АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

У печінковій часточці (lobulus hepatis) кров проходить через синусоїдні судини (vasa sinusoidea) до центру часточки і є мішаною. 3 страница

o бічний підошвовий нерв (n. plantaris lateralis), супроводжуючи однойменні артерії та вени, проходить бічною борозною підошви й ділиться на поверхневу і глибоку гілки. Поверхнева гілка іннервує шкіру бічної та при середньої поверхонь V пальця, бічної поверхні IV пальця й ділянку шкіри підошви, що відповідає цим пальцям. Глибока гілка іннервує такі м'язи: підвищення мізинця, кватдатний підошвовий м'яз.

o присередній підошвовий нерв (n. plantaris medialis) розташований біля при середнього краю стопи разом з однойменною артерією в каналі між поверхневими та глибокими листками тримача згиначів. У супроводі при середніх підошвових артерій та вен проходить дистально в жолобку між m. abductor hallucis brevis і присереднім краєм короткого м'яза - згинача пальців

3.Гіпофіз, або придаток мозку — невелика овальна залоза масою до 0,5—0,7 г — лежить у ямці турецького сідла й оточений щільною сполучнотканинною оболонкою, зверху прикритий діафрагмою турецького сідла. Гіпофіз складається з трьох відділів: передня частка, або аденогіпофіз; задня частка, або нейрогіпофіз, і проміжна частка. Гіпофіз виділяє в кров понад 20 гормонів.

Передня частка продукує соматотропін (гормон росту). Якщо його виділяється мало або він не виділяється зовсім, тобто настає гіпофункція передньої частки, то дитина погано росте, й це призводить до карликовості.

При гіперфункції передньої частки гіпофіза у дітей розвивається гігантизм, а у дорослих розростаються деякі частини скелета (щелепи, кисті, стопи, вуха, ніс) — акромегалія. її може викликати й пухлина гіпофіза.

Передня частка гіпофіза ще продукує кортикотропін (адрено-кортикотропний гормон), який діє на надниркові залози, а ті в свою чергу виділяють глікопротеїди — речовини, що підвищують опірність організму до інфекції. Передня частка гіпофіза продукує ще й пролактин (лактотропний гормон), що стимулює виділення молока. Цей гормон позитивно діє на розвиток фолікулів і яйцеклітин у жінок, а у чоловіків — дозрівання сперматозоїдів, а також стимулює розвиток гормонів статевих залоз чоловіків і жінок. Крім вище зазначених гормонів передня частка виробляє - гонадотропін (впливає на статеві залози) і тиротропін (впливає на щитоподібну залозу)

Задня частка гіпофіза продукує гормон вазопресин, який викликає скорочення гладеньких м'язів, при цьому підвищується артеріальний тиск і зменшується сечовиділення. Гормон окситоцин викликає скорочення гладеньких м'язів матки. Під час лактації окситоцин впливає на утворення молока Також задня частка продукує гормон вазопресин (звужує судини і підвищує тиск крові). Слід зазначити.що ці два гормони виробляються в ядрах гіпоталамуса проміжного мозку і по аксонам поступають в задню частку гіпофіза. Проміжна частка розвинута слабо, продукує меланотропний гормон (інтермедін), завдяки якому утворюється пігмент, що регулює колір шкіри. Шишкоподібне тіло, або епіфіз — непарний утвір, розвивається з проміжного мозку, має овальну форму. У дітей шишкоподібне тіло відносно більших розмірів, ніж у дорослих, в середньому його маса дорівнює 0,2 г Епіфіз розташован між верхніми горбками покришки середнього мозку і прикріплюється повідцями до обох зорових горбів. Шишкоподібне тіло вкрите сполучнотканинною капсулою. від якої всередину залози відходять трабекули, ділячи залозу на часточки. У центрі часточки розташовані великі залозисті клітини- пінеалоцити. по периферії - гліальні клітини. або гліоцити. Функція пінеалоцитів має чіткий добовий ритм: уночі синтезується гормон мелатонін. Удень - серотонін. Гормон шишкоподібного тіла — мелатонін — пригнічує розвиток статевих залоз, попереджує передчасне статеве дозрівання Серотонін є попередником мелатоніну. Вважають, що мелатонін виділяється в основному вночі, освітлення пригнічує його дію, а тому епіфіз ще називають біологічним годинником організму.

Варіант 15

1. М’яз як орган складається з поперечносмугастих м’язових волокон, сполучної тканини, кровоносних судин і нервів. Форма їх різноманітна, переважають веретеноподібні, в яких виділяють черевце і сухожилок. Черевце – це активна частина м’яза, побудована з м’язових волокон. М'язи розрізняють:

а) за формою: веретеноподібні, квадратні, трикутні, ромбоподібні, трапецієподібні.

б) за величиною: довгий, короткий, великий, малий.

в) за кількістю головок: двоголовий, триголовий, чотирьохголовий.

г) за кількістю черевців: двочеревцеві.

д) за назвою кісток, від яких вони беруть початок і до яких вони прикріплюються: грудинно – ключично - соскоподібний.

е) по функції: згиначі, розгиначі, привідні, відвідні, пронатори, супінатори.

ж) по розташуванню м'язових пучків: колові, прямі, косі, поперечні.

з) відносно суглобів-односуглобові, двосуглобові, багатосуглобові.

к) за топографіею: зовнішні і внутрішні, поверхневі і глибокі, передні та задні. До допоміжного апарату м'язів відносять: фасції (побудовані із щільної волокнистої сполучної тканини, покривають окремі м'язи, або групи м'язів), синовіальні сумки, синовіальні піхви сухожилка, блоки, сезамоподібні кістки. Фасції – це тонка пластинка зі сполучної (фіброзної) тканини, якою оточені м'яз або група м'язів. Фасція відокремлює одну групу м'язів від іншої.

Фасції оточені нервами, кровоносними та лімфатичними судинами, що обслуговують м'язи. Окремі пластинки розгалуженої фасції проникають углиб між м'язами й тому називаються глибокими. На кінцівках відростки фасцій проникають між групами м'язів і прикріплюються до окістя кісток. Фасції можуть служити місцем прикріплення м'язів, а також є своєрідним бар'єром для поширення інфекції чи запального процесу від одної групи м'язів до іншої. Найкраще розвинені фасції у людей фізичної праці та у спортсменів.

Синовіальні сумки розташовані в місцях прикріплення сухожилків м'язів до кісток і здебільшого — навколо великих суглобів, щоб зменшити тертя кістки з сухожилком. Утворюються зі сполучної тканини, в якій з'являються порожнини з гладенькими стінками. Сумки заповнені невеликою кількістю синовіальної рідини. Розвиваються вони одразу після народження дитини.

Синовіальні піхви сухожилків мають форму циліндричного мішка й утворені зі сполучної тканини. Піхва складається з двох листків, один з яких приростає до сухожилка, а другий охоплює сухожилок із зовні. Між листками міститься синовіальна рідина. Під час скорочення м'яза сухожилок рухається разом із прирощеним листком піхви, а синовіальна рідина зменшує при цьому тертя. Такі піхви оточують фаланги кисті, стопи.Зв'язки являють собою потовщення сполучної тканини, або фасції. Зв'язки міцні й мають вигляд блискучих фіброзних пучків над сухожилками м'язів.

Фасціальні вузли — це потовщення фасцій, розташованих у місці з'єднання двох фасцій між собою. Вони зміцнюють фасціальні піхви судин і нервів. Усі ці фіброзні утворення зростаються з кістками й доповнюють скелет.

Блоками служать сесамоподібні кістки, які є похідними шкіри. Утворюються вони при зміні напрямку сухожилка внаслідок різноманітних рухів, не передбачених морфологічними особливостями наявних утворень. Найбільшою сесамоподібною кісткою є наколінник, значно менша — горохоподібна кістка та ін.

М'язи голови поділяються на дві групи - мімічні та жувальні. Мімічні м'язи розташовані під шкірою, являють собою тонкі м'язові пучки, що гру­пуються навколо природних отворів - рота, носа, очей і вуха радіально або циркулярно. Одним або двома кінцями вони вростають у шкіру. До основ­них мімічних м'язів належать: коловий м'яз ока (заплющує око), коловий м'яз рота (закриває ротовий отвір, стягує і висуває вперед губи), потилич­но-лобовий (піднімає брови вгору, утворює поперечні складки шкіри чо­ла), гордіїв м'яз (опускає міжбрівний проміжок), м'яз - зморщувач брів (наближує брови, викликає утворення вертикальних зморщок над пе­реніссям), м'яз - піднімач верхньої губи, м'яз - опускач нижньої губи, щічний м'яз (напружує щоку, тягне кут рота дозаду), м'яз сміху (розтягує рот, утворює ямочку на щоці), м'яз - опускач і м'яз - піднімач кута рота.

Жувальні м'язи розміщені на бічних відділах черепа, прикріплюються обома кінцями до його кісток, одним - обов'язково до нижньої щелепи. Завдяки їх скороченням відбувається рух нижньої щелепи під час жуван­ня і розмови. Цих м'язів по чотири з кожного боку: виличний м'яз (вели­кий і малий) - піднімає нижню щелепу і тягне її назад; жувальний м'яз - піднімає кут нижньої щелепи; присередній крилоподібний м'яз - піднімає кут нижньої щелепи; бічний крилоподібний м'яз - у разі однобічного ско­рочення зміщує нижню щелепу в протилежний бік, двобічного - висуває назад.М'язи шиї поділяються на поверхневі і глибокі. Поверхневі м'язи, у свою чергу, діляться на поверхневі, надпід'язикові і підпід'язикові. До по­верхневих м'язів належать підшкірний м'яз шиї (відтягує шкіру шиї, пе­решкоджаючи стискуванню підшкірних вен), груднинно-ключично-соско- подібний (у разі однобічного скорочення нахиляє голову у свій бік і повертає обличчя у протилежний, двобічного - закидає голову назад). Надпід'язикові м'язи розташовані між нижньою щелепою і під'язиковою кісткою - це двочеревцевий, шило-під'язиковий, щелепно-під'язиковий і підборідно-під'язиковий. Вони тягнуть догори під'язикову кістку, а за умови фіксованої кістки опускають нижню щелепу. Під'язикові м'язи зна­ходяться між під'язиковою кісткою і грудниною, лопаткою та щито­подібним хрящем. Це груднинно-під'язиковий, груднинно-щитоподібний, лопатково-під'язиковий і щито-під'язиковий. Вони опускають під'язикову кістку і гортань.

Глибокі м'язи шиї розташовані на шийному відділі хребта спереду і збо­ку від нього. До них належать драбинчасті м'язи - передній, середній і задній (піднімають І і II ребра, беруть участь в акті дихання, згинають шийний відділ хребта допереду або вбік) і довгі м'язи голови та шиї, що бе­руть участь у їхніх рухах.

1.5.5. М'язи тулуба

М'язи спини розташовані пошарово. Розрізняють поверхневі і глибокі м'язи спини (рис. 8). Поверхневі м'язи - трапецієподібний, найширший м'яз спини, великий і малий ромбоподібні, м'яз - підіймач лопатки, верхній і нижній задній зубчастий м'язи. Вони прикріплюються до лопат­ки, ключиці та плечової кістки і здійснюють їхні рухи. Верхній і нижній задні зубчасті м'язи прикріплюються до ребер, піднімають та опускають їх під час здійснення актів вдиху і видиху. До глибоких м'язів належать ремінні м'язи шиї і голови (повертають голову в однойменний бік, нахиля­ють її і шию назад), м'яз - випрямляч хребта (утримує тіло у вертикально­му положенні, розгинає хребет), поперечно-остьові, міжостьові, міжпопе- речні м'язи, що розміщені між остистими і поперечними відростками хребців (розгинають хребет або нахиляють його вбік). Чотири підпоти­личні м'язи (великий і малий задні прямі, верхні і нижні косі) розташовані між відростками хребців та потиличною кісткою, вони здійснюють рухи голови - нахил, поворот, закидання.

М'язи грудей поділяються на дві групи: 1) м'язи, що прикріплюються до кісток верхньої кінцівки, і 2) власні м'язи. М'язи першої групи розташо­вані більш поверхнево: це великий і малий грудні, підключичний і пе­редній зубчастий, які починаються від ребер, прикріплюються до лопатки, ключиці та плечової кістки. Вони здійснюють рухи плечового пояса і віль­ної верхньої кінцівки, а за умови фіксованої верхньої кінцівки беруть участь в акті дихання. Глибше розташовані власні м'язи - зовнішні та внутрішні міжреброві, підреброві, м'язи - підіймачі ребер і поперечний м'яз грудної клітки. Вони розташовані на ребрах чи поміж ними і здійсню­ють рухи грудної клітки (рис. 9).

Діафрагма (грудо-черевна перешкода) розділяє грудну і черевну по­рожнини, являє собою плоский тонкий м'яз, що куполоподібно вигнутий (опуклою поверхнею до грудної порожнини), покритий зверху і знизу фасціями та серозними оболонками. Права частина купола через ло­калізацію під ним печінки розташована трохи вище, ніж ліва. Середину діафрагми займає сухожиловий центр (дзеркало Гельмонта), що скла­дається із щільної волокнистої сполучної тканини. Діафрагма має три от­вори: аортальний, через який проходять аорта і грудна лімфатична прото­ка, і стравохідний, для стравоходу та блукаючих нервів, й отвір порожнистої вени, крізь який вона потрапляє у грудну порожнину. Діаф­рагма задіяна в акті дихання: під час вдиху вона скорочується, купол її зменшується, завдяки чому грудна порожнина збільшується.

М'язи живота розташовані між кістками грудної клітки і таза. Розрізняють три групи м'язів: м'язи бічних стінок (зовнішні і внутрішні косі, поперечний), м'язи передньої стінки (прямий м'яз живота, пірамідальний м'яз) і м'язи задньої стінки (квадратний м'яз попереку). М'язи утворюють черевний прес, що охороняє внутрішні органи від зовнішніх впливів, утримує їх у певному положенні, а також бере участь у рухах хребта і ребер. М'язи бічних стінок переходять у великі апоневрози. У результаті перехрещення волокон апоневрозів косих і поперечних м'язів живота праворуч та ліворуч утворюється біла лінія живота, яка розташо­вана по його передній середній лінії. Нижні краї апоневрозів правого та лівого зовнішніх косих м'язів перекидаються між передніми верхніми клу­бовими остями і лобковими горбками з кожного боку й підвертаються усе­редину у вигляді жолоба з утворенням пахвинних зв'язок. Пахвинний ка­нал являє собою щілинний простір довжиною близько 5 см. Він розташований вище від пахвинної зв'язки, яка є його нижньою стінкою. Попереду канал обмежений апоневрозом зовнішнього косого м'яза живо­та, зверху - нижнім краєм внутрішнього косого і поперечним м'язами жи­вота, позаду - поперечною фасцією. У каналі розташовується: у чоловіків - сім'яний канатик, у жінок - кругла зв'язка матки.

М'язи тазового дна. Дно малого таза сформовано двома групами м'язів і фасціями, які утворюють діафрагму таза та сечостатеву діафрагму. Діаф­рагма таза утворена парним м'язом, що підтягує (піднімає) задній прохід і куприковий м'яз. Обидва м'язи опускаються донизу на зразок лійки, оточу­ють кінцевий відділ прямої кишки і є фіксованими до куприка. Задній відділ діафрагми таза доповнює куприковий м'яз. М'язи формують дно по­рожнини таза, зміцнюють його і піднімають (підтягують) задній прохід. У поверхневому шарі лежить м'яз - замикач відхідника (під шкірою). У се­чостатевій діафрагмі виділяють глибокий і поверхневий шари м'язів, більшість з яких вростають у сухожильний центр промежини, утворений пучками щільної волокнистої сполучної тканини. У глибокому шарі розта­шовані парний глибокий поперечний м'яз промежини, що зміцнює діаф­рагму таза, і сфінктер сечівника. У поверхневому шарі містяться парні цибу- лино-губчасті м'язи (оточують у чоловіків цибулину статевого члена, у жінок - зовнішній отвір піхви), сідничо-печеристий м'яз (сприяє виник­ненню ерекції статевого члена або клітора) і поверхневий поперечний м'яз промежини (фіксує сухожилковий центр промежини). -М'язи вільної верхньої кінцівки складаються із м'язів плеча, пе­редпліччя і кисті.

М'язи плеча поділяються на дві групи: передні - згиначі, задні - розги­начі. До згиначів належать: дзьобо-плечовий м'яз (згинає плече у плечово­му суглобі і приводить його до тулуба), двоголовий м'яз плеча (згинає і відвертає передпліччя у ліктьовому суглобі, згинає плече у плечовому суг­лобі) і плечовий м'яз (згинає передпліччя у ліктьовому суглобі). J\oрозги­начів належать два м'язи - триголовий м'яз плеча (розгинає передпліччя у ліктьовому суглобі, розгинає і привертає плече у плечовому суглобі до ту­луба) і ліктьовий м'яз (розгинає передпліччя у ліктьовому суглобі).

На передній поверхні в ділянці ліктьового суглоба між плечо-промене- вим м'язом і круглим м'язом-привертачем (пронатором) розміщена ліктьо­ва ямка, у якій проходить плечова артерія, а в підшкірному шарі - поверх­неві вени.

М'язи передпліччя теж поділяються на дві групи - передню і задню. До передньої групи належать: плечо-променевий м'яз, що згинає передпліччя у ліктьовому суглобі, променевий і ліктьовий згиначі зап'ястка, довгий до­лонний м'яз, два м'язи - згиначі пальців (поверхневий і глибокий), довгий м'яз - згинач великого пальця (палюха), два м'язи - привертачі, що обер­тають променеву кістку і кисть досередини (пронатори круглий і квадрат­ний). Задня група м'язів включає: довгий і короткий розгиначі зап'ястка, ліктьовий м'яз - розгинач зап'ястка, м'яз - розгинач пальців, м'яз - розги­нач мізинця і вказівного пальця, довгий і короткий м'язи - розгиначі вели­кого пальця, довгий відвідний м'яз, великого пальця і м'яз - відвертач, що обертає променеву кістку і кисть назовні.

М'язи кисті локалізовані переважно на долонній поверхні і між п'яст­ковими кістками. На тильній поверхні проходять сухожилки розгиначів кисті і пальців, що лежать на передпліччі, а також чотири тильні міжкісткові м'язи, що відводять II, IY, Y пальці від III.

На долонній поверхні розрізняють три групи м'язів: м'язи підвищення великого пальця (короткий відвідний м'яз великого пальця, короткий м'яз згинач великого пальця, протиставний м'яз мізинця і привідний м'яз вели­кого пальця, м'язи підвищення мізинця (короткий долонний м'яз, що змор­щує шкіру в ділянці підвищення мізинця, відвідний м'яз мізинця, корот­кий м'яз - згинач мізинця і протиставний м'яз мізинця; м'язи середньої групи: червоподібні м'язи, що згинають проксимальну і випрямляють се­редню та дистальні фаланги II-Y пальців, три долонні міжкісткові м'язи, що приводять II, IY, Y пальці до III.

М'язи нижньої кінцівки діляться на м'язи таза і м'язи вільної нижньої кінцівки.

М'язи таза оточують з усіх боків кульшовий суглоб. Вони починають­ся від кісток таза, поперекових хребців та крижової кістки і прикріплю­ються до верхньої третини стегнової кістки. М'язи таза діляться на дві гру­пи - внутрішню (у порожнині таза) і зовнішню (бічна поверхня таза й зона в ділянці сідниць). До внутрішньої групи належать клубовий, великий і малий поперекові, грушоподібний і внутрішній затульний м'язи. Ці м'язи згинають стегно в кульшовому суглобі, повертають стегно назовні, а за умови фіксованої нижної кінцівки нахиляють таз разом з тулубом. М'язи зовнішньої групи розташовані у кілька шарів. Вони досягли найбільшого розвитку в людини у зв'язку із прямоходінням. До цих м'язів належать: ве­ликий, середній і малий сідничні м'язи (розгинають стегно в кульшовому суглобі, відводять стегно, повертають його досередини і назовні, за умови фіксованих нижніх кінцівок розгинають тулуб, підтримують рівновагу та­за і тулуба), квадратний м'яз стегна, зовнішній затульний м'яз (поверта­ють стегно назовні), м'яз - натягач широкої фасції, верхній і нижній близ­нюкові м'язи (повертають стегно назовні).

М'язи вільної нижньої кінцівки включають м'язи стегна, гомілки і стопи.

М'язи стегна поділяють на три групи: передню, задню і присередню. Вони беруть участь у переміщенні тіла у просторі та утримують його у вер­тикальному положенні. До передньої групи належать: кравецький м'яз (згинає стегно і гомілку, повертає стегно назовні), чотириголовий м'яз стегна; його чотири головки внизу переходять у загальний сухожилок, який охоплює наколінок і прикріплюється до горбистості великогомілко­вої кістки. Цей міцний м'яз розгинає гомілку в колінному суглобі і згинає стегно в кульшовому. Задня група м'язів об'єднує: двоголовий м'яз стегна, півсухожилковий і півперетинчастий м'язи (розгинають стегно, згинають гомілку, за умови зігнутої гомілки повертають її назовні або досередини). Присередня група м'язів складається з тонкого, гребінчастого, довгого, ко­роткого і великого м'язів (приводять стегно, згинають гомілку в колінно­му суглобі, повертають стегно назовні).

На задній ділянці поверхні колінного суглоба розташована підколінна ямка, обмежена з боків сухожилками задніх м'язів стегна і двома головка­ми литкового м'яза гомілки. У підколінній ямці проходять великі крово­носні судини (підколінна артерія та вена) і нерви (загальний малогомілко­вий та великогомілковий), оточені клітковиною.

М'язи литки також беруть участь у прямоходінні та утримуванні тіла у вертикальному положенні. Поділяються на три групи: передню, задню і бічну. Передня група складається з переднього великогомілкового м'яза, довгого м'яза - розгинача пальців і довгого м'яза-розгинача великого пальця. Ці м'язи здійснюють згинання чи розгинання стопи і розгинання пальців. Задню групу утворюють триголовий м'яз литки, підошовний, підколінний м'язи, довгі м'язи - згиначі пальців і великого пальця стопи та задній великогомілковий м'яз. Триголовий м'яз складається із двох м'язів - литкового і камбалоподібного. Обидва м'язи утворюють знизу загальний сухожилок (п'ятковий, або ахіллів), що прикріплюється до горбка п'ятко­вої кістки. За допомогою м'язів цієї групи відбувається підошвове згинан­ня стопи і пальців, згинання гомілки в колінному суглобі. До бічної групи належать два гомілкові м'язи - короткий та довгий, які виконують привер­тання і підошвове згинання стопи.

М'язи стопи. Розрізняють тильні і підошвові м'язи. До тильних нале­жать два м'язи - короткий м'яз-розгинач пальців і короткий м'яз - розги­нач великого пальця. Розгинання пальців стопи здійснюють також і м'язи гомілки. Підошвові м'язи укріплюють склепіння стопи і діляться на три групи: присередню, бічну і середню. Присередня група здійснює рух вели­кого пальця (відвідний м'яз великого пальця привідний м'яз великого пальця стопи і короткий м'яз - згинач великого пальця). Бічна група за­безпечує рух мізинця (відвідний м'яз мізинця і короткий м'яз - згинач мізинця). Середня група м'язів забезпечує згинання пальців стопи, прок­симальних фаланг і розгинає середні фаланги пальців стопи. До цих м'язів належать короткий м'яз - згинач пальців, квадратний м'яз підошви, чоти­ри червоподібні, сім міжкісткових, три підошвові і чотири тильні м'язи.

2. Шийне сплетення (plexus cervicalis) лежить коло хребта на шиї під грудинно-ключично-соскоподібним м'язом і утворює гілки до шкіри потиличної частини голови, шкіри передньої частини шиї (рис. 34). Від сплетення відходять шкірні (чутливі), м'язові (рухові) та змішані нерви.

Шкірні нерви: малий потиличний нерв (n. occipitalis minor), який іннервує шкіру задньобічної поверхні шиї та голови; великий вушний нерв (n. auricularis magnus), який прямує до шкіри вушної раковини і зовнішнього слухового ходу і іннервує ділянки привушної слинної залози, вушної раковини і зовнішній слуховий нерв; поперечний нерв (n. transversus colli), який іннервує шкіру передньої поверхні шиї; надключичні нерви (n. supra claviculares) численні, іннервують шкіру в межах надключичної та підключичної ямок, дельтаподібного та верхньоподібного відділів лопаткових ділянок.

М'язові нерви: надпотиличні нерви, іннервують м'язи шиї (м'язові гілки), які лежать нижче від під'язикової кістки. Шийне сплетення з'єднане сполучними гілками з додатковим і під'язиковими нервами (XI і XII пари черепно-мозкових нервів), з плечовим сплетенням, а також з верхнім шийним ганглієм симпатичного стовбура.Змішані нерви: діафрагмовий (n. phrenicus), який лежить на передній поверхні переднього драбинчастого м'яза. В грудній порожнині він іде в передньому середостінні між плеврою і перикардом і так доходить до діафрагми; дає чутливі гілочки до плеври й перикарду, і рухові - до діафрагми, іннервує плевру, перикард, зв'язки печінки, діафрагму.

3. БУДОВА товстої кишки

Протяжність товстої кишки близько 150 см, в ній виділяють два відділи - ободова кишка (сліпа, висхідна ободова, поперечна ободова, ніби ободова, сигмовидна) і пряма кишка.

Ободова кишка починається зі сліпої кишки, де з нею з'єднується тонка (клубова) кишка.

Червоподібний відросток знаходиться в куполі сліпої кишки на місці сходження тений ободової кишки (трьох м'язових стрічок, які представляють зовнішній поздовжній м'язовий шар стінки ободової кишки) у самій нижній частині сліпої кишки.

Висхідна кишка є безпосереднім продовженням сліпої кишки і піднімаючись вгору покриває правий сечовід і дванадцятипалу кишку. Її продовженням служить поперечна ободова кишка - найбільш рухлива частина товстої кишки. Вона може розташовуватися у верхній половині живота або провисати в порожнину малого тазу. Низхідна кишка, спускаючись від селезінкової вигину вниз, покриває лівий сечовід, розташовуючись до нього дуже близько. Сигмовидна кишка має S-подібну форму. Її початковий відділ розташований на рівні гребеня клубової кістки, а нижня межа розташована біля входу в малий таз, де на рівні мису крижів переходить у пряму кишку. Сигмовидна кишка часто буває надлишкової довжини, її мобільна брижа може створювати передумови для завороту.

Пряма кишка починається приблизно на рівні третього крижового хребця (S3). Вона опускається уздовж вигину крижів і куприка, проходячи через діафрагму тазу, і закінчується анальним каналом.

Основні її відмінності від ободової кишки:

характерні для ободової кишки тении (м'язові стрічки) розходяться формуючи одну, щодо однорідний зовнішній поздовжній м'язовий шар прямої кишки;

втрачаються гаустри;

кишка часто розширюється утворюючи ампулу;

артеріальні судинивідділ 4-6, нижній ампулярною відділ 3-5, анальний канал 2,5-4 см.

Надампулярний і верхній ампулярної відділу втрачають властиву сигмовидної кишки брижу, очеревини покрив зберігається тільки по передній півкола.

Середній ампулярною відділ розташований повністю внебрюшинно, його верхньою межею є перехідна складка очеревини, він оточений параректальної клітковиною, яка більш виражена ззаду і з боків.

Навколо нижнього ампулярного відділу параректальної клітковина майже відсутня і є взаємне переплетення м'язових волокон кишкової стінки і м'язів поднімателя заднього проходу.

Хоча локалізація перехідної складки тазової очеревини має значні індивідуальні та статеві відмінності, в цілому вона розташовується по передній півкола прямої кишки у чоловіків на 7-9 см і в жінок на 5 - 7 см від ануса.

На задньо - бокових стінках кишки перехідна складка очеревини - plicae rectovesicales звичайно розташовується на 12-15 см від ануса.

Анальний канал - це сама кінцева частина шлунково - кишкового тракту. Він починається від аноректального переходу (зубчастої лінії) і закінчується зовнішнім анальним отвором (анусом). Довжина його становить 3-4 см. Анальний канал оточений двома м'язовими кільцями, які формують запірательний апарат прямої кишки.

Внутрішнє (глибоке) м'язове кільце - це внутрішній сфінктер, який є продовженням внутрішнього циркулярного м'язового шару прямої кишки. Внутрішній сфінктер - це гладком'язові освіту з автономної іннервації і мимовільним скороченням.

Зовнішнє м'язове кільце являє собою зовнішній сфінктер (який складається з трьох частин - підшкірної, поверхневою і глибокою). Зовнішній сфінктер - це поперечно-смугаста м'яз з соматичною іннервацією, скорочення якої контролюється свідомістю людини.

Пряма кишка межує з наступними органами: спереду у чоловіків-передміхурова залоза, семявиносящіе протоки, частина сім'яних пухирців і сечовий міхур; у жінок - піхва і матка. Позаду від крижів і куприка відокремлюється шаром пухкої клітковини (spatium retrorectale). Товщина пресакральної простору становить 1-2 см.

БУДОВА СТІНКИ товстої кишки

Стінка товстої кишки складається з чотирьох шарів - слизової оболонки, підслизового шару, м'язового шару і серозної оболонки.

1. Слизова оболонка - це найбільш внутрішній шар товстої кишки. Вона вистелена циліндричним епітелієм.

На рівні анального каналу, приблизно на 1-2 см вище зубчатої лінії, розташовується перехідна область, де є і циліндричний і сквамозний (плоский) епітелій.

Нижче зубчастої лінії анальний канал покритий особливою епітеліальної вистилки (анодерми). Анодерми відрізняється від періанальної шкіри тим, що не містить ні волосяних фолікулів, ні сальних залоз.Слизова утворює складки. У анальному відділі вони поздовжні, в ампулярної відділі поперечні. Є 3 постійні поперечні складки. Верхня і нижня складки локалізуються на лівій стінці, на висоті 5 і 8 см від ануса відповідно. Середня на правій стінці на 6 см від заднього проходу (складка Кольрауша).

2. підслизовий шар - це шар сполучної тканини, що містить кровоносні і лімфатичні судини.

М'язовий шар складається з внутрішніх циркулярних і зовнішніх поздовжніх м'язів. Шари кишкової стінки мають значення для стадіювання злоякісних пухлин колоректальній зони.

ЯК ФУНКЦІОНУЄ товстої кишки?

Основні функції товстої кишки - накопичення, концентрування і виведення неперетравлених речовин, що надходять з тонкої кишки.

Травлення здійснюється при активній участі мікрофлори товстої кишки і активної всмоктування з просвіту кишки. При травленні харчова грудка змочується і поетапно змішується з шлунково-кишковими соками, жовчю, панкреатичним соком і значно збільшується в об'ємі. Тонка кишка засвоює більшість надійшли всередину поживних речовин і частина секретуватися рідини. Однак, в кишковому вмісті потрапляє в сліпу кишку є значна кількість води, електролітів, поживних речовин білкової природи і стійких вуглеводів.

ЯКА РОЛЬ мікрофлори товстої кишки?

Мікрофлора товстої кишки сприяє ферментації вуглеводів і білків. При переробці і засвоєнні цих продуктів організм отримує до 10% потреби добової енергії. На 1 г випорожнень припадає 30-40 млрд. мікробних тіл. Основна флора - анаеробні бесспоровие бактерії, з яких 90% Lactobacillus bifidus і 10% Bacteroides.

Протягом багатьох років вважали, що сечовина є кінцевим продуктом азотистого обміну в організмі людини. Дослідження за допомогою радіоактивних ізотопів показали, що 10% сечовини розкладається на аміак мікрофлорою товстої кишки і всмоктується слизової ободової кишки. Жирні кислоти з коротким ланцюгом продукуються при бактеріальної ферментації з харчових вуглеводів. Слизова оболонка товстої кишки утилізує ці кислоти для власних енергетичних витрат. Придушення бактеріальної флори при використанні антибіотиків широкого спектру дії призводить до дефіциту жирних кислот з коротким ланцюгом, зниження поглинання натрію, зменшення всмоктування води і розвитку проносу.

Дата добавления: 2015-11-02 | Просмотры: 492 | Нарушение авторских прав