Регулювання трудової міграції
  
 Уже наприкінці 18-го ст. в Англії були прийняті закони, що забороняли промисловим робітникам емігрувати за кордон. Протягом 19-го ст. багато європейських країн приймали закони, що обмежували в'їзд небажаних осіб. Тоді ж держави стали укладати обопільні умови, що регулюють міграцію, частина з яких діє й на цей час. 
 Зазвичай державне регулювання здійснюється через прийняття фінансованих з держбюджету програм, які спрямовані на обмеження припливу іммігрантів, або на стимулювання мігрантів до повернення на батьківщину. Більшість країн використовує виборчий підхід при регулюванні імміграції. Суть його полягає в тому, що держава не перешкоджає в'їзду тих категорій працівників, які потрібні в даній країні, і обмежують в'їзд всім іншим. 
 Як правило, бажаними працівниками є такі особи: 
 1) працівники, готові за мінімальну зарплату виконувати важку, шкідливу, брудну й некваліфіковану роботу (будівельні, підсобні, сезонні, вахтові, муніципальні й т.п. роботи); 
 2) фахівці для нових і перспективних галузей (програмісти, вузькоспеціалізовані інженери, банківські службовці); 
 3) представники рідких професій (огранник алмазів, реставратори картин, лікарі, що практикують нетрадиційні методи лікування, наприклад, голковколювання, операції на серце); 
 4) фахівці зі світовим ім'ям (музиканти, артисти, учені, спортсмени, письменники, лікарі); 
 5) великі бізнесмени, які переносять свою діяльність у приймаючу країну, інвестують капітал і створюють нові робочі місця. 
 Проблемами міграції робочої сили займаються, як правило, три державних відомства: 
 - міністерство закордонних справ, яке відає через консульське управління видачею в'їзних віз; 
 - міністерство юстиції в особі служби з імміграції або інші органи прикордонного контролю, які безпосередньо виконують режим в'їзду, визначений законом даної країни; 
 - міністерство праці, що наглядає за використанням іноземної робочої сили. 
 Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 468 | Нарушение авторских прав 
   1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |
 
  
 |