АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Східний напрямок народної медицини

На значну увагу заслуговує і східна медицина, що дійшла до наших днів практично у незмінному вигляді, а її традиційні методи впливу на організм людини (голковколювання, припалювання, системи у-шу, цигун, різні види масажу) не втратили свого значення і тепер.

Найбільшого розвитку народна медицина досягла в Китаї. Китайська медицина виникла у глибокій давнині (понад 5000 років тому). Пізнавши насамперед принцип взаємозв’язку між певними явищами природи і людиною, давні лікарі вірили, що організм людини живе та діє під впливом тих самих сил, які панують й у природі.

Вважалося, що при захворюванні людини у хворобливий процес неодмінно втягується весь організм (!), і що за наявності змін в окремому органі обов’язково виникають зміни в інших. Лікарі ще тоді вважали, що в організмі немає ізольованих систем, усі вони працюють узгоджено, а тому «здорова людини — це не тільки та, яка не хворіє, а та, у якої дух та тіло знаходяться в гармонії. Щаслива людина — здорова людина».

Згідно з теорією китайської медицини, нормальному функціонуванню організму відповідає рівновага між процесами іньта ян,за утрати ж такої рівноваги і виникають хвороби, причому хвороба розглядалася не лише як процес порушення взаємовідносин усередині організму, але й між організмом і довкіллям. Отож, стрижневий постулат давньої китайської медицини є такий: хвороба — це боротьба між силами спротиву організму і хвороботворної причини, яка, у свою чергу, може бути зовнішньою (інфекція, кліматичний вплив), внутрішньою (вода, їжа, емоції) або ушкоджувальною (опіки, травми, поранення), а завдання лікаря — допомогти організму в цій боротьбі.Таким чином, значення механізмів саногенезу в одужанні людини було сформульовано, як видно, ще задовго до С.П. Боткіна.

Тому важко утриматися від коментаря цього стрижневого постулату давньокитайської медицини з позицій досягнень сучасної медичної науки.

Успіхи сучасної фармакологічної науки беззаперечні — синтезовані й упроваджені в клінічну практику високоефективні ліки точкової дії, які здатні впливати на провідні ланки патогенезу того або іншого захворювання з мінімумом побічних проявів. Ці засоби активно пропагуються вченими, спікерами компаній, рекламуються у пресі, по радіо, не кажучи вже про сторінки медичних і немедичних журналів. Виник навіть спеціальний термін як остання інстанція, що нагадує Конституційний суд, — «доказова медицина». І натепер фармакотерапія є основою первинної і вторинної профілактики неінфекційних захворювань внутрішніх органів, і всі інші варіанти просто не беруться до уваги.

Однак власне в точковій дії препарату одночасно і закладені його слабкі сторони — важко уявити собі, що розвиток патологічного процесу в організмі супроводжується ізольованим порушенням структури і функції одного органа або однієї системи. Адже ми повинні розглядати організм людини як складну, багатоконтурну, замкнуту систему з великою кількістю підсистем, прямих і зворотних зв’язків (П.К. Анохин, 1980), чим, власне, і забезпечується її багатогранна здатність до саморегулювання,причому категорія «здоров’я» ототожнюється з досконалістю процесу саморегуляції обміну речовин, а хвороба — з його порушенням. У цій концепції знаходять своє відображення пластична (участь у формуванні вищою мірою індивідуального для кожного організму ритму метаболічних процесів) і специфічна робоча (без коментаря) функції кожного органа та системи організму (И.А. Мельник, 1976). Ці постулати були висунуті ще у 80-ті роки, і, на превеликий жаль, натепер незаслужено забуті.

При цьому стрижневими положеннями були і залишаються такі (П.Д. Горизонтов, 1976):

• на всіх рівнях структурної організації макроорганізму коливання активності і нормалізація діяльності порушених функціональних систем забезпечуються на основі єдиних, стереотипних структурних змін — збільшенням кількості активно функціонуючих структур (гіпертрофія та/або гіперплазія);
• в основі цих змін лежать паралельно перебігаючі процеси розпаду і поновлення функціонально неповноцінних і патологічно змінених елементів, причому збалансованість між ними визначаться відповідністю між швидкістю (інтенсивністю) адаптивної перебудови та/або силою й частотою дії подразника — патогенного фактора;
• навіть найнезначніші зміни функції органа або системи не відбуваються без відповідних морфологічних змін.

За такого підходу до поняття «здоров’я» де місце для препарату точкової дії? Його просто немає, тому що такий підхід практично унеможливлює одужання людини тільки за допомогою ліків, ще раз повторимо, нехай навіть точкової дії, високоефективних і з мінімумом побічних проявів — вищенаведене аргументує необхідність їх постійного (!) або регулярного періодичного вживання для підтримання досягнутого результату і профілактики рецидивів хвороби за умови неможливості ліквідації її причини, тобто зберігання «патологічної детермінанти» за Ф.І. Комаровим. Остання здатна реактивуватися за багатьох, інколи досить невизначених умов, наприклад, вплив несприятливих факторів довкілля, зміна метеоситуації, відміна ліків.

Тому на тлі украй модного натепер і широкого використання потужних і різноманітних засобів специфічної терапії слід, з нашої точки зору, більшу увагу приділяти розробці засобів і прийомів підвищення активності захисних сил організму з метою профілактики хвороб.Остання ще з моменту зародження лікарського мистецтва було його головною метою, а володарі давнього Сходу, наприклад, платили своїм лікарям лише тоді, коли були здорові. З цих позицій слід усіляко сприяти розвитку нової науки — валеології, науки про здоров’я людини, адептами якої слід вважати І.І. Брехмана, Н.В. Лазарєва, Г.Л. Апанасенка. Адже головне — це збереження профілактичних принципів медицини у загальній культурі цивілізації, орієнтація соціальної політики і моделі охорони здоров’я на захист пацієнта і здорової людини за одночасного дотримання нею засад здорового способу життя на основі знань теорії і практики здоров’я і шляхів самостійного оздоровлення.

Найбільш аргументовано необхідність перенесення акценту на профілактику хвороб висловив Г.Л. Апанасенко: причиною зростання захворюваності та смертності населення є зниження функціональних резервів органів, систем, організму в цілому, порушення реактивності та резистентності, процесів саморегуляції і репродукції, народження ослабленого потомства й головне — отримали значне поширення полісиндромні стани, які для клінічної медицини стали каменем спотикання, адже кожен вузький спеціаліст ставить свій діагноз і призначає своє лікування. Результатом такого підходу є нагромадження полісиндромних станів, попередити або ліквідувати які жоден препарат точкової дії не може і не зможе, як не зможе і первинна чи вторин-на профілактика хвороб у сучасному вигляді.

Діагностика китайської медицини включала в себе чотири методи, які не втратили свого значення і тепер — опитування (вень), огляд (ван), вислуховування і дослідження запаху (рос. транскрипція — вэнь), пальпація (че). Лише діагностика хвороб переважно за станом язика та пульсу так і залишилася високоспецифічною методикою китайської медицини.

До ефективних психотерапевтичнихметодів лікування слід віднести метод і-цзин, принципи якого викладені в китайській «Книзі змін». На Заході метод і-цзин поставлений в один ряд із такими вершинами світової науки, як квантова механіка та єдина теорія поля. Основою методу є теорія, що абсолютно всі життєві ситуації за своєю структурою і логічним способом вирішення поділяються на 64 варіанти, які протягом життя людини багаторазово змінюють один одного. Для допомоги людині необхідно перш за все встановити, в якій кризовій ситуації перебуває вона, і допомогти їй шляхом самостійної роботи з текстами-афоризмами «Книги» осмислити ситуацію, проблему і знайти конкретний шлях їх вирішення. Не вдаючись у детальний аналіз системи, пояснимо, що увесь текст і-цзин складається з 64 гексаграм, розміщених одна над одною у вигляді рисочок (цілих або переривчастих). Кожна гексаграма має свою назву-визначення і являє собою найбільш загальний «діагноз» ситуації чи проблеми. Гексаграму супроводжує давній афоризм, притча із 7 строф, у якій дається оцінка ситуації і наводяться 6 поетапних рекомендацій для її вирішення. Терапія методом і-цзин починається з вибору гексаграми, яка найбільш точно відповідає ситуації, потім слідує творча, трансова робота з нею та давніми афоризмами, що її супроводжують.

Дата добавления: 2015-05-19 | Просмотры: 569 | Нарушение авторских прав