Регулювання трудової міграції
Уже наприкінці 18-го ст. в Англії були прийняті закони, що забороняли промисловим робітникам емігрувати за кордон. Протягом 19-го ст. багато європейських країн приймали закони, що обмежували в'їзд небажаних осіб. Тоді ж держави стали укладати обопільні умови, що регулюють міграцію, частина з яких діє й на цей час.
Зазвичай державне регулювання здійснюється через прийняття фінансованих з держбюджету програм, які спрямовані на обмеження припливу іммігрантів, або на стимулювання мігрантів до повернення на батьківщину. Більшість країн використовує виборчий підхід при регулюванні імміграції. Суть його полягає в тому, що держава не перешкоджає в'їзду тих категорій працівників, які потрібні в даній країні, і обмежують в'їзд всім іншим.
Як правило, бажаними працівниками є такі особи:
1) працівники, готові за мінімальну зарплату виконувати важку, шкідливу, брудну й некваліфіковану роботу (будівельні, підсобні, сезонні, вахтові, муніципальні й т.п. роботи);
2) фахівці для нових і перспективних галузей (програмісти, вузькоспеціалізовані інженери, банківські службовці);
3) представники рідких професій (огранник алмазів, реставратори картин, лікарі, що практикують нетрадиційні методи лікування, наприклад, голковколювання, операції на серце);
4) фахівці зі світовим ім'ям (музиканти, артисти, учені, спортсмени, письменники, лікарі);
5) великі бізнесмени, які переносять свою діяльність у приймаючу країну, інвестують капітал і створюють нові робочі місця.
Проблемами міграції робочої сили займаються, як правило, три державних відомства:
- міністерство закордонних справ, яке відає через консульське управління видачею в'їзних віз;
- міністерство юстиції в особі служби з імміграції або інші органи прикордонного контролю, які безпосередньо виконують режим в'їзду, визначений законом даної країни;
- міністерство праці, що наглядає за використанням іноземної робочої сили.
Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 413 | Нарушение авторских прав
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |
|