АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Оцінювання студентів за КМСОНП

90-100 балів - відмінно (А)

75-89 балів - добре (В,С)

60-74 балів - задовільно (D,E)

35-59 балів - незадовільно з можливістю повторного складання (F,X)

1-34 балів - незадовільно з обов'язковим повторним курсом (F)

КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ

90-100 - у повному обсязі опрацьовано програмні питання практики; звітну документацію оформлено відповідно до вимог, високе оцінювання практиканта керівником.

75-89 - програмні питання практики опрацьовано достатньо; звітну документацію оформлено відповідно до вимог; позитивне оцінювання практиканта керівником.

60-74 - окремі питання опрацьовано поверхнево; звітну документацію оформлено відповідно до вимог, позитивна характеристика практиканта керівником.

35-59 - не висвітлено окремі програмні питання; звітну документацію оформлено з порушенням вимог, негативна характеристика практиканта керівником; відсутність на практиці.

1-34 - не висвітлено програмні питання; звітна документація відсутня, негативна характеристика практиканта керівником; відсутність на практиці.

5. ЗМІСТ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ НА навчальній ПРАКТИЦІ

Й день

План:

1) інструктаж з техніки безпеки під час знаходження на території ЛНВК ЛДНАУ «Колос»;

2) ознайомлення з планом практики, порядком ведення документації (щоденник, акти обстеження), формою звітності та вимогами до заліку з практики;

3) ознайомлення з рекомендованої літературою;

4) підготовка необхідного обладнання та матеріалів.

Методичні вказівки:

1) прослухати інструктаж з техніки безпеки під час знаходження на території ЛНВК ЛДНАУ «Колос»;

2) ознайомитись з планом практики, порядком ведення документації, формою звітності та вимогами до заліку з практики;

3) одержати зразок титульного листка та форми щоденника і акту санітарно-гігієнічного обстеження тваринницької ферми;

4) ознайомитись з рекомендованої літературою;

5) підготувати необхідне обладнання та матеріали;

6) зробити запис в щоденник.

Й день

План:

1) оцінка вибору ділянки під забудову ферми, розташування приміщень на ній, вигульних майданчиків;

2) оцінка благоустрою території, системи забудови;

3) оцінка санітарного стану дезбар'єрів, санпропускника, ветеринарних об'єктів.

Теоретичні дані:

Ділянку під будівництво вибирають відповідно до Основ земельного та водного законодавства України, а також з урахуванням проектів районного планування і забудови сільськогосподарських пунктів. За організацію вибору ділянки під будівництво, підготовку необхідного матеріалу і повноту узгодження намічених проектних рішень несе відповідальність замовник проекту.

До комплексу робіт щодо вибору ділянки під будівництво входять: економічні розрахунки та інженерні обстеження; техніко-економічні порівняння варіантів можливого розміщення підприємства на різних майданчиках і визначення оптимального;

проектні пропозиції з необхідними схемами генерального плану підприємства. На підставі підготовлених матеріалів і розрахунків проектна організація узгоджує з відповідними органами намічені рішення щодо вибраної ділянки стосовно місця розташування і розмірів, можливості використання місцевих трудових і матеріальних ресурсів, виробничого та господарського кооперування, проведення трас нових комунікацій, заходів щодо охорони навколишнього середовища, приведення земельної ділянки до стану, придатного для використання за призначенням.

З метою вибору майданчика для будівництва об'єкта замовник створює комісію із таких представників: замовника проекту, проектної організації, виконкомів Рад народних депутатів, будівельної організації, територіальних і місцевих органів державного нагляду. До складу цієї комісії обов'язково входять представники ветеринарно-санітарної служби та зооінженери даного господарства.

Комісія складає акт про вибір майданчика для будівництва, який підписують усі її члени. Акт затверджує замовник, і він є документом про узгодження прийнятих рішень та умов на приєднання підприємства, будівель і споруд до джерел постачання, інженерних мереж і комунікацій, а також передбачених заходів щодо охорони навколишнього середовища.

Вимоги до ділянки під будівництво. Приміщення для тварин і земельна ділянка, на якій вони знаходяться, повинні бути тісно пов'язані між собою. Під час вибору ділянки треба керуватися тим, що її територія буде продовженням тваринницького приміщення із метою вигулу на свіжому повітрі (останнє особливо важливе для молодняку). Тваринницькі приміщення треба зводити у добре освітлюваній, провітрюваній місцевості, що має природний нахил для стікання поверхневих вод, а також для обладнання каналізації.

Важливу роль відіграє вибір території, призначеної для будівництва нового або розширення вже існуючого тваринницького підприємства. Правильне розв'язання цього питання на тривалий час визначатиме санітарно-гігієнічні умови утримання тварин у господарствах.

Під час пошуків найпридатнішої території необхідно, передусім, звертати увагу на особливості макро- і мікроклімату, що залежать від рельєфу місцевості, повітряного режиму (роза вітрів), кількості опадів, потужності сонячної інсоляції, наявності природних зелених масивів.

Основні вимоги до ділянки під будівництво. Територія не повинна затоплюватися, ґрунт має бути незабрудненим, сухим, із низьким стоянням підґрунтових вод (не менше як 1,5 м нижче підошви фундаменту). У разі потреби на території бажано заздалегідь провести заходи щодо осушення заболочених місць, укріплення ярів тощо. Вибираючи ґрунт, слід враховувати гігієнічні властивості різних видів ґрунтових покривів. Кам'янисті та піщані ґрунти вдень дуже нагріваються, а вночі швидко охолоджуються. Чорноземи нагріваються сильніше, ніж світлі фунти.

Дуже важливе значення має водний фактор: наявність відкритих водойм і артезіанських басейнів. При виборі території необхідно враховувати також ступінь забрудненості атмосферного повітря від уже діючих або тих, що проектуються, підприємств.

Лікар ветеринарної медицини і зооінженер господарства, де планується будівництво, ретельно вивчають усі наведені вище фактори й складають відповідні рекомендації.

Розмір ділянки визначають залежно від кількості поголів'я і виду тварин (табл. 2).

Таблиця 2. Норми земельної площі на одну тварину, м²

Тваринницькі ферми і комплекси розміщують за рельєфом нижче житлового сектора, з підвітряного боку від нього.

Детального вивчення потребують епізоотичні відомості — благополучність земельної ділянки у минулому стосовно до осередків природної захворюваності: деяких інфекційних хвороб; ґрунтових інфекцій (сибірки, емкару, брадзоту, правцю та ін.), а також ензоотії геохімічного походження (акобальтозу, флюорозу, акуірозу тощо).

Забудова території повинна супроводжуватися не тільки збереженням сприятливих для здоров'я тварин умов місцевості, а й поліпшенням їх. Не рекомендується відводити для будівництва ділянки, на яких раніше розміщувалися тваринницькі ферми, скотомогильники, гноєсховища, шкіряно-сировинні підприємства. Непридатні ділянки з ярами і зсувами, біля підніжжя гір, а також на землях, забруднених радіоактивними викидами, до закінчення строків, встановлених органами санітарно-епідеміологічного і ветеринарного наглядів.

Особливу увагу слід звертати на розміщення тваринницьких підприємств відносно населених пунктів, тобто на розміри санітарно-захисних зон (СЗЗ) між фермами і населеними пунктами. Тваринницькі підприємства необхідно розміщувати відповідно до «Санітарних норм проектування промислових підприємств» (табл. 3).

Призначення СЗЗ — забезпечити охорону повітря, ґрунтові води, водойми, ґрунти від забруднення промисловими відходами. Тому тваринницькі підприємства не слід розміщувати з підвітряного боку стосовно до житлової території (селітебна зона), місць перебування людей. На межі СЗЗ на відстані понад 100 м з боку сельбищної зони необхідна смуга дерево-чагарникових насаджень заввишки не менше 30 м, якщо відстань 50—100 м — не менше 10 м. СЗЗ доцільно використовувати для розміщення сховищ під овочі й плоди, складські приміщення, гаражі, пожежні депо, лазні тощо.

Таблиця 3. Санітарно-захисні зони

Крім того, враховують зооветеринарні розриви (ЗР) між тваринницькими підприємствами, а також між підприємствами та окремими об'єктами виробничого призначення (табл. 4).

Таблиця 4. Розриви між тваринницькими підприємствами та іншими об'єктами

Якщо СЗЗ охороняють селітебну зону від шкідливостей, то призначення ветеринарних розривів — захистити поголів'я від занесення інфекції з інших підприємств і створити оптимальні умови для роботи обслуговуючого персоналу та утримання тварин.

Вибираючи ділянку для будівництва, враховують вимоги щодо забезпечення захисту повітряного басейну, джерел водопостачання, водойм, ґрунту від забруднення стоками та покидьками.

При інженерно-технічній оцінці території враховують, що розміри ділянки повинні бути достатніми для розміщення всього комплексу будівель підприємства і припускають можливість його розвитку і розширення. Територія не повинна перетинатися транзитним шляхом, річкою, яром. Рекомендується рівний рельєф території з невеликим нахилом (0,3—1 %), що дозволяє вести будівництво із зменшеним обсягом земляних робіт і відводити поверхневі води в бік, протилежний житловій зоні.

Вибір ділянки має бути підтверджений техніко-економічними розрахунками на підставі результатів розгляду можливих варіантів. За цим враховують найбільш економічне використання земель і відшкодування збитків внаслідок вилучення земельних ділянок і втрат сільськогосподарського виробництва.

Зонування території. Зоною тваринницького підприємства називається частина його території, на якій розміщені будівлі та споруди, тісно пов'язані технологічним процесом і рівнем інженерного обладнання й транспортного обслуговування. Незалежно від розміру підприємства виділяють: виробничу зонуА (основного призначення); адміністративно-господарську Б; зберігання та підготовки кормів В; зону зберігання й обробки гною.

У виробничій зоні А розміщують будови і споруди для утримання тварин, а також обслуговуючі, підсобні та допоміжні об'єкти, безпосередньо пов'язані з технологією (будови і рампи для приймання й розвантаження тварин, ветсанпропускник, побутові приміщення). Забудова повинна бути компактною, із дотриманням технологічних, зооветеринарних та протипожежних розривів. З цією метою передбачають блокування (об'єднання) будівель і споруд різного призначення, якщо це не суперечить санітарним правилам.

Практикують такі види забудови: павільйонну (окремі будівлі; табл. 5); блокування (будівлі, об'єднані у блок); моноблочні (укріплені будівлі, коли всередині розміщене все поголів'я); багатоповерхові. Будівлі й споруди зорієнтовують відносно частин горизонту і рози вітрів. Розриви між окремими виробничими спорудами здебільшого повинні бути у межах протипожежних нормативів 9—18 м залежно від вогнестійкості будівель і споруд. Допустимі розриви не менш як 20 м при павільйонній забудові й не менш як 60 м при блокуванні та багатоповерховості.

Таблиця 5. Допустима щільність забудови тваринницьких підприємств спорудами павільйонною типу.

Між тваринницькими будівлями або з боків торцевих фасадів влаштовують вигульні, вигульно-кормові майданчики, солярії, де тварини перебувають на свіжому повітрі і їдять. Розміри вигулів розраховують, виходячи зтаких норм (табл. 6).

Таблиця 6. Норми вигулів з розрахунку на тварину, м²

Годівниці розміщують так, щоб транспортні засоби під час роздавання кормів не в'їжджали на територію вигульно-кормового майданчика.

Адміністративно-господарська зона Б. На її теріторії розміщені адміністративно-побутові споруди, їдальні, санпропускник, лабораторія, медпункт, профілакторій, протипожежний резервуар, дезінфекційний блок.

Зона зберігання та підготовки кормів В. У цій зоні розмішені будівлі для зберігання і приготування кормів: склади для концкормів, силосні споруди, сховища для коренеплодів і бульбоплодів.

Усі зони ізолюють одну від одної загорожами з окремими в'їздами в кожну з них. Кормоцех будують на лінії розподілу кормової та виробничої зон таким чином, щоб необроблені корми надходили у кормоцех із боку кормового майданчика (зона В), а готові подавалися в тваринницькі приміщення (зона А).

Зону зберігання й обробки гною стосовно до тваринницьких будівель розміщують із підвітряного боку, як правило, за огорожею підприємства. Максимальну місткість гноєсховищ розраховують на таку кількість гною, яка нагромаджується не більш як протягом 6 міс. Ця зона знаходиться на відстані не менше 60 м від тваринницьких приміщень, а споруди для зберігання та обробки посліду — не менш, як 300 м від пташників.

У виробничій зоні А на підприємствах по виробництву молока розміщують такі об'єкти: корівники, доїльні та молочні відділення, родильне відділення з профілакторієм для телят віком до 10—20 діб, пункт штучного осіменіння, вигульні майданчики або вигульно-кормові двори, телятники для утримання молодняку.

У складі підсобних виробничих і допоміжних будівель і споруд передбачають ветсанпропускник із дезінфекційним блоком для транспортних засобів, пункт ветеринарної медицини, майданчик для обробки шкіри, в'їзні дезбар'єри, огорожу.

На свинарських підприємствах передбачають приміщення для кнурів-плідників, свинарники для холостих, поросних, підсисних свиноматок з поросятами, відлучених поросят, ремонтного молодняку, для відгодівлі поголів'я, пункт штучного осіменіння, вигульні або вигульно-кормові майданчики і ветеринарно-санітарні об'єкти.

На птахівничих підприємствах розміщують пташники для утримання птиці на підлозі з підсобними приміщеннями (для обладнання по прийманню і роздаванню кормів, зберіганню інвентарю, кормів, тари тощо); пташники для кліткового утримання з підсобними приміщеннями, яйцескладом площею 10 м² на кожні 10 тис. курячих або 7,5 тис. індичих, гусячих чи качиних яєць, інкубаторієм із залами для інкубації яєць і виведення молодняку, приміщеннями для зберігання несортованих та інкубаційних яєць, лабораторією, кімнатою для миття інвентарю, приміщеннями для сортування і обробки молодняку, службовими і побутовими приміщеннями, яйцескладами з приміщеннями для сортування і пакування, приміщеннями для зберігання яєць площею 3,5—5 м² на кожні 10 тис. курячих або 7,5 тис. індичих, гусячих чи качиних яєць, приміщеннями для зберігання і дезінфекції тари тощо.

На вівчарських підприємствах передбачають приміщення для баранів-плідників і пробників, кошари для ягнят, утримання та окоту вівцематок із тепляками і родильним відділенням; вівчарні для штучного вирощування і відгодівлі ягнят; кошари для вирощування ремонтного молодняку, баз-навіс для утримання та окоту вівцематок (із тепляком), бази-навіси для утримання овець, пункти штучного осіменіння, пункт стриження і доїння.

На конярських фермах розміщують стайні, пункт штучного осіменіння, лимарські майстерні, кузню, рампу для навантаження коней, пункт ветеринарної медицини. На племфермах передбачають манеж і доріжки для тренінгу молодняку рисистого та вер­хового напрямів, кумисний цех — на фермах по виробництву кумису. На звірівницьких і кролівницьких фермах обладнують клітки, загони, будівлі для кролів. На песцевих і лисівницьких фермах передбачають утеплені вишки для нагляду за гоном.

Територію впорядковують відповідно до генплану тваринницького підприємства згідно із СНІП 11-97-76. Обов'язково передбачають озеленення тваринницьких об'єктів і застосування твердого покриття для проїздів і виробничих майданчиків, забезпечення нахилів не менше 0,3 % та обладнання лотоків (канав) для стікання й відведення поверхневих вод.

Зелені насадження повинні займати не менше 15% площі тваринницьких підприємств, коли густота забудови більше 50% — не менше 10 %.

Густота забудови — це відношення площі, що займають будівлі й споруди, до загального розміру майданчика, відбите у відсотках. У площу забудови входять площа з будівлями, навісами, вигули для тварин, майданчики для машин, склади.

Гігієнічне значення зелених насаджень велике і різноманітне. Вони поліпшують мікроклімат, оскільки пом'якшують амплітуду коливань температури і вологості, зменшують силу вітру, послаблюють сонячну радіацію, сприяють утворенню прохолодних повітряних потоків. Наприклад, влітку температура листя на 12—14 ⁰С нижча від температури стін, поверхні тваринницького двору, а взимку, навпаки, серед дерев тепліше, а швидкість вітру зменшується на 30—40 %. Зелені насадження містять на власній поверхні до 72% суспендованих частинок пилу, нейтралізують деякі гази, знижуючи їхню концентрацію.

Завдяки зеленим насадженням повітря насичується киснем, поліпшується мікроклімат тваринницьких підприємств. Смуга зелених насаджень у 2—5 м може знизити рівень шуму на З— 5 дБ. Відстань від будівель до стовбурів дерев рекомендується 5, а до чагарнику — 1,5 м. Ширина смуги зелених насаджень з однорядною лісосмугою дерев або дерев і чагарників повинна бути 2, а з дворядною — 5 м. Зелені насадження виконують функції біологічних фільтрів, зменшують специфічні запахи, мікробну і пилову забрудненість повітряного басейну підприємства.

Захист тваринницьких підприємств від занесення інфекції. Для захисту від занесення збудників інфекції та дотримання санітарного режиму тваринницькі підприємства повинні належати до підприємств замкнутого циклу, тобто повністю заборонено знаходитися у виробничій зоні особам, транспорту, що не пов'язані з обслуговуванням тварин.

Уся територія тваринницького підприємства має бути обгороджена щільним або сітчастим парканом заввишки не менш 1,8 м, що запобігає проникненню свійських і диких тварин, які часто є носіями збудників заразних хвороб.

У місцях в'їзду автотранспорту у виробничу зону обладнують постійнодіючі дезбар'єри, які заправляють дезрозчинами для обробки ходової частини (коліс).

Осіб, що відвідують господарство, пропускають через санпропускник, вони одягають спецодяг і взуття. Працівники господарства регулярно проходять медичне обстеження у встановленому порядку. Особи, хворі на туберкульоз або інші антропозоонози, не допускаються до роботи на фермах.

З метою підтримання належного ветеринарно-санітарного стану в приміщеннях для тварин їх щодобово очищають від гною, з годівниць і напувалок видаляють залишки корму і промивають, проходи посипають гашеним вапном. Не рідше одного разу на місяць на фермах практикують санітарний день і згідно з діючою інструкцією у приміщеннях проводять дезінфекцію, дезінсекцію та дератизацію.

Комплектувати тваринницькі підприємства дозволяється тільки здоровими тваринами із господарств, в яких сприятливий стан відносно заразних захворювань. Заборонено відправляти, завозити і приймати у господарство тварин, що не мають ветеринарних документів (ветеринарного свідоцтва, гуртової відомості). Прийняте поголів'я підлягає 30-добовому карантинуванню. Чергову партію тварин, що надходить після клінічного огляду і термометрії, розміщують у продезінфікованій секції. Сформовані групи є виробничими одиницями, їх утримують в однакових умовах і зберігають до закінчення виробничого циклу.

Методичні вказівки:

1. Оцінити вибір ділянки під забудову ферми, розташування приміщень на ній, вигульних майданчиків.

2. Оцінити благоустрой території, систему забудови.

3. Оцінити санітарний стан дезбар'єрів, санпропускника, ветеринарних об'єктів.

4. Порівняти одержані результати з нормативними, проаналізувати відповідність їх зоогігієнічним вимогам.

5. Зробити відповідні записи в щоденник практики.

Й день

План:

1. Оцінка типів будівель для різних видів тварин, відповідність їх нормативним вимогам приміщень для утримання худоби (розміри стійл, денників, воріт, вікон).

2. Визначення відповідності нормативним вимогам приміщень та внутрішнього обладнання для утримання свиней (розміри стійл, секцій, фронту годівлі, ширини проходів, вікон).

Теоретичні дані:

Велика рогата худоба.

Частіше прив’язне утримання застосовують у вигляді стійлово-пасовищної системи і значно рідше — у вигляді стійлово-вигульної як із вигульним, так і особливо з безвигульним її варіантами. Випробуваними для такого утримання корів можна вважати дворядні корівники на 100 корів. При цегляних стінах, дерев'яних стельових перекриттях, загальній площі не менше 8 м², а кубатурі 21—24 м³, теплих підлогах і хоч би штучній вентиляції, природній освітленості (1:10) в таких корівниках можна дотримувати нормативів мікроклімату. Корів утримують у стійлах на автоматичній прив'язі, що робить реальним регулярний вихід тварин на вигульні майданчики або на доріжку для активного дозованого моціону. Розпланування стійл у дворядному корівнику гігієнічно виправдане таке, щоб посередині приміщення був гнойовий прохід, а корови головами стояли до вікон. Це забезпечує краще освітлення для тварин і запобігає можливості поширення інфекції, що частіше спостерігається при центральному кормовому проході й двох гнойових (під стінами). Якщо по центру знаходиться гнойовий, то під стінами — два кормові проходи. Правда, цей варіант внутрішнього розпланування корівника погіршує механізацію роздавання кормів, зокрема рухомими кормороздавачами. Це легше зробити при центрально розміщеному кормовому проході й розмішених по обох боках його годівницях. Слід лише ширину проходу робити такою, щоб по ньому могли рухатися кормороздавачі. Стійла для корів у корівнику з прив'язним утриманням роблять короткими (160—170 см), середніми (180—200) або довгими (211—240 см). Не можна допускати більшого (за 1,5 % на 1 м) нахилу підлоги в стійлі й до 3—5 % — у частині, що спадає до лотока. Підлога в стійлі має бути щільною, із низькою теплопровідністю і гладенькою, але не слизькою. Лотік завширшки до 70 см, обладнаний скребковим транспортером, який при коротких стійлах слід закривати решіткою.

У деяких країнах, зокрема в Польщі, у корівниках з невеликою кількістю корів обладнують заглиблені підлоги. Вони викладені внизу водонепроникними матеріалами. Корів утримують постійно на шарі гною і підстилки, який постійно нарощують, гній вивозять не частіше двох разів на рік. Годівниці в таких корівниках повинні періодично підніматися, щоб знаходитися на потрібній висоті від поверхні стійла. Утримання на заглиблених підлогах потребує достатньої кількості підстилки. В такому корівнику тепліше, але не завжди чистіше, у тому числі повітря. При коротких стійлах рекомендується й коротка прив'язь для корів, яка складається з вертикально закріпленого ланцюга і повзаючого по ньому вертикально ошийника. Довгі й середні стійла обладнують одинарним трикінцевим ланцюгом, фіксованим до годівниці, що дає змогу коровам вільніше поводитися в стійлах. Ширина стійла для корів — 110—130 см. На фермах, де корів утримують без підстилки, краще використовувати короткі стійла.

Безприв'язний спосіб утримання худоби поширений у ряді розвинутих країн Західної Європи та Америки. Впроваджують його і господарства України. Для успішного застосування такого способу необхідно суворо дотримувати відповідних умов належно обладнувати приміщення (особливо при безпідстилковому утриманні) з регульованим мікрокліматом; забезпечував тварин достатньою кількістю кормів і підстилки, правильне підбирати й встановлювати засоби механізації, обладнувати вигульні двори з твердим покриттям і навісами; мати добре підготовлене й підібране за ранжиром стадо (з урахуванням продуктивності та фізіологічного стану).

Слід також враховувати, що при безприв'язному утриманні ускладнюються ветеринарне і зоотехнічне обслуговування, обробка худоби, створюються передумови для знеособлення тварин.

У сучасний період застосовують два варіанти безприв'язного утримання — на глибокій підстилці й у боксах, часто з щілинними підлогами в проходах.

При першому варіанті безприв'язного утримання корів (і вирощування молодняку) на глибокій підстилці необхідна повна забезпеченість господарства підстилкою (2,5—3 кг на голову за добу) й кормами. Гній видаляють один або два рази на рік бульдозером і транспортують у гноєсховище. Перспективнішим вважають другий варіант — безприв'язно-боксовий. При цьому усувається ряд недоліків першого варіанта, зведені до мінімуму (0,5 кг на голову за добу) витрати соломи для підстилки. Можливе безпідстилкове утримання корів у боксах, в яких вони відпочивають. Годують корів у приміщенні цієї ж секції корівника з годівниць або з кормової платформи, що знаходиться посередині приміщення і відокремлює два протилежних ряди секцій. Корми роздають за допомогою стрічкового транспортера. У разі потреби тварин можна фіксувати на час годівлі. Доять корів на доїльних установках. Гній видаляють через щілинні підлоги або за допомогою дельта-скрепера.

Корівники для безприв'язного утримання корів на глибокій підстилці будують чотирьох типів: у вигляді навісів; напіввідкритого типу; неутеплені, що передбачають вільний вихід корів на вигульні майданчики через двері, утеплені з регульованим періодичним виходом на вигул. В утеплених приміщеннях корів утримують на підстилці, яку зберігають у тюках на горищі. Корівники такого типу будують у північних регіонах, а неутеплені — в південних областях та Автономній Республіці Крим.

Будь-яке приміщення розділяють на секції, розраховані на утримання від 24 до 50 корів (оптимальним показником є мінімальний). Розміри секції повинні забезпечувати 4—5 м² площі вкритої підстилкою підлоги на кожну тварину. Для корів із телятами норма площі підлоги становить 7, а для молодняку — З м² з розрахунку на голову.

Щоб запобігти протягам і надходженню холодного повітря в приміщення, обладнують пристрої для створення повітряних заслонів у дверних отворах тамбурів. Це забезпечує подачу 420— 500 м³/хв підігрітого до 45 °С повітря із великою швидкістю по всій висоті воріт.

Годують корів на вигульних майданчиках (8—15 м² на тварину), що мають тверде покриття і нахил 3—4° у бік каналізаційних трапів. Останні з'єднують із системою відстійників і зливною каналізацією. Весь кормовий майданчик розділяють на секції (з урахуванням груп корів). У кожній секції або на межі між двома сусідніми секціями вигульного майданчика обладнують годівниці (0,7—0,8 м) із навісами та груповими автонапувалками з електропідігрівом. Для захисту від холодних вітрів вигульні майданчики з підвітряного боку захищають щитами.

Уся територія ферми, особливо кормові майданчики (біля годівниць), повинні освітлюватися. Корови при цьому краще поїдають корми.

У напіввідкритих, неутеплених приміщеннях длятварин мікроклімат не нормують, але температура повітря нижче 5 °С небажана. В утеплених корівниках підтримують температуру близько 8 ⁰С, відносну вологість — не більше 85 %. Якщо не допускати протягів і забезпечити регулярне внесення достатньої кількості сухої підстилки, то в приміщенні можна забезпечити належні умови для утримання корів або вирощування молодняку.

Норми площі лігва на одну корову становлять 1,9—2,52 м² при довжині боксу 1,9—2,1 і ширині 1 — 1,2 м. Від поперечних проходів крайні бокси відокремлені глухими перегородками заввишки 1,5 м і завдовжки на всю довжину боксу. Бокси між собою розділяють одним або двома брусками чи гнутими (з металевих труб) елементами на ⁴/₅ їх довжини (висота внизу 50— 60 см, угорі — не більше 1,2 м). Бокси й комбібокси, як і стійла, розміщують у кілька рядів вздовж або впоперек корівника залежно від місткості (ширини) приміщення. Годівниці мають ширину на верхніх краях 0,6 м, по дну — 0,4, а висота бортів — не менше 0,5 м. Довжина годівниці по фронту годівлі на одну тварину, як правило, збігається із шириною боксу або комбібоксу, але не менше 0,7—0,8 м. Кожну годівницю обгороджують (ставлять перегородки) для рівномірного розподілу тварин по фронту годівлі, що обмежує можливість їх безпосереднього пересування вздовж годівниці, відштовхування корів, які раніше зайняли своє місце. У деяких випадках такі годівниці (особливо призначені для молодняку) обладнують фіксаторами.

Напувають корів з автонапувалок із розрахунку одна напувалка на 10—12 голів при утриманні їх у секціях із боксами. У зв'язку із тим, що комбібокси обладнані фіксаторами, в таких корівниках на два суміжних стійла передбачено одну автонапувалку.

Вікна є частиною зовнішніх загороджень приміщення і забезпечують природне освітлення та вентиляцію. Через них втрачається 13—17 % загальної кількості тепла. Світло необхідне для нормального перебігу фізіологічних процесів в організмі тварин, проведення робіт у приміщенні. Добра освітленість протягом 16—18 годин позитивно впливає на ріст і розвиток молодняка, підвищує стійкість проти Інфекційних і респіраторних захворювань, сприяє утворенню в організмі вітамінів групи О, посиленню статевої активності тварин. Короткий світловий день, навпаки, зумовлює нагромадження жиру. Тому тварин, виділених для відтворення стада, не рекомендує­ться утримувати в темних приміщеннях.

Недоліком звичайного скла є те, що воно затримує до 99% ультрафіолетових променів і пропускає видимі (світлові) та інфрачервоні промені. Під дією ультрафіолетових променів затримується розвиток і гинуть не тільки бактерії, а й їхні спори. Ці промені використовують для знезаражування повітря в приміщеннях. Ступінь освітлення приміщення залежить від висоти стояння Сонця, пори року, орієнтації будівлі щодо сторін світу, площі перед вікнами, форми, величини та розміщення вікон. Втрати світла пов'язані із конструкцією рам. При металевих, дерев'яних і залізобетонних рамах втрати світла коливаються від 5 до 35 %. До 8—14% світла вбирають шибки, а при їх забрудненні втрачається до 50 % світлового проміння.

Доведено, що вертикальні вікна при однаковій заскленій площі підвищують інтенсивність освітлення у приміщенні на 15—20 % порівняно з вікнами горизонтальної форми. Підняття вікон вгору, до стелі сприяє кращому освітленню приміщення углибину. При віддаленні від вікна на 2 м кількість прямого світла зменшується в чотири рази.

Відстань від підлоги до підвіконня допускається така: в корівниках для прив'язаного утримання і телятниках—1,2—1,3 м, безприв'язного—1,8—2, а на пунктах штучного осіменіння — 0,8 м; у стайнях для робочих коней—1,6—1,8, племінних — 2— 2,2 м; у свинарниках— 1,1—1,3; в кошарах— 1,3—1,5 м.

Догляд за вікнами полягає в усуненні щілин, очищенні стекол від пилу, бруду і льоду.

Ворота призначені для вільного проїзду транспортних засобів і механізмів, проходу тварин у разі евакуації з будівлі, бони мають бути такими, щоб не травмувати тварин. Здебільшого ширина зовнішніх воріт у будівлях для великої рогатої худоби становить 2,1 м і більше, висота— 2,4 м. Ворота повинні легко відчинятися й щільно зачинятися. У свинарниках ширина воріт може бути 1,5—1,6 м, висота — 2—2,2; конюшнях — ширина 2 м, висота 2,2; у кошарах — відповідно 2,5—3 і 2—2,5 м, а в тепляках ширина— 1,5 м. - Передбачають таку кількість воріт: у приміщеннях для великої рогатої худоби — одні ворота на 25 стійл; у свинарниках: в маточнику — одні ворота на 10—15 голів; для племінного молодняка—на 40—60 голів; для свиней на відгодівлі — на 75—100 голів, у приміщеннях для кнурів —одні на 8—10 голів; у стайнях для робочих коней — одні на 20 голів, для племінних — на 10 голів, у кошарах — одні ворота на 200 голів.

Двері виготовляють завширшки 0,8—1,8 м, заввишки — не менше 1,8 м. Вони повинні відчинятися назовні. Для запобігання втратам тепла їх утеплюють.

У тваринницьких приміщеннях, які зводять у районах із розрахунковою температурою зовнішнього повітря нижче мінус 20 °С, для зменшення тепловтрат двері й ворота обладнують тамбурами. Вони повинні бути ширшими на 1 м, а їх глибина — більша ширини відкритого полотнища не менш як на 0,5 м. У широкогабаритних будівлях доцільно влаштовувати внутрішній тамбур за рахунок прибудови через загальну ширину приміщення завглибшки не менше довжини використовуваних транспорту і механізмів.

З метою запобігання занесенню інфекції раціонально на вході у приміщення мати дезкилимки, які зволожують дезінфекційним розчином.

Свині.

Ферми та комплекси для утримання різних технологічних груп свиней мають окремі приміщення. Поділ тварин за віковими групами й ізольоване їх утримання в цехах (секціях) мають важливе значення для запобігання інфекційним захворюванням. На комплексах потужністю 54, 108 і 216 тис. свиней на рік із закінченим циклом виробництва діють п'ять цехів: осіменіння та утримання свиноматок першої половини поросності, свиноматок другої половини поросності, підсисних свиноматок із поросятами, дорощування і відгодівлі.

На спеціалізованих фермах свиней розміщують у свинарниках для кнурців, холостих і осіменених свиноматок, відлучених поросят, підсисних свиноматок із поросятами, для ремонтного молодняку та відгодівлі (табл. 7). Для тварин з інших господарств будують карантинні приміщення.

Таблица 7. Номенклатура будівель і споруд та їхня місткість

Приміщення для утримання кнурів обладнують індивідуальними станками площею 7 м² або груповими станками з розрахунку 2,5 м² на голову. Станки краще обладнувати в два ряди. Вздовж стін влаштовують два службових проходи завширшки 1 м, а всередині – кормогнойовий прохід завширшки не менше 1,4 м. Фронт годівлі – 50 см на одну тварину, висота переднього борту від підлоги – 25 см. Висота огорожі – не менше 1,4 м.

Холостих і поросних свиноматок утримують в індивідуальних і групових (площа станка на одну голову – 1,9-2м²) станках, які обладнують коритами та автонапувалками. Ширина і глибина групових станків має бути не більшою 3,5м. Станки розміщують у два або чотири ряди. Кормові й кормогнойові проходи повинні мати ширину 1,4 м, евакуаційні – 1,4-1,5м, службові – 1м. Фронт годівлі – 40 см на одну тварину.

Для відгодувальних свиней станки розміщують в два, чотири і шість рядів. Норма площі на голову – 0,9м². Фронт годівлі – не менше 30 см на одну тварину. Площа станка на одну голову – не менше 0,8 м².

Методичні вказівки:

1. Оцінити типи будівель для різних видів тварин, відповідність їх нормативним вимогам приміщень для утримання худоби (розміри стійл, денників, воріт, вікон).

2. Визначити відповідність нормативним вимогам приміщень та внутрішнього обладнання для утримання свиней (розміри стійл, секцій, фронту годівлі, ширини проходів, вікон).

3. Порівняти одержані результати з нормативними, проаналізувати відповідність їх зоогігієнічним вимогам.

4. Зробити відповідні записи в щоденник практики.

Й день

План:

1. Гігієнічна оцінка приміщень та внутрішнього обладнання для утримання коней. Визначення відповідності нормативним вимогам.

2. Гігієнічна оцінка приміщень та внутрішнього обладнання для утримання овець. Визначення відповідності нормативним вимогам.

3. Складання санітарного паспорту на тваринницьке приміщення за схемою.

Теоретичні дані:

Коні.

На Україні поширена стаєнна або пасовищна система утримання коней.

Стайні проектують і будують з урахуванням метеорологічних даних зони, напряму конярства і статево-вікового складу. Вони повинні бути розміщені відповідно до загального плану забудови тваринницьких ферм з урахуванням ветсанрозривів. Окремо споруджують стайні для племінних і робочих коней. Зважаючи на те, що ці приміщення не опалюються, для будівництва підбирають матеріали з високим коефіцієнтом термічного опору (цеглу, дерево, саман). У регіонах із холодним кліматом стайні розміщують уздовж із півночі на південь, а в південній частині — зі сходу на захід. Дах має бути непроникним для води, із низькою теплопровідністю. Підлоги найкращі глинобитні (хоч вони потребують постійного догляду), дерев'яні з дощок або дубових планок, попередньо просмолених. Обладнують також цегляну підлогу, складену в «ялинку». Нині найчастіше практикують керамзитобетонні підлоги. Вони довговічні, теплі, дешеві. Залежно від рельєфу стайні будують Г- і П-подібної форми.

На племінних фермах передбачено такі приміщення: стайні для жеребців-плідників із денниками, манеж для парування кобил, фуражну, збруйно-інвентарне відділення, лабораторію для контролю якості сперми.

У стайнях для племінних кобил влаштовують денники, манеж для проводження і проби, фуражну, збруйно-інвентарне відділення, відділення для ректальних досліджень.

Для робочих коней у стайні будують денники, в яких утримують жеребців-плідників, кобил із лошатами, обладнують стійла для кобил. У стайнях, де утримують молодняк, влаштовують секції окремо для кобилок і жеребчиків. Стайні можуть бути з одно-, дво- та чотирирядним розміщенням денників і стійл. Великі стайні розділяють на окремі секції по 20—24 коней глухою перегородкою з окремими виходами. Ширина воріт — 2,7, висота — 2,4 м. Висота стайні для племінних коней — 3,3 м, робочих і товарних — 2,4 м, у відділеннях для парування, тренінгу — 4,5 м. Вікна обладнують на висоті 2,2 м від підлоги, нижню частину вікна загратовують. При дворядному плануванні стійла і денники розміщують у два ряди біля поздовжніх стін, прохід влаштовують посередині стайні завширшки 2,6 (для робочих коней) і 3 м (для племінних). Ширина стійла для робочих коней становить 1,75 м при глибині 3 м. Денники мають таку ж довжину, як і стійла, ширину — 3,5 м.

Племінних і спортивних коней утримують у денниках завширшки й завглибшки 3,5 м, племінний молодняк будь-якого віку — в денниках завглибшки 3,5 і завширшки 3 м. На невеликих фермах у стайнях влаштовують денники і стійла для кобил (20—25 % площі). Бокові стіни денників роблять з обструганих дощок заввишки для плідників 2,4, кобил 2 м, висота передньої стінки відповідно 1,4 та 1 м, а решта денника — металеві ґрати з прутів, розмішених на відстані 5—6 см один від одного. Годівниці в денниках завдовжки 1,2 м, у стійлах — на ширину стійла. Ширина годівниць зверху 0,6 м, знизу 0,4, глибина 0,3 м. їх встановлюють на висоті 1—1,1 м від рівня підлоги, з правого боку годівниці обладнують відділення для концкормів завдовжки 0,4 м. Для грубих кормів годівницю закривають металевими ґратами з відстанню між прутами 30 см. Якщо годівниця дерев'яна, то третину її оббивають металом. Встановлюють автонапувалки з краном, щоб не напувати спітнілих коней. Підлога — добре втрамбована глина з нахилом до кормо-гнойового проходу. Для підстилки використовують солому. Норма площі денника: для жеребця — 16 м², кобили з лошам — 14, племінного молодняку на тренінгу — 12 м². При зальній системі коней утримують групами. В одній секції розміщують до 20 голів з розрахунку 6—6,5 м² площі, для дорослих тварин — 8 м². З метою профілактики травматизму стійла розділяють підвісними валками (цимбалами) завтовшки 10—12 см. їх підвішують спереду стійла на висоті 1 м і ззаду на висоті 0,65—0,7 м. У таких стайнях відводять спеціальне місце для групового напування. Корита для напування коней встановлюють на висоті 0,5—0,7 м. Розміри корит: по верху — 0,6 м, по низу — 0,4, глибина — 0,4 м, фронт напування 0,6 м з розрахунку на голову.

Вівці.

Ферма повинна мати такі основні приміщення та споруди: вівчарні із базами, сховища для силосу і сінажу, навіси для грубих кормів, внутрішньофермерські шляхи із твердим покриттям, пункт штучного осіменіння, літні вигульно-кормові майданчики, джерело водопостачання, ванну або душову установку для профілактичного купання овець, будинок для тваринників, стригальний пункт (на великих фермах) тощо.

У зоні Степу, Лісостепу і Полісся будують вівчарні для вівцематок та ярок на 750—800, у гірських районах Карпат — на 300— 400 голів. Найкращі вівчарні прямокутної форми завширшки 18— 24 м. Огороджувальні конструкції мають надійно захищати тварин від атмосферних опадів, протягів, конденсату пари на стінах і стелі, забезпечувати необхідний температурний режим.

Висота стін і розміри дверей у приміщеннях для овець повинні бути такими, щоб могли проїжджати трактори й автомобілі. Кількість дверей визначають з розрахунку 1 м на 60 вівцематок або 120 голів молодняку. Біля дверей влаштовують тамбури.

Вікна у вівчарнях треба встановлювати на висоті 1,2 м від підлоги. Віконні заповнення подвійні. Співвідношення площі вікон до підлоги має становити 1:20—1:25. Підлогу у вівчарні роблять глинобитну і на 10—20 см вище від поверхні ґрунту території ферми.

Вівчарні не опалюються. Тепловий режим і вологість повітря у них формуються, але огороджувальні конструкції повинні забезпечувати такі температуру й вологість повітря Вентиляцію обладнують з розрахунку обміну повітря не менше як 25 м³ за годину на дорослу вівцю і 10 м³ для молодняка. Норму площі вівчарень на вівцю, м² наведено нижче (табл. 8):

Таблиця 8. Норми площі на вівцю, м²

З південного боку вівчарні будують вигульний майданчик. Із трьох боків його обносять стіною, яка захищає тварин від вітру в холодну пору року, її висота — 1,5—1,7 м. Краще для цього використовувати конструктивний шифер. Підлога в базу глинобитна або з твердим покриттям, із достатнім нахилом у протилежний бік від вівчарні для стікання води. Площа базу на вівцематку повинна становити 4—5 м². Тут у зимовостійловий період більшу частину часу перебувають тварини.

Для утримання та годівлі овець улітку біля базу або приміщення обладнують вигульно-кормові майданчики площею 6— 8 м² на голову. Для кожної маточної отари їх розділяють постійною перегородкою на 3—4 секції, в яких утримують сакмани. Кожна секцій повинна мати двоє воріт завширшки 6 м кожні.

СХЕМА

Дата добавления: 2014-12-11 | Просмотры: 1964 | Нарушение авторских прав