондріальні рибосоми. У матриксі і у вну-трішній мембрані містяться білки — ферменти, що забезпечують синтез АТФ шляхом окисного фосфорилювання аденозиндифосфату. Кількість мітохондрій в клітинах значно варіює від поодиноких до сотень. Напри-клад в клітинах печінки вони складають 20% загального об'єму цитоплаз-ми і містять в собі 30-35% загальної кількості білку. Мітохондрії концен-труються у тих місцях цитоплазми, де є потреба в АТФ. Основною функ-цією їх є синтез АТФ, який відбувається в результаті процесів окислення органічних субстратів і фосфорилювання АДФ (рис. 7).

Мітохондрії також беруть участь у регуляції обміну води, депо-нування іонів Са, М§, Р, продукцїї попередників стероїдних гормонів. Мітохондрії здатні рухатися; їх кількість збільшується шляхом поділу, або брунькуванням початкових мітохондрій.

Вони чутливі до різних зовнішніх впливів: голодування, дії рентге-нівських променів, наркотиків тощо.

Ендоплазматична сітка (від гр. епсіо - в середині). її вперше опи-сав К.Портер у 1945 р. Вона являє собою субмікроскопічну органелу, яка утворює внутрішньоцитоплазматичну циркуляційну систему. Вона є замкненою сукупністю канальців, мішечків та цистерн, утворених безперервною біомембраною. Розрізняють два типи — гранулярну та агранулярну. Ширина канальців гранулярної сітки від 20 до 1000 нм, з боку гіалоплазми її мембрани покриті рибосомами. Останні беруть участь у синтезі білків на «експорт» і білків-ферментів, а також білків, що нагромаджуються в її цистернах та здатні транспортуватися у ва-куолі комплексу Гольджі, де перетворюються і входять до складу лізо-сом або секреторних гранул. У ряді випадків у канальцях або вакуолях гранулярної ендоплазматичної сітки відбувається модифікація білків, зв'язування їх з цукрами і утворення секреторних гранул. Гранулярна ендоплазматична сітка здатна синтезувати мембранні інтегральні біл-ки, які вмонтовуються в товщу мембран.

Основи загальної цитології

■*% -■:

••'". ™, 'і.'-'.і, Ч' V ' •'УУс^'

і'. '.'■' ■•' ' ^МЩ^ЗР^З^Щ- *»^г'л» ^"*\*Яь

''ІШ

,■■ #. *

•Г- ^ч" V !&№%<&&■■ к^-%>&*^ -"

!-•■ А-ІР^Н.'.'^:'^ - -

Палоплазма

Зовнішня мембрана

Внутрішня мембрана

Матрикс Полісоми

Кристи

Рис. 7. Електронна мікрофотографія мітохондрії.

На відміну від гранулярної ендоплазматичної сітки на мембранах агранулярної ендоплазматичної сітки відсутні рибосоми. Діаметр її ка-нальців і міхурців 50-100 нм. Функція гладкої ендоплазматичної сітки пов'язана з метаболізмом ліпідів, синтезом стероїдних гормонів, глі-когену депонуванням іонів кальцію, дезактивацією отруйних речовин, що особливо характерно для гепатоцитів. Мембрана ендонлазматичної сітки безпосередньо контактує з плазмолемою клітини.

Лізосоми ~ мембранні органели. Виявлені і ідентифіковані в кліти-нах ссавців, птахів, земноводних, вони являють собою кулясті струк-тури розміром 0,2-0,4 мкм, містять понад 60 гідролітичних ферментів, здатних до розщеплення біополімерів різної хімічної природи. Із фер-ментів лізосоми містять протеїнази, нуклеази, глюкозидази, фосфата-зи, ліпази. Ферменти локалізуються у лізосомах і утримуються у них за допомогою ліпопротеїнової мембрани, яка обмежує і відокремлює їх вміст від зовнішніх субстратів.

В.П. Новак, Ю.П. Бичков, М.Ю. Пилипенко Цитологія, гістологія, ембріологія

Основна фізіологічна функція лізосом — внутрішньоклітинне трав-лення в зв'язку з процесами фагоцитозу, піноцитозу тощо. Залежно від ультраструктурних та функціональних особливостей лізосоми поділя-ють на первинні, їх ферменти знаходяться у неактивному стані; вторинні, або фагосоми (активовані ферменти в них безпосередньо контактують з розщеплюваними біополімерами), а також залишкові тільця, оточені біо-мембраною, нерозщеплені залишки. Поряд з цим лізосоми можуть брати участь у розщепленні власних макромолекулярних комплексів клітин — аутофагоцитозу. В таких лізосомах виявлені фрагменти і навіть цілі ци-топлазматичні структури: мітохондрії, елементи ендоплазматичної сітки, рибосоми, гранули глікогену, тощо. Це може бути доказом їх ролі в про-цесах деградації клітин.

Пероксісоми — субмікроскопічні мембранні органели. Відіграють вирішальну роль у процесах детоксикації клітини. Пероксісоми — тіль-ця розміром 0,3-1,5 мкм, обмежені мембраною, містять гранулярний матрикс, в центрі якого розміщуються кристалоїдноподібні структури із фібрил і трубок. Вважають, що ці органели утворюються на розши-рених кінцях цистерн ендоплазматичної сітки. Вони особливо розпо-всюджені в клітинах печінки та нирок. Ферментні системи пероксісом (каталаза) спрямовані на утилізацію хімічно активного атомарного кисню, а також забезпечують розщеплення етилового спирту, сечової кислоти, регуляцію обміну ліпідів.

Комплекс Гольджі. Перші відомості про цю органелу належать К.Голь-джі, який в 1898р. описав її у складі нервових клітин. Під світловим мі-кроскопом комплекс Гольджі має вигляд сітчастого утворення. Шд елек-тронним мікроскопом він являє собою мембранні структури, що мають вигляд цистерн товщиною до 25 нм, сплющених у центральній частині і розширених на периферії. Окрему ділянку скупчення цих мембран нази-вають діктіосомою. В проміжках між окремими цистернами знаходяться тонкі прошарки гіалоплазми. У комплексі Гольджі завершується процес формування продуктів синтетичної діяльності клітини — її кінцеве глі-козування (рис. 8,9). Комплекс Гольджі бере участь у агрегацп і нагрома-дженні продуктів, синтезованих в ендоплазматичній сітці та їх хімічній трансформації. У цистернах комплексу Гольджі синтезуються поліцу-криди, які комплексуються з білками, що сприяє утворенню мукопро-теїдів, а також виведенню готових секретів за межі клітини. Крім того, комплекс Гольджі забезпечує формування клітинних лізосом. (рис. 10).

Розділ 1 Основи загальної цитології

Рис. 8. Комплекс Гольджі в нервових клітинах спинального ганглію х 400:

1-ядро; 2-цитоплазма; 3-фрагмент комплексу Гольджі.

Рис. 9. Схема комплексу Гольджі:

1-транспортні міхурці; 2-зріла поверхня мішечків; 3-секреторні міхурці.

Рис. 10. Схема функціонування лізосоми

і внутрішньоклітинного протеолізу за Де Дювом:

1-часточка, що піддається фагоцитозу; 2-мікромолекула; 3-мІкромолекули в стані піноцитозування клітиною; 4-фагосома; 5-ергастоплазма; 6-лізосо-ми; 7-злиття лізосоми і фагосоми; 8-протеоліз частинок і макромолекул(9); 10-екскреція залишків протеолізу; 11-протеоліз у лізосомі з утворенням фа-гоцитозної вакуолі.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 1115 | Нарушение авторских прав