АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Немембранні органели

До немембранних органел належать рибосоми, центросома, мікрофіламенти, мікротрубочки, війки, джгутики.

Рибосоми (ribosomata) — субмікроскопічні не мембранні органели загального призначення, які є елементарними тільцями синтезу білкових і поліпептидних молекул, що виявляються в усіх клітинах.

Рибосоми за формою нагадують гриб, розміри їх 25Ч20Ч Ч20 нм. Це складні рибонуклеопротеїди, які утворені з білків і молекул РНК у співвідношенні 1:1. Рибосома складається з двох субодиниць — великої та малої.

Субодиниці побудовані з рибонуклеопротеїдного тяжа, в якому рРНК, взаємодіючи з різними білками, утворює тіло рибосоми. Субодиниці з’єднуються між собою під кутом, утворюючи структуру, яка нагадує гриб.

Центросома, клітинний центр (centrosoma) — мікроскопічна немембранна органела загального призначення, що забезпечує розходження хромосом під час поділу клітини. Центросома складається з двох центріолей, оточених центросферою. У клітині, що не готується до поділу, вона розташовується поблизу ядра.

Дві центріолі, розміщені поруч, мають назву диплосоми. У диплосомі центріолі розташовуються під кутом одна до одної. Розрізняють материнську і дочірню центріолі. Кінець дочірньої центріолі направлений перпендикулярно до поверхні материнської.

Центріолі (centriolum) складаються з розташованих по колу 9 триплетів мікротрубочок, які утворюють порожній циліндр шириною 0,2 мкм і довжиною 0,3–0,5 мкм. Триплети з’єднуються за допомогою спеціальних ручок, які складаються з білка динеїну. Система мікротрубочок у центріолі описується формулою (9Ч3)+0, що доводить відсутність мікротрубочок у центральній її частині. Навколо кожної центріолі розташовується безструктурний або тонковолокнистий матрикс, інколи наявні кілька додаткових структур, зв’язаних з центріолями. Це так звані сателіти (супутники).

Центросфера — це позбавлена органел гіалоплазма навколо центріолей, яку в радіальному напрямку пронизують мікротрубочки.

Рис. 4. Комплекс Гольджі. Електронна мікрофотограма. Ч 84 000:

1 — γ-цитомембрани; 2 — вакуолі; 3 — пухирці (за Л. Н. Михайло-

вою)

Мікрофіламенти (microfilamenti) — субмікроскопічні немембранні органели загального призначення, що виконують роль цитоскелета. Залежно від будови та функцій, які здійснюють мікрофіламенти, вони поділяються таким чином:

— власне мікрофіламенти, розташовані в кортикальному шарі цитоплазми безпосередньо під плазмолемою. Це тонкі волокна діаметром 5–7 нм, які складаються з білків актину, міозину, тропоміозину, α-актиніну;

— проміжні мікрофіламенти, або мікрофібрили (microfibrillae) — тонкі нитки білкової природи, розташовані пучками, діаметром 10–15 нм. Вони відповідають за збереження клітинної форми.

Мікротрубочки (microtubuli) — субмікроскопічні немембранні органели, основним призначенням яких є утворення еластичного і водночас стійкого цитоскелета, необхідного для підтримання форми клітини.

Мікротрубочки складаються з глобулярних білків — тубулінів, молекули яких здатні полімеризуватися особливим шляхом, нанизуючись одна на одну, утворюють при цьому округлі субодиниці розміром 5 нм. Стінка мікротрубочки складається з щільно упакованих субодиниць, 13 субодиниць утворюють кільце мікротрубочки зовнішнім діаметром близько 24 нм, ширина внутрішнього просвіту — 15 нм.

Рис. 5. Мітохондрія. Електронна фотографія.

1 – зовнішня мітохондріальна мембрана, 2 – внутрішня мембрана, 3 – кристи, 4 – матрикс, 5 – зовнішня мітохондріальна камера.

Рис. 6. Клітинний цент.

а – центріолі в косому та повздовжньому розрізі, б – центріолі в косому і поперечному розрізі, 1 – центріолі, 2 – периферійні подвійні мікрофібріли.

Війки (cilium) — органели спеціального призначення, це тонкі циліндричні вирости цитоплазми шириною 200 нм, довжиною 5–10 мкм. Війка від основи до верхівки вкрита плазматичною мембраною. Всередині виросту розміщена осьова нитка (аксонема), проксимальна частина війки (базальне тільце) занурена у цитоплазму.

Аксонема (filamentum axiale) складається з 9 дуплетів мікротрубочок, з’єднаних між собою за допомогою ручок, що утворюють стінку циліндра аксонеми. У центрі аксонеми роз ташовується пара центральних трубочок. Система мікротрубочок аксонеми має формулу (9Ч2)+2. Базальне тільце (corpusculum basale) складається з 9 триплетів мікротрубочок, які з’єднуються між собою також за допомогою ручок. Система мікротрубочок базального тільця має формулу (9Ч3)+0, як і в центріолі.

Аксонема і базальне тільце структурно пов’язані між собою, утворюючи єдине ціле. Дві мікротрубочки триплетів базального тільця є мікротрубочками дуплетів аксонем.

Джгутики (flagellum) — це тонкі циліндричні вирости цитоплазми, за своєю будовою схожі на війки. Мають розміри в довжину близько 150 мкм і діаметр близько 200 нм.

ЯДРО

Ядро (nucleus) є обов’язковим компонентом клітини, в якому розташований геном і формуються макромолекули, що контролюють синтетичні процеси в цитоплазмі.

Ядра найчастіше мають сферичну чи овоїдну форму, інколи паличкоподібну, сегментовану та ін. Розміри ядра становлять від 3–4 до 40 мкм. До складу ядра входять ядерна оболонка, каріоплазма, хроматин, ядерце.

Ядро клітини, яка не ділиться (інтерфазне ядро), оточене ядерною оболонкою (nucleolemma), що складається з ядерних мембран: зовнішньої (membrana nuclearis externa) та внутрішньої (membrana nuclearis interna). Між зовнішньою та внутрішньою ядерними мембранами існує перинуклеарний простір (cisterna nucleolemmatis).

Ядерна оболонка має пори (porus nuclearis) з поровими комплексами (complexus pori), що забезпечують проходження макромолекул до цитоплазми.

Рис. 7. Гетерохроматин ядра нейтрофільного сегментоядерного лей-

коцита крові людини. Забарвлення за Романовським — Гімзою.

1 — ядро; 2 — гетеро хроматин

Ядерна оболонка виконує такі функції:

бар’єрну — відокремлює вміст ядра від цитоплазми, обмежує вільний транспорт макромолекул між ядром і цитоплазмою;

— створення внутрішньоядерного порядку

— фіксація хромосомного матеріалу в тривимірному просвіті ядра.

Каріоплазма, нуклеоплазма (nucleoplasma) — це рідка частина ядра, в якій містяться ядерні структури, вона є аналогом гіалоплазми.

Хроматин — це основна структура інтерфазного ядра, яка добре забарвлюється основними барвниками і зумовлює для кожного типу клітин хроматиновий рисунок ядра.

Хроматин є структурним аналогом хромосом, в інтерфазному ядрі він являє собою тільця, які несуть ДНК. Морфологічно розрізняють два види хроматину.

Гетерохроматин (heterochromatinum) відповідає конденсованим в інтерфазі ділянкам хромосом і є функціонально неактивним; добре забарвлюється, саме його можна бачити на гістологічних препаратах. Гетерохроматин поділяють на структурний (являє собою ділянки хромосом, що постійно перебувають у конденсованому стані) та факультативний (здатний деконденсуватися).

Рис. 8. Ядро. Загальна будова

Еухроматин (euchromatinum) — це деконденсовані в інтерфазі ділянки хромосом, які є функціонально активними. Цей хроматин не забарвлюється і не виявляється на гістологічних препаратах.

Ядра містять, окрім хроматинових ділянок і матриксу, перихроматинові фібрили, прехроматинові та інтерхроматинові гранули.

Ядерце (nucleolus) — найбільш щільна структура ядра, що формує рибосоми і є похідним хромосоми, одного з її локусів. Розміри ядерця — 1–5 мкм, форма — сферична. В ядерці розрізняють гранулярний (по периферії) та фібрилярний (у центрі) компоненти. Гранулярний часто утворює нитчасті структури — нуклеолонеми, фібрилярний компонент — це рибонуклеопротеїдні тяжі попередників рибосом, гранули — дозріваючі субодиниці рибосом.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 1337 | Нарушение авторских прав