АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

У печінковій часточці (lobulus hepatis) кров проходить через синусоїдні судини (vasa sinusoidea) до центру часточки і є мішаною. 6 страница

2.

3, У тканину підшлункової залози у вигляді острів­ців вкраплені клітини, що виробляють гормони інсулін і глюкагон. Ці гормони регулюють вугле­водний обмін, діючи у протилежних напрямках. Інсулін забезпечує поглинання та засвоєння глюкози клітинами. Надлишок глюкози під його контролем відкладається в печінці у вигляді тва­ринного крохмалю — глікогену. Глюкагон пере­шкоджає надмірному зниженню глюкози у крові у разі тривалого голодування. Під дією глюкагону в печінці відбувається розщеплення глікогену до глюкози, що надходить потім у кров. У та­кий спосіб інсулін і глюкагон регулюють рівень глюкози у крові. Надлишок глюкагону або брак інсуліну призводить до збільшення вмісту у крові глюкози (гіперглікемії), і навпаки, нестача глюка­гону та надлишок інсуліну викликають зворотне явище — гіпоглікемію.

При порушенні роботи острівцевих клітин підшлункової залози розви­вається цукровий діабет — хвороба, що вимагає дотримання суворої дієти з обмеженим спожи­ванням вуглеводів, а іноді й щоденного введення хворому гормону інсуліну.

Варыант-20

1.М'язи нижньої кінцівки -Це найпотужніші з усіх м'язів людського тіла. Нижні кінцівки поділяються на м'язи тазу і м'язи вільної нижньої кінцівки. Остання група ділиться на м'язи стегна, гомілки і стопи. М'язи таза беруть початок від кісток таза, крижів і поперекових хребців, а також прикріплюються до стегнової кістки. Їх функцією є утримання тулуба у вертикальному положенні, згинання, розгинання в тазостегновому суглобі і рух стегна.

М'язи стегна підрозділяється на три групи: передню, задню і медіальну (приводить). Ці м'язи також беруть участь в утриманні тіла вертикально, але основна їх роль - пересування. М'язи гомілки також діляться на три групи: передня, задня і бічна (латеральна). Вони відповідають за тильне згинання та розгинання підошовне стопи, опорні функції стопи та її орієнтацію.

М'язи стопи подібні м'язам кисті, поділяються на 3 групи. У зв'язку з прямоходінням людини, вони мають особливе призначення. Основна функція м'язів стопи - забезпечення стійкості при різних положеннях стопи, згинання, розгинання і відведення пальців. М'язи нижньої кінцівки діляться на м'язи пояса нижньої кінцівки, м'язи стегна, гомілки і стопи. М'язи нижньої кінцівки іннервуються від поперекового і крижового сплепеній, plexus lumbalis et sacralis.

2. Периферична нервова система — частина нервової системи представлена нервами, що з'єднують ЦНС із сенсорними органами, рецепторами та афекторами (м'язами та залозами) та об'єднує їх у взаємодії. Перифери́чна нерво́ва систе́ма (ПНС) складається зі всіх інших нервів і нейронів, які не лежать в межах центральної нервової системи (ЦНС). Переважна більшість нервів (які фактично є аксонами нейронів) належить ПНС.

Периферична нервова система у людини включає у себе 31 пару спинно-мозкових нервів і 12 пар черепних нервів, що прямують від спинного та головного мозку до периферії.[1]

Периферична нервова система поділяється на соматичну нервову систему і автономну нервову систему.

В свою чергу автономна НС поділяється на Симпатичну НС і Парасимпатичну НС. Симпатична НС і Парасимпатична НС - взаємопов"язані між собою і є "антагоністами" за механізмом впливу: Перша стимулює роботу органів - інша гальмує.

рефлекторна дуга - це шлях, по якому проходить нервовий імпульс від рецептора до ефектора.

Для того, щоб збудження, яке виникло у рецепторі внаслідок дії подразника пройшло усі ланки рефлекторної дуги і відбулась рефлекторна реакція, потрібен певний час. Час від моменту нанесення подразнення до моменту появи реакції-відповіді називається часом рефлексу. Час рефлексу залежить від сили подразнення і збудливості ЦНС. Чим більша сила подразнення, тим менший час рефлексу. При зниженні збудливості, викликаному, наприклад, втомою, час рефлексу збільшується. Час рефлексу у дітей дещо більший, ніж у дорослих, що пов’язано з меншою швидкістю руху збудження у нервових клітинах.

3. Усі артерії, вени й капіляри в організмі людини об'єднуються в два кола кровообігу: велике та мале.

Велике, або тілес­не, коло кровообігу служить для доставки всім органам і ткани­нам тіла поживних речовин і кисню. Воно починається в лівому шлуночку серця, куди з лівого передсердя поступає артеріальна кров. З лівого шлуночка виходить аорта, від якої відходять артерії, що йдуть до всіх органів і тканин тіла і розгалужуються в їх товщі аж до артеріол і капілярів — останні переходять у венули й далі у вени. Через стінки капілярів відбувається обмін речовин і газообмін між кров'ю і тканинами тіла. Артеріальна кров, що тече в капілярах, віддає поживні речовини й кисень і одержує продукти обміну та вуглекислоту. Вени зливаються в два великі стовбури — верхню і нижню порожнисті вени, які впадають в праве передсердя, де і закінчується велике коло кровообігу. Допо­вненням до великого кола є третє (серцеве) коло кровообігу, яке обслуговує саме серце. Воно починається вінцевими артеріями серця, що виходять із аорти, і закінчується венами серця. Останні зливаються у вінцевий синус, який впадає у праве передсердя, а решта найдрібніших вен відкривається безпо­середньо в порожнину правого передсердя і шлуночка.

Мале, або легеневе, коло кровообігу починається в пра­вому шлуночку серця, звідки виходить легеневий стовбур, який поділяється на праву та ліву легеневі артерії, а останні розгалужуються в легенях на артерії, перехідні в капіляри. У капілярних сітках, які обплітають альве­оли, кров віддає вуглекислоту і збагачується киснем. Збагачена киснем артеріальна кров надходить з капілярів у вени, які, злив­шись у чотири легеневі вени (по дві з кожного боку), впадають у ліве передсердя, де і закінчується мале (легеневе) коло кровообігу.

Кровообіг плода Особливості кровообігу плода спричинені відсутністю в його тілі малого кола кровообігу, оскільки органи дихання починають функціонувати лише після першого вдиху новонародженого. В утробі матері окиснення крові плода, збагачення її поживними речовинами й видалення вуглекислого газу та продуктів обміну здійснюються через плаценту (placenta) — плацентарний кровообіг.

Змішана кров від плода до плаценти надходить через парну пупкову артерію (a. umbilicalis), що є гілкою внутрішньої клубової артерії. Піднявшись до передньої стінки черевної порожнини в товщі присередньої пупкової складки очеревини, ці артерії через пупкове кільце проникають у пуповину, а потім у плаценту. Тут пупкові артерії переходять у капілярне русло, яке продовжується венами.

Насичена киснем та поживними речовинами кров від плаценти надходить до пупкової вени (v. umbilicalis) яка у складі пупкового канатика продовжується до тіла плода, через пупкове кільце проникає до черевної порожнини і біля воріт печінки ділиться на дві гілки. Одна вливається у ворітну вену, а друга у вигляді венозної протоки (ductus venosus), пройшовши через поздовжню ліву борозну печінки, відкривається в нижню порожнисту вену.

У правому передсерді більша частина крові з нижньої порожнистої вени через овальний отвір вливається в ліве передсердя. Решта крові, а також кров із верхньої порожнистої вени надходить до правого шлуночка. Звідси кров через легеневий стовбур надходить до легень, але через те що вони не функціонують, більша частина крові через артеріальну протоку (ductus arteriosus) потрапляє до аорти. Сюди ж приєднується кров, що надійшла до лівого передсердя з правого (через овальний отвір), а також із легеневих вен. З аорти кров надходить до судинної системи.

Варіант-21

1. Спинни́й мо́зок — нижній відділ ЦНС, розташований в хребтовому каналі. Він починається на рівні нижнього краю отвору потиличної кістки і є безпосереднім продовженням довгастого мозку (нижня частина головного мозку), а внизу закінчується конусоподібним звуженням, від якого вниз відходить кінцева нитка, сформована із сполучної тканини. Ця нитка спускається в крижовий канал і прикріплюється до його стінки. Спинний мозок у дорослої людини являє собою тяж довжиною 41-45 см, дещо сплющений спереду назад, діаметром — 1 см, масою близько 35 г.

Спинний мозок виконує функцію каналу, яким передається інформація (вниз та вгору), а також є центром координації деяких рефлексів.

Спинний мозок має два потовщення: шийне і поперекове, що відповідають місцям виходу з нього нервів, які йдуть до верхніх і нижніх кінцівок.

У центрі спинного мозку проходить вузький спинномозковий канал, заповнений спинномозковою рідиною, який сполучається з системою шлуночків головного мозку. Спинний мозок вкритий трьома оболонками: твердою, павутинною, м'якою, які також сполучаються з аналогічними оболонками, що вкривають головний мозок.

Права і ліва частина спинного мозку спереду і ззаду розділені глибокими борознами. Навколо центрального каналу розташована сіра речовина, яка складається з тіл вставних нейронів (інтернейронів, 95 %) і рухових (моторних) нейронів (5 %). На поперечному розрізі сіра речовина формує фігуру, схожу на метелика.

Передній виступ сірої речовини називається вентральним рогом; в ньому розташовані тіла рухових нейронів. З них виходять аксони, які, з'єднуючись між собою, утворюють вентральні нервові корінці.

Протилежний виступ — дорсальний ріг, від нього виходять дорсальні (задні) нервові корінці, що являють собою відростки чутливих (сенсорних) нейронів; тіла цих нейронів лежать за межами спинного мозку в дорсальних гангліях.

Передні та задні корінці поблизу від спинного мозку з'єднуються між собою, вкриваються єдиною жироподібною оболонкою і утворюють спинномозковий змішаний нерв.

Від спинного мозку відходить 31 пара змішаних нервів, відповідно до яких виділяють 31 сегмент (8 шийних, 12 грудних, 5 поперекових, 5 крижових, 1 куприковий). Кожному сегменту спинного мозку відповідає певна ділянка тіла, що пов'язана руховою та чутливою іннервацією з даним сегментом.

Спинний і головний мозок вкриті трьома сполучнотканними оболонками, які розвиваються з оточуючої мозкову трубку мезодерми. Ззовні розташована тверда оболона (dura mater), яка утворена щільною волокнистою сполучною тканиною. Глибше знаходиться павутинна оболона (arachnoidea), яка є тонким, безсудинним листком рихлої волокнистої сполучної тканини. Безпосередньо до речовини мозку прилягає м'яка (судинна) оболонка (pia mater), яка утворена також волокнистою сполучною тканиною, але на відміну від павутинової оболонки містить мережі кровоносних судин мозку. Всі три оболонки у вигляді єдиного, безперервного футляра покривають спинний і головний мозок.

Тверда оболонка спинного мозку (dura mater spinalis) являє собою мішок циліндрової форми, який вільно покриває спинний мозок. В ділянці великого потиличного отвору вона щільно зрощена з його краєм, а на рівні II поперекового хребця загострюється і переходить в кінцеву нитку твердої оболонки спинного мозку (filum terminale dura mater medulla spinalis). Вона доходить до II поперекового хребця, де і прикріпляється. Між твердою оболонкою і окістям хребтового каналу, яке називають зовнішнім листком твердої оболонки, є значний за об'ємом надтвердооболонний (епідуральний) простір (cavum epidurale), який заповнене жировою клітковиною і венозним сплетенням. У епідуральному просторі також проходять покриті відрогами твердої оболонки корінці спинномозкових нервів. Ці відроги мають вид рукава і зазвичай містять обидва корінці. Відроги твердої оболонки, її нитка і фіброзні пучки волокон, які сполучають її передню поверхню із задньою поздовжньою зв'язкою хребта, фіксують тверду оболонку в хребтовому каналі. Між внутрішньою поверхнею твердої оболонки, яка покрита ендотелієм, і глибше розташованою павутиновою оболонкою є вузький субдуралъний простір (cavum subdurale).

Павутинна оболонка спинного мозку (arachnoidea spinalis) повторює форму твердої оболонки і місцями міцно з нею зв'язана сполучнотканинними волокнами. Створюючий її тонкий, прозорий листок з обох боків покритий ендотелієм. Між павутинною і судинною оболонками є широкий підпавутиновий простір (cavum subarachnoidale) заповнене спинномозковою рідиною (liquor cerebrospinalis). Цей простір особливо широкий в ділянці кінського хвоста спинного мозку. Краніально підпавутинний простір спинного мозку безпосередньо продовжується в однойменний простір головного мозку.

Павутинна і судинна оболонки сполучені між собою тонкими сполучнотканинними нитками, які пронизують підпавутинний простір. Спинний мозок зв'язаний з твердою оболонкою симетрично розташованими з боків зубчастими зв'язками, (lig. denticulatum).

Судинна оболонка спинного мозку (pia mater spinalis) безпосередньо прилежить до мозкової речовини і утворює розташовану в передній серединній щілині передню поздовжню перегородку (septum longitudinale anterior). Судинна оболонка разом з мозковими судинами проникає в мозкову тканину.

Спинномозкова рідина, ліквор, цереброспінальна рідина (лат. liquor cerebrospinalis) — рідина, яка циркулює у порожнинах шлуночків головного мозку, спинномозкового каналу та субарахноїдальному (під павутиновою оболонкою) просторі головного і спинного мозку. В її утворенні беруть участь судинні сплетіння, залозисті клітини, епендіма та субепендімальна тканина шлуночків головного мозку, павутинна оболонка, глія тощо. Відтік здійснюється через венозні сплетіння мозку, пазухи твердої мозкової оболонки, периневральні простори черепно-мозкових і спинномозкових нервів. Функції спинномозкової рідини:

Спинномозкова рідина — свого роду «водяна подушка», що оберігає від механічних впливів головний та спинний мозок

Регулює внутрічерепний тиск, забезпечує постійність внутрішнього середовища (рН, концентрації катіонів та аніонів)

За допомогою спинномозкової рідини здійснюється видалення продуктів метаболізму з клітин центральної нервової системи, з одного боку, та транспортування поживних речовин з крові до клітин центральної нервової системи, з другого боку.

2.Серце (лат. соr, грец кбсдйЬ.) -Фіброзно-м'язовий порожнистий орган, що забезпечує за допомогою повторних ритмічних скорочень потік крові по кровоносних судинах

Серце людини, скорочуючись в середньому 72 рази на хвилину, протягом 66 років здійснить близько 2.5 мл серцевих циклів. Маса серця у людини залежить від статі і зазвичай досягає 250-300 грам (9-11 унцій) у жінок і 300-350 грам (11-12 унцій) у чоловіків

Серце розташоване у нижній частині переднього середостіння. Нижня поверхня прилягає до діафрагми, з обох боків до серця прилягають легені з плеврою, основа серця прилягає до страховоду і грудної аорти.

Серце по зовнішній конфігурації має приблизно форму кілька сплюсненого конуса із закругленою вершиною, чи овалу,Оперізує серце поперек вінцева борозна відділяє його розширене підставу, представлене двома передсердями, від решти - більшою конусоподібної частини, представленої двома шлуночками. Дві поздовжні борозни - передня і задня, що виникають від вінцевої борозни і спускаються до його вершини, показують зовнішній кордон лівого і правого шлуночків серця. У більшості випадків ці борозни, не доходячи до верхівки серця, сходяться між собою з правого боку, показуючи нижній кінець більш короткого правого шлуночка. Сама верхівка серця залишається, таким чином, цілком належить більш потужному лівому шлуночку.

навколосерцева сумка — перикард. Вона складається з двох шарів: зовнішнього фіброзного та внутрішнього серозного. Фіброзний шар переходить у зовнішню оболонку (адвентицію) магістральних судин серця і утворює сполучнотканинні тяжі, якими перикард прикріплюється до внутрішньої поверхні грудини. Внутрішній, серозний, шар ділиться на два листки: вісцеральний, або епікард, і пристінкову, або парієтальну, пластинку, яка щільно зрощена з внутрішньою поверхнею зовнішнього, фіброзного, шару і вистилає його зсередини.

Іннерва́ція се́рця — подвійна: здійснюється симпатичними і парасимпатичними волокнами автономної нервової системи. Аксони прегангліонарних парасимпатичних нейронів перемикаються в інтрамуральних гангліях в товщі міокарда на постгангліонарні нейрони, аксони котрих прямують до синоатріального й атріовентрикулярного вузлів провідної системи серця. Симпатична іннервація серця представлена прегангліонарними нейронами, аксони яких виходять з спинного мозку і перемикаються в превертебральних вузлах (85 % в зірчастому), на постгангліонарні, відростки котрих прямують не тільки до вузлів провідної системи серця, а й підходять у досить великої кількості до міокарду передсердь та шлуночків.

3. До сечовивідних шляхахів відносять ниркові чашечки, балії, сечоводи, сечовий міхур і сечовипускальний канал. Будова цих органів у загальних рисах схоже, так як їх стінка складається з слизової оболонки, підслизової основи, м’язової і зовнішньої оболонок. Епітелій сечовивідних шляхів називається перехідним. Він відноситься до епітелію шкірного типу. В епітелії розрізняють базальні клітини, що виконують роль камбію, і більш диференційовані поверхневі клітини. При цьому близько половини поверхневих клітин є поліплоїдні.

У сечовому міхурі слизова оболонка пристосована до розтягування, пов’язаному з періодичним накопиченням сечі. Епітелій при цьому міняє свою гістологічну картину від розтягнутого двошарового до псевдомногослойний в спав міхурі. У слизовій оболонці сечового міхура сильно розвинені судинні підепітеліальному сплетіння. М’язова оболонка сечового міхура складається з трьох шарів: внутрішнього, зовнішнього з подовжнім розташуванням гладких міоцитів і середнього – циркулярного. У шийці сечового міхура є м’язовий сфінктер.

Зовнішня оболонка утворена сполучною тканиною, а в області дна – серозної оболонкою. Сечовий міхур иннервируется симпатичними і парасимпатичними, а також спінальних нервами. В ньому є багато вегетативних нервових гангліїв.

Стінка чоловічого сечівника складається з слизової і м’язової оболонок, а жіночого – слизової, м’язової і адвентіціальной оболонок. Епітелій слизової оболонки з перехідного поступово трансформується в багатошаровий плоский незроговілий. У складі епітелію зустрічаються скупчення слизових клітин. Власна пластинка слизової оболонки містить уретральні слизові залози. М’язова оболонка включає внутрішній поздовжній і зовнішній циркулярний шари гладких міоцитів.

При проходженні сечостатевої діафрагми чоловіча уретра оточується поперечнополосатой м’язової тканиною зовнішнього сфінктера сечового міхура. Жіноча уретра у середній своїй частині оточується поперечнополосатой м’язової тканиною зовнішнього сфінктера.

Вікові зміни сечовивідних шляхів. У постнатальному періоді продовжуються ріст і розвиток нефронів. При цьому збільшуються їх довжина і товщина. У зв’язку з цим на одиницю маси ниркової тканини у дорослого припадає в 10 разів менше ниркових тілець в порівнянні з новонародженим.

Варіант-22

1.Змішані черепно-мозкові нерви (третя група) мають ганглії, аналогічні спинномозковим ганглиям, але у них відсутні передні і задні корінці. Їх рухові і чутливі волокна при виході з головного мозку або об'єднуються в загальний стовбур нерва, або розташовуються поруч. Деякі черепні нерви (III, VII, IX і Х пари) при виході з мозку містять парасимпатичні волокна, що йдуть до відповідних вегетативним ганглиям. Багато черепно-мозкові нерви пов'язані між собою з'єднувальними гілками, в яких можуть проходити чутливі, рухові і вегетативні волокна.

Всі черепні нерви крім блукаючого іннервують голову та шию. Блукаючий нерв іннервує ще й органи грудної та черевної порожнин.

ІІІ-пара окорухових нервів (n.oculomotoriu), його рухове та парасинаптичне ядра розташовані а дні водопроводу мозгу на рівні верхніх горбиків середнього мозгу. Через верхню очноямкову щілину нерв проходить в орбіту, де рухові волокна іннервують верхній, нижній та медіальний прямі м'язи ока, нижній косий м'яз ока та м'яз, що піднімає верхню повіку. Парасимтатичні волокна забезпечують іннервацію м'яза-звужувача зіниці та війкового м'яза.

V пара-трійчастий нерв (n.trigeminus), змішаний. Має одне рухове і три чутливих ядра. Відростки клітин чутливих ядер формують три гілки трійчастого нерва: очний. верхньощелепний та нижньощелепний нерви. Відростки клітин рухового ядра йдуть в складі нижньощелепного нерва.

Очний нерв проходить в орбіту через верхню очноямкову щілину та іннервує оболонки оченого яблука. шкіру лоба, слизову носової порожнини, слізну залозу, лобову та клиноподібну пазухи, комірки решітчастої кістки.

Верхньощелепний нерв виходить з черепа через круглий отвір, потрапляє в крилопіднебінну ямку і відділяє гілки, які іннервують зуби верхньої щелепи. слизову носової порожнини, м'якого та твердого піднебіння, шкіру обличчя від медіального кута ока та кута рота. З цим нервом пов'язаний парасимпатичний крилопіднебінний вузол, постгангліонарні волокна якого забезпечують секреторну іннревацію слізної залози.

Нижньощелепний нерв виходить з черепа через овальний отвір і віддає гілки. які іннервують зуби нижньої щелепи. слизову щоки, передніх 2\3 язика, привушну слизну залозу, шкіру підборідя, скроневі ділянки та вушної раковини, жувальні м'язи, передне черевце двочеревцевого м'яза, щелепно-під'язиковий м'яз, м'яз-натягач піднебінної завіски та м'яз-натягач барабаної перетинки.

Постгангліонарні волокна від вушного вузла забезпечують секреторну іннервацію привушної слинної залози, а від під'язикового та підщелепного вузлів-секреторну іннервацію однйменних слизних залоз.

VII-лицевий нерв (n.fascialis), руховий, але в його складі проходить так звана ХІІІ пара черепних нервів(проміжний нерв), яка є змішаною, тому деякі автори вважають. що VII пара є змішаною.

Лицевий нерв починається від клітин ядра, яке розташоване в мості, там же знаходяться чутливе та парасимпатичне ядра ХІІІ пари нервів. Ці два нерви йдуть через внутрішній слуховий хід у канал лицевого нерва. Лицевий нерв виходить з черепа через шило-сосокоподібний отвір та іннервує мімічну мускулатуру. ЧУтливі волокна проміжного нерва іннервують разом із нижньощелепним слизову 2\3 язика. а парасимпатичні секреторні-слизну, підщелепну і під'язикову слинні залози носової порожнини.

Язикоглоткового пара черепно-мозкових нервів (IX) здійснює чутливу іннервацію слізних залоз, іннервує задню третину мови, глотку і середнє вухо. Він проводить рухові волокна до сжімателя глотки і шілоглоточная м'язі, чутливі волокна від слизової оболонки глотки, мигдаликів, барабанної порожнини та слухової труби, смакові волокна від желобовідних сосочків мови та прегангліонарних парасимпатичні волокна до вушного ганглію для привушної залози. Ядра нерва розташовуються в нижньому відділі ромбоподібної ямки, в трикутнику блукаючого нерва. Тут лежать рухове подвійне ядро, спільне з блукаючим нервом, і ядро??одиночного шляху, спільне з лицьовим і блукаючим нервами. Парасимпатичні волокна беруть початок в нижньому слюноотделітельного ядрі. Язикоглоткового нерв виходить з довгастого мозку позаду оливи і покидає порожнину черепа через яремний отвір. Він утворює верхній і нижній чутливі ганглії. По виході з черепа язикоглоткового нерв проходить між шілоглоточная і шілоязичнимі м'язами до основи мови. Від його нижнього ганглія відходить барабанний нерв (n. tympanicus), який утворює сплетіння в барабанній порожнині. Барабанний нерв містить парасимпатичні волокна, які тривають по малому кам'янистому нерву до вушного ганглія. Далі язикоглоткового нерв віддає глоткові, міндаліковие і язичні гілки. Останні іннервують слизову оболонку кореня язика. Каротидна гілка язикоглоткового нерва проводить аферентні волокна від каротидного синуса і гломуса. IX пара і її гілки утворюють сполуки з ушно-скроневим, лицьовим, блукаючим нервами, внутрішнім сонним сплетінням.

Блукаюча пара черепно-мозкових нервів (Х) - здійснює парасимпатичну іннервацію органів шиї, грудної, черевної порожнини. Є чутливі волокна і рухові. Блукаючий нерв має саму велику область іннервації. Він є головним парасимпатическим нервом внутрішніх органів, а також проводить більшу частину аферентних волокон з органів, в яких розгалужується. В області голови та шиї блукаючий нерв віддає гілку твердої мозкової оболонці, забезпечує чутливу і рухову іннервацію піднебіння і глотки (разом з трійчастим і язикоглотковим нервами), повністю іннервує гортань, бере участь у смакової іннервації кореня язика. Блукаючого нерва належить подвійне ядро, ядро??одиночного шляху і дорсальне (парасимпатическое) ядро??в довгастому мозку. Нерв виходить кількома корінцями позаду оливи разом з язикоглотковим нервом і проходить через яремний отвір, де знаходяться його верхній і нижній ганглії. На шиї блукаючий нерв йде у складі судинно-нервового пучка. Вушна гілка цього нерва іннервує шкіру зовнішнього слухового проходу і примикає ділянка вушної раковини. Від шийної частини блукаючого нерва відходять глоткові гілки, верхня і нижня шийні серцеві гілки і верхній гортанний нерв. У грудній порожнині від блукаючого нерва бере початок поворотний гортанний нерв (n. laryngeus recurrens), який піднімається на шию і продовжується в нижній гортанний нерв, иннервирующий разом з верхнім гортанним нервом слизову оболонку і м'язи гортані.

2. Аорта - найбільший непарний артеріальна судина великого кола кровообігу. Аорту поділяють на три відділи: висхідну частину аорти, дугу аорти і спадну частина аорти, яка в свою чергу ділиться на грудну і черевну частини.

Висхідний відділ (aorta ascendens) - починається значним розширенням - цибулиною аорти (bulbus aortae). Довжина цього відділу складає близько 6 см. Лежить позаду легеневого стовбура (truncus pulmonalis) і разом з ним прикритий перикардом.

Дуга аорти (arcus aortae) - на рівні рукоятки грудини аорта робить вигин ззаду і наліво, перекидаючись через лівий головний бронх.

Спадний відділ ( aorta descendens) - починається на рівні IV грудного хребця. Лежить в задньому середостінні, на початку зліва від хребетного стовпа, поступово відхиляючись вправо, на рівні XII грудного хребця розташовуючись попереду від хребта, по серединній лінії. Виділяють два відділу низхідній аорти: грудна аорта і черевна аорта, поділ проходить по аортального отвору діафрагми (hiatus aorticus). На рівні IV поперекового хребця низхідна частина аорти ділиться на свої кінцеві гілки - праву і ліву загальні клубові артерії, так звана - біфуркація аорти (bifurcacio aortae)

Висхідна частина аорти виходить з лівого шлуночка позаду лівого краю грудини на рівні третього межреберья; в початковому відділі вона має розширення - цибулину аорти (25-30 мм в поперечнику). У місці розташування клапана аорти на внутрішній стороні аорти є три синуса. Кожен з них знаходиться між відповідною півмісяцевої заслінкою і стінкою аорти. Від початку висхідної частини аорти відходять права і ліва вінцеві артерії. Висхідна частина аорти лежить позаду і частково праворуч від легеневого стовбура, піднімається вгору і на рівні з'єднання 2 правого реберного хряща з грудиною переходить в дугу аорти (тут її поперечник зменшується до 21-22 мм).

Дата добавления: 2015-11-02 | Просмотры: 618 | Нарушение авторских прав