АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Рентгенівські промені були відкриті в 1895 році німецьким фізиком Вільгельмом Конрадом Рентгеном, за допомогою них він одержав перше медичне зображення, знімок кісток кисті.

Рентгенівські промені– це електромагнітне випромінювання, яке являє собою потік фотонів, що поширюються зі швидкістю світла.

Вони мають такі властивості:

1 - проникають крізь непрозорі тіла (у порівнянні з світлом, УФ та інфракрасними променями);

2 - зумовлюють світіння деяких хімічних сполук;

3 - розкладають галоїдні з’єднання срібла;

4 - змінюють електропровідність напівпровідникових пластин;

5 - утворюють іони.

Ці властивості широко використовуються при одержанні медичного зображення.

Рентгенологічний метод дослідження – це спосіб вивчення будови і функцій різних органів, що базується на кількісному і якісному аналізі пучка рентгенівських променів, які проникли крізь тіло людини. Принципова схема одержання зображення за допомогою них складається з:

1 - генерації променів в рентгенівській трубці;

2 - спрямування променів на хворого;

3 - одержання невидимого рентгенівського зображення після різного поглинання та розсіювання променів при проходженні крізь об’єкт;

4 - одержання видимого зображення.

Рентгенівські промені виникають в рентгенівській трубці, яка являє собою скляний балон з великим ступенем вакууму всередині нього. В порожнині трубки знаходяться два електроди: катод та анод. На катоді виникають електрони, які прискорюються в просторі між катодом та анодом. Прискорені електроди гальмуються на аноді, в зв’язку з чим виникають рентгенівські промені (Мал.1.1).

Мал.1.1.

Рентгенівська трубка є складовою частиною апарата, що має штатив, на якому утримується рентгенівська трубка, є місце для розміщення хворого, є трансформатор, який постачає в апарат струм високої та низької напруги, пульт керування, екранно-зйомний пристрій.

Рентгенівські апарати поділяються на:

1 - універсальні, за допомогою яких можна проводити рентгеноскопію та рентгенографію у різних положеннях хворого;

2 - апарати спеціального призначення, що використовуються у неврології, стоматології, маммалогії, урології та ангіології;

3 - пересувні апарати – палатні та операційні;

4 - для обстеження дітей;

5 - масових перевіряючих досліджень – флюорографії.

Розрізняють такі засоби одержання рентгенівського зображення:

1 - рентгеноскопія на флюоресцуючому екрані;

2- рентгеноскопія рентгенотелевізійна – на екрані телевізора за допомогою рентгенівського електрон­но-оптичного перетворювача;

3 - рентгенографія – на рентгенівській плівці;

4 - електрорентгенографія – на селеновій напівпровідниковій пластинці, а потім на папері;

5 - дигітальні засоби рентгенографії та рентгеноскопії за допомогою електронно-оптичного перетворювача і аналого-цифрового перетворювача на екрані телевізора або фотоплівці і папері;

6 - комп’ютерна томографія за допомогою дозиметричного датчика (сцинтиляційного, газорозрядного, або напівпровідникового) на екрані телевізора або фото­плівці і папері.

Одержані за допомогою вище перерахованих засобів рентгенівські зображення поділяють на аналогові та матричні – числові.

Аналогові -ті, які несуть в собі інформацію безперервного характеру, наприклад, рентгенограми, флюорограми, електрорентгенограми або звичайна рентгеноскопія тому що вони складаються з ділянок: де світло є або ні; длянок де є срібло або ні; ділянок де є порошок або ні;

Матричні – числові, одержуються за допомогою комп’ютера. До них відносяться дигітальна рентгенографія та рентгеноскопія, флюорографія та відеозапис за допомогою електронно-оптичного перетворювача і яки складаються з порцій електричного струму, яким на екрані монітора відповідають ділянки, що світяться більше або менше, а на папері ділянки з великою або меншою кількістю фарби.

При проходженні крізь тіло людини пучок рентгенівських фотонів послаблюється в результаті поглинання його тканинами. При рівній товщині шару тканини, крізь який вони проходять, сильніше всього фотони поглинаються в кістковій тканині. Вдвічі слабіше вони затримуються в паренхіматозних органах, м'язах, різних середовищах організму. Менше поглинаються рентгенівські промені в жировій клітковині і дуже мало в газах легень, шлунка, кишечнику. Чим сильніше поглинаються рентгенівські промені в досліджувальній тканині, тим інтенсивніша тінь, яку вона відбиває на рентгенівський флюоресцуючий екран при проведенні рентгеноскопії, і тим менше його світіння. Зображення кісток, серця на флюоресцуючому екрані - чорне, легень – біле. Таке зображення отримало назву позитивного (прямого) (Мал.1.3).

Мал.1.3.

Флюоресцуючий екран являє собою картон, покритий речовиною, яка при взаємодії з рентгенівськими променями світиться пропорційно кількості потрапивших на нього квантів. З боку лікаря екран вкритий просвинцьованим склом, воно захищає лікаря від шкідливої дії рентгенівських променів.

Світіння екрану слабке, тому рентгеноскопію виконують в затемненому приміщенні, в з'вязку з чим дрібні деталі зображення не відрізняються. При проведенні рентгеноскопії опромінення пацієнта і персоналу найбільше в порівнянні з іншими методами дослідження.

Після проведення рентгеноскопії не лишається документа. Перевагою рентгеноскопії є можливість отримати одночасно уявлення про функціональні та морфологічні показники досліджуваного органа. Дослідження можна проводити при будь – якому положенні хворого, воно економічне, легко виконується.

Вище перераховані недоліки рентгеноскопії були відкинуті з уведенням в практику дослідження підсилювача рентгенівського зображення (ПРЗ), який включає в себе рентгенівський електронно – оптичний перетворювач (РЕОП) і телевізійну систему. (Мал.1.5). Отримане за допомогою ПРЗ зображення аналогічне первинному, але в багато разів яскравіше, тому його можна роздивитися при видимому освітленні. Відпала необхідність в адаптації. Променеве навантаження на хворого та персонал при проведенні рентгеноскопії з ПРЗ в багато разів менше, а дозволяюча здатність більша. Всі етапи обстеження можна записати на відеомагнітофон чи отримане зображення направити на фотокамеру, де на фотоплівці отримуються знімки розмірами 70×70 мм чи 100×100 мм. Вони називаються ПРЗ – флюорограми, їх можна робити до 6 кадрів в секунду.

Рентгенографія – рентгенологічне дослідження, при якому зображення отримують на рентгенівській плівці після опромінення її рентгенівськими променями, які пройшли крізь досліджуваний об'єкт і вже несуть в собі приховану інформацію про нього. Зображення, отримане на рентгенівській плівці, складається з чорних ділянок - просвітлень і білих (прозорих) ділянок – затемнень. Чорні ділянки виникають в результаті відновлення атомів срібла із галоїдного срібла, яке міститься в емульсійному шарі рентгенівської плівки.

Чим менша щільність досліджуваних тканин, тим більше на рентгенівську плівку потрапило рентгенівських променів, і тим більш чорним буде отримане зображення. У білих прозорих ділянках атомів срібла немає. Воно виведене зі складу емульсійного шару при її хімічній обробці, яка включає в себе проявлення, промивання, фіксування, промивання та висушування. На цей процес витрачається до 40 хвилин. Якщо ж в рентгенівському кабінеті є проявочна машина, то час отримання зображення скорочується до 1,5 хвилин. Малюнок, отриманий на рентгенівській плівці, зворотний, тому зображення, яке ми маємо при рентгеноскопії і називається негативним (Мал.1.4), а пристрій для його розглядання називається негатоскопом. Дозволяюча здатність рентгенографії більша, ніж рентгеноскопії. При рентгенографії значно менше опромінення пацієнтів.

Мал.1.4.

Різновидом рентгенографії є електрорентгенографія – ксерорадіографія (від грецького хеrоs – сухий). Спочатку зображення за допомогою рентгенівських променів отримується на селеновій напівпровідниковій пластині, а потім переноситься на папір, аналогічно тому, як це робиться при ксерокопіюванні.

В порівнянні з рентгенографією електрорентгенографія має дві переваги (Мал.1.6).

Мал.1.6.

1. Володіє більшою фотографічною широтою – однаково добре бачимо як щільні утворення, наприклад, кістки, так і м'які тканини.

2. Має окреслення контурів на межі тканин різної щільності, вони здаються ніби підмальованими. Іншими позитивними сторонами електрорентгенографії є економічність та швидкість отримання зображення.

Але при електрорентгенографії вдвічі вище опромінення. Це зумовлено тим, що чутливість селенової пластинки в 1,5 – 2 рази нижча, ніж комбінації рентгенівська плівка – підсилюючий екран, тому при зйомці експозицію збільшують в 2 рази. У зв'язку з цим елетрорентгенографію частіше всього застосовують у невідкладній рентгенографії кінцівок.

Флюорографія - метод рентгенологічного дослідження, за допомогою якого отримують зменшені знімки (70×70 або 100×100 мм) (Мал.1.7) шляхом фотографування зображення, виникаючого на рентгенівському флюоресцуючому екрані або екрані електроннооптичного перетворювача на рулонну плівку. (Мал.1. 8) Дозволяюча здатність флюорографії вища ніж при рентгеноскопії, але на 4-5% нижча, ніж при рентгенографії. Флюорографію використовують у двох напрямках:

Мал 1.7.

1.) при проведенні масових перевіряючих досліджень, головним чином для виявлення захворювань легень з прихованим перебігом;

2.) при контрольних дослідженнях осіб, котрі лікуються в поліклініках або стаціонарах.

Головним недоліком зображення, яке отримують при рентгеноскопії і рентгенографії є його сумаційність, яка пов'язана з накладанням тіней одних анатомічних утворень на інші, в зв'зку з чим неможливо розрізнити тіні деяких структурних елементів органів. Для диференціації виявлення зображення окремих структур тканин або органів, однаково поглинаючих рентгенівське випромінювання, використовують штучне контрастування і томографію. При штучному контрастуванні в порожнину органа або навколо нього вводять речовину, яка поглинає рентгенівське випромінювання сильніше або слабше, ніж оточуючі його тканини, внаслідок чого виникає необхідний контраст. (Мал.1.9).

Мал. 1.9. Ірігографія. Зображення товстого кишечнику Мал.1.9. А

в верхньому відділі низхідної частини товстої кишки знаходиться

сірчанокислий барій, під ним просвіт кишки містить барій,

барій – білий, повітря – чорне.

Мал.1.9. А. Навколо нирки і наднирника введений газ чорного кольору – паріентографія.

Другий спосіб контрастування порожнин органів заснований на здатності деяких тканин поглинати з крові введену в організм речовину, концентрувати і виділяти її. (Мал.1.10).

Мал 1.10. Мал.1.10. А.

Мал. 1.10. Контрастна речовина усередині судини – ангіографія (білого кольору).

Мал. 1.10.А. Контрастна речовина в чашково -мисковій системі нирки, сечоводі, сечовому міхурі білого кольору. Екскреторна урографія.

Речовини, які затримують рентгенівські промені сильніше, ніж м'які тканини, називають рентгенопозитивними. До них належать препарати сульфату барію, що використовуються для контрастування органів шлунково – кишкового тракту. Препарати органічних з'єднань, що містять йод – йодоліпол (використовується для контрастування бронхів, порожнини матки, придаткових порожнин носа), верографін, омніпак (вводяться при контрастуванні сечовивідних шляхів та порожнин серця і судин).

Речовини, затримуючі рентгенівські промені, слабші, ніж м'які тканини, називаються рентгенонегативними. До них належать гази: закис азоту, вуглекислий газ, кисень, повітря.

І рентгенонегативні і рентгенопозитивні речовини повинні бути нешкідливими, швидко виводитися з організму.

Для отримання зображення структур, розміщених в окремих шарах органа, що вивчається, застосовують томографію (від грецького слова TOMOS – “шар”). Розрізняють звичайну – конвенційну томографію і комп’ютерну. Конвенційну томограму одержують при переміщенні рентгенівської трубки і плівки у взаємно протилежних напрямках відносно нерухомого об'єкта паралельно один одному. При такому переміщенні чіткими отримують зображення тих утворень, які розміщуються на рівні центра обертання системи трубка – плівка. (Мал.1.11), (Мал.1. 12).

Мал.1.12. Лінійна томограма грудної клітини в прямій проекції на рівні трахеї. Видна трахея, біфурація трахеї, звуження і деформація верхньо-долевого бронха в зв’язку центральним раком правої легені. На оглядовій рентгенограмі просвіт трахеї і бронхів не визначається.

Крім названих засобів отримання рентгенівського зображення існують дигітальні – цифрові (від англійського слова DIGIT – цифра) методи рентгенографічного отримання зображення. Різні дигітальні зображення складаються з багатьох окремих крапок (512×512, 1024×1024), кожній з яких приписується число, яке відповідає інтенсивності її світіння на флюоресцуючому екрані телевізора. Ступінь яскравості світіння точки визначається приладом, який називається аналого-цифровий перетворювач (АЦП). Потім цифрова інформація надходить у комп'ютер, де обробляється за спеціальними програмами. З допомогою комп'ютера можна підвищити контрастність зображення, очистити від перешкод, виділити в ньому окремі деталі чи контури, скласти зображення або відняти одне від іншого. Після комп'ютерної обробки сигнал надходить на цифроаналоговий перетворювач. В ньому числовий образ перетворюється знову в аналоговий – видимий на екрані телевізора, або друкується на папері. (Мал.1.13). Існує другий різновид дигітальної рентгенографії, в основу якого покладено використання запам'ятовуючого люмінісцентного екрана, виникаюче на ньому після рентгенівської експозиції зображення зчитується гелійнеоновим лазером і записується в цифровій формі.

Мал. 1.13.

З появою дигітальної субстракційної рентгенографії вдалося зменшити кількість рентгеноконтрастної речовини, яка вводиться в судини при ангіографії (введення великих кількостей інколи викликає ускладнення), одержати чітке зображення дрібних судин. При проведенні дигітальної субтракційної ангіографії контрастну речовину вводять внутрішньовенно, але без катетеризації судини. Спочатку записується зображення органу до введення в судини контрастної речовини, а потім їх контрастування. З другого зображення віднімається перше і одержується тільки зображення судин.

Література:

Основна:

Кравчук С.Б, Лазар А.П. Основи променевої діагностики.-Чернівці.-2006.-256 с.

Рентгенодіагностика За ред.Мілька В.І.-“Нова книга “,2005.-342с.

ЛинденбратенЛ.Д. И.П.Королюк И.П.Медицинская радиология и рентгенология.-М.:Медицина.- 1993.-556с.

Милько В. И., Лазар А.Ф., Майданик. Н.К.­Рентгенология. – Киев: Вища школа,1983. – 239 с.

Линденбратен Л.Д., Королюк И. П.. Медицинская радиология и рентгенология. – М.: Медицина,1991. – 556 с.

Додаткова:

Коваль Г.Ю. (ред) Променева діагностика. – Т. 1, 2.- 1998.-1166 с.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 1123 | Нарушение авторских прав