АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Міжнародний ринок праці й масштаби міграції робочої сили

Прочитайте:
  1. Авдання для самостійної праці під час підготовки до заняття.
  2. Відображення в обліку поточних зобов’язань за виплатами працівникам
  3. Держава та фінансовий ринок
  4. Дисциплінарна відповідальність медичних працівників
  5. Дослідження Д.І.Івановського - важливий етап становлення вірусології. Українська мікробіологічна школа. Праці Д.К.Заболотного, В.Д.Дроботько, С.С.Дяченко, К.Д.Пяткіна та ін.
  6. Економічні ефекти міграції робочої сили
  7. Економічні ефекти міграції робочої сили
  8. Історія відкриття рентгенівських променів, праці І. Пулюя
  9. Микроскоп Levenhuk 670T, тринокулярный
  10. Микроскоп цифровой Levenhuk D670T, тринокулярный

 

Міжнародний ринок праці поєднує національні й регіональні ринки робочої сили й охоплює різноспрямовані потоки трудових ресурсів, що перетинають національні кордони.

Якщо в першій половині 19-го століття переважала міжнародна міграція промислових робітників, то до кінця найбільш активними мігрантами стали селяни, які розорилися, що було пов'язане із проникненням капіталістичних відносин у сільське господарство. Більшість селян у цих умовах розорялося, опинялося без землі, що змушувало їх шукати собі місце під сонцем. Саме із цієї причини під час проведення реформ Столипіним з Російської імперії відбулося відтік селян, які мали недостатню кількість землі в обробітку, у тому числі й українські селяни, які в основному від’їжджали до Канади, Аргентини та США, де й заснували українські діаспори.

Після Другої світової війни на світовий ринок праці вийшла науково-технічна інтелігенція й висококваліфіковані робітники, які їхали, головним чином, через низьку заробітну плату й високе безробіття у своїй країні.

Наприкінці ХХ століття склалися такі центри попиту робочої сили:

- США, у яких в основному існує попит на висококваліфіковані кадри, а також на працівників, готових виконувати будь-яку важку, шкідливу й брудну роботу;

- Західна Європа характеризується переміщенням, головним чином, білого населення, в основному молоді до 30 років;

- країни в районі нафтовидобувного Близького Сходу, а також Ізраїль, характеризуються значною перевагою питомої ваги іммігрантів над місцевим населенням;

- Австралія, куди залучаються робітники (особливо в сільське господарство) і фахівці;

- Південна Африка, насамперед ПАР, із другої половини 50-х років ХХ ст. стала на шлях використання «зайвої» робочої сили з інших африканських країн. Проникнення ТНК у ПАР і Намібію в 70-х рр. ХХ ст. зробило міграцію африканських робітників досить стійкою. Останнім часом туди їдуть люди з інших частин світу;

- країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону - в основному нові індустріальні країни. Так, у середині 90-х ХХ ст. тільки Тайваню було потрібно 100 тис. робітників й 20 тис. фахівців;

- Латинська Америка (Аргентина, Бразилія, Венесуела, Чилі) характеризується міграцією сільськогосподарського населення, працівників сфери послуг, а також вихідців із країн СНД і Східної Європи;

- Росія після розвалу СРСР стала також центром притягання іноземної робочої сили, головним чином, із країн СНД. Колись СРСР також імпортував робочу силу, в основному з Болгарії, В'єтнаму, Північної Кореї. Тепер до них додалися робітники з Китаю, Туреччини, Югославії. Але основний потік трудових ресурсів надходить з СНД: України, Білорусі, Молдови, Грузії, Казахстану. Ці іммігранти знаходять роботу й більш високу оплату в таких галузях, як видобувна промисловість, транспорт, будівництво й торгівля (як робітники, так і фахівці й навіть вчені). Наприклад, у Москві з усіх іноземних робітників вихідці з України становлять 32%, Туреччини - 22%, Югославії – 8%, Молдови - 4%, Білорусі - 3%.

Крім того, у Росії в середині 90-х рр. ХХ ст. було близько 2 млн. іммігрантів-нелегалів і ще 5 млн осіб, яких можна вважати біженцями з колишніх радянських республік і до

700 тис. біженців і переселенців з далекого зарубіжжя.

Що стосується України, то для неї характерний в основному експорт робочої сили, насамперед у Росію. За даними української статистики, з країни щорічно виїжджає на тимчасову роботу від 2 до 7 млн осіб, більша половина яких переміщається в Росію (не треба оформляти візу, відсутність мовного бар'єра, знайомі звичаї й порядки, наявність родичів і т.д.). У Росії українські мігранти працюють в основному на будівництві, транспорті, торгівлі. Виїжджають із України й у Західну Європу, США, Ізраїль для роботи в сільському господарстві, торгівлі, зонах відпочинку, а також залишають батьківщину в пошуках більш високих заробітків висококваліфіковані кадри, що негативно позначається на розвитку економіки країни.

Найбільшими центрами притягання іноземної робочої сили на цей час є США, Росія й ФРН. У США щорічно приїжджає до 35 млн., у Росію - до 13-15 млн., у ФРН - до 7 млн. мігрантів. Однак переважна більшість із цих мігрантів працюють в інших країнах нелегально.


Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 494 | Нарушение авторских прав



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |



При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.003 сек.)