АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Загальна характеристика сульфаніламідних засобів

G Сульфаніламіди - похідні сульфанілової кислоти. Це синтетичні препарати, що широко використовуються як хіміотерапевтичні засоби для лікування тварин при різних захворюваннях. Сульфаніламіди - це кристалічні порошки білого або світло-жовтого кольору, малорозчинні у воді, краще у водних розчинах лугів. Солі (натрієві) сульфаніламідних препаратів добре розчиняються у воді.

Сульфаніламідам властива сильна бактеріостатична дія.

Суть антимікробної дії полягає в тому, що мікроби, синтезуючи фолієву кислоту, захоплюють замість параамінобензойної кислоти (ПАБК) "параамінобензосульфонову (сульфаніламід), концентрація якої в тканинах при лікуванні значно вища, ніж ПАБК. При цьому утворюється несправжня фолієва кислота, яка нездатна виконувати свої функції в процесах синтезу нуклеїнових кислот. При цьому блокується синтез білку і затримується розмноження мікробів.

Під час використання сульфаніламідні препарати в організмі тварин у терапевтичній концентрації перебувають недовго. Вони не сприяють загибелі мікробів, а навпаки, підвищують стійкість їх при наступному введенні. Такі сульфаніламіди вводять в організм хворої тварини через кожні 6-8 год, тобто 3-4 рази на добу. Щоб запобігти рецидивам хвороби після настання клінічного видужання, слід протягом 2-3 днів застосовувати сульфаніламіди.

Сульфаніламіди з організму виділяються в основному нирками протягом перших 24 годин.

В організмі сульфаніламіди можуть зазнавати різних перетворень, у тому числі ацетилювання (сполучаються з оцтовою кислотою)

Ацетильовані продукти важко розчинні у воді і здатні випадати в осад, що може призвести до утворення в нирках сечових каменів. Щоб запобігти цьому ускладненню, сульфаніламіди призначають з одночасним забезпеченням водою або введенням слабких розчинів лугів (натрію гідрокарбонату).

GДо негативних факторів побічної дії сульфаніламідів належать алергічні реакції, а також анемія, анурія, ціаноз тощо. У разі їх появи сульфаніламідні препарати відміняють і призначають сечогінні засоби з безперебійним забезпеченням водою і введенням розчину натрію гідрокарбонату.

Залежно від інтенсивності всмоктування та виведення розрізняють такі групи сульфаніламідних препаратів:

-сульфаніламіди, що повільно всмоктуються з травного каналу і довше затримуються в ньому (фталазол, етазол, фтазин, сульгін). Вони діють переважно на шлунково-кишкову мікрофлору і застосовуються при шлунково-кишковій захворюваннях;

-сульфаніламіди, що легко розчиняються і досить швидко всмоктуються із травного канапу в кров. Застосовують їх в основному при септичних процесах та хворобах органів дихання (норсульфазол, сульфадимезин, сульфазин тощо);

сульфаніламіди, що швидко надходять у нирки і довше затримуються у сечовивідних шляхах. Застосовують їх здебільшого при хворобі нирок та сечових шляхів;

-сульфаніламіди пролонгованої дії, які порівняно швидко всмоктуються і дуже повільно виводяться з організму (сульфапіридазин, сульфадиметоксин та ін.). Вводять їх один раз на добу при хворобах органів дихання та при загальних інфекціях.

Призначають сульфаніламіди зовні, всередину, внутрішньовенно і зрідка внутрішньом'язово та підшкірно.

G Сульфаніламіди, що застосовуються при хворобах нирок та сечових шляхів

Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 524 | Нарушение авторских прав