АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Вчення Аюрведи

До однієї із найдавніших медичних наук слід віднести також учення Аюрведи. Це цілісна холістична система, що включає в себе не тільки медицину, але й окремі аспекти релігії та філософії. На відміну від інших методик, які враховували переважно зовнішні прояви хвороби, методика Аюрведи більше віддає перевагу споглядальному фактору — внутрішньому світові і відчуттям пацієнта. Здоров’я пацієнта оцінювалося суто індивідуально відповідно до його конституції, темпераменту і функціональних задатків. Учення базується на тому, що основою людського організму, як і всього Всесвіту, є 5 першоелементів — ефір, повітря, вода, вогонь, земля. А це значить, що фізіологічними функціями людини, її розумом і свідомістю управляють ті ж самі сили, що управляють і Всесвітом.

Основним принципом здоров’я та зцілення, за Аюрведою, є баланс між внутрішніми і зовнішніми (космічними) силами, що оточують індивіда, і поки людина виконує своє призначення на землі, постійно розвивається духовно, активно підтримує свою життєдіяльність, слідкує за харчуванням і не послаблює своє тіло (приміщення для душі) неправильним способом життя — вона здорова. Якщо ж вона перестає йти істинним шляхом, її починають переслідувати нещастя і хвороби. Таким чином, основою медичного аспекту вчення Аюрведи було відновлення цілісності фізичного, психічного і духовного стану людини. Базуючись на принципах нерозривного зв’язку, єдності та гармонії між людиною і природою, вчення Аюрведи як лікарські засоби використовує тільки природні компоненти — трави, продукти харчування, метали, камені тощо.

Основні принципи вчення Аюрведи узагальнив в епоху середньовіччя Філіп Ареол Теофраст Бомбаст граф фон Гогенгейм (Парацельс): «...Хвороби можна викликати і лікувати вірою, і якби людям була відома її сила, вони б мали менше забобонів і більше віри. Ми не маємо права назвати хворобу невиліковною, ми маємо право лише сказати, що не у стані її вилікувати. Лікар, який вірить тільки у свою науку, досягне мало, але той, хто вірить у силу Божу, яка діє через нього і використовує цю силу розумно, досягне багато... Тіло, яке ми отримали від наших батьків і яке складається з елементів, що виходять із землі прямо або дотиково, не має духовних сил, тому що мудрість, добропорядність, віра, надія і любов не виростають із землі. Вони — продукт не фізичної будови людини, а властивості іншого, невидимого, вищого тіла, паростки якого закладені в людині. Фізичне тіло змінюється і помирає, вище небесне тіло — вічне... Перехідне фізичне тіло є дім для вічного тіла, і тому ми повинні піклуватися про нього, тому що той, хто свідомо руйнує смертне тіло, руйнує і житло тіла безсмертного...».

Йога

Йога — одне з учень давньоіндійської філософії і медицини (санскр. йога — гармонія, зв’язок, єдність, зібраність). Історики стверджують, що йога була відома доарійському населенню Індії (III тисячоліття до н.е.) і отримала значне поширення у пам’ятниках філософської, релігійно-етнічної і медичної літератури в eпoxу розселення аріїв по країні (І тисячоліття до н.е.). Ряд догматів йоги зустрічається у давніх епічних трактатах і поемах з медицини. Вважають, що філософію йогів ґрунтовно систематизував у II столітті до н.е. мислитель і філософ Патанаджалі у трактаті «Йога-сутра» у вигляді багатоступеневої йоги і 185 стислих афоризмів. Кожен ступінь має свої завдання і техніку: яма— стримання, ніяма— культура (тобто, дисципліна моральності), асани — пози, пранаями— дихальні вправи і контроль за диханням, прат’яхара— відвернення чуттів (останні три дістали узагальнюючу назву «хатха-йога» і пов’язані з дисципліною тіла (санскр. хатха — баланс, рівновага,), ах’яна— споглядання, самадхі — зосередження (ці три ступені пов’язані з дисципліною розуму). Розрізняють також ще декілька течій йоги, крім уже згаданої системи «хатха-йога» — раджа(панування свідомості (розуму) над усіма трьома основами людини), джнані (досягнення гармонії через знання, використання усього, що сприяє набуттю мудрості), бхакті(вірність вищим ідеалам, безкорисна любов до всього світу), карма (активна праця та дія), тантра(вивчення природи взаємодії протилежностей і досягнення гармонії за допомогою контролю почуттів, емоцій, дій та мантр), лав (космічна йога, що сприяє досягненню гармонії через пізнання біоритмів макро- і мікросвіту і ліквідацію десинхронозу), крія(внутрішнє і зовнішнє очищення, тобто власне морально-етичний аспект йоги), мантра,або джапа— вплив звукових вібрацій шляхом співу певних голосних, слів, складів), прана— вплив прани (життєвої енергії), кундаліні— розвиток та використання прихованих сил людини.

Найбільш повним зібранням медичної йоги є «Йога-сутра».

Етика йоги передбачає відмову від брехні, агресивності, невігластва, крадіжок, надмірних почуттєвих задоволень, устремління до багатства, спричинення шкоди живим істотам як базису для збереження або відновлення здоров’я. Джавахарлал Неру характеризував систему йоги як «метод дисциплінування тіла і розуму, що підводить до психічного і духовного виховання». Мета практики йогів — досягнення такого психофізичного стану, за якого людина може позбавитися від шкідливої дії усіх несприятливих зовнішніх чи внутрішніх факторів. У цьому стані шляхом виконання спеціальних дихальних та фізичних вправ можна радикальним чином змінити на краще перебіг багатьох захворювань внутрішніх органів. Усі вони вимагають тривалого тренування, причому найбільшого успіху досягають люди, які займаються йогою з дитячих років. В Індії лікування йогою практикується лише під керівництвом досвідчених наставників.

Дата добавления: 2015-05-19 | Просмотры: 608 | Нарушение авторских прав