АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Визначення стану води за органолептичними показниками; санітарна оцінка існуючої системи водопостачання

До фізичних (органолептичних) властивостей води відносять температуру, прозорість, каламутність, наявність осаду, колір, запах і смак.

Температура води залежить від багатьох умов, насамперед від її походження та глибини залягання. Для підземних вододжерел температурний показник може бути непрямим критерієм їхньої санітарної оцінки. Сезонні різкі перепади температури свідчать про неглибоке залягання водоносних пластів, недостатню фільтрацію води через шари ґрунту. Вода із глибоких водотривких пластів має протягом року майже постійну температуру. Добові її зміни свідчать про поповнення вододжерела найближчим до поверхні ґрунту шаром води (верховодкою), яка за санітарними вимогами буває сумнівною. В наземних (поверхневих) водоймах вода завжди має змінну температуру, яка залежить, головним чином, від температурних умов зовнішнього середовища.

Контроль за температурою води треба обов'язково здійснювати під час напування тварин. Для дорослих здорових тварин вона має бути у межах 10—12 °С, а для високомолочних корів і вагітних маток — 12—16 °С. Особливо слід стежити за температурою води при напуванні новонародженого молодняку. Залежно від його віку вона не повинна бути нижчою 30—15 °С. Як дуже тепла, так і надто холодна вода небажана. Тривале напування тварин теплою водою призводить до ослаблення організму, зниження стійкості проти простудних захворювань, послаблення перистальтики травного каналу. Таку воду вони п'ють неохоче, вона не виявляє приємної освіжаючої дії. Під час споживання дуже холодної води тварини переохолоджуються, втрачають більше енергії за рахунок корму на своє обігрівання, а у вагітних маток (особливо кобил) через це можливі аборти або дострокові роди (викидні).

Прозорість води зумовлюється наявністю в ній зважених часточок мінерального або органічного походження. Прозорою вважається та вода, яка при порівнянні не відрізняється від дистильованої і не дає осаду при відстоюванні. Через таку воду можна прочитати спеціальний шрифт, якщо її товщина становитиме 30 см і більше.

Каламутність води визначається рівнем її прозорості. За цим показником вона буває прозорою, слабокаламутною, каламутною і дуже каламутною. Каламутності воді надають зважені у ній мінеральні та органічні домішки, кількість яких можна визначити перерахунком, мг/л, знаючи стан її прозорості. Каламутну воду використовувати небезпечно, оскільки з нею можуть бути пов'язані заразні й незаразні хвороби у тварин, розлади травного каналу тощо.

Наявність осаду визначають при відстоюванні води. Цей показник свідчить про значне забруднення джерела органічними або мінеральними сполуками. Санітарну оцінку проводять як за величиною, так і характером осаду, який може бути мізерним, незначним, помітним чи великим. За характером розрізняють аморфний, пластівцеподібний, мулистий, піщаний та інші осади.

Каламутну воду, а тим більше з осадом, без попереднього очищення і поліпшення якостей у тваринництві не використовують.

Колір води залежить від наявності в ній органічних і мінеральних домішок. Наприклад, часточки глини надають їй жовтуватого, окиси заліза — жовто-бурого, водорості — зеленого, гумінові речовини — бурого забарвлення. Поява кольору води внаслідок надходження каналізаційних стічних вод — небезпечна ознака, яка свідчить про наявність в ній органічного забруднення. Отже, у разі виявлення забарвлення води треба обов'язково з'ясувати його походження.

Доброякісна вода безбарвна, хоч для поверхневих вод допускається незначне забарвлення у межах 20—40 за хромово-кобальтовою шкалою.

Запах воді надають сторонні органічні домішки та деякі мінеральні сполуки й розчинені гази. Так, при розкладі органічних речовин рослинного походження вода набуває землистого, трав'янистого, болотного запаху, а при надходженні стоків від підприємств хімічної промисловості — фенолу, бензину тощо. Вода, забруднена гноєм і гноївкою, має запах аміаку або сірководню. Розрізняють запахи природні, які притаманні деяким категоріям вод, і штучні, що привносяться ззовні й свідчать про її забруднення. Воду вважають підозрілою згідно із санітарними вимогами, якщо вона має виражений запах аміаку і сірководню. Чиста вода повинна бути без запаху, але при децентралізованому водопостачанні допускається незначна його наявність у межах до 2 балів. Доброякісна вода не має смаку, хоч за рахунок розчинених у ній мінеральних солей і газів справляє приємне освіжаюче відчуття. Смак частіше зумовлюється наявністю у воді надмірної кількості певних солей: від хлоридів — солоний, солей магнію — гіркий, заліза і міді — терпкий. Надають відчуття смаку й присмаку також органічні сполуки, особливо при їх гнитті. Отже, воду, яка має смакові ознаки, вважають підозрілою у санітарному відношенні, її не слід використовувати для напування тварин до з'ясування природи їх походження.

СХЕМА

Дата добавления: 2014-12-11 | Просмотры: 1269 | Нарушение авторских прав