АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Українська народна медицина

Українська народна медицина є яскравим світочем на усіх етапах історичного розвитку нашого етносу. Його високий інтелект, освячений тисячолітньою мудрістю, визначався не лише у любові до землі, праці, він панував у обрядах, піснях, замовляннях, ритуальних святах, лікувальній магії словом, речами, числами, оберегами, цілющими рослинами і був відображений у побуті, фольклорі, народних оповіданнях, працях етнографів, істориків, ченців, трактатах бакалаврів і магістрів медицини. Культ землеробської праці, поклоніння сонцю, матінці-землі, воді, космосу, домінування жінки як творця родинного вогнища, як матері дітей, як продовжувача людського роду, яка співає колискові пісні, оповідає казки та легенди, купає дитину в настоях череди, материнки, ромашки, чабрецю, научає вишивати, працювати, співати, замовляє від хвороб, готує обереги, щоб «нечиста сила» не торкнулася її дитини — «квітоньки або сокола ясного», і, як пише Є.С. Товстуха, — це «споконвічний динамічний стрижень рушійної інтелектуальної, духовної і фізичної величі української нації».

На першому місці стояло використання лікарських рослин,оскільки попередники Київської Русі (скіфи) вважали природу найкращим цілителем, а лікарські рослини — надійним і ефективним засобом лікування хвороб. Ця емпірично сформована теза ґрунтувалася на прадавній спорідненості, що лежить в основі близькості людей і рослин і яку можна тепер довести, аналізуючи перелік складових хімічних елементів, що входять до складу тваринних і рослинних тканин. Волхви, як тодішні лікарі-професіонали, були добрими знавцями лікарських рослин (рос. — зелий). Із запровадженням християнства лікування травами здійснювалося священнослужителями, ведунами (рос. — ведать, тобто знати) і знахарями. Саме у той час з’явилися перекладені рукописні видання-травники — вертогради та спеціальні травники — книги, у яких фіксувався досвід лікування травами. Перші письмові рецепти складу лікарських трав були опубліковані в «Ізборнику великого князя Святослава Ярославовича» (1073), потім з’явилася книга онуки Володимира Мономаха Євпраксії (вона ж Мстиславна) під назвою «Мазі», в якій не тільки описувалися трави і склад рецептів, але і способи лікування «наружных» захворювань шкіри і порожнини рота.

Важливе значення приділялося косто-правству,причому деякі давні прийоми співставлення кісткових відламків, вправляння вивихів, хребтових дисків зберегли своє значення й дотепер.

Дата добавления: 2015-05-19 | Просмотры: 664 | Нарушение авторских прав