 |
|
АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология |
Повітроносні шляхи. Проходячи через повітроносні шляхи повітря очищується, зігрівається і зволожуєтьсяПроходячи через повітроносні шляхи повітря очищується, зігрівається і зволожується. Ці процеси починаються у носовій порожнині. Волосся при вході до носової порожнини затримує більші частинки пилу. Волога слизова оболонка носової порожнини, яка містить велику кількість слизових залоз, затримує дрібніші частинки пилу. Війки слизової оболонки переносять частинки до виходу, і вони або видмухуються, або викидаються при чханні. Носова порожнина через спеціальні канали з’єднана із придатковими пазухами (гайморовою, лобною, решітчастою і основною). Ці пазухи зменшують масу кісток і впливають на утворення голосу. Процес очищення повітря відбувається також у горлі, гортані, трахеї та бронхах. У новонародженого ніс короткий, приплюснутий, з невеликими крилами. Ніздрі відкриті більше вперед і струмінь повітря має майже прямий хід. Судинні сплетіння розвинуті слабо. Це є причиною того, що діти є схильними до переохолодження верхніх дихальних шляхів. З віком ніздрі опускаються і займають горизонтальне положення. Порожнина носа розвинута недостатньо. Її поперечний діаметр в 4,5 рази менший ніж діаметр обличчя (у дорослих в 3,5 рази менший). Просвіт носової порожнини звужений, нижній носовий хід майже відсутній, що утруднює носове дихання. Діти часто дихають відкритим ротом, що є причиною частих простудних захворювань. Навіть при невеликих запальних процесах слизова оболонка набрякає, затрудняючи дихання. Слизова оболонка тонка, венозні сплетіння розвинуті слабо, тому у немовлят майже не буває кровотеч з носа. Придаткові пазухи перебувають у зачатковому стані (помітна лише гайморова). Остаточне їх формування закінчується у підлітковому віці. Із порожнини носа повітря потрапляє у горло, яке має три частини: носову, ротову та гортанну. Верхній відділ горла є лише повітроносним шляхом, через нижні частини проходять повітря, їжа та рідини. У горло відкриваються слухові труби, які з’єднані із середнім вухом. Глотка дитини є відносно вузькою, слухова труба коротка і широка, розміщена низько, тому захворювання верхніх дихальних шляхів у дітей часто ускладнюється запаленням середнього вуха. Гортань Із глотки повітря потрапляє у гортань, яка відіграє головну роль у голосоутворенні. Гортань прикрита спеціальним хрящем — надгортанником. Порожнина гортані лійкоподібна, вкрита слизовою оболонкою, що утворює дві пари складок. Верхня пара складок, що містять присінкові зв’язки, разом із надгортанником закривають вхід у гортань під час ковтання їжі. Нижня пара складок покриває голосові зв’язки. Скелетом гортані є спеціальні хрящі. У новонароджених гортань відносно коротка, широка і займає вище положення, ніж у дорослих. Надгортанник розміщений так високо, що його можна побачити зразу за третім мигдаликом (язичком). Під час смоктання язичок торкається надгортанника залишаючи вільний шлях для повітря в гортань при ковтанні. У період статевого дозрівання у хлопців змінюються хрящі, що утворюють гортань внаслідок чого утворюється кадик, голосові зв’язки подовжуються, відбувається “ломка голосу”. 2.Щитоподібна залоза (glandula thyroidea) — непарний орган, що складається з двох долей, перешийка та рудиментарної пірамідальної долі. Розташований на передній поверхні шиї, попереду трахеї, і є периферійним гіпофіз-залежним органом ендокринної системи, який регулює основний обмін і забезпечує кальцієвий гомеостаз крові. Щитоподібна залоза має капсулу — фіброзну оболонку, яка формує внутрішній та зовнішній листки, між якими знаходиться жирова клітковина, в якій проходять позаорганні судини, вени, та гілочки зворотних нервів. Зовнішній шар зпереду сформований претрахеальною пластинкою фасції шиї (lamina pretrachealis fasciae cervicalis), яка переходить в каротидну пластинку ззаду та латерально. Спереду щитоподібну залозу покривають грудинно-щитоподібний (Sternothyroid) та під'язиково-щитоподібний м'язи (лат. Sternohyoid) (див. мал. ліворуч), латерально — грудинно-ключично-сосцеподібний м'яз (m.sternocleidomastoideus). На задній поверхні, щитоподібна залоза фіксована до перстнеподібного хряща, кілець трахеї та до нижнього констриктора глотки підвішуючою зв'язкою. Завдяки сполученню з гортанню щитоподібна залоза піднімається і опускається при ковтанні, зміщується в бік при повороті голови. Іннервується залоза симпатичними, парасимпатичними і соматичними нервовими гілками. У залозі чимало інтерорецепторів. Прищитоподібні залози - невеликі тільця, овальної форми. Всього їх є 4 (парні органи): 2 верхні (glandula parathyroidea superior) і 2 нижні (glandula parathyroidea inferior). Вони розташовані на задній поверхні бічних часток щитоподібної залози назовні від капсули, в ділянці гілок нижніх щитоподібних артерій. Гормон прищитоподібних залоз - паратгормон.Регулює кільсть кальцію та фосфору в організмі. Залози є паранхімозними органами з власними волокнистими капсулами, від яких всередину відходять сполучнотканинні перегородки. Паренхіма прищитоподібних залоз продукує паратгормон, який регулює фосфокальцієвий обмін в організмі людини. Розвиваються прищитоподібні залози з епітелію ІІІ - IV забрових кишень. Ці залози (glandulae parathyroideae) розміщені на задній поверхні щитоподібної залози (facies posterior glandulae thyroideae). Можуть бути додаткові прищитоподібні залози (glandulae parathyroideae accessoriae). Прищитоподібна залоза (glandula parathyroidea) виділяє паратгормон (parathormonum), який регулює фосфорно–кальцієвий обмін. Вона розвивається із епітелію третього та четвертого жаберних кишень. Верхні та нижні прищитоподібні залози в еволюції хордових з'явилися лише в нижчих наземних хребетних. У людини вони найчастіше мають вигляд чотирьох маленьких тілець (6 х 4 х 2 мм), розташованих біля кінців кожної частки щитоподібної залози. Прищитоподібні та щитоподібна залози вкриті спільною волокнистою капсулою. Основна функція прищитоподібних залоз полягає в регулюванні обміну кальцію. У ранньому ембріогенезі прищитоподібні залози розвиваються з епітелію третьої та четвертої правих і лівих глоткових кишень. Кровопостачання та іннервація спільні з щитоподібною залозою. 3. Воротная вена анастомозирует посредством околопупочных вен с верхней и нижней полыми венами Околопупочные вены располагаются в окружности облитерированной пупочной вены (v. umbilicalis) и соединяют воротную вену или ее левую ветвь с истоками верхних и нижних надчревных вен в области пупочного кольца. Надчревные вены несут кровь соответственно в верхнюю и нижнюю полые вены. 2. Воротная вена анастомозирует с системой верхней полой вены через пищеводные вены, которые образуют пищеводное венозное сплетение. Это сплетение в брюшной полости, в области кардиальной части желудка, соединяется через левую желудочную вену с воротной веной, а в грудной полости — с непарной и полунепарной венами, которые несут кровь в верхнюю полую вену. 3. Воротная вена анастомозирует с нижней полой веной через прямокишечное венозное сплетение: нижние и средние прямокишечные вены несут кровь во внутренние подвздошные вены из системы нижней полой вены, а верхние прямокишечные вены являются корнями нижней брыжеечной вены из системы воротной вены. Кроме того, воротная вена анастомозирует с рядом венозных сосудов забрюшинного пространства, в частности с яичковыми (яичниковыми) венами и почечными, которые являются притоками системы нижней полой вены. Нужно отметить также ряд венозных анастомозов между поясничными венами (система v. cava inferior) и венами восходящей и нисходящей частей ободочной кишки (система v. portae hepatis). Остальные анастомозы между венозными сосудами системы верхней полой, нижней полой и воротной вен, а также вен сердца указаны при описании вен каждой области тела. При затруднении продвижения крови по какому-либо венозному сосуду она может направляться по системе анастомозов и при этом следовать даже в обратном направлении. Варіант-27 1.Симпати́чна нерво́ва систе́ма разом з парасимпатичною і ентеральною нервовою системою є частиною автономної нервової системи. Перші дві нервові системи можуть тонко регулювати роботу більшості внутрішніх органів і обмін речовин в залежності від дії зовнішніх факторів. Активізація симпатичної нервової системи передбачає активні дії з витрачанням енергії — ерготропна дія. Дія симпатичної нервової системи є антагоністичною (протилежною) по відношенню до дії парасимпатичної. Центри симпатичної нервової системи знаходяться в бокових рогах грудного і поперекового відділів спинного мозку. Вони підпорядковуються вище стоячим центрам симпатичної нервової системи — гіпоталамусу, стовбуру головного мозку і ретикулярній формації. Симпатичні ганглії (вузли) посилають свої волокна до розміщених по обидва боки хребта скупчень нервових клітин — паравертебральних гангліїїв. Ці паравертебральні гангліїї зв'язуючись між собою міжвузловими гілками (rr. ineterganglionares) утворюють симпатичний стовбур (truncus sympathicus). Правий і лівий симпатичні стовбури простягаються від основи черепа до верхівки копчика. У паравертебральних гангліях більшість волокон симпатичної нервової системи переключаються на другий нейрон. Нейромедіатором в синапсах виступає тут (як і в парасимпатичній нервовій системі) ацетилхолін. Другий постгангліонарний нейрон переносить свої імпульси на цільовий орган за допомогою норадреналіну. Виняток становить перенесення імпульсів на потові залози, де також використовується ацетилхолін. Окремі аксони залишають симпатичний стовбур без переривання і направляються до непарних превертебральних гангліїв (ганглії, що знаходяться попереду хребта) або гангліїв, що знаходяться в стінках органів (інтрамуральні ганглії). Цільовими тканинами симпатичної нервової системи є перед усім гладкі м'язи кровоносних судин і залози. Як і інші частини вегетативної нервової системи симпатична нервова система регулює життєво важливі процеси. Ця регуляція здійснюється без участі свідомості і не може підпорядковуватися бажанням людини. Симпатична нервова система призводить до загального підвищення активності організму. Вона приводить тіло у стан готовності до активних дій наприклад для оборони чи втечі в екстремальних ситуаціях. Вона підвищує: Серцеву діяльність Артеріальний тиск Кровопостачання і тонус скелетних мязів Гліколіз Обмін речовин При цьому гальмуються інші процеси, активність яких безпосередньо в даний момент не є дуже необхідною. Наприклад діяльність кишечника. Симпатична нервова система також має вплив на: Функцію легень (розширення бронхів) Функцію сечового міхура (сприяє затримці сечі) Статеві органи (сприяє еякуляції у чоловіків і оргазму у жінок) Внутрішні мязи ока (розширення зінниць, мідріаз) 2. До внутрішніх статевих чоловічіх органів належать яєчка з їхніми оболонками, сім'явиносні протоки, сім'яні пухирці, передміхурова залоза (простата), бульбоуретральні (купеові) залози; до зовнішніх-статевий член і калитка. Яєчко(testis) -парний орган, знаходиться в калитці. В середньому його довжина становить 4 см, ширина- 3 см і вага - 25 г. В нього розрізняють медіальну та ратеральну поверхні, передні і задні краї, верхній та нижні кінці. Ліве яєчко опущене дещо нижче відправого. На задньому крії яєчка розташований придаток яєчка. в якому розрізнають головку, тіло і хвіст. Яєчко зовні покрито щільною фіброзною оболонкою-білковою, яка прилягає до його перенхіми. На задньому краї ця оболонка утворює потовщення-середостіння яєчка. Від середостіння відходять фіброзні перетики, які розділяють яєчко на часточки. Паренхіма яєчка складається із звивистих і прямих сім"яних трубочок. У зввистих трубочках продукуються чоловічі статеві сперматозоїди. Прямі сім"яні трубочки відкриваються в сітківку яєчка, яка розміщена в його середньостінні. Крім сперматозоїдів яєчко виробля\ чоловічі статеві гормони. які впливають на розвиток вторинних статевих ознак. Сім ' явиносна протока (ductum deferebs) довжиною близько 40 см, має форму трубки, яка входить до скалу сім"яного канатика, проходить через пахвинний канал і в ділянці внутрішнього його кільця відокремлюється від судин яєчка, йдее косо униз і назад до бічної стінки сечового міхура і підходить до передміхурової залози. Тут вона утворює розширення-ампулу сім"явиносної протоки. Стінка протоки складається із слизової, щ утворює поздовжні складки. м"язової і фіброзної оболонок. Сім ' яні пухирці (vesiculae seminales) парні органи. що розташовані латерально від сім"явиносних проток, між сечовим міхуром і прямою кишкою. Довжина кожнього піхурця-близько 5 см. Нижній загострений його кінець переходить у вузьку вивідну протоку, яка з"єднується з сім"явиносною протокою й утворює сім"явипроскувальну протоку. що проходить через товщу передміхурової залози і відкривається в передміхурову частину сечівника. Передміхурова залоза (prostata) є додатковою статевою залозою, що виробляє секрет, який складає приблизно 30% сім'яної рідини. При змішуванні сперматозоїдів і сім'яної рідини утворюється сперма. Вона розташована в порожнині таза. під сечовим міхуром. Бульбоуретральні залози щільної консистенції, овальної форми, діаметром 0,3-0,8 см.Вони гомологічні бартоліновим залозам у жінок. Бульбоуретральні залози розташовані в товщі глибокою поперечною м'язи промежини — сечостатевої діафрагми, біля основи статевого члена — заднього кінця цибулини статевого члена, ззаду і з боків від перетинчастої частини сечовипускного каналу, між двома шарами фасцій сечостатевої діафрагми, в глибині промежинного поглиблення. Вони покриті поперечними волокнами мембранозної м'язи сфінктера сечовипускного каналу. Бульбоуретральні залози — складні трубчасто-альвеолярні залози. Кожна залоза розміром з горошину складається з декількох часточок, охоплених разом фіброзної оболонкою. Кожна часточка включає ряд грон, вистелених стовпчастими епітеліальними клітинами, що відкриваються в протоку, що з'єднується з протоками інших часточок для того, щоб утворити єдиний екскреторної проток. Довжина цієї протоки приблизно 2,5 см, він відкривається в сечівнику біля основи статевого члена. У міру старіння ці залози поступово зменшуються в розмірі.Під час статевого збудження кожна залоза виділяє прозорий, в'язкий слизовий секрет (прееякулят). Ця рідина допомагає змастити сечовипускний канал для проходження по ньому сперматозоїдів, вона захищає від роздратування сечею слизову оболонку сечівника, нейтралізує сліди кислої сечі в уретрі та допомагає видалити будь-яку залишкову сечу або сторонні домішки. Сім'яни́й кана́тик (Funiculus spermaticus) — парний, округлої форми тяж завдовжки до 15-20 см, що проходить у чоловіків в пахвинному каналі, прямує з черевної порожнини до кожного яєчка.При надімірній ротації яєчка у своїй оболонці відбувається перекрут сім'яного канатика, порушуючи кровопостачання яєчка (ішемія яєчка), що протягом кількох годин може призвести до незворотніх змін (некроз яєчка). При незарощенні вагінального відростку очеревини вміст черевної порожнини може потрапляти в сім'яний канатик з розвитком вродженої пахвинної кили. Калитка — це шкірний мішок, розділений перегородкою на два відділи, в яких розташовані чоловічі статеві залози (яєчки; testis) і калиткова частина сім'яних канатиків .Стінка калитки утворена тканинами, гомологічними шарам передньої черевної стінки: шкірою, м'ясистою оболонкою (tunica dartos), зовнішньою та внутрішньою сім'яними фасціями і піхвовою оболонкою яєчка. Шкіра калитки тонка й еластична, надзвичайно чутлива до подразнень. По середній лінії розташований сагітальний шов, який утворився внаслідок зрощення двох закладок і є продовженням аналогічного шва промежини та статевого члена. Підшкірна жирова клітковина міститься лише біля кореня калитки. Статевий член(penis) складається з двох кавернозних(печеристих) і одного губчастого тіла. Губчасте тіло лежить знизу від печеристих тіл і пронизане сечівником. Задня частина статевого члена має назву кореня, передня потовщена-головки. Середнія частина-це тіло статевого члена. На головці знаходиться зовнішній отвір сечівника. Шкіра біля головки утворює складку-передню шкірочку. На її внутрішній поверхні розташовані сальні залози. секрет яких має назву смегми. Зовнішньою оболонкою печеристих тіл є фіброзна оболонка, від якої всередину відходять численні перекладини. Проміжки між перекладинами заповнені кров"ю. Величина статевого члена змінюється залежно від кількості крові в печеристих тілах. Чоловічий сечівник(urethra masculina) - непарний орган, має форму трубки довжиною близько 16-22 см з діаметром 0.5-0,7 см. Він слугує для виведення сечі й семені. Сечівник тягнться від сечового міхура до його зовнішнього отвору на головці статевого члена. 3.. Нижня порожниста вена(vena cava inferior) - широкий посудину, утворений шляхом злиття лівої і правої клубових вен на рівні четвертого-п'ятого хребців поперекового відділу. Діаметр нижньої порожнистої вени варіює в межах від 20 до 34 мм. Довжина грудної частини - 2-4 см, черевної 17-18 см. Будова нижньої порожнистої вени Відень розмішається в заочеревинному просторі, позаду внутрішніх органів, праворуч від аорти. Вона проходить ззаду верхньої ділянки дванадцятипалої кишки, за коренем брижі і головкою (верхівкою) підшлункової залози і потрапляє в печінкову борозну, вбираючи в себе вени печінки. Проходячи через однойменний отвір сухожильной області діафрагми, вена впадає в задню область грудної порожнини. При цьому еластичні, колагенові і м'язові волокна стінки вени вплітаються в стінку діафрагми. Дійшовши до порожнини перикарда, вена проникає в праве передсердя. На ділянці входу в праве передсердя порожниста вена трохи потовщена. Клапанів у даної вени немає. Діаметр нижньої порожнистої вени змінюється протягом дихального циклу. При видиху вена розширюється, а при вдиху стискається. Зміна діаметру нижньої порожнистої вени полегшує її розпізнавання і диференціювання від інших великих вен. Система нижньої порожнистої вени відноситься до найпотужнішої системі в організмі людини. На її частку припадає близько 70% загального венозного кровотоку. Систему нижньої порожнистої вени формують судини, що збирають кров від черевної порожнини, стінок і органів таза, нижніх кінцівок. Дана вена має парієтальні (пристінкові) і внутренностние (вісцеральні) притоки. До пристінковим притоках відносять: поперекові вени (по три-чотири з кожного боку) - збирають кров з м'язів і шкіри спини, від стінок живота, а також від області хребетного сплетення; діафрагмальний вени - беруть початок від нижньої поверхні діафрагми; клубово-поперековий, латеральні крижові, нижні і верхні сідничні вени - збирають кров від м'язів живота, стегна і тазу. До вісцеральним притоках відносять: гонадного вени - яєчникова і яїчковая вени, що збирають кров від яєчника (яєчка); ниркові вени - з'єднуються на рівні хряща з нижньої порожнистої веною між поперековими хребцями (першим і другим). Ліва ниркова вена набагато довше правою ниркової вени. Вона перехрещує аорту спереду. вени надниркових залоз - права вена проникає в нижню порожнисту вену, а ліва вена з'єднується з нирковою веною. печінкові вени - несуть кров від печінки. Всі вени (крім самих великих) утворюють численні сплетіння всередині і зовні органів для перерозподілу крові. У разі пошкодження будь-якої вени потік крові направляється по коллатералям (обхідним шляхах). Тромбоз нижньої порожнистої вени На тромбоз нижньої порожнистої вени припадає близько 11% загального числа тромбозів вен тазу та нижніх кінцівок. Тромбоз вени може бути первинним і вторинним (залежно від причини розвитку). Первинний тромбоз розвивається внаслідок злоякісної або доброякісної пухлини, вроджених дефектів, травми вени. Причинами вторинного тромбозу можуть бути проростання вени пухлиною або її здавлення. Нерідко вторинний тромбоз нижньої порожнистої вени поширюється висхідним шляхом з інших вен (дрібніших). У медицині виділяють тромбоз дистального ділянки вени, а також ниркового і печінкового ділянок. Тромбоз дистального ділянки вени проявляється в ціанозі і набряку нижніх кінцівок, нижньої половини живота, поперекової області. Іноді набряк поширюється до початку грудної клітини. Верхня межа ціанозу і набряку шкіри залежить від ступеня поширення тромбозу. При тромбозі ниркового сегмента вени виникають важкі загальні порушення, які можуть призвести до летального результату. Розвиток тромбозу печінкового сегмента вени найчастіше супроводжується порушенням основних функцій печінки і подальшим тромбозом ворітної вени. До симптомів тромбозу печінкового ділянки відносяться болі в животі, збільшення селезінки, печінки, асцит, диспепсичні розлади, зміна пігментації шкіри. Здавлення нижньої порожнистої вени Здавлення нижньої порожнистої вени може виникати внаслідок збільшення лімфатичних вузлів, а також при ретроперитонеальном фіброзі і пухлинах печінки. Здавлення нижньої порожнистої вени і аорти збільшеною маткою у вагітних (у положенні лежачи на спині) служить причиною розвитку синдрому артеріальної гіпотонії і виникнення порушень матково-плацентарного кровообігу. Здавлення вени в період вагітності може призвести до розвитку флебіту, появі набряку нижніх кінцівок і венозного застою.
В-28 1.Парасимпатична нервова система — частина автономної нервової системи, пов'язана з симпатичною нервовою системою, і в певних умовах функціонально їй протиставляється. У парасимпатичній нервовій системі ганглії розташовані безпосередньо в органах або на підходах до них, тому прегангліонарні волокна довгі, а постгангліонарні — короткі. в парасимпатичній нервовій системі виділяють центральний і периферичний відділи. Центральний відділ включає ядра головного мозку і крижового відділу спинного мозку.Основну масу парасимпатичних вузлів становлять дрібні ганглії, дифузно розкидані в товщі або на поверхні внутрішніх органів. Для парасимпатичної системи характерна наявність довгих відростків у прегангліонарних нейронів і надзвичайно коротких — у постгангліонарних. При цьому парасимпатичні волокна іннервують певні зони тіла (винятком є травна система).Головний відділ підрозділяють на середнемозкову і подовжнемозкову частини. Середнемозкова частина представлена ядром Якубовича-Едінгера-Вестфаля, розташованим поблизу передніх горбів четверохолмія на дні Сильвієва водопроводу. У подовжнемозкову частину входять ядра VII, IX, X черепно-мозкових нервів.Прегангліонарні волокна від ядра Едінгера-Вестфаля, виходять у складі очерухового нерва, і закінчуються на ефекторних клітинах війкового ганглія (лат. gangl. ciliare). Постгангліонарні волокна вступають в очне яблуко і йдуть до м'язів системи акомодації і сфінктера зіниці.Волокна парасимпатичної системи так само входять до складу лицевого і язикоглоткового нервів. Ядра спинномозкового центру розташовуються в ділянці II–IV крижових сегментів, в бічних рогах сірої речовини спинного мозку.Основним парасимпатичним нервом є блукаючий нерв (лат. N. vagus), який на ряду з аферентними і еферентними парасимпатичними волокнами включає чутливі і рухові соматичні, і еферентні симпатичні волокна. 2.Глотка — лійкоподібний канал довжиною 11-12 см, звернений розширеною частиною краніально і сплющений в дорзо-вентральному напрямку. Верхня частина глотки зрощена з основою черепа. На рівні межі 6 і 7 шийних хребців глотка переходить у стравохід. Порожнину глотки ділять на 3 ділянки: носову, ротову і гортанну (відповідно: носоглотка, ротоглотка і гортаноглотка). Спереду носоглотка сполучається з носовою порожниною через хоани, ротоглотка з порожниною рота сполучається зівом, гортаноглотка гортанним отвором сполучається з гортанню. Задня стінка глотки відділена від передньої поверхні хребта прошарком рихлої сполучної тканини, тому глотка рухлива. На рівні хоан на бічних стінках носоглотки з обох боків розташовані глоткові отвори слухових (Євстахієвих) труб, крізь які порожнина середнього вуха сполучається з довкіллям. Поблизу цього отвору (між ним і піднебінною занавіскою) розташовані трубні мигдалики. На межі між верхньою і задніми стінками глотки розташовується непарний глотковий мигдалик. Стінка глотки складається з 3 шарів: зовнішня оболонка побудована із сполучної тканини, м'язова оболонка (5 м'зів та сполучнотканнинних утворів - швів), слизова оболонка(є продовженням слизової оболонки носа та рота, вкрита багатошаровим війчастим епітелеєм)Функції.У ротовій частині глотки перехрещуються дихальний та травний шляхи. З порожнини носа повітря проходить через хоани в гортань. При цьому м'яке піднебіння опускається, а надгортанник піднімається. М'язи глотки послідовно скорочуються і проштовхують їжу у стравохід. Стравохід - порожнистий орган, що є прямим продовження глотки, що тягнеться від шостого шийного хребця через усю грудну порожнину, проходить крізь отвір діафрагми і закінчується на рівні одинадцятого грудного хребця в черевній порожнині. Основною функцією стравоходу є проведення їжі з порожнини рота й глотки до шлунка.Стравохід поділяють на три частини: шийну, грудну (найбільшу) і черевну (найменшу). Шийна частина стравоходу, відхилившись ліворуч, розташована попереду передхребтової фасції шиї і позаду трахеї, з якою вона пухко зростається. Пройшовши через верхній отвір грудної клітки в заднє середостіння, стравохід на межі TIV —TV хребців перехрещує позаду лівий головний бронх, перетинає серединну лінію і відхиляється праворуч, залишаючись, як і раніше, поблизу хребта. На рівні TVIII хребця стравохід знову відхиляється ліворуч, відходить від хребта й огинає (спірально) спереду грудну частину аорти. На рівні тіла ТХ хребця проходить через стравохідний отвір діафрагми й на рівні ТХІ хребця зліва від серединної площини переходить у шлунок. Грудна частина стравоходу зліва вгорі вкрита медіастинальною плеврою, внизу й спереду межує з перикардом. Черевна частина стравоходу (2 — 5 см), вкрита очеревиною. У грудній і черевній частинах стравохід супроводжують правий і лівий блукаючі нерви, які на стінці стравоходу утворюють нервове сплетення. 3. Кровоо́біг — процес постійної циркуляції крові в організмі, що забезпечує його життєдіяльність. Кровоносну систему організму іноді об'єднують із лімфатичною системою в кардіоваскулярну систему.Кров приводиться в рух скороченнями серця і циркулює судинами. Вона забезпечує тканини організму киснем, поживними речовинами, гормонами і постачає продукти обміну речовин до органів їх виділення. Збагачення крові киснем відбувається в легенях, а насичення поживними речовинами — в органах травлення. У печінці та нирках відбувається нейтралізація й виведення продуктів метаболізму. Кровообіг регулюється гормонами та нервовою системою. Розрізняють мале (через легені) і велике (через органи і тканини) кола кровообігу.Малим колом кров циркулює через легені. Рух крові цим колом починається зі скорочення правого передсердя, після чого кров надходить у правий шлуночок серця, скорочення якого штовхає кров в легеневий стовбур. Циркуляція крові в цьому напрямку регулюється передсердно-шлуночковою перегородкою і двома клапанами: тристулковим (між правим передсердям і правим шлуночком), що запобігає поверненню крові в передсердя, і клапаном легеневої артерії, що запобігає поверненню крові з легеневого стовбура в правий шлуночок. Легеневий стовбур розгалужується до мережі легеневих капілярів, де кров насичується киснем шляхом вентиляції легень. Потім кров через легеневі вени повертається з легенів у ліве передсердя.Велике коло кровообігу постачає насичену киснем кров до органів та тканин. Ліве передсердя скорочується одночасно з правим і штовхає кров в лівий шлуночок. З лівого шлуночка кров надходить в аорту. Аорта розгалужується на артерії і артеріоли, що дкою, двостулковим (мітральним) клапаном і клапаном аорти. 29 варіант 1.Сенсорна система – це система організму, що забезпечує сприйняття й перероблення інформації про зміни довкілля та стан внутрішнього середовища організму. Органи, які сприймають інформацію й передають у вищі відділи, називаються аналізаторами. Органи чуття – це периферійні частини аналізаторів Сенсорні системи людини та їх аналізатори Зорова → око..Слухова → вухо;Смакова → язик;Дотикова → шкіраНюхова → ніс Структура сенсорної системи Рецептори формують периферичний відділ аналізатора. Це спеціальні органи та клітини, здатні сприймати специфічну інформацію, а також трансформувати енергію подразнення в електричний імпульс і таким чином передавати інформацію. Нервове волокно та провідникові шляхи спинного мозку утворюють провідниковий відділ аналізатора. Здатні передавати виниклі в рецепторах нервові імпульси до центральної нервової системи.Підкіркові центри й зони аналізаторів на корі великих півкуль формують центральний відділ аналізатора. Він є головним сенсорним відділом, де обробляється отримана інформація та формується відповідь. До центрального відділу належать сенсорні зони асоціативної кори великих півкуль (зорова, слухова, смакова, нюхова, загальної чутливості). Загальний принцип роботи сенсорних систем Подразник → Аналізатор (рецептор) → Провідні нервові волокна → Підкіркові центри аналізаторів → Центри аналізаторів у сенсорній корі Шкі́ра (грец. derma, лат. cutis) — зовнішній покрив тваринного організму, який захищає тіло від широкого спектру зовнішніх впливів, бере участь в диханні, терморегуляції, обмінних і багато інших процесах. Крім того, шкіра — це масивне рецепторне поле різних видів поверхневої чутливості. Шкіра складається з епідерміса, дерми і підшкірно-жирової клітковини (гіподерми). Епідерміс включає в себе п'ять шарів епідермальних клітин. Найнижчий шар -базальний- розташовується на базальній мембрані і являє собою 1 ряд призматичного епітелію. Відразу над ним лежить шипуватий шар (3-8 рядів клітин з цитоплазматичними виростами), потім іде зернистий шар (1-5 рядів плоскуватих клітин),блискучий(2-4 ряду без'ядерних клітин, помітний на долонях і стопах) і роговий шар, що складається з багатошарового зроговілого епітелію. Епідерміс також містить меланін, який забарвлює шкіру і викликає ефект засмаги. Дерма, або власне шкіра, являє собою сполучну тканину і складається з 2-х шарів -сосочкового шару, на якому розташовуються численні вирости, що містять у собі петлі капілярів і нервові закінчення, і сітчастого шару, що містить кровоносні і лімфатичні судини, нервові закінчення, фолікули волосся, залози, а також еластичні, колагенові і гладком'язові волокна, які надають шкірі міцність і еластичність. Підшкірно-жирова клітковина складається з пучків сполучної тканини і жирових скупчень, пронизаних кровоносними судинами і нервовими волокнами. Фізіологічна функція жирової тканини полягає в накопиченні та зберіганні поживних речовин. Крім того, вона служить для терморегуляції і додаткового захисту статевих органів. Крім самої шкіри в організмі є її анатомічні похідні — утвореня, що розвинулися зі шкіри та її зачатків. Інша назва - придатки шкіри: Нігті;Волосся;Пір'я;Пух; захворювань. 2. Шлу́нок (лат. gaster, -ri) — це розширена ділянка травної трубки, здатна тривалий час утримувати значну кількість їжі, допоки відбудеться перетравлення поживних речовин. У шлунку виділяють кардіальну, фундальну і пілоричну частини (складається з антрального відділу і пілоричного каналу), шлунка, передню і задню стінки, велику й малу його кривизну. Слизова оболонка шлунку характеризується гетерогенність клітинного складу шлункових залоз (трубчасті): головні клітини виділяють ферменти шлункового соку (пепсиногенні обкладові продукують соляну кислоту, додаткові — мукоїдний секрет). Основна травна функція шлунку полягає в гідролізі білків. Крім того, в ньому продовжується перетравлення вуглеводів α-амілазою слини. 3. Пахвова артерія (лат. arteria axillaris) — кровоносна судина, що несе артереріальну кров до тканин верхньої кінкцівки та є прямим подовженням підключичної артерії та подовжується в плечову артерію. Паховова артерія лежить у пахвовій порожнині. Верхньою межею пахвової артерії служить зовнішній край 1-го ребра. Нижня межа артерії — нижній край великого грудного м'язу спереду і найширшого м'язу сзаду. Пахвова артерія оточена пучками плечового сплетення. Плечова артерія (лат. а. brachialis) — є безпосереднім продовженням пахвової артерії, проходить у складі судинно-нервового пучка (тут її супроводжують дві вени і серединний нерв, з яким вона огорнута спільною сполучнотканинною піхвою, утвореною фасцією плеча) і розташована в ділянці присередньої борозни двоголового м'яза плеча. У межах ліктьової ямки плечова артерія ділиться на дві кінцеві гілки — променеву артерію, що йде зовні, і ліктьову, розташовану присередньо. Гілки плечової артерії[ред. • ред. код] Крім великої кількості дрібних гілок до м'язів і плечової кістки від плечової артерії відходять три великі гілки: глибока артерія плеча, верхня та нижня ліктьові побічні артерії.Глибока артерія плечаГлибока артерія плеча відгалужується від плечової артерії в ділянці верхньої третини плеча і, супроводжувана променевим нервом, потрапляє до його каналу, де від неї відходять численні бічні гілки до плечового суглоба, до дельтоподібного й триголового м'язів плеча, а також живильні артерії плеча. Кінцеві гілки цієї артерії — середня та променева побічні артерії— проходять у бічних ліктьових борознах (перша у задній, друга у передній) і беруть участь в утворенні суглобової артеріальної сітки. Ліктьові обхідні артерії.Верхня ліктьова побічна артерія (лат. a. collateralis ulnaris superior) відходить від плечової артерії в межах середньої третини плеча, в супроводі ліктьового нерва проникає крізь присередню міжм'язову перегородку плеча, йде назад глибше ліктьового нерва у задню присередню ліктьову борозну.Нижня ліктьова побічна артерія відходить від нижньої третини плечової артерії, розташованої в передній присередній ліктьовій борозні.
30. 1.Верхня порожниста вена (лат. vena cava superior) - що йде від голови коротка вена, що впадає в праве передсердя і збирає венозну кров від верхньої частини тіла (від голови, шиї і верхніх кінцівок, а також венозну кров від легенів і бронхів через бронхіальні вени, впадають спочатку в v. azygos et v. hemiazygos; частково збирає кров і від стінок черевної порожнини за рахунок впадання в неї непарної вени). Утворюється злиттям правої і лівої плечеголовная вен. Розташовується у верхньому середостінні. 2.Ни́рки — (лат. ren, renis m; грец. nephros) життєво важливий парний орган у хребетних тварин, зокрема людини, що розташований в заочеревинному просторі. Основна його функція виведення продуктів життєдіяльності шляхом фільтрації крові. Також нирки беруть участь в регуляції водно-сольового балансу, кров'яного тиску, кровотворення, кальцієвому обміні та ін.Нирки складаються з мільйонів мікроскопічних капілярних ниркових клубочків та канальців. За 1 хвилину через нирки проходить 1200мл крові, яка фільтрується в клубочках, після чого в канальцях вибірково всмоктується назад вода та інші речовини. Робота нирок залежить від часу доби — вночі сповільнюється, положення тіла — в горизонтальному посилюється, кров'яного тиску. В нормі за добу виділяється 1,5 л сечі. Структура тканини нирки має особливу будову, тому належить до паренхіматозних органів. Нефрон — це структурно-функціональна одиниця нирки, що складається з системи звивистих і прямих епітеліальних канальців, які починаються від кожного ниркового тільця.Нефрон включає:капсулу Шумлянського-Боумена,проксимальний звивистий і прямий канальці,тонкий каналець,дистальний прямий і звивистий канальці Ниркове тільце — це судинний клубочок разом з капсулою Шумлянського-Боумена. Залежно від локалізації і особливостей будови нефрони бувають кіркові і юкстамедулярні. Кіркові в свою чергу поділяються на короткі — 1 %, які цілком занурені в кіркову речовину і проміжні — 80 %,це петлі, які спускаються у зовнішню зону мозкової речовини. Юкстамедулярні нефрони становлять 20 %, вони дуже довгі і глибоко сягають мозкової речовини. 3. оргнану нюху. У нюховій ділянці слизової оболонки носа розміщені високоспеціалізовані нейросереторні клітини, що сприймають нюхові подразнення. Вони розташовані на поверхні верхньої носової раковини, верхнього носовогу ходу та верхньої частини носової перетинки. Відростки цих клітин проходять крізь отвори решітчастої кістки і закнчуються в нюхових цибулинах. Проміжні ядра органа нюху розміщені в нюховому трикутнику, прозорій перетенці та передній пронизаній речовини, а кірковий кінець нюхового аналізатора - в закрутці морського коника. Органи смаку. Рецептори смакового відчуття містяться у смаковиї чащечках (бруньках), закладених переважно у жолобуватих, листоподібних і частково в грибоподібних сосочках язкиа, м'якому піднебінні та слизовій оболонці надгортанника. Нервові волокна, що починаються від смакових бруньок, закінчуюються в кінцевому вузлі лицевого нерва, а також у нижніх вузлах язикоглоткового шляху. Другі нейрони цього шляху розміщуються у подвійних ядрах довгастого мозку, а аксони цих клітин тягнуться до ядра кіркового аналізатора, який міститься у приморськокониковій звивині.
1.Слухова сенсорна система має периферичний відділ (орган слуху) провідниковий відділ (слуховий нерв) і центральний відділ (слуховий центр кори кінцевого мозку). Орган слуху у людини складається з трьох частин: зовнішнього, середнього і внутрішнього вуха. До зовнішнього вуха належать вушна раковина і зовнішній слуховий прохід. Вушна раковина утворена еластичним хрящем, має характерні завитки, що спрямовують звукові коливання повітря у зовнішній слуховий прохід, у кінці якого є туго натягнута барабанна перетинка. У шкірі слухового проходу є волоски і видозмінені потові залози, що виробляють вушну сірку. Вони виконують захисну функцію Звукові хвилі спричинюють коливання барабанної перетинки, яка передає їх на слухові кісточки середнього вуха. Середнє вухо міститься у товщі скроневої кістки черепа, із зовнішнього боку обмежене барабанною перетинкою, а з внутрішнього - перетинкою овального вікна. До складу середнього вуха входять: три слухові кісточки (молоточок, коваделко і стремінце) і слухова (євстахієва) труба. Воно складається із системи порожнин і звивистих каналів, заповнених рідиною. Функцію слуху в цьому складному лабіринті виконує завитка - спірально закручений канал.Уздовж каналу завитки по всій його довжині проходить перетинчаста перегородка,Частина перетинчастої перегородки утворена основною мембраною, яка складається з поперечно натягнутих, тоненьких волоконець різної довжини. Вони закінчуються волосковими клітинами (слуховими рецепторами). Волоски стикаються з покривною мембраною, що нависає над ними. Обидві мембрани і слухові рецептори складають звукосприймальний апарат - кортіїв орган 2.Нижня порожниста вена — найбільший венозний стовбур тіла людини — починається на передньоправій поверхні внаслідок злиття правої та лівої загальних клубових вен. Після цього стовбур вени прямує догори, поступово відхиляючись вперед і праворуч, проходить у відповідній борозні задньої поверхні печінки та проникає в отвір у правому куполі діафрагми. Ліворуч нижня порожниста вена прилягає до черевної частини аорти, ззаду, в нижніх відділах, — до великого поперекового м'яза, вище — до правої поперекової ніжки діафрагми. Ззаду її перехрещують праві поперекові та ниркові артерії. На передній стінці нижньої порожнистої вени розміщені головка підшлункової залози, низхідна частина дванадцятипалої кишки, корені брижі поперечної ободової і тонкої кишок разом з верхніми брижовими судинами. 3. К мочевыводящим путям относят почечные чашечки, лоханки, мочеточники, мочевой пузырь и мочеиспускательный канал. Строение этих органов в общих чертах сходно, так как их стенка состоит из слизистой оболочки, подслизистой основы, мышечной и наружной оболочек. Эпителий мочевыводящих путей называется переходным. Он относится к эпителиям кожного типа. В эпителии различают базальные клетки, выполняющие роль камбия, и более дифференцированные поверхностные клетки. В стенке почечных чашечек описаны особые гладкие мышечные клетки — водители ритма (пейсмекеры). За счет ритмического сокращения этих клеток моча порциями поступает из собирательных трубочек и происходит опорожнение почечных чашечек. В мочеточниках гладкая мышечная ткань образует в верхней половине два слоя: внутренний — продольный и наружный — циркулярный. В нижней части мочеточников добавляется еще один продольный слой, расположенный снаружи от циркулярного.
1.Вестибулярна система бере участь у просторовій орієнтації людини, допомагає орієнтуватися в просторі при активному і пасивному русі. За допомогою вестибулярної системи надходить, передається й аналізується інформація про прискорення чи уповільнення, що виникають у процесі руху, а також про зміну положення голови в просторі. При рівномірному русі чи в умовах спокою рецептори вестибулярної системи не збуджуються. Периферійним відділом вестибулярної системи є вестибулярний апарат. Він розташовується в піраміді скроневої кістки і складається з присілка і трьох півколових каналів. У двох мішечках присінка знаходиться отолітовий апарат - скупчення рецепторних клітин. Рецепторна клітина виступає в порожнину мішечка і закінчується довгим рухливим волоском та 60-80 склеєними нерухомими волосками. Вони пронизують желеподібну мембрану. Волоскові клітини збуджуються при ковзанні отолітової мембрани по волосках. У перетинчастих напівкружних каналах, заповнених ендолімфою, рецепторні волоскові клітини сконцентровані в ампулах. Під час кутових прискорень ендолімфа починає рухатися, волоски згинаються і волоскові клітини збуджуються. При протилежно спрямованому русі вони гальмуються. При згинанні волоскових клітин у них генерується рецепторний потенціал. Волокна вестибулярного нерва спрямовуються у вестибулярні ядра довгастого мозку - перший рівень ЦНС, де відбувається обробка інформації про рух чи зміни положення тіла в просторі. Далі сигнали спрямовуються в багато відділів ЦНС - спинний мозок, мозочок, кору мозку, ретикулярну формацію і вегетативні ганглії. Локалізація вестибулярної зони в корі мозку людини остаточно не з'ясована. 2.Вени великого кола кровообігу.Верхняя полая вена (v. cava superior), составляющая часть большого круга кровообращения, отводит кровь от верхней половины тела – головы, шеи, верхних конечностей, грудной стенки.Верхняя полая вена образуется из слияния двух плечеголовных вен (позади соединения I правого ребра с грудиной) и лежит в верхней части средостения. На уровне II ребра она проникает в полость перикарда (околосердечной сумки) и впадает в правое предсердие. Диаметр верхней полой вены достигает 20–22 мм, длина ее – 7–8 см. Вблизи сердца в нее впадают крупная непарная вена, а также средостенные и перикардиальные вены. Плечеголовная вена (v. brachiocephaliса) возникает позади грудино-ключичного сочленения в венозном углу из соединения двух вен: внутренней яремной и подключичной. Левая вена почти в два раза длиннее правой и проходит спереди ветвей дуги аорты. Позади места прикрепления I ребра к грудине правая и левая вены соединяются и образуют верхнюю полую вену. Плечеголовная вена собирает кровь из вен, сопутствующих ветвям подключичной артерии, а кроме того, из вен щитовидной и вилочковой желез, гортани, трахеи, пищевода, из венозных сплетений позвоночника, глубоких вен шеи и головы, вен верхних межреберных мышц и молочной железы.Наиболее значительными притоками плечеголовных вен являются щитовидные, средостенные, позвоночные, внутренние грудные и глубокие шейные вены. Через концевые ветви вены устанавливаются анастомозы между системами верхней и нижней полых вен. Так внутренние грудные вены начинаются в передней брюшной стенке как верхние надчревные вены. Они анастомозируют с нижними надчревными венами, относящимися к системе нижней полой вены. Вены верхней конечности. Головная вена (v. cephalica) начинается от глубокой ладонной дуги и венозного сплетения тыла кисти и тянется по латеральному краю предплечья и плеча, принимая по пути поверхностые вены. Головная вена впадает в подкрыльцовую. Основная вена (v. basilica) тоже начинается от глубокой ладонной дуги и поверхностного венозного сплетения тыла кисти. Перейдя на предплечье, основная вена значительно пополняется кровью из головной вены через анастомоз с нею в области локтевого сгиба – срединную вену локтя. Основная вена впадает в одну из плечевых вен. Подключичная вена (v. subclavia), продолжая подкрыльцовую, служит для оттока крови от верхней конечности и сама каких-либо постоянных ветвей не имеет. Она соединяется с внутренней яремной веной, образуя плечеголовную вену. Стенки подключичной вены прочно соединены с окружающими фасциями и надкостницей I ребра. Эти соединения поддерживают просвет вены и увеличивают его при поднятой руке, что обеспечивает более легкий отток крови из вен верхней конечности. Система нижней полой вены. Нижняя полая вена (v. cava inferior), начинаясь на уровне V поясничного позвонка из слияния правой и левой общих подвздошных вен, лежит за брюшиной, справа от аорты, отделенная от нее лимфатическими узлами. Проходя позади печени, нижняя полая вена погружается в ее ткань, а затем через отверстие в сухожильном центре диафрагмы проникает в средостение и в околосердечную сумку, после чего тотчас открывается в правое предсердие. Поперечник этой вены у ее начала равен 20 мм, а вблизи устья достигает 33 мм. Нижняя полая вена принимает парные ветви как от стенок тела, так и от внутренностей, а также от нижних конечностей. К пристеночным ветвям относятся поясничные вены и нижние вены диафрагмы. Внутренняя подвздошная вена (v. iliaca interna) лежит сзади одноименной артерии, имея общие с ней области ветвления. Ветви вены, несущие кровь от внутренностей и стенок таза, образуют вокруг органов обильные сплетения. Это геморроидальное сплетение, окружающее прямую кишку (особенно в ее нижнем отделе), сплетение позади симфиза, принимающее кровь от половых органов, венозное сплетение мочевого пузыря, а у женщин еще сплетение в окружности матки и влагалища. Наружная подвздошная вена (v. iliaca externa) служит непосредственным продолжением бедренной вены выше паховой связки. Она выносит кровь из всех поверхностных и глубоких вен нижней конечности. В начале вены располагаются 1–2 клапана. 3.Кінцевий, або великий, мозок складається з двох симетрично розташованих півкуль, правого і лівого, розділених поздовжньої щілиною. У глибині поздовжньої щілини розташоване з’єднує півкулі великого мозку мозолисте тіло (велика спайка мозку). Вона являє собою товсту платівку білої речовини, утвореного поперечно орієнтованими нервовими волокнами, що з’єднують центри правої і лівої півкуль. Крім мозолистого тіла, півкулі з’єднують передня (біла) і задня спайки і спайка зводу, розташованого під мозолясті тілом. Кінцевий мозок. Півкулі великого мозку покриває зверху і з боків проміжний мозок, структури стовбура мозку. У кожного півкулі виділяють кору великого мозку, що представляє собою поверхнево розташовану тонку пластинку сірої речовини, а також що лежать глибше біла речовина і підкіркові (базальні) вузли у вигляді великих скупчень нервових клітин (рис. 50). Кінцевий мозок має дві порожнини, правий і лівий бічні шлуночки, по одному в кожній півкулі (рис. 51). У кожному шлуночку знаходиться судинне сплетіння, яка бере участь в утворенні спинномозкової рідини. Будова півкуль великого мозку. У кожного півкулі розрізняють верхнелатеральную, медіальну і нижню поверхні, а також передній (лобовий) і задній (потиличний) полюси. На верхнелатеральной поверхні півкулі можна побачити п’ять часткою — лобову, тім’яну, скроневу, потиличну і островковую. Ці частки розділені центральної, тім’яно-потиличної, бічний борознами, а також кругової борозною, навколишнього островковую частку, розташовану в глибині латеральної борозни.Мозолистое тело (corpus callosum, commissura pallii, commissure cerebri magna) — мощная спайка больших полушарий головного мозга, образовавшаяся в связи с развитием neopallium. У спинному мозку біла речовина знаходиться ззовні від сірої і макроскопічно розрізняють передні канатики (funiculusanterior), бокові канатики (funiculuslateralis) і задні канатики (funiculusposterior). В головному мозку біла речовина навпаки знаходиться всередині і оточена сірою речовиною. Однак в білій речовині також присутні ділянки з сірою речовиною — скупчення нервових клітин. Їх називають ядрами (nuclei).
33. 1. Серце людини розташоване посередині між правою і лівою легенями і трохи зміщене ліворуч. Маса серця людини становить 250-360 г. Це порожнистий м'язовий орган. Стінка серця утворена трьома шарами: внутрішнім - ендотеліальним, середнім м'язовим - міокардом (від грец. міо - м'яз ікард - серце) і зовнішнім - сполучнотканинним. Ззовні серце оточене еластичною навколосерцевою сумкою - перикардом (від грец. перикардіо - навколосерцевий), який оберігає його від перерозтягнення під час наповнення кров'ю. Внутрішні стінки навколосерцевої сумки виділяють рідину, що зволожує серце і зменшує його тертя об стінки перикарду під час скорочень.серце людини чотирикамерне: складається з двох передсердь (верхня частина серця) і двох шлуночків (нижня частина серця) Передсердя- це відділи серця, в які кров збирається із вен. Шлуночки - це відділи серця, з яких кров надходить у артерії. Ліва і права частини серця розділені суцільною перегородкою (мал.2). Серце має чотири клапани: два стулкові і два півмісяцеві. Стулкові містяться між передсердями і шлуночками. У лівій частині серця клапан має дві стулки (двостулковий), у правій - три стулки (тристулковий) При скороченні передсердь під тиском крові клапани відкриваються і пропускають її у шлуночки. При скороченні шлуночків клапани рухом крові закриваються і не пропускають кров назад до передсердя. Таким чином, кров у серці рухається тільки в одному напрямку - від передсердь до шлуночків.Півмісяцеві (кишенькові) клапани (мал.2,1) розташовані один - на виході аорти (з лівого шлуночка), а другий на виході легеневої артерії (з правого шлуночка). Ці клапани не пропускають кров назад із судин після розслаблення шлуночків. Отже, кров рухається в одному напрямку. 2. 3. Підшлункова залоза розташована в заочеревинному просторі ретроперитонеальному, позаду шлунка і сальникової сумки, у верхній половині живота. Основна маса залози виділяє секрет через вивідні протоки в дванадцятипалу кишку; менша частина залози у вигляді так званих острівців Лангерганса (insulae pancreatiсае[Langerhans]) Відноситься до ендокринних утворень і виділяє в кров інсулін, який регулює вміст цукру в крові. Підшлункову залозу відносять до верхнього поверху очеревинної порожнини, оскільки функціонально і анатомічно вона пов'язана з дванадцятипалої кишкою, печінкою та шлунком.Підшлункову залозу поділяють на три відділи: головку, тіло і хвіст. Виділяють також ділянку між головкою і тілом - шийку залози.Топографія підшлункової залози. На передню черевну стінку підшлункова залоза проектується в епігастральній, частково в пупкової і в лівій підреберній областях. Верхній край підшлункової залози проектується на передню черевну стінку по лінії, проходяшей справа наліво через середину відстані між мечовидним відростком і пупком (рівень тіла I поперекового хребця). При цьому права частина лінії лежить трохи нижче горизонталі, а ліва - вище.
34 вариант 1.Око (oculus) розміщене в очній ямці і склад.з очного яблука,зорового нерва та додаткових структур. Очне яблуко має передні і задні полюси(за формою нагадує кулю).Очне яблуко має ядро та три оболонки: зовн(волокнисту), середню(судинну) та внутрішню(сітчасту). Зовн.оболонка поділяється на більшу частину – білкову оболонку(склеру) та меншу частину – передню(рогівку).Склера склад. З щільних колагенових пучків з домішкою еластичних волокон.Зовні вона вкрита сполучною оболонкою(кон`юктивою). Рогівка має вигляд прозорої випуклої наперед пластинки, яка немає кровоносних судин і є продовженням білкової оболонки.Середня оболонка поділяється на 3 відділи: власне судинна оболонка, війкове тіло, райдужка. У середині райдужки міститься не посмуговані м’язи: мяз – звужував зіниці та мяз – розширювач зіниці. Внутрішня оболонка, або сітківка, - має складну будову. У зоровій частині сітківки розділяють два шари: пігментний і нервовий.Сітківку поділяють на три частини: зорову,війкову,дайдужну. Війкова та айдужна розміщені спереду і не мають фоторецепторів.Зорова частина сітківки містить чутливі нервові клітини – фоторецептори. 2. Ротова порожнина – початковий відділ травної системи, в якомі відбуваються процеси оцінювання якості їжі(рецептори), подрібнення,розм’якшення (слина) і проковтування(язик) Порожнину рота поділяють на присінок рота та власне ротову порожнину. Присінок рота з навк.сер. зєднуєротова щілина,оточена губами.Спереду та з боків присінок обмежений щоками. За комірковими частинами щелеп і зубами розташована власне ротова порожнина, верхня стінка утворена піднебінням(тверде та м’яке). Тверде склад.з піднебінних відростків верхньощелепних кісток та горизонтальних пластинок піднебінних кіс ток. М’яке формує волокниста та м’язова пластинка.Воно відокремлює ротову порожнину від носової частини глотки.Від мякого піднебіння донизу відходять дві парні дужки: піднебінно-язикова та піднебінно-глоткова,які обмежують отвір – зів.Між дужками є заглиблення - мигдаликові ямки, в них містяться піднебінні мигдалики(вкриті щільною капсулою, всередині капсули є лімфоїдна тканина). Нижня стінка утворена м’язами і язиком,що вкриті слизовою оболонкою. Бічні стінки порожнини рота обмежені щоками,до складу яких належить шкіра,м’язи та слиз.оболонка. Слинні залози. Під’язикова залоза розміщується під слиз оболонкою дна порожнини рота.Протоки відкриваються на під’язиковій складці.Піднижньощелепна залоза розташована біля кута нижньої щелепи під щелепно-підязиковими мязами.Протоки огинають задній край щелепно- під’язикового м’яза і відкриваються на під’язиковому м’ясці. Привушна залоза – найбільша із слинних залоз,розміщена у привушно- жувальній ділянці обличчя.Із залоз буруть початок привушні протоки, які проходять крізь щічний мяз і відкриваються на слиз оболонці присінка рота навпроти другого верхнього великого кутнього зуба. 3.Нирка- парний орган, розміщений у за очеревинному просторі, по боках від хребтового стовпа.Маса нирки 150-200 г.На нирці розрізняють передню та задню поверхні, бічний і при середній край,верхній та нижній полюси. Вирізка на при середньому краї – ворота нирки.Ззовні нирка вкрита волокнистою капсулою,над якою розташована жирова капсула. Речовина нирки склад з двох шарів: кіркова та мозкова.Основною структурною одиницею нирки є нефрон(судинний клубочок,оточений капсулою,звивисті канальці першого порядку,петля,звивисті канальці другого порядку,прямі канальці та збиральна трубочка.Довжина нефрона 18-55 мм,загальна довжина 100 км. З артер крові,яка тече по клубочку,шляхом фільтрації до капсули,утворюється первинна сеча.(100 л за добу)В інших відділах утв. вторинна сеча.Кровопостачання нирки відбувається за рахунок ниркової артерії
Дата добавления: 2015-11-02 | Просмотры: 863 | Нарушение авторских прав |