АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Аналіз стану догляду за шкірою, кінцівками, копитами тварин, стан догляду за вим'ям у корів, санітарний стан процесу підготовки до доїння і під час доїння

Сучасні вимоги по догляду за шкірою. Механопроцедури. Шкіру тварин чистять із метою звільнення її від забруднень і виділень. Це викликає механічне подразнення нервових закінчень і судин шкіри. За кількістю випаровуваної вологи на першому місці знаходяться коні (2,5—3 л/год), велика рогата худоба виділяє поту значно менше (0,5—1 л/год), а вівці, кози й свині — ще менше. У собак і птиці вода випаровується переважно через легені та дихальні шляхи, включаючи поверхню ротової порожнини. Внаслідок потіння на шкірі відкладаються солі й інші невипаровувані складові компоненти поту. Сальні залози виділяють шкірне сало (жир). Крім того, на шкірі збираються клітини відмерлого епідермісу, а також пил. Разом із пилом, брудом і вологою на шкіру й волосяний покрив потрапляють як сапрофітні, так і патогенні мікроорганізми із грибами, бактеріями та вірусами. Тому основне завдання чищення шкіри — звільнення її поверхні й волосяного покриву від патогенної та умовно патогенної флори (а нерідко і фауни), нагромаджуваних там бруду й відходів, які утворилися в процесі життєдіяльності даного органа.

Згідно із ветеринарно-санітарними правилами шкіру треба чистити регулярно твердою волосяною щіткою, постійно витираючи останню за допомогою металевого скребла. Чищення тварин скреблом викликає дряпини і травми. При чищенні шкіри необхідно дотримувати санітарних правил: за кожною твариною, особливо високоцінною племінною, повинні бути закріплені індивідуальні предмети догляду (щітка, скребло та ін.). Це забезпечує перенесення збудників захворювань від однієї тварини до іншої. Якщо обслуговуючий персонал користується однією щіткою для всіх закріплених за ним тварин, предмети догляду потрібно чистити, мити і дезінфікувати після кожного їх використання.

З мстою забезпечення в приміщенні належних мікрокліматичних умов тварин чистять поза його межами: коней надворі при конов'язі, корів — у спеціальних розколах, станках на переддоїльних майданчиках, свиней — на вигульних майданчиках. У зимовий період при температурі повітря нижче 15 *С і в дощову несприятливу погоду (при сильному вітрі) тварин бажано чистити в приміщеннях; проте корів чистять не пізніше як за 1 год до доїння.

Коня починають чистити з лівого боку, послідовно голову, шию, грудну кінцівку й тулуб, круп і тазову кінцівку. Правий бік чистять у тому ж порядку. Після чотирьох помахів руки щітку вичищають скреблом, а останнє вибивають періодично в дерев'яну дощечку збоку від тварини. Після чищення волосяний покрив протирають чистою вологою сукниною, щоб видалити з нього дрібний пил і лупу. Потім сукнину виполіскують, добре викручують і старанно протирають волосяний покрив, пригладжуючи його для надання блиску. Гриву, чубок і хвіст спочатку розбирають руками (сплутаний волос), потім їх розчісують і чистять щіткою й сукниною. Інколи гриви заплітають у косички. При потребі хвіст замивають або очищають від бруду розтиранням, розбирають волос, розчісують, чистять щіткою і протирають корінь хвоста вологою сукниною.

У практиці тваринництва регулярно чистять коней і велику рогату худобу (корів, бугаїв, молодняк і телят), значно рідше — свиней, хоч вони це люблять. В умовах літніх таборів для кнурів, свиноматок і поросят обладнують чесала, за допомогою яких тварини механічно подразнюють і частково вичищають шкіру, в основному у ділянці хребта. Чешуть ангорських кіз. Овець і домашніх пуделів у літній період стрижуть. Гривку, чубик і хвіст в останніх миють, чешуть і систематично підстригають. Службових і домашніх собак також чистять. Деякі породи собак, так як і ангорських кіз і кролів, тільки чешуть.

Інколи при забрудненні коней сірої або білої масті екскрементами на волосяному покриві залишаються коричнево-жовті плями, що не піддаються очищенню і простому замиванню. Для косметичного очищення таких місць на шкірі застосовують водяну суспензію порошку деревного вугілля, яким натирають забруднені ділянки. Після висихання ці ділянки старанно чистять щіткою.

При механічному подразненні шкіри (чищенні) проходить перерозподіл крові, серце та інші внутрішні органи одержують відпочинок, наростає віддача тепла, посилюються газообмін і обмін речовин, поліпшується апетит. Чищення шкіри рефлекторно впливає на молочну залозу: у корів зростають надої. При регулярному масажі вим'я та обмиванні його теплою водою перед доїнням корів, а також нетелей у період підготовки їх до машинного доїння (за 2 міс. до отелення) посилюється молоковіддача. Чищенняяк один із прийомів механічного подразнення шкіри (масажу) має важливе профілактичне значенняі підвищує ефективність лікувальних процедур.

Проведення зазначеного гігієнічного прийому по догляду за тваринами, в тому числі репродуктивних стад, на звичайних, але більших за розмірами фермах часто утруднене. Його легко налагодити в невеликих господарствах або у тих, де цей вид робіт механізований. Пневматичне чищення тваринздійснюють за допомогою пилососів (на малих фермах) або вакуум-насоса (на більших). З цією метою до системи трубопроводу від вакуум-насоса вводять доїльне відро або бідон із вставленим у середину фланелевим мішком для збирання пилу. Як основний робочий механізм використовують щітки або металеві гребінки двох чи навіть дев'яти номерів. Ширші (100 мм) гребінки призначені для рівних поверхонь, а вужчі (з шириною захвату 50 м) — для впадин. По одному сліду щітку або гребінку достатньо провести 2—3 рази, тому на чищення корови витрачається не більше 3—5, а коня — 7 хв.

Тварини швидко звикають до механічного чищення. Не можна тільки допускати порушень у розпорядку дня привчених до цього стад.

Гідропроцедури. Тварин миють і купають у жаркі літні дні з метою охолодження, видалення забруднень або в зв'язку із переведенням на інші ферми чи в інші господарства. У практиці застосовують водні процедури, ванни, душі, ванни для кінцівок тощо. Під впливом купання, миття, душу залежно від температури води і місця проведення гідропроцедури термічно подразнюються рецептори шкіри. У відповідь на подразнення судини шкіри спочатку звужуються, а потім розширюються, віддаючи тепло в навколишнє середовище. Слід пам'ятати, що мокра шкіра втрачає у кілька разів більше тепла, ніж суха. Крім того, при зволоженні волосяного покриву із нього виділяється все буферне повітря, яке виконує роль ізолюючого шару, що охороняє шкіру від надмірної втрати тепла. Тому при водних процедурах необхідно використовувати підігріту (до 16—18 ⁰С) воду й купати тварин при такій же температурі повітря (16— 18 °С). На організм тварини під час миття або купання негативно впливає підвищена швидкість руху повітря. А це разом із зниженою температурою і високою вологістю спричиняє простудні захворювання або переохолодження окремих частин організму (вим'я, кінцівок). Тому після миття або купання шкіру обсушують, розтирають, цінних тварин заводять у стійло, станок, де попередньо стелять суху підстилку. Найзабрудненіщі частини тіла обмивають чи замивають теплою водою із милом. Можна користуватися милом К, що має дезінфікуючі властивості. У коней замивають засохлий бруд, нижні частини кінцівок, копита, хвіст, інколи мошонку, гриву; у великої рогатої худоби змивають засохлі брудні плями, миють задні частини тіла, кінцівки, зовнішні статеві органи, хвіст і вим'я. Мокрі місця обов'язково витирають насухо солом'яним джгутом або тканиною, а вим'я — сухим рушником.

Для зменшення втрат тепла, особливо спітнілими внаслідок роботи і бігу кіньми, після закінчення роботи їх покривають попонами. Це необхідно при знижених температурах навколишнього повітря, посиленні вітру й намоклому волосяному покриві. Краще застосовувати вовняні попони, які мають добрі теплоізоляційні та гігроскопічні властивості й не прилягають щільно до тіла. Такі заходи рекомендуються і в тому разі, коли тварина потрапляє під тривалий дощ, мокрий сніг. Для захисту волосяного покриву від намокання необхідно використовувати попони з матеріалів, що не пропускають води. При купанні тварин слід дотримувати поступовості й нетривалості. Не можна купати спітнілих, які щойно закінчили роботу, або нагодованих коней. Найкраще це робити вранці або ввечері. Купання можна замінити душем. Ні в якому разі не купають і не миють тварин із підвищеною температурою тіла, хворих на ревматизм або емфізему легень.

У зв'язку із тим, що ручне миття трудомістке, в технологічний процес догляду за тваринами впроваджують стаціонарні душові установки (наприклад, на стаціонарних переддоїльних майданчиках чи в залах). Можна також використовувати обладнання, що с на пересувних автодезустановках (ДУК, ДНА, ЛСД-2, ЛСД-3 та ін.). До таких установок за допомогою шланга можна приєднати душову щітку.

Механізм дії гідропроцедур на організм тварин нагадує такий при механопроцедурах. Прохолодна вода в спекотливі дні збільшує втрати тепла через шкіру, освіжає організм, знімає кволість і мускульну втому, підвищує роботоздатність. Систематичне миття (особливо купання) сприяє розвитку механізмів адаптації до зміни температури навколишнього середовища і є одним із методів загартування тварин, підвищення їхньої стійкості проти простудних захворювань.

Доречно підкреслити, що більшість тварин добре плавають і цю властивість треба враховувати при купанні їх у літній період, якщо тільки для цього є можливості (річка, став, озеро), а для коней — і басейн.

Профілактика травматизму кінцівок. У спеціалізованих господарствах і на комплексах по виробництву молока, вирощуванню нетелей, виробництву яловичини, свинини та продуктів вівчарства технологією передбачено обладнання в приміщеннях бетонних щілинних підлог або вкорочених стійл і безпідстилкового утримання у них тварин. У корівниках за вкороченими стійлами встановлюють відкриті лотоки з транспортерами для видалення гною. Такі й подібні конструктивні рішення часто є причиною травматизму (інколи масового) кінцівок у великої рогатої худоби, свиней та овець.

З метою профілактики травматизму кінцівок тварин при утриманні їх на безпідстилкових бетонних підлогах при виготовленні бетонних конструкцій у верхні шари бетону необхідно додавати дуже дрібний пісок. На таких підлогах цемент і пісок будуть стиратися рівномірно. Коли ж у поверхневий шар бетону вносять крупний пісок або гравій, то під час експлуатації підлог цемент стирається швидше, а об виступаючий крупний пісок або гравій тварини постійно травмують собі копита.

Причинами травматизму кінцівок у тварин, яких утримують на щілинних підлогах, часто є широкі щілини й вузькі планки. Щілинні підлоги слід обладнувати з матеріалів із низькою теплопровідністю (з легких бетонів), із гладенькою, без нерівностей і шершавостей поверхнею планок панелей. Вони повинні бути добре відшліфовані. В приміщеннях для вирощування молодняку (телят, поросят) доцільно влаштовувати щілинні підлоги з панелей, в яких щілини розміщені не паралельно до планок, а косо до їх поздовжньої осі (у вигляді ялинки) або перпендикулярно. У місцях відпочинку тварин потрібно обладнувати суцільні підлоги, а в зоні дефекації, переходів, годівлі та напування — щілинні. Суцільно щілинні підлоги влаштовують лише у станках і стійлах для відгодовуваної худоби (особливо бугаїв) і свиней.

При утриманні тварин у коротких стійлах і видаленні гною скребковим транспортером часто уражується дистальна частина кінцівок. Якщо настил стійла для корови не можна подовжити до 90—95 % горизонтальної довжини її тулуба плюс 20 см, то в такому разі в задній його частині обладнують решітку, прикриваючи лоток. Не можна залишати відкритими лотки гнойових транспортерів у станках для утримання свиней, особливо, коли транспортери встановлено біля годівниць. З метою профілактики травматичних пошкоджень передніх кінцівок передню стінку годівниці необхідно встановлювати так, щоб вона не обмежувала руху тварини під час лягання або вставання.

Якщо велика рогата худоба утримується на глибокій незмінній підстилці, копитний ріг стирається недостатньо, що призводить до переростання рогових капсул, їх видовбування і викривлення. Виникають розтягнення і запалення зв'язок і сухожильного апарату. Таких тварин необхідно регулярно випускати на вигульно-кормові майданчики з твердим покриттям, а проходи із секцій до доїльного залу слід з'єднувати з доріжкою для дозованого активного моціону. Доріжку зверху покривають, краще кришкою з паленої цегли, що робить реальним достатнє стирання копитного рогу (5—7 см щорічно).

Профілактика захворювань копит. Для загальної профілактики захворювань копит у великої рогатої худоби в тих господарствах, де ці захворювання реєструються часто, необхідно обладнувати спеціальні бетоновані ванни, які заповнюють 10 %-вим розчином мідного купоросу на глибину 10—12 см. Звичайно їх розміщують перед входом у доїльні зали в усю ширину проходу на довжину 4—6 м. Через них пропускають тварин 1 — 2 рази на два дні або щоденно протягом кількох днів.

Для профілактики захворювань копит ефективні формалінові ванни, в тому числі для великої рогатої худоби. Для ванн використовують 5 %-вий розчин формальдегіду. Він посилює захисні властивості рогової капсули у зв'язку із тим, що молекули формаліну прикріплюються до амінокислот білкового ланцюга креатинів, чим зміцнюють копитний ріг. Крім того, формалін виявляє сильну дезінфікуючу дію. Він значно дешевший від аналогічного розчину мідного купоросу. Проте ванну для копит не слід розміщувати біля доїльного залу (приміщення). Застосовуючи формалінові ванни, важливо стежити, щоб підлоги були сухими. При проникненні вологи в м'які частини копита у них, так як і в ділянці вінчика, виникають подразнення.

У станках для утримання свиней, особливо молодняку, недопустима наявність нерівних твердих бетонних вологих підлог. Для профілактики захворювань кінцівок важливе значення мають своєчасне усунення всіх нерівностей, постійне підтримання сухості й чистоти підлоги. Вирощування підсисних поросят на твердій бетонній підлозі без підстилки призводить до пошкодження шкіри на дорсальній частині кінцівок, у зап’ясному суглобі. З метою профілактики травматизму в гніздах стелять м'яку підстилку. Свиноматок привчають до лягання під час годівлі поросят то на один, то на другий бік (почергово).

Особливо регулярного і старанного догляду потребують кінцівки й копита у коней,оскільки вони частіше, ніж в інших тварин, намокають і охолоджуються, забруднюються, а також піддаються механічним пошкодженням. Відсутність належного регулярного догляду за кінцівками при пересуванні коней по брудних чи твердих дорогах спричиняє розвиток хронічного запалення суглобів, сухожилля, слизових бурс тощо.

Щоб запобігти хворобам кінцівок у коней, необхідно правильно використовувати та утримувати тварин і доглядати за копитами. При будівництві конюшень підлоги і лотоки обладнують згідно із вимогами гігієни, враховуючи особливості будови та фізіології копита. Кращими вважають глинобитні підлоги. Для успішного використання коней важливе значення мають правильне вирощування і тренінг молодняку. Коней привчають до систематичного (перед постановкою в стійло чи денник) очищення, а при потребі — до обмивання й обсушування кінцівок. Після важкої або тривалої роботи з метою запобігання порушенню крово- і лімфообігу, утворенню набряків рекомендується робити масаж кінцівок знизу вверх за допомогою джгутів. Коням із слабким сухожиллям перед роботою корисно бинтувати кінцівки. Роблять це і на час бігу. Бинти накладають також на період перевезення тварин у вагонах, перед тривалим сто­янням. У разі потреби кінцівки захищають від ударів і засічок, накладаючи шкіряні або гумові ногавки, кільця, подушечки.

Догляд за копитами полягає в регулярному (після роботи) огляді, очищенні (за допомогою дерев'яного ножа) стрілки від болота та гною, замиванні (не холодною водою) і протиранні досуха сукниною. Проте не слід змазувати копита дьогтем, нафтою й мазями, що висушать копитний ріг, внаслідок чого він стає крихким і ламким.

У міру відростання копитного рогу копито зрізують і розчищають за допомогою копитного ножа, копитних ножниць, обсічок із молотком і рашпіля. Систематично копита обрізають у тварин усіх груп, особливо з репродуктивних стад. Якщо цього не робити, то передня частина стінки копита відростає швидше, ніж задня. Тому при стоянні або русі у таких тварин збільшується тиск п'яткової частини копита на м'якуші. Виникають розтягнення зв'язок і сухожилля, намулення. Копита набувають неправильної форми, розвиваються їх патології, виникають болі. Тварини починають кульгати, погіршуються умови і можливості приймання корму, випасання, доїння, значно ускладнюється парування, особливо у самців.

Регулярне підрізування або рівномірне стирання сприяють рівномірному спиранню кінцівки на всю поверхню підошви, зберігають механізм копита й правильну його форму. Важливою умовою догляду за робочими кіньми є своєчасне і правильне кування. За допомогою підков копит запобігають швидкому стиранню їх при роботі на твердому ґрунті (дорозі), надають впевненості й стійкості, підвищують роботоздатність тварин, попереджують захворювання, інколи це дає можливість виправити деякі дефекти копит. Перековують коней 1—2 рази за 2,5— З міс. Підкови підбирають з урахуванням зимового чи літнього сезону року та особливостей використання коня (транспорт, верхова їзда, спорт, сільськогосподарські роботи). Для догляду за копитами у господарствах, які використовують коней, потрібні ковалі, а для догляду за копитцями інших тварин необхідно мати відповідний інвентар і станок, де можна було б фіксувати кінцівки.

Догляд за рогами. Основна мета догляду за рогами у великої рогатої худоби (корів, молодняку і особливо бугаїв) полягає у профілактиці травматизму. Не менше 8,5 % всіх травматичних пошкоджень у цього виду тварин припадає на частку травм рогами. Частіше пошкоджуються шкіра, зовнішні статеві органи, нерідко наслідком травм є аборти та переломи.

При проведенні весняної диспансеризації звертають увагу на стан рогів у бугаїв, корів і молодняку, і якщо вони загострені, кінчики зрізують. У стадах із безприв'язним утриманням тварин аналогічний огляд здійснюють й у кінці пасовищного періоду (під час осінньої диспансеризації поголів'я).

Якщо безприв'язне утримання молодняку і корів у господарстві постійне, то доцільно знерожувати тварин у 60—70-ден-ному віці, коли у телят формуються рогові горбики. Під час операції телят фіксують. На шкірі, що покриває роговий горбик, вистригають волос, навколо того місця шкіру і волос змазують вазеліном.

Потім зачатки рогів випалюють за допомогою електротермокаутера, а при його відсутності — лугом. Прагнуть припалити весь горбик. Операцію повинен виконувати спеціаліст ветеринарної медицини. За прооперованими тваринами встановлюють нагляд і забезпечують відповідний догляд. Через 2—3 тижні струп відпадає і ріг не росте.

Знерожувати дорослих особин недоцільно. Така операція дуже болюча й складна, тому її можна рекомендувати лише у виняткових випадках.

Методичні вказівки:

1. Вивчити і оцінити системи та способи утримання тварин різних статево-вікових груп, умови догляду за ними.

2. Проаналізувати стан догляду за шкірою, кінцівками, копитами тварин, стан догляду за вим'ям у корів, санітарний стан процесу підготовки до доїння і під час доїння.

3. Проаналізувати відповідність їх зоогігієнічним вимогам.

4.Зробити відповідні записи в щоденник практики.

Й день

План:

1. Визначення основних параметрів мікроклімату (гігрометричні показники вологості, температуру, рух, тиск повітря).

2. Порівняння одержаних результатів з нормативними даними, аналіз відповідності їх зоогігієнічним вимогам.

Теоретичні дані:

Температура повітря є важливим фактором зовнішнього середовища, основним фізичним подразником організму, що впливає на його теплообмін.

Між температурою повітряного середовища, яке оточує тварин, та інтенсивністю перебігу процесів обміну речовин у їхньому організмі існує (до певних меж) зворотний зв'язок. Зниження температури повітря посилює обмін речовин в організмі, а підвищення — понижує.

Правила вимірюваний температури повітря. Дослідження необхідно здійснювати 1—2 рази на сезон протягом 2—3 днів підряд. У приміщеннях для тварин температуру повітря вимірюють у різний час доби (вранці, вдень, ввечері і при необхідності — вночі). Зони вимірювання вибирають посередині і в двох протилежних кутах приміщення, відступаючи від стін до 1 метра. По вертикалі вимірювання температури здійснюється в трьох зонах:

— в корівниках і конюшнях на відстані 0,5 і 1,2 м від підлоги і 0,6 м від стелі;

— в свинарниках і вівчарнях 0,3 і 0,7 м від підлоги і 0,6 м від стелі;

— в пташниках, при долівковому утриманні, - 0,2 і 1,5 м від підлоги і 0,6 м від стелі; в пташниках при клітковому утриманні — на рівні кожного ярусу кліток.

Прилади в приміщенні розміщують так, щоб на них не діяло сонячне проміння, тепле повітря від нагрівальних пристроїв, холодне повітря від вікон, дверей, вентиляційних каналів. Показання термометрів відраховують через 10 хвилин після установки.

Температура повітря у приміщенні для тварин залежить від їх виду, віку, способу утримання і типу приміщення.

Кількість водяної пари у повітрі коливається в широких межах. Основними джерелами водяної пари є випаровування з поверхні водойм, ґрунту і рослин.

Гігрометричні показники. Для характеристики вологості повітря в гігієні використовують метеорологічні гігрометричні показники: абсолютну, максимальну і відносну вологість, дефіцит насичення та точку роси.

Абсолютна вологість (є) — кількість водяної пари, що знаходиться в 1 м³ повітря при даній температурі.

Максимальна вологість (Е) — гранично допустима кількість водяної пари (г), яка може бути в 1 м³ при даній температурі. Вона визначає пружність (мм рт. ст.).

Найбільш практичне значення в гігієні тварин мають показники відносної вологості, дефіциту насичення і точки роси.

Відносна вологість (г) — відношення абсолютної вологості до максимальної — характеризує ступінь насичення повітря водяною парою. У тваринницьких приміщеннях вона найчастіше коливається від 50 до 85 %, а інколи й вище.

Дефіцит насичення (вологий дефіцит; Д_ф) показує різницю між максимальною та абсолютною вологістю при даній температурі й характеризує здатність повітря поглинати водяну пару. Чим більший дефіцит насичення, тим більші швидкість випаровування і висушувальна дія повітря. В приміщеннях для тварин дефіцит насичення коливається від 7,2 мг/м³ до мінімальних значень (при відносній вологості повітря, що становить 99 %).

Точка роси (Т ^#С) — температура (у градусах Цельсія), при якій водяна пара, що знаходиться в повітрі, досягає повного насичення. Вона вказує на наближення абсолютної вологості до максимальної.

На величину гігрометричних показників істотний вплив має температура повітря. З її підвищенням зростають максимальна й абсолютна вологість, дефіцит насичення (швидкість випаро­вування) і точка роси Отже, між даними гігрометричними показниками та температурою повітря існує пряма залежність, а між останньою і відносною вологістю — зворотна. Чим вища температура, тим нижча відносна вологість повітря. В приміщеннях для тварин абсолютна вологість наростає вгору до стелі, а відносна — підвищується з наближенням до підлоги.

У гігієні поряд із метеорологічними користуються фізіологічними гігрометричними показниками. Це ті ж самі показники, але встановлені за температурою шкіри тварини, їх визначають у шарі буферного повітря, що заповнює волосяний (шерстяний, пір'яний) покрив, який одержує вологу і тепло від поверхні шкіри. Оскільки температура шкіри практично завжди вища від температури навколишнього повітря, фізіологічні гігрометричні показники вищі від метеорологічних. Виняток становить відносна вологість, яка, як правило, нижча. Вона найповніше характеризує індивідуальний мікроклімат тварини порівняно із загальним мікрокліматом приміщення.

Вологість повітря в тваринницьких приміщеннях. Кількість водяної пари в повітрі всередині тваринницького приміщення, як правило, більша, ніж у атмосферному. Волога атмосферного повітря становить 10—15 %. Основна ж кількість водяної пари надходить у повітря приміщень із мокрої підлоги, стін і стелі, системи каналізації. На їх частку припадає всього 10—30 % відносно кількості водяної пари, яку виділяють тварини. До 75 % водяної пари надходить у повітря приміщень із виділеннями тварин (із шкіри, дихальних шляхів, із видихуваним повітрям та ін.). Так, при нормальній температурі повітря в приміщенні корова живою масою до 500 кг при добовому надої 10—15 кг виділяє близько 10 кг водяної пари, робочий кінь — до 8, ремонтний молодняк свиней живою масою близько 100 кг — до 3,3 кг з розрахунку на голову. Звідси випливає, що у приміщення на 200 корів за добу надійде за рахунок виділень тварин до 2 т води, так само, як і в приміщення для ремонтного молодняку свиней на 600 голів. Якщо температура повітря у приміщенні досягає 20 °С, кількість виділеної коровами водяної пари зросте майже в два рази. З 1 м² поверхні тіла корови протягом 1 год виділяється близько 200 мл вологи, а з такої ж поверхні тіла свині — тільки 60—80 мл. У свинарниках, на відміну від інших приміщень, кількість водяної пари, що випаровується з підлоги, може досягати 15 % від вологи, виділюваної тваринами з видихуваним повітрям. Цю особливість пов'язують із постійним і значним зволоженням підлог у свинарниках. Проте, коли в неопалюваних свинарниках вологість повітря становить 90 % і вище, інтенсивне випаровування з підлоги припиняється.

Порядок і правила вимірювання вологості повітря. Порядок визначення вологості повітря залежить віл поставленої мсти при дослідженні. У закритих приміщеннях для з'ясування перепадів вологості повітря на різних рівнях вертикального і горизонтального спрямування (дивись правила вимірювання температури повітря) прилади встановлюють так, щоб на них не діяли джерела тепла і випадкові рухи повітря (відкриті вікна, двері, вентиляційні шахти тощо).

Резервуар «мокрого» термометра — психрометра Августа зволожують шляхом занурення обгортки батисту в ємкість з водою так, щоб остання була постійно змоченою. Для змочування батисту «мокрого» термометра -психрометра Ассмана використовують гумову грушу з піпеткою та зажимом. Піпетку заповнюють на 2/3 її довжини водою, вводять у гільзу «мокрого» термометра і змочують батистову обгортку резервуара. Звільнюючи зажим, зайву воду забирають в грушу, після чого приводять в рух вентилятор. Показання термометрів рахують влітку через 4—5, а взимку — через 15 хвилин після початку роботи вентилятора.

Рух повітря виникає внаслідок нерівномірного нагрівання поверхні грунту, а потім прилеглих до неї мас повітря. Тепліші маси піднімаються вгору (висхідні), на їх місце прямують низхідні потоки повітря. Пересуваючись, вони змінюють швидкість і напрямок. Такий рух називається турбулентним. Його спосте­рігають у завихреннях, бурях. Рух повітря в площині, паралельній поверхні землі, називається вітром. Швидкість останнього вимірюють у метрах за секунду (м/с). Значні швидкості руху повітря, що характеризуються силою вітру, визначають у балах за 12-бальною шкалою Бофорта.

Вплив руху повітря на організм тварин. Рух повітря істотно впливає на втрати тепла твариною, провітрювання і збереження його в приміщеннях. Якщо швидкість вітру перевищує 4 бали, то шкіра тварини значно охолоджується. Навіть незначні швидкості руху повітря (близькі до порогу чутливості шкіри — 0,0114 м/с) спроможні зробити помітний охолодний вплив на шкіру бугая. Так, за неповну годину (55 хв) обдування температура її знизилася на 3,5 °С, тоді як на поверхні волосяного покриву — на 2,9 X, а в глибині його на 2,8 °С. Зростання швидкості руху повітря від 0.1 до 0,4 м/с прирівнюється до зниження його температури на 5 °С. Отже, навіть при незначному збільшенні швидкості руху повітря істотно наростає його охолоджуюча здатність. Тому цей фактор мікроклімату слід пов'язувати із температурою. Зростання швидкості руху повітря на 0,1 м/с призводить до збільшення його індексу охолодження на 0,19 мкал/см²/с Тому зоогігієнічними нормативами передбачено підтримання в приміщеннях мінімальних швидкостей руху повітря для молодняка 0,02—0,03 м/с, для дорослих тварин — 0,2 м/с. Влітку або взимку в опалюваних приміщеннях для відгодовуваних бугаїв, інколи у пташниках швидкість руху повітря збільшують до 0,5—1 м/с, а з метою охолодження тварин при температурі 31 — 32 °С — до 1,5 м/с. Деякі автори вважають, що для одержання ефекту охолодження принципове значення має напрям повітряних потоків на голову тварини.

Для повнішої характеристики мікроклімату опрацьовано і введено в гігієнічну практику такий показник, як охолоджуюча сила повітря (катаіндекс), що вимірюється за допомогою кататермометра. Рух зовнішніх мас повітря, крім швидкості й сили, характеризується також напрямом. Напрям вітру розрізняють, виходячи з точки тієї частини горизонту, звідки він віє, і позначають його в румбах за допомогою літер латинського алфавіту: північ (П_н або N); південь (П_д або S); схід (С або E); захід (З або W).

Як напрям, так і силу вітру слід враховувати при плануванні та будівництві тваринницьких об'єктів і окремих приміщень, У зв'язку із тим, що напрям вітру часто змінюється, вивчають панівні в даній місцевості вітри. З цією метою протягом сезону або року ведуть облік вітрів усіх напрямів. За одержаними даними будують графічне зображення частоти повторюваності вітрів у даній місцевості — рози вітрів.

Графічне зображення напрямів повітряних потоків усередині приміщення називається аерорумбограмою. Вона відбиває схему розподілу припливного і витяжного повітря по горизонталі, вертикалі й нахилу до горизонту. За її допомогою можна визначити непродуктивні або закільцьовані «мертві» зони (аеростази) повітряного середовища, а також дати оцінку вентиляції щодо розподілу свіжого повітря всередині приміщення, або встановити вплив внутрішнього вентиляційного інженерного обладнання на здатність затримувати чи пропускати повітряні потоки. При плануванні тваринницьких об'єктів їх потрібно розміщувати на місцевості так, щоб усі викиди із виробничих приміщень відносилися в бік від населеного пункту. Окремі тваринницькі об'єкти планують на місцевості так, щоб панівні вітри потрапляли на торцеву стіну або кут приміщення. Інакше (якщо панівні вітри дмуть прямо на поздовжню стіну) в такому приміщенні взимку важко зберігати тепло.

Швидкість руху повітря визначають безпосередньо у приміщенні, вентиляційних каналах, при необхідності – в зовнішній атмосфері.

Повітря нашої атмосфери має масу (1 м³ при тиску 760 мм рт. ст. дорівнює 1,033 кг) і постійно істотно тисне на поверхню Землі та предмети із живими організмами (на 1 см² 1,033 кг).

Величина атмосферного тиску залежить від висоти місцевості над рівнем моря і температури повітря. На рівні моря при 0 ⁰С атмосферний тиск становить 760 мм рт. ст., або 1,033 кг на 1 см², що вважають нормальним барометричним тиском. Атмосферний тиск прийнято також виражати в барах (б) або мілібарах (16 = 750,06 мм рт. ст., а 1 мб = 0,001 б = 0,75 мм рт. ст.), а в останній час — у гектопаскалях (гПа). Тиск 750 мм рт. ст. відповідає 1000, а 760 мм рт. ст.— 1013 гПа, що рівноцінно 1013 мб. На принципі барометра працюють висотоміри. Позначка 1 мм рт. ст. барометра дорівнює 10,5 м висоти. А якщо 1 мм рт. ст. дорівнює 1,3332 мб, то на висоті 1 км барометричний тиск становитиме 890 мб.

З коливаннями атмосферного тиску пов'язують зміни погоди. При високому атмосферному тиску звичайно гарна погода, а при низькому — погана, із похмурим небом, опадами, туманами, вітрами. Незначні коливання барометричного тиску (до 25 мм рт. ст.) не викликають помітних змін у стані здорових тварин. Проте, коли перепади тиску різні, у високопродуктивних корів знижуються надої, а в добре вгодованих породистих коней часто відмічаються приступи колік. З підйомом у гори знижується атмосферний тиск і парціальний тиск кисню на високогірних пасовищах (на висоті 2000—3000 м), а також при надзвичайно швидкому (безперервному) піднятті вгору, у неадаптованих до цього тварин розвивається гірська або висотна хвороба. На неї частіше захворюють лошата, рідше — дорослі коні, вівці, велика рогата худоба і верблюди. У хворих на анемію та ожирілих особин вона виявляється швидше. Надто чутливі до гірських умов спортивні коні.

Методичні вказівки:

1. Визначити основні параметри мікроклімату (гігрометричні показники вологості, температуру, рух, тиск повітря).

2. Порівняти одержані результати з нормативними даними, проаналізувати відповідність їх зоогігієнічним вимогам.

3. Зробити відповідні записи в щоденник практики.

Й день

План:

1. Визначення основних параметрів мікроклімату (природне і штучне освітлення, вміст аміаку, сірководню, вуглекислого газу та ін.).

2. Порівняння одержаних результатів з нормативними даними, аналіз відповідності їх зоогігієнічним вимогам.

Теоретичні дані:

Сонячна радіація є одним із видів електромагнітних випромінювань (ЕМВ). Встановлено, що з підвищенням температури випромінюючого тіла зменшується довжина хвилі його випромінювання, спектр випромінювання зсувається в бік коротших хвиль. Відомо також, що чим коротша довжина ЕМВ, тим більша енергія його кванта (закон Планка). Цей закон має практичне значення, оскільки від енергії кванта залежить біологічна дія будь-якого ЕМВ. Ступінь впливу пов'язують із глибиною проникнення випромінювання в тканини тіла, інтенсивністю опромінення, його режимом, дозою, площею, умовами, при яких відбувається опромінення, і станом організму.

Склад і властивості сонячної радіації. З позаземного простору до Землі постійно спрямовуються потік променевої енергії Сонця і космічні промені. Наша планета одержує всього 2,5 мільярдної частини тепла, випромінюваного Сонцем. Поглинаючись атмосферою, поверхнею Землі і водою, сонячні промені перетворюються в теплову енергію, а зелені рослини переводять останню в енергію органічних сполук. Із всієї сонячної радіації, що спрямовується до Землі, до її поверхні доходить тільки 43 %. А остання частина (57 %) відбивається, розсіюється або сприймається атмосферою. Верхні шари атмосфери різко сповільнюють швидкість космічних променів і сонячної радіації. В результаті тут утворюються радіоактивні ізотопи ряду елементів (³⁷Аг, ⁷Ве, ^,4С) — джерела вторинного випромінювання. Іонізуюче випромінювання короткохвильової частини спектра (космічні, гамма та рентгенівські промені) до нас практично не доходить. До поверхні Землі доходить тільки деяка частина радіації короткохвильової (близько 1 м) і довгохвильової (близько 1 м) частин спектра (ультрафіолетові, видимі та інфрачервоні промені). В результаті опромінення ними верхніх шарів утворюються озон, сполуки азоту і водню. Саме озоновий шар атмосфери виконує роль захисного фільтра Землі від згубних для біологічних об'єктів променів короткохвильової частини спектра.

Атмосфера є фільтром природної сонячної радіації не тільки в якісному, а й у кількісному відношенні. Якщо на межі атмосфери інфрачервоних променів було 43 %, видимих — 52, а ультрафіолетових — 5 %, то біля поверхні Землі інфрачервоних — 60 %, видимих — 39 і ультрафіолетових — 1 %. При підйомі в гори на кожні 1000 м інтенсивність ультрафіолетового випромінювання зростає на 15 %. Уже на висоті 1500 м над рівнем моря інтенсивність ультрафіолетової радіації в чотири рази вища, ніж на висоті 500 м. Напруження сонячної радіації, у тому числі ультрафіолетової, залежить від кута падіння світла, тобто від довжини шляху його проходження через атмосферу, прозорості останньої (її хмарності). Тому інтенсивність освітленості на поверхні Землі і визначається часом дня і року. Забрудненим атмосферним повітрям (пилом, димом) затримується 20—40 %, а віконним склом внаслідок домішок у ньому титану і заліза — до 90 % найціннішого ультрафіолетового випромінювання (промені області В). Увіолеве скло, очищене від цих домішок, пропускає більшу частину ультрафіолетових променів. Випромінювання Сонця створює рівні освітленості, набагато вищі за ті, які ми одержуємо при штучному освітленні. Так, рівень освітленості в приміщеннях рідко перевищує 100 лк і навіть у хмарний день на відкритій місцевості він не буває нижче 2000 лк. В ясний літній день інтенсивність освітленості досягає 80 000 лк і більше.

Шкідливі гази (вуглекислий газ, аміак, сірководень), що містяться в повітрі тваринницьких приміщень у концентраціях, які перевищують максимально допустимі зоогігієнічні норми, надходячи у кров, взаємодіють з гемоглобіном і блокують його транспортну функцію по перенесенню кисню до клітин та вуглекислого газу від клітин. У результаті взаємодії гемоглобіну з аміаком утворюється лужний гематин, з сірководнем — сірчисте залізо, з вуглекислим газом — карбгемоглобін, з чадним газом — карбоксигемоглобін. Усі ці гази перешкоджають утворенню оксигемоглобіну, що спричинює анемію у тварин.

На підставі результатів проведених досліджень параметрів мікроклімату важливо зробити узагальнюючий висновок про відповідність його стану санітарно-гігієнічних норм і фізіологічних потреб організму тварин. Для цього отримані результати порівнюють з рекомендованими нормами згідно з НТП (додаток В).

Для зручності користування отриманими результатами, більшої об’єктивної інтерпретації, а також для обробки їх па ПОМ пропонується система бальної оцінки окремих параметрів мікроклімату за Ю. М. Марковим і М. В. Демчуком. Вимірюючи параметри мікроклімату в щоденній практичній роботі, автори вважають за можливе обмежитись п'ятьма основними показниками: температурою, відносною вологістю, швидкістю руху повітря, вмістом в ньому аміаку і мікрофлори. Розроблено нормативно-оціночну шкалу окремих параметрів мікроклімату, вимірюваних в балах (табл.11). Користуючись цією шкалою, можна провести технологічну оцінку мікроклімату у такому порядку:

5 балів ОПТР (оптимальний проектно-технологічний режим), при якому від тварин можна отримати максимальну продуктивність при мінімальних затратах кормів, а загибель молодняку звести до меж природного відходу (2 3 %);

4 бали — ДПТР (допустимий проектно-технологічний режим), при якому продуктивність тварин і оплата кормів знизяться на 8—10%, а збереженість молодняку станс нижчою від попереднього режиму на 5 %. З бали ГДНР (граничнодопустимий експлуатаційний режим), при якому, в порівнянні з оптимальним, продуктивність тварин і оплата кормів знизиться на 12-17 %, а збереженість молодняку — на 9—14 %;

2 бали РГДК (рівень граничних лобових коливань), дія якого протягом 2 5 діб викликає у тварин несприятливі стресові реакції, а при більш тривалому виливу зниження живої маси і продуктивності тварин. Збереженість молодняку, порівняно з ОПТР, знижується на 22 31 %;

1 бал РГТК (рівень граничних годинних коливань), дія якого протягом З - 5 годин кожної доби в межах одного тижня викликає гостру стресову реакцію, яка призводить до зниження продуктивності і резистентності організму тварин. Збереженість молодняку, порівняно з ОПТР, знижується па 28 52 %

Для того, щоб мікроклімат, який має поряд з позитивними і незадовільні оцінки по одному чи декількох показниках, не потрапив до розряду допустимих проектно-технологічних режимів (ДПТР). виводиться сумарна оцінка. Вона визначається як середньоарифметичний показник за досліджуваний період. При цьому, якщо жоден з параметрів не має оцінки «2» і нижче, то сумарна оцінка визначається за середньоарифметичним балом. В інших же випадках при обчисленні середньоарифметичного показника вволяться такі обмеження:

- якщо 1/2 показників оцінено в 1 або 2 бали, то сумарна оцінка не повинна бути вищою 1,5 або 2.5 бала відповідно;

- якщо 1/3 показників оцінено в 1 або 2 бали, і о сумарна оцінка не повинна бути вищою 1,8 або 2,8 бала відповідно;

- якщо всі показники оцінені на 1 або 2 бали, то сумарна оцінка не може бути вищою 1 чи 2 балів;

- якщо в середньому за період спостереження по одному із параметрів було отримано незадовільну оцінку, то середньоарифметичний показник за цей період не може бути вищим 3.5 бала.

Методичні вказівки:

1. Визначити основні параметри мікроклімату (природне і штучне освітлення, вміст аміаку, сірководню, вуглекислого газу та ін.).

2. Відзначити параметри мікроклімату за наведеною схемою:

3. Порівняти одержані результати з нормативними даними, проаналізувати відповідність їх зоогігієнічним вимогам.

4. Зробити відповідні записи в щоденник практики.

Й день

План:

1. Вивчення мікроорганізмів ґрунту та їх епізоотологічної ролі, самоочищення ґрунту та його значення. Біогеохімічні провінції та ензоотії. Заходи щодо санітарної охорони ґрунтів.

2. Порівняння одержаних результатів з нормативними даними, аналіз відповідності їх зоогігієнічним вимогам.

Теоретичні дані:

У результаті життєдіяльності тварин і людей ґрунт населених місць може забруднюватися великою кількістю покидьків і нечистот, а разом з ними і патогенними мікроорганізмами та гельмінтами, носієм яких є людина. Проте слід мати на увазі, що в ґрунті нема сприятливих умов для розвитку і тривалого існування патогенних мікроорганізмів, і вони в ньому порівняно швидко гинуть або видозмінюються. Лише деякі спороносні патогенні бактерії живуть в ґрунті довгий час, іноді роками. До них належать бацили правця, сибірки, ботулізму, газової гангрени, злоякісного набряку. Забруднення ґрунту цими бактеріями до певної міри збігається з наявністю в ньому кишкової палички, що дало підставу багатьом дослідникам припускати, що ці бактерії потрапляють у ґрунт переважно з екскрементами людей і тварин.

Ґрунт, забруднений патогенною мікрофлорою, може бути причиною поширення заразних захворювань. При цьому шляхи поширення і зараження можуть бути різні: при споживанні немитими забруднених кормів, при утворенні пилу в фунті і при перенесенні бактерій мухами.

Ґрунт може бути передавачем не тільки збудників кишкових інфекцій, але й глистяних захворювань. Гельмінтів поділяють на дві великі грипи: геогельмінти і біогельмінти. До геогельмінтів належать ті, які проходять певний цикл свого розвитку в ґрунті або, в усякому разі, поза організмом. До біогельмінтів належать ті, які проходять проміжний цикл розвитку в організмі тварини (в тілі проміжного хазяїна).

Самки аскарид відкладають яйця в кишечнику тварин. З випорожненнями ці яйця можуть потрапляти в ґрунт, де вони визрівають, стають інвазійними і досить довго зберігають свою життєздатність.

Яйця аскарид визрівають у ґрунті тільки влітку протягом 1 — З місяців. Якщо вони потрапляють у ґрунт в іншу пору року, вони зберігаються там до літа, а влітку визрівають. На самій поверхні ґрунту яйця аскарид довго не живуть, вони гинуть через 7 годин — 5 діб.

Запропоновано спеціальну шкалу для оцінки забруднення ґрунту гельмінтами: коли в 1 кг ґрунту немає яєць геогельмінту або трапляються поодинокі яйця — ґрунт чистий; при наявності до 50 штук — слабо забруднений; від 51 до 150 — середньо забруднений; від 151 до 300 — дуже забруднений; понад 300 — надзвичайно забруднений.

Покидьки і нечистоти, що забруднюють ґрунт, містять органічні речовини. Ці речовини можуть бути поживою для бактерій, виділяти при гнитті смердючі гази, бути їжею для гризунів, що передають людині та свійським тваринам деякі заразні хвороби, бути поживою і місцем виплоду мух.

Ґрунт має здатність переробляти деякі органічні речовини і неорганічні сполуки.

Цілий ряд хімічних елементів, які входять до складу органічних речовин, потрапляє як покидьки в ґрунт, робить у природі круговорот. Вони то входять до складу речовин людини, тварини, рослин, бактерій, то є складовими частинами виділень людини, тварини, бактерій. Покидьки і нечистоти, що забруднюють грунт, містять органічні речовини. Ці речовини можуть бути поживою для бактерій, виділяти при гнитті смердючі гази, бути їжею для гризунів, що передають людині та свійським тваринам деякі заразні хвороби, бути поживою і місцем виплоду мух.

Ґрунт має здатність переробляти деякі органічні речовини і неорганічні сполуки.

Цілий ряд хімічних елементів, які входять до складу органічних речовин, потрапляє як покидьки в ґрунт, робить у природі круговорот. Вони то входять до складу речовин людини, тварини, рослин, бактерій, то є складовими частинами виділень людини, тварини, бактерій.

Особливості геологічних і ґрунтоутворювальних процесів у деяких районах стали причиною недостатньої або надмірної кількості в ґрунтовому покриві ряду мікроелементів (йоду, міді, цинку, кобальту, фтору, марганцю, селену тощо), а також макроелементів (сірки, фосфору, калію, кальцію, натрію та ін.). Це зумовлює зміну мінерального складу води і рослин, що позначається на кількісних показниках їх надходження у тваринний організм.

Грунт, рослини та вода є джерелами макро- і мікроелементів, вміст яких в організмі становить тисячні й 10-тисячні частки відсотка.

Біологічна роль мікроелементів була встановлена у 1891 р. В.І. Вернадським, якого вважають засновником біогеохімії — науки про зв'язок хімічного складу земної кори з живими організмами. Учень В.І. Вернадського О.П. Виноградов ввів поняття «біогеохімічні провінції» — це зони з різкою нестачею або надлишком певного мікроелемента в ґрунті та водах. Захворювання у тварин, що зумовлені складом ґрунтів, мають назву біогеохімічних ензоотій, а у людини — ендемій. Виникнення і розвиток ензоотичних хвороб у тварин пов'язані з хімічним складом ґрунту, води і рослин. Загальна кількість мікроелементів становить 0,4—0,6 % живої маси організмів. В організмі вони розподілені нерівномірно, оскільки органи й тканини мають різну концентраційну здатність.

Серед біогеохімічних ензоотій розрізняють акобальтоз, йодна недостатність.

Загальні заходи включають впровадження сівозмін, правильний обробіток ґрунту, застосування органічних і мінеральних добрив. Істотне значення в оздоровленні ґрунту мають осушення боліт, знищення чагарників і перетворення цього ґрунту на культурні поля. До спеціальних заходів належать: приведення в порядок старих скотомогильників, біологічна дегельмінтизація пасовищ зміною випасів, обладнання місць зберігання гною, правильне використання полів зрошення і фільтрації, дезінфекція поверхні невеликих ділянок ґрунту хлорним вапном, що містить 25 % активного хлору, 4 %-вим розчином формальдегіду та іншими дезінфектантами з розрахунку 10 л/м2 площі, переорювання ґрунту на глибину 25—30 см і перемішування з сухим хлорним вапном із розрахунку 5кг/м² площі.

Трупи тварин знищують у біотермічних ямах або утилізують на ветеринарно-санітарних утилізаційних заводах.

Методичні вказівки:

1. Вивчити мікроорганізми ґрунту та їх епізоотологічну ролі, самоочищення ґрунту та його значення. Біогеохімічні провінції та ензоотії. Заходи щодо санітарної охорони ґрунтів.

2. Порівняти одержані результати з нормативними даними, проаналізувати відповідність їх зоогігієнічним вимогам.

3. Зробити відповідні записи в щоденник практики.

Й день

План:

1. Аналіз та узагальнення отриманих навиків, спостережень з практики.

2. Складання звіту.

6. РЕКОМЕНдована основна і додаткоВА ЛІТЕРАТУРА:

Основна література:

1. Демчук М.В., Чорний М.В., Захаренко М.О., Високос М.П. Гігієна тварин: Підручник. Друге видання. – Харків: Еспада, 2006. – 520 с.

2. Практикум для лабораторно-практичних занять з гігієни тварин./ Високос М.П., Чорний М.В., Захаренко М.О. - Харків: Еспада, 2003. – 218 с.

3. Гігієна тварин/ Демчук М.В., Чорний М.В., Високос М.П., Павлюк Я.С.; за ред.. М.В. Демчука. – К.: Урожай, 1996. – 384 с.

4. Гігієна тварин: практикум/ Демчук М.В., Андрусишин Й.В., Гаврилець Є.С. та ін..; за ред.. М.В. Демчука. – К.: «Сільгоспосвіта», 1994. – 328 с.

5. Кузнецов А.Ф., Демчук Н.В. Гигиена сельскохозяйственных животных. – М.: Агропромиздат, 1992.

6. Аликаев В.А. Зоогигиена. – М.: Колос, 1976.

7. Храбустовский М.Ф., Демчук Н.В., Онегов А.Н. Практикум по зоогигиене. – М.: Колос, 1984.

8. Чикалев А.И. Зоогигиена с основами проектирования животноводческих объектов: Учебное пособие. – СПб.: Издательство «Лань», 2006. – 224 с.

Додаткова література:

1. Волков Г.К. Справочник зоогигиенических нормативов для животноводческих объектов. – М.: Агропромиздат, 1986.

2. Мазуренко В.П., Віннічук А.Т. Тваринництво, зоогігієна і ветеринарна санітарія. – К.: Вища школа, 1995.

3. Ветеринарно-санитарные требования при проектировании, строительстве, реконструкции и эксплуатации животноводческих помещений. – М.: Агропромиздат, 1988.

4. Волков Г.К. Гигиена крупного рогатого скота на промышленных фермах. - Россельхозиздат, 1987.

5. Методичні рекомендації до проведення лабораторних занять з дисципліни «Зоогігієна” для студентів ІІІ курсу зообіотехнологічного факультету. „Санітарно-гігієнічна оцінка якості кормів”/Ковалевський М.О., Медведєв А.Ю.. – Луганськ, 2000.

6. Методичні рекомендації до проведення лабораторних занять з дисципліни «Зоогігієна” для студентів ІІІ курсу зообіотехнологічного факультету. „Санітарно-гігієнічна оцінка якості питної води і грунту”/Ковалевський М.О., Медведєв А.Ю.. – Луганськ, 2001.

7. Методичні рекомендації до проведення лабораторних занять з дисципліни «Зоогігієна” для студентів ІІІ курсу зообіотехнологічного факультету. „Санітарно-гігієнічна оцінка мікроклімату тваринницьких приміщень”/Ковалевський М.О.– Луганськ, 1998.

8. Кузнецов А.Ф. Гигиена содержания животных //Справочник.-СПб.:Лань, 2003.-640 с.

9. Додаток А

Міністерство аграрної політики України

Луганський національний аграрний університет

Біолого-технологічний факультет

Кафедра технології виробництва

та переробки продукції тваринництва

ЗВІТ

про навчальну практику

із "Зоогігієни"

студента (ки) 2 курсу ____ групи

________________________________________

Прізвище, ім'я та по батькові

Місце практики ______________________

Керівник практики ___________________

Дата захисту «_____» _________________

Луганськ - 2010

Додаток Б

Міністерство аграрної політики України

Луганський національний аграрний університет

Біолого-технологічний факультет

Кафедра ТВППТ

Щоденник

навчальної прктики

із гігієни тварин

студента (ки) 2 курсу _____групи

(прізвище, ім’я та по батькові)

Місце практики_________________________________

Керівник практики______________________________

Дата захисту «_______»_________________________

Луганськ-2010

Форма щоденника:

Підпис студента

Додаток В

Дата добавления: 2014-12-11 | Просмотры: 3136 | Нарушение авторских прав