|
АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология
|
Рід насильної смерті
При вогнепальних пошкодженнях можуть спостерігатися вбивство,
самогубство і нещасний випадок.
Для самогубства при пострілах із вогнепальної зброї характерні:
1) локалізація вхідного отвору в ділянці скроні і серця, іноді постріл
в рот;
2) дистанція пострілу — впритул або дуже близька відстань;
3) напрямок ранового каналу, що відповідає положенню зброї в руці того,
хто стріляв;
4) наявність зброї в руці покійного або біля нього;
5) наявність кіптяви на руці того, хто стріляв;
6) при пострілах із довгоствольної зброї (гвинтівка, мисливська
рушниця) наявність пристосування, яке використовується для натискання на
спусковий гачок ногою чи будь-яким предметом
- Пошкодження від дії високої температури, основні питання, які вирішуються при судово-медичної експертизі.
Висока температура може чинити на людину загальну дію, викликаючи її перегрівання (тепловий, сонячний удари), і місцеву (термічні опіки).
Тепловий удар – хворобливий стан організму внаслідок його перегрівання. Підвищення температури тіла на +2-3 °С понад норму різко порушує роботу серцево-судинної системи, знижує працездатність, викликає головний біль; підвищення ще на +5-6 °С на тривалий термін – несумісне з життям.
Теплові удари виникають, як правило, при тривалих туристичних походах у жарку погоду в нетренованих осіб, у робітників гарячих цехів і т. ін.
Різновидом теплового удару є сонячний удар, який викликається сильною чи тривалою дією сонячних променів на незахищену голову в поєднанні з загальним перегріванням організму. Ознаки сонячного удару такі ж, як і теплового.
При розтині трупа виявляється повнокрів’я і набряк оболонок і речовини мозку, численні дрібні крововиливи в речовину головного мозку, повнокрів’я внутрішніх органів з окремими крововиливами, нерідко – набряк легенів, рідка, темна кров у судинах, тобто картина, яка характерна для швидкої смерті.
Місцева дія тепла (термічні опіки). При короткочасній дії на покриви тіла температур, які перевищують +60-70 °С, проходять місцеві зміни тканин, які називаються опіками. Вони можуть настати при зіткненні з полум’ям, киплячими рідинами, розпеченими газами і розпеченими предметами. Зміни в тканинах залежать від того, наскільки висока температура і яка тривалість її дії.
Опіки поділяються на 4 ступені:
1-й ступінь характеризується почервонінням з невеликим припуханням і відчуттям жару;
2-й – виникненням міхурів із прозорою, інколи мутнуватою, але не кров’янистою рідиною;
3-й – утворенням омертвілих ділянок (некрозів);
4-й – обвуглюванням тканин.
Смерть може наступити при будь-якому ступені опіку залежно від величини ураженої площі покривів тіла. При широких і глибоких опіках тіла смерть настає швидко в результаті опікового шоку, при менш широких і виражених опіках – від загальної інтоксикації (самоотруєння) продуктами розпаду в перші дні (2-3 день) пілся опіку. Причиною смерті в більш пізні строки є різні наслідки (загальне зараження крові, запалення легенів тощо).
Визначення походження опіків можливе за їх розміщенням і характером. При дії гарячих газів опіки роміщуються на тілі у вигляді смуг, напрям яких дозволяє судити про положення тіла стосовно джерела тепла, відзначається наліт кіптяви, обпалення волосся, обвуглювання тканин (кісток); при диханні утворюються опіки порожнини рота, носоглотки, дихальних шляхів.
При обварюванні гарячими рідинами немає кіптяви, волосся не обпалене, ціле, одяг не пошкоджений. Внаслідок стікання рідини на тілі нижче від основного опіку, як правило, наявні обпечені смуги шкіри – сліди від потьоків. На тілі та одязі можуть бути знайдені сліди підсохлої рідини.
При контакті з розпеченими предметами виникають опіки, площа і конфігурація яких відбиває форму слідоутворюючої поверхні таких предметів. Волосся на шкірі обгорає в місці таких опіків і на відстані не більш як 1 см від місця дотику з розпеченим предметом.
При дії полум’я опіки мають вигляд червонувато-бурих плям пергаментної щільності, які важко ріжуться ножем, частково вкриті кіптявою, виражені нерівномірно; у місцях, вкритих одягом, вони можуть бути навіть відсутні чи слабко виражені. Якщо людина в момент охоплення її полум’ям перебувала у вертикальному положенні (стояла чи бігла), то опіки на тілі будуть звужуватися догори, ніби відтворюючи язики полум’я. Волосся на шкірі буде обгорілим не тільки у місцях опіків, але й на відстані 10-12 см від них на неопеченій шкірі.
Дослідження трупів, знайдених на згарищах. При експертизі трупів, знайдених на згарищах, необхідно провести упізнання особи загиблого, визначити причину смерті, наявність механічних чи інших ушкоджень, встановити, за життя чи після смерті виникли ці ушкодження. Упізнання трупа нерідко ускладнюється через обвуглювання. При зовнішньому огляді звертають увагу на неушкоджені частини шкіри, вкриті щільним одягом, а також на ділянки шкірних покривів, які стикались з грунтом чи підлогою приміщення. На них можуть виявлятися характерні індивідуальні особливості: татуювання, родимі плями, рубці і т. ін. Велике значення для індентифікації трупа можуть мати і залишки його одягу. Найкраще зберігаються від вогню кістки і зуби.
Смерть при пожежі, як правило, найперше наступає від отруєння окисом вуглецю, пізніше ж обгорає труп. У результаті теплового заклякання м’язи трупа скорочуються, і він набуває так званої “пози боксера”, при якій руки і ноги зігнуті. Ця поза криміналістичного значення не має, вона виникає посмертно і спостерігається на будь-якому трупі, вилученому з вогню, незалежно від того, були опіки прижиттєвими чи посмертними.
Живим чи мертвим потрапив потерпілий в атмосферу пожежі визначають за рядом ознак. Про дію високої температури свідчить наявність: 1) опіків порожнини рота і дихальних шляхів, а також відкладання на них кіптяви, що пов’язане з активним диханням; 2) окислу вуглецю в глибоко розміщених частинах трупів; 3) так званих “гусячих лапок”, тобто не покритих кіптявою і без опіків складок у зовнішніх кутках очей і на лобі, які виникають від інтенсивного зажмурення.
На трупах, вилучених із згарищ, нерідко виявляються ушкодження (частіше на голові), які виникають посмертно і які можуть бути прийняті за прижиттєві. При обгоранні трупа кістки черепа інколи розтріскуються і в його порожнині виникають крововиливи у вигляді сухих крихких кров’яних згустків. Вирішити це питання можна шляхом мікроскопічного дослідження. За наявності проникаючого поранення різке скорочення внутрішнього органу свідчить про прижиттєвість порожнинного поранення, при посмертних ушкодженнях таке скорочення органів не відбувається.
Для приховування слідів злочину, злочинці інколи спалюють труп. Перед експертизою може бути поставлене питання про час, необхідний для спалення трупа в даних конкретних умовах. Повністю спалити труп до попелу в звичайній печі чи на багатті, як правило, не вдається, оскільки для цього необхідна висока температура протягом десятків годин, навіть якщо труп попередньо був розчленований. У печі серед попелу можна знайти залишки кісткового скелета, зуби, металеві пломби, які надсилають на судово-медичну експертизу. Комплексне дослідження попелу (емісійний і абсорбційний спектральний аналіз, люмінесцентна і поляризаційна мікроскопія, дослідження в м’яких рентгенівських променях, рентген-структурний аналіз та ін.) дозволяє встановити в ньому мінімальну кількість спаленої кісткової тканини, видову її належність, орієнтовно судити про вагу спаленого трупа, а також вирішити інші важливі для слідства питання.
Походження опіків. Переважна частина опіків трапляється в результаті різного роду нещасних випадків у побуті, на виробництві, а також при транспортній травмі (автомобільній, авіаційній), оскільки останні можуть супроводжуватись пожежами. Самогубства шляхом самоспалення рідкісні, ще рідше спостерігаються убивства.
- Пошкодження від дії низької температури, основні питання, які вирішуються при судово-медичної експертизі.
При дії низької температури на людський організм слід розрізняти загальну дію у вигляді переохолодження і місцеву дію у вигляді відмороження. Якщо порівняти дію низької і високої температур на організм людини, то слід відзначити, що дію низької температури організм переносить легше, ніж дію високої температури, оскільки при переохолодженні не відбувається розплавлення і розпад білків.
Доведено, що чим нижча організація організму, тим легше переносить він зниження температури навколишнього середовища. Деякі мікроорганізми продовжують свою життєдіяльність при дуже низькій температурі. Так, наприклад, холерна бацила зберігає свою життєдіяльність при температурі -120 °С, а правцева паличка – при температурі -232 °С. Дещо подібне можна спостерігати і в розвинутих тваринних організмах.
Відомі випадки, коли люди в стані уявної смерті перебували під сніговим покривом протягом тривалого часу і знову були повернуті до життя. За певних умов люди можуть перенести дуже низькі температури – -55-60 °С в умовах Арктики. З іншого боку, явища переохолодження і навіть смерть можуть настати при плюсовій температурі.
Що це за умови, які охороняють людину від дії низької температури чи сприяють настанню смертельного наслідку? Однією з умов, які уберігають людину від дії низької температури, є одяг. Ось чому у всіх випадках, де мова йде про можливе переохолодження тіла, на одяг звертається особлива увага: чи досить він теплий, чи відповідає сезону, чи немає на ньому вад, дефектів і т. ін. Особливо чутливі до дії холоду діти, старі люди, виснажені хворі, а особливо особи, які перебувають у стані алкогольного сп’яніння, причому алкоголь збільшує тепловіддачу, а теплопродукція при цьому зменшується.
Посилює дію холоду пронизливий вітер, особливо сильний, оскільки через вологу шкіру значно швидше виділяється тепло. Що ж відбувається в організмі під дією низької температури?
Хворобливі розлади, які спостерігаються при охолодженні, проявляються спочатку у відчутті холоду і появі збудження, потім починається озноб, дрібне тремтіння м’язів, болі в периферійних ділянках, потім спостерігається спазм периферійних судин (блідість шкірних покривів), який змінюється паралічем периферійних судин (почервоніння шкірних покривів), потім з’являються слабкість, сонливість, настає сон, інколи летаргічний стан і смерть. З розповідей врятованих, втраті свідомості передує відчуття втоми і непереборне бажання спати.
Дослідами на тваринах установлено, що протягом перших двох годин організм тварини, яку помістили у воду з кригою, утримує початкову температуру, а потім, у зв’язку з тепловим виснаженням, температура тіла починає швидко знижуватись.
Різке охолодження організму може настати і без місцевих змін у тканинах. Смерть у таких випадках настає від переохолодження. Температура нижча від 0 °С у початковій фазі діє як збудник. ЦНС отримує з периферії сигнали і стимулює через центри стовбурової частини мозку дихання і кровообіг, посилює обмін і зменшує тепловіддачу. Нестача тепла компенсується його надходженням. Якщо дія холоду перевищує поріг фізіологічної норми, температура тіла починає знижуватись. Дихання, кровообіг і обмін речовин слабшають, рефлекси затухають, терморегуляція порушується. Останнім часом реакція організму детально вивчається у зв’язку з проблемою гіпо-термії, яка розробляється для хірургічної практики. Гіпотермією називають штучне зниження температури тіла людини зі спеціальною метою для операцій, наприклад, на серці, великих кровоносних судинах. Проблеми гіпотермії активно розробляються як за кордоном, так і в нас.
Поряд з експериментальним вивченням гіпотермії на тваринах, у клініках проводять операції. Але дослідження показали, що можливість зниження температури в теплокровному організмі обмежується певними межами. Різні тканини по-різному реагують на зниження температури. Температура, при якій тканини зберігають свою життєздатність до повного повернення функцій, носить назву “біологічного нуля”.
Так, для кори головного мозку такою температурою є +31 °С. При цій температурі настає втрата свідомості. Центри дихання і кровообігу переносять протягом деякого часу температуру +26-25 °С. Застосування гіпотермії в практиці дозволило виключити небезпеку тяжких ускладнень при операціях на серці і дало можливість проводити їх протягом 10-20 хвилин із припиненням кровообігу. Дослідження показали, що межею зниження температури є температура +25-26 °С. Зниження температури нижче +25 °С викликає незворотний стан, і повернути людину до життя при температурі +20 °С поки що неможливо.
Від чого ж настає в таких випадках смерть? Механізм дії холоду і смерть від охолодження, незважаючи на численні дослідження, до цього часу не може вважатися остаточно з’ясованим. Очевидно, смертельний наслідок зумовлюється комплексом змін, які відбуваються в організмі під впливом низької температури.
Відомо, що всі процеси в організмі за швидкістю і якісними реакціями наближаються до температури +36-37 °С. Падіння температури на 3-4 °С викликає уповільнення біологічних процесів у два рази, а зниження температури на 10 °С – у три-чотири рази. При такому уповільненні біологічних процесів властивість тканин сприймати кисень різко знижується, кров не віддає кисень тканинам. Різниця в насиченості киснем крові венозної і артеріальної мінімальна. Створюється свого роду кисневе голодування без аноксемії, до якого не залишається байдужою ЦНС, яка є особливо чутливою до порушення кисневого режиму. У тканинах затримуються різні токсичні речовини, що спричиняє смерть. Це своєрідна токсична асфіксія без аноксемії, за певними показниками аналогічна асфіксії при отруєнні ціаністими сполуками.
При смерті від охолодження організм витрачає всі запаси теплової енергії, у печінці в цей період відзначається повна відсутність глікогену і цукру. Пам’ятаючи про це, при наданні першої медичної допомоги замерзаючим повинні бути вжиті заходи, спрямовані на негайне зігрівання хворого, особливо необхідно застосовувати гарячі компреси на потиличну, шийну діялнки для поліпшення діяльності продовгуватого мозку, а для нейтралізації теплового виснаження – вводити глюкозу.
Місцева дія холоду викликає зміни, які називаються відмороженням. Залежно від інтенсивності і тривалості дії холоду розрізняють чотири ступені відмороження:
1) гіперемія (почервоніння) шкіри;
2) поява мухурів;
3) утворення поверхневих некрозів шкіри;
4) омертвіння тканин до кісток.
При дослідженні трупів осіб, які загинули від переохолодження, при первинному огляді на місці виявлення і при судово-медичному розтині виявляється ряд характерних для цього виду смерті особливостей.
На місці виявлення трупа в типових випадках смерті від дії на організм низької температури – взимку, де-небудь у полі, на снігу, як правило, спостерігається така картина:
1. До трупа, який лежить часто на відстані від снігової дороги, ведуть глибокі, нерівні, розміщені на ламаній лінії сліди від взуття, запорошені снігом (була заметіль, стомлена, знесилена людина, очевидно, збилася з дороги).
2. Труп лежить згорнутий “калачиком”, зіщулившись (характерна поза людини, яка ніби намагається зберегти тепло свого тіла), частина його перебуває в снігу. Під трупом – снігова ямка від танення, покрита тонкою шкірочкою криги. На віях і біля отворів носа наявні маленькі крижинки, на шкірі обличчя – маленькі буруваті садна – ушкодження окремими сні-жинками.
3. На відкритих частинах тіла можуть бути окремі ділянки відмороження, “озноблення”.
4. Трупні плями нерясні, червоного кольору (внаслідок окислення крові при проникненні кисню через вологу холодну шкіру з розпушеним епідермісом).
5. “Гусяча шкіра”.
6. Гниттєві плями на трупі, як правило, не спостерігаються.
7. Труп інколи замерзлий (перед розтином труп необхідно розморозити).
При судово-медичному дослідженні трупа в морзі виявляються:
1. Голова. Відзначається інколи розходження швів кісток черепа, яке виникає після смерті при промерзанні вмісту черепа. Виявляється також повнокрів’я головного мозку і його оболонок, а головне, – сильний набряк м’якої мозкової оболонки зі збільшенням спинномозкової рідини в шлуночці (водянка мозку).
2. Грудна порожнина. Переповнення кров’ю порожнини серця за відсутності в ньому хворобливих змін. Є випадки різного забарвлення крові правої і лівої половини серця.
3. Черевна порожнина:
а) у слизовій шлунку часто зустрічаються маленькі крововиливи. Вперше в 1895 р. саратовський лікар С. М. Вишневський описав нову тоді ознаку смерті від охолодження – крововиливи на слизовій шлунку (плями Вишневського). Ці крововиливи мають круглу форму – від крапки до горошини, рідше лінійно-хвилясті на поверхні складок. Вони темного кольору з червоним відтінком, кількість від десятка до багатьох десятків. Виникнення їх пов’язують з дією холоду на сонячне сплетіння.
А. С. Ігнатовський багато працював над вивченням механізму утворення плям Вишневського і виявив: холод, мабуть, різко впливає на симпатичні нервові вузли, в першу чергу на сонячне сплетіння, в результаті чого порушується функція окремих клітин сонячного сплетіння і проходить нерівномірна іннервація судин органів черевної порожнини, де вони частково розширюються, тоді як під слизовим шаром судини, які проходять між секреторними залозами, при розширенні розриваються, внаслідок чого і утворюються крововиливи в підслизову оболонку; з’єднуючись із соляною кислотою, вони набувають бурувато-коричневого кольору внаслідок утворення солянокислого гематину. Цінність цієї ознаки підтверджується досвідом, практикою, а також працями багатьох авторів. Так, М. І. Касьянов (1952 р.), вивчаючи генез плям Вишневського, відзначив, що основа його полягає в трофічному впливі холоду на ЦНС, який викликає спазм судин, крововиливи і утворення геморагій з переходом в ерозію від наступної дії шлункового соку.
Професор М. І. Райський у своїй докторській дисертації (1907 р.) щодо проведення Ігнатовським і Зубченко досліджень піддав сумніву діагностичну цінність плям Вишневського, зазначаючи, що він часто не виявляв їх при розтині трупів, які загинули від дії низької температури. Пізніше з’ясувалось, що утворення плям Вишневського має місце при поступовому, повільному умиранні організму. Очевидно, М. І. Райський досліджував випадки швидкої смерті від холоду і тому не виявляв плям Вишневського;
б) переповнений сечовий міхур;
в) маленькі крововиливи в слизову мисок нирок (ознака Фабрикантова, 1955 р.);
г) втягнуте в паховий канал яєчко (ознака Пупарева, 1947 р.).
- Пошкодження від дії електрики, основні питання, які вирішуються при судово-медичної експертизі.
Електричний струм за ряду несприятливих умов може завдати ушкодження живому організму і викликати його смерть. Розрізняють атмосферну (блискавка) і технічну електрику.
Електротравма і умови, за яких вона виникає.
Для ураження електричним струмом мають значення: 1) властивості електричного струму; 2) умови його дії; 3) індивідуальні особливості організму.
Характеристики електричного струму: напруга, сила, вид і частота.
Величина напруги електричного струму має надзвичайно важливе значення. Небезпечний струм як низької (110-220 вольт), так і високої (понад 220 вольт) напруги. Небезпечним для життя вважається струм у 50 міліампер і смертельним – у 100 міліампер.
Змінний струм напругою до 450-500 вольт небезпечніший за постійний; обидва види струму понад 450-500 вольт однаково небезпечні. Особливо небезпечний змінний низькочастотний струм (40-60 коливань за секунду, тобто струм, який використовується в освітлювальній і технічній мережах).
Із збільшенням частоти небезпечність струму падає. Струми дуже високої частоти з десятками і сотнями періодів коливань за секунду безпечні. Вони застосовуються в медицині для лікувальних цілей.
Умови дії струму:
1) величина опору тканин тіла (шкіри), що залежить від її вологості, товщини, мозолистості, кровонаповнення;
2) площа і щільність контакту з електрострумом;
3) характер контакту зі струмонесучими предметами – контакт із двома полюсами або тільки з одним.
Ураження елетрострумом може відбуватися і без безпосереднього контакту з провідником струму (при напрузі понад 10 тисяч вольт).
Індивідуальні особливості організму (його стан, вік). Старі люди, діти, вагітні жінки, особи, які перебувають у стані сп’яніння, виснажені різними хворобами і голодуванням, ті, хто хворіє на серцево-судинні захворювання особливо піддаються дії електричного струму. І навпаки, під час сну чи наркозу опір організму значно підвищується.
Дія струму на організм. Електрострум може викликати теплову, механічу і хімічну (електролітичну) дію.
При тепловій дії утворюються опіки (широкі, глибокі) ІІІ, IV ступеня, при механічній – рани у вигляді розривів шкіри та інших частин, а також пробоїни різної глибини; хімічна дія струму виражається в електролізі водяних розчинів, що призводить до тяжких розладів тканинного обміну речовин, зміни структури клітин і тканин, відкладання металу в ділянці електропозначок.
Електропозначки належать до типових ушкоджень при ураженні електрострумом. Вони містять інформацію про властивості провідника електроструму, що дозволяє об’єктивно виявити важливі деталі обставин події. З’являються вони при контакті з провідником невеликих розмірів і характерні для дії струму низької напруги (100-250 вольт), якщо шкірні покриви сухі, з товстим роговим шаром, тобто в тих випадках, коли шкіра має високий опір. На вологій шкірі і на ділянках шкіри з тонким роговим шаром електропозначки, як правило, не виникають.
Електропозначки утворюються від теплової й електролітичної дії струму при температурах не вищих 120 °С. При вищій температурі вони починають набувати вигляду опіків III i IV ступенів. Вони стійкі. Виникають лише у 80-90 % випадків у місці входу струму і рідше спостерігаються в місці його виходу.
Типові елетропозначки мають вигляд невеликих круглуватих ділянок змертвілої шкіри з валикоподібно піднятими краями, а нетипові – у вигляді саден, опіків.
За наявності електропозначок на трупі в ряді випадків можна встановити: а) причину смерті; б) ознаки джерела струму; в) місце контакту з ним; г) напругу струму; д) деякі обставини події.
При ураженні струмом високої напруги утворюються важкі опіки аж до повного обвуглювання всього тіла, навіть із розплавленням кісток. У них можна знайти характерні особливі утворення – “кісткові буси” (перлини) білого кольору, величиною з горошину і менші, круглої форми пусті всередині. Механічні зміни від дії електричного струму виявляються далеко не завжди. Вони мають вигляд саден і ран без ознак опіків і обпалення волосся, інколи виникають тріщини і переломи кісток кінцівок, вивихи суглобів. Останні ушкодження пов’язані з різким скороченням м’язів при судомах, які супроводжують ураження електрострумом.
Із вторинних ушкоджень на трупі загиблого від електротравми бувають опіки від запалення одягу; при роботі на елетроопорі з наступним падінням на трупі виникають ушкодження, характерні для падіння з висоти.
При розслідуванні випадків, пов’язаних із ураженням електрострумом, велике значення має технічна експертиза.
Огляд місця виявлення трупа проводиться з участю спеціаліста-електрика. Спочатку необхідно впевнитися в тому, що труп не перебуває під струмом. Основну увагу при огляді приділяють виявленню джерела електроструму, зіткнення з яким могло викликати ураження. При цьому враховують ряд умов, які сприяли ураженню: підвищену вологість (сирість) у приміщенні; наявність предметів, які тимчасово перебували під струмом, наприклад після дощу; високу температуру навколишнього середовища, яка викликала спітніння; відсутність взуття у потерпілого та ін.
Ураження електрострумом найчастіше є результатом нещасного випадку. Вони можуть мати і професійний характер. Відомі випадки самогубства з використанням електроструму. Навмисні убивства зустрічаються дуже рідко.
Ушкодження і смерть від дії блискавки. Особливості ураження людей блискавкою пов’язані з колосальною напругою електроструму блискавки, яка досягає мільйонів вольт при силі струму до 100000 ампер. Ураження блискавкою може відбуватися як при безпосередньому ударі нею в людину, так і через різні струмопровідні предмети, у тому числі через освітлювальну і телефонну мережі, дерева та ін.
Ознаки дії блискавки на трупі. На шкірних покривах виявляються широкі глибокі опіки, зони опалення волосся. Інколи утворюються рвані рани. При ураженні блискавкою ушкодження можуть бути дуже важкими, аж до відриву голови і кінцівок.
До порівняно рідких ознак належать так звані “візерунки блискавки”, які мають вигляд гіллястих червонуватих смужок, що просвічуються крізь шкіру трупа. “Візерунки блискавки” помітні через півдоби після смерті, потім вони бліднішають і зникають. Досить рідко вони бувають і в осіб, які залишились в живих.
Огляд одягу трупа. Одяг може бути розірваний, розкиданий, опалений, обвуглений; металеві предмети, що містилися в кишенях, або були прикріплені до одягу (значки, талісмани, брелоки та ін.) оплавлені.
Огляд місця події. Характерні сліди ураження блискавкою на оточуючих труп предметах: розщеплення дерев з їх обвугленням, свіжі хвилясті тріщини на корі; в приміщеннях: розплавлені металеві і скляні предмети і обвуглення предметів, які здатні горіти. При ударі блискавки в піщаний грунт останній, плавлячись, утворює чудернацькі скловидні утворення – фульгурити.
- Умови дії отрути на організм.
Отруєння, які є підставою для призначення судово-медичної експертизи, не такі вже й рідкісні. Вони можуть бути навмисними (з метою самогубства, а інколи убивства) і випадковими – у побуті, медичній практиці, в умовах виробництва і за інших обставин. Підозра на отруєння виникає при раптовій смерті, коли людина помирає несподівано для оточуючих, серед, здавалося б, повного чи майже повного здоров’я, нерідко після вживання їжі, води чи лікарської речовини. Отруєння може бути пов’язаним з непередбаченим смертельним наслідком якогось захворювання. Тому судово-медичним експертам і працівникам правоохоронних органів доводиться займатися дослідженнями випадків отруєнь чи підозри на отруєння досить часто.
отрута призводить до хвороби чи смерті за певних умов. Умови дії отрут різноманітні.
1. Умови, які залежать від самої отрути:
- доза (кількість) речовини. Одна і та ж хімічна речовина в одних дозах діє як ліки, в інших, вищих, може виявляти токсичну дію і викликати отруєння і навіть смерть. Смертельна доза – це мінімальна кількість отруйної речовини, яка викликає смерть людини;
- розчинність. Речовини, які не розчиняються у соках організму, не викликають отруєнь. Наприклад, нерозчинна сіль Нд2СІ2 (каломель) нешкідлива, а розчинна сіль НдСІ2 (сулема) є сильною отрутою. Сірчанокислий барій не є токсичною речовиною для організму, оскільки він не розчиняється в шлунковому соці;
- фізичний стан отрути. Швидше за все діють газоподібні речовини, тому що вони всмоктуються безпосередньо в кров і у великих кількостях. При прийомі отрути через рот вона швидше діє тоді, коли прийнята в розчині, а не в твердому вигляді, оскільки в останньому випадку отрута діє після розчинення і всмоктування в шлунку;
- концентрація отрути. Так, соляна кислота в розведеному вигляді застосовується як ліки, та ж кількість концентрованої кислоти діє як отрута. 100 мл 96о спирту викликає швидше і глибше сп’яніння, ніж така ж кількість алкоголю, введена у вигляді 40% горілки чи 6% пива;
- речовини, з якими прийнята отрута. Одні речовини можуть посилювати дію отрути (лужне середовище для миш’яку, кисле середовище – вино для ціаністих сполук), інші – навпаки, послаблюють його дію (прийом сулеми з їжею, багатою на білки, чай і кава для алкалоїдів, наприклад морфій і т. ін.);
- тривалість зберігання отрут і ступінь їх збереження. Прикладом може бути спроба отруєння Распутіна ціаністим калієм у грудні 1916 р. Ціаністий калій внаслідок тривалого зберігання під впливом вуглекислого газу повітря переходить в поташ К2СО3, який не є отрутою, а має лише незначні послаблюючі властивості;
- швидкість всмоктування і виведення отрути.
2. Умови дії отрути, які залежать від організму:
- а) вік. Грудні та маленькі діти дуже чутливі до опію, алкоголю і відносно менш чутливі – до стрихніну. Відомий випадок смертельного отруєння трирічного хлопчика, якого п’яний дід “пригостив” чаркою горілки;
- б) стан здоров’я. У людей виснажених, які хворіють на хронічні захворювання, гостріше і швидше виявляється дія отруйних речовин;
- в) вага. Смертельна доза отрути прямо пропорційна вазі потерпілого;
- г) стать. У жінок у певні періоди спостерігається підвищена чутливість до дії отрут (менструація, вагітність);
- д) звикання до наркотиків, алкоголю і т. ін. На противагу звиканню у деяких осіб спостерігається підвищена чутливість (ідіосинкразія), наприклад, до антибіотиків, йоду, новокаїну та інших речовин, які приймаються в лікувальних дозах;
- е) кумуляція отрути в організмі, тобто властивість накопичення (солі важких металів, лікувальні препарати і т. ін.).
3. Умови, які залежать від шляхів введення отрути. Отруйні речовини можуть надходити до організму через рот, пряму кишку, шляхом вдихання, через шкіру, підшкірно, внутрішньом’язово і внутрішньовенно, а також через ранові та опікові поверхні, піхву, спинно-мозковий канал, сечовий міхур та іншими шляхами.
4. Умови дії отрути, які залежать від зовнішнього середовища. Висока температура і підвищена вологість повітря сприяють отруєнню окисом вуглецю і т. ін. Низька температура сприяє отруєнню алкоголем, оскільки при цьому відбувається переохолодження організму і зниження його реактивності, хоча на певних стадіях сп’яніння холод може сприяти швидшому витверезвленню.
У медицині немає єдиної загальноприйнятої класифікації отрут. Судово-медичною практикою прийнята систематизація отрут, в основу якої покладена властивість отрут викликати різке ураження в ділянці первинної їхньої дії (місцеві) чи виявляти токсичний ефект лише після їх усмоктування (резорбтивні). Виражену місцеву дію (подразнюючу, некротизуючу) мають безліч різних за своїми властивостями речовин – їдкі кислоти і луги, фенол і його похідні т. ін. Дія подібних їдких отрут може також супроводжуватись і рядом функціональних порушень.
Резорбтивні отрути залежно від клінічних і морфологічних проявів, які вони викликають, поділяються на деструктивні (характерні різко виражені морфологічні зміни у внутрішніх органах – сполуки ртуті, миш’яку), кров’яні (діють на гемоглобін крові – окис вуглецю та ін.) і функціональні (уражають переважно центральну нервову систему, викликають різкий розлад функцій, але без грубих морфологічних порушень – стрихнін, морфій та ін.). При отруєнні такими сполуками на першому місці стоїть клінічна картина, яка викликана функціональними розладами. Місцева їх дія не має істотного значення і не є визначальною в картині отруєння.
За походженням усі отруєння можна поділити на випадкові і навмисні, причому випадкові трапляються частіше. Випадкові отруєння бувають домашніми, медичними і професійними. До випадкових домашніх отруєнь належить більшість отруєнь. Вони відбуваються внаслідок необережного зберігання отруйних речовин і вживання їх дітьми, п’яними, з поспіху і т. ін. Інколи навіть дорослі і тверезі люди можуть отруїтись не тільки отруйними речовинами, які не мають запаху і смаку, але й їдкими отрутами. Бувають отруєння внаслідок прийому отрути замість ліків. “Медичними” отруєннями називають отруєння речовинами, які вводяться медичним персоналом з лікувальною метою.
Отруєння інколи трапляються при самолікуванні чи лікуванні знахарями.
Професійні отруєння трапляються дуже рідко, чому сприяють суворі норми з охорони праці й техніки безпеки, які передбачені законодавством. Рідко професійні отруєння трапляються в результаті аварій на виробництві, а також у сільському господарстві.
Навмисні отруєння можуть кваліфікуватися як самогубство чи убивство. При самогубствах частіше використовують доступні отрути, рідше – лікарські препарати. Убивство через отруєння трапляється рідко. Із цією метою найчастіше використовуються сильнодіючі речовини, які не мають особливого запаху і смаку (сполуки миш’яку і т. ін.).
- Отруєння деструктивними трутами.
До деструктивним отрут відносять групу речовин, дія яких на організм проявляється переважно в порушенні структури внутрішніх органів у вигляді дистрофічних і некротичних змін нирок, печінки, міокарда, шлунково-кишкового тракту, мозку та ін Механізм дії отрут цієї групи багато в чому залежить від шляхів введення, фізичного стану речовини, а також стану організму. Багато з них мають як резорбтивною, так і местнораздражающим властивістю, що проявляється в ураженні слизових оболонок травного тракту. Ряд отрут цієї групи накопичується в організмі при впливі невеликих доз (кумуляція), у зв'язку з чим судовим медикам доводиться стикатися з випадками хронічних отруєнь цими речовинами.
До групи цих отрут відносяться важкі метали, металоїди і багато їх з'єднання.
Місцева дія деструктивних отрут частіше буває дратівливим або прижигающим. Основне токсикологічне значення мають зміни в організмі, які наступають під впливом резорбтивної дії отрут. Загальна дія цих отрут може проявлятися в ураженні центральної і периферичної нервової системи (паралічі, енцефалопатія); порушення діяльності нервово-регуляторних механізмів, кровоносних судин, деструкції органів і тканин (серце, печінка, нирки та ін.)
Сполуки важких металів і миш'яку діють на певні групи фізіологічно активних ферментів. Зниження активності різних ферментів багато в чому і визначає характер загальнотоксичної дії зазначених сполук. При важкому отруєнні помітно страждають всі види обміну і особливо вуглеводний і білковий. Всі ці отрути поряд з порушеннями функції нервової та серцево-судинної систем і зрушеннями в обміні речовин мають виражену нефротоксичну дією.
Деякі сполуки важких металів і миш'яку (мідний купорос, миш'яковистий водень тощо) викликають гемоліз, який є провідною ознакою в перші години і добу інтоксикації цими отрутами.
З отруєнь важкими металами найбільше значення мають отруєння сполуками ртуті, а з отруєнь Металоїди - отруєння сполуками миш'яку. Інші отруєння - фосфором та його сполуками, цинком і його сполуками, фторидом натрію, сульфатом міді - в судово-медичній практиці зустрічаються дуже рідко.
- Отруєння кров’яними трутами.
Гемотоксини, або кров’яні (гематичні) отрути — отрути, які руйнують червоні кров’яні тільця (тобто, викликають гемоліз), порушуючи здатність крові скипатися й/або викликають руйнування органів й загальні ушкодження в тканинах.
Зазвичай, гемотоксини застосовуються отруйними тваринами, у тому числі гримучими зміями. Тваринні отрути містять ензими або інші протеїни, які є гемотоксичними або нейротоксичними, або, зрідка, й те, й інше. Однією з функцій гемотоксичних отрут, окрім вбивства здобичі, також є допомога при її перетравленні: отрута руйнує протеїни в місці укусу, тим самим роблячи здобич легшою для перетравлення.
Процес, який призводить до смерті внаслідок отруєння гемотоксином, є набагато повільнішим, ніж процес, спричинений нейротоксином, тому змія може деякий час переслідувати свою отруєну здобич. Зазвичай, жертва-ссавець припиняє втечу не через смерть, але від шоку, спричиненого отруйним укусом. Залежно від виду, розміру тварини, місця укусу й кількості введеної отрути, симптоми, які спостерігаються у людей — нудота, дезорієнтація, головний біль — можуть наступити лише через декілька годин після укусу.
Кров’яні отрути
Серед великої кількості кров’яних отрут найбільше судово-медичне
значення мають такі, що зв’язують гемоглобін. Це оксид вуглецю, або
чадний газ., метгемоглобінотворні — бертолетова сіль, нітробензол,
анілін та його похідні.
Оксид вуглецю (чадний газ). Утворюється при неповному згорянні
органічних речовин. Це газ без кольору і запаху, дещо легший за повітря.
Він міститься в складі світильного, порохового, мінного, вихлопних
газів, накопичується в шахтах тощо, а тому отруєння цим газом
спостерігається часто. Гемоглобін має різко виражену спорідненість з
оксидом вуглецю (у 100-300 разів більшу, ніж з киснем). Потрапляючи в
кров, оксид вуглецю дуже швидко заміщує в крові кисень, утворюючи
карбоксигемоглобін.
Дія оксиду вуглецю спостерігається у людей вже навіть при незначних
домішках до повітря. Ознаки асфіксії виявляються, якщо в повітрі
міститься близько 0,4% оксиду вуглецю. Смертельна концентрація його в
повітрі становить 0,4-0,5% при експозиції 20-30 хв.; 1% концентрація
спричиняє раптову смерть.
При отруєннях оксидом вуглецю спостерігається запаморочення, головний
біль, шум у вухах, почервоніння обличчя, нудота, блювання, м’язова
слабість, непритомність, коматозний стан. д час дослідження трупа виявляється рожеве забарвлення трупних плям і
внутрішніх органів, рідка, рожева кров, такого самого кольору усі
слизові оболонки, дрібні крапкові крововиливи під легеневою плеврою,
епікардом і на інших органах. Якщо смерть настала через деякий час після
отруєння, то при дослідженні трупа можуть бути виявлені дрібні
крововиливи і вогнища розм’якшення у головному мозку.
У всіх випадках виникнення підозри на отруєння оксидом вуглецюобов’язково треба зробити спектральне дослідження крові.
- Отруєння лікарськими речовинами.
Отруєння - захворювання, яке виникає при потраплянні в організм отрути, що порушує функції організму.
Отрути можуть бути екзо- і ендогенні.
Характер отрути:
а) лікарські речовини у великих дозах;
б) хімічні сполуки.
Походження - причини отруєння
а) медичні (помилка лікаря, фармацевта);
б) виробничі - професійні (нещасні випадки);
в) побутові (нещасні випадки);
г) зловмисні; (з метою самогубства).
За розвитком симптомів протікання отруєння поділяють на:
а) гострі отруєння
б) хронічні отруєння.
Прогноз наслідків отруєння залежить перш за все від діагностики.
Нерідко огляд хворого, його колір шкіри та слизових оболонок можуть навести на правильний висновок. Наприклад, яскраво-червоні слизові оболонки рота, губ бувають при отруєнні окисом вуглецю або ціанідами, останнє можна пізнати по запаху гіркого мигдалю. Почервоніння шкіри обличчя може бути і при отруєнні атропіном, у такому випадку шкіра суха, зіниці розширені (мідріаз). При отруєнні блекотою, дурманом та іншими рослинами, які містять атропін, захворювання супроводжується різким збудженням, найчастіше страждають діти, скуштувавши ягоди блекоти за формою та кольором нагадують яфини (чорниці).
Різко виражена ціанотичність може бути при отруєнні нітритами і отруйними грибами. При отруєнні грибами відмічаються різко виражена слинотеча, потовиділення, болі у череві, різке звуження зіниць (міоз).
Шкіра обличчя і всього тіла може стати блідою при отруєнні миш'яковистими сполуками, кокаїном, морфіном. Характерні зміни з боку інших систем дозволяють розрізняти їх. Так, при отруєнні миш'яком і його препаратами шкіра вкривається холодним потом, обличчя швидко набуває характерного вигляду: риси його загострюються внаслідок "паралічу" судин внутрішніх органів, при цьому відбувається "кровотеча у власні судини" черевної порожнини, розвивається колапс.
При отруєнні кокаїном зіниці розширені, а при отруєнні морфіном - звужені (якщо ще не настала асфіксія).
Помітна пітливість може настати як при отруєнні мухоморами, так і лікарськими речовинами (М-холіноміметиками, антихолінестеразними та жарознижувальними засобами).
Опіки слизових оболонок губ і ротової порожнини, шкіри можуть бути при отруєнні кислотами (коагуляційний), а при опіках лугами (колікваційний некроз).
Із зовнішніх проявів, які можуть привернути увагу лікаря, це положення хворого: сильні болі у череві змушують хворого прийняти таке положення, за якого б можна зменшити деякою мірою інтенсивність болю. Так, при свинцевій кольці або отруєнні розчинними солями барію потерпілий притискає коліна до живота, намагаючись зменшити біль.
Отруєння мухоморами викликає спазм бронхів. Це змушує потерпілого приймати положення, яке сприяє розширенню грудної клітки.
Зміни в органах відчуття.
Розлади слуху з порушенням вестибулярного апарату і VIII пари черепно-мозкових нервів можуть статися при тривалому лікуванні аміноглікозидними антибіотиками (стрептоміцин, мономіцин, гентаміцин та інші), що призводить до пригнічення слуху. Навпаки, загострення слуху та інших органів відчуття настає при отруєнні стрихніном, секуриніном. Хворі скаржаться, що лякає найменший шерех, а це свідчить про загострення спинномозкових рефлексів.
Послаблення зору може викликати отруєння метиловим спиртом, хініном.
Зіниці ока різко звужуються при отруєнні морфіном, пілокарпіном, прозерином та іншими антихолінестеразними засобами.
Розширення зіниць відбувається при отруєнні блекотою, дурманом, атропіном, кокаїном, адреналіном, гангліоблокаторами.
Хворий може перебувати в стані запаморочення, отруївшись кокаїном, чадним газом або ціанідами. Але у першому випадку хворий блідий, у другому - слизові оболонки губ, шкіра обличчя набувають яскраво-червоного кольору внаслідок утворення карбоксигемоглобіну (при отруєнні СО) або блокади цитохромоксидази тканинного дихального ферменту ціанідами.
Коматозний стан може настати при порушенні серцево-судинної системи, найчастіше - викликаної отруєнням інсуліном (гіпоглікемічна кома), при важкому отруєнні морфіном із різким пригніченням дихання. Коматозний стан може бути при цукровому діабеті (гіперглікемічна кома), при уремії (уремічна кома). Додаткові відомості повинні допомогти лікарю правильно визначити діагноз, що важливо для вибору заходів лікарської допомоги.
Може звернути на себе увагу моторне або словесне збудження. Так, при отруєнні блекотою або атропіном спостерігається загальне збудження, малозмістовна мова, недоладні рухи кінцівок, розширення зіниць, суха і червона шкіра обличчя. Загальне збудження і відчуття страху, розширення зіниць і різка блідість шкіри свідчать про можливість отруєння судинозвужувальними засобами (адреналін).
Судомні корчі скелетних м'язів, які змінюються клонічними судомами, можуть бути при отруєнні антихолінестеразними засобами.
Тетанічні судоми з вираженим епістотонусом може викликати отруєння стрихніном. Але цьому передує ряд симптомів - підвищення спинно-мозкових рефлексів, коли людина починає реагувати на малі шуми. Проявляється тризм жувальних м'язів, хворий не може відкрити рота і жувати їжу. Таке отруєння буває при тривалому застосуванні стрихніну і особливо за випадків, коли хворий хоче прискорити одужання, приймаючи препарат у збільшених дозах.
Інколи визначити діагноз допомагає огляд блювотних мас, сечі, випорожнень. При отруєнні мідним купоросом блювотні маси зеленувато-синього кольору, сульфатом цинку - білуваті, а пізніше - кров'янисті.
При отруєнні деякими речовинами необхідно звернути увагу на випорожнення кишечника. Так, при отруєнні миш'яком і сурмою випорожнення мають вигляд "рисового відвару"; піняві, надмірні, з неприємним запахом - при отруєнні грибами; кров'янисто-водяні - при отруєнні препаратами ртуті (сулема). Чорнуватий відтінок відтінок свідчить про отруєння азотнокислим вісмутом.
У деяких випадках змінюється колір сечі. Так, при отруєнні фосфором він зеленувато-бурий, сантоніном - зеленуватий, толокнянкою і фенолом - чорний.
Порушення сечовидільної функції нирок аж до повної відсутності сечі (анурія) зустрічається при отруєнні препаратами ртуті. Затримка сечі може настати внаслідок паралічу сфінктера сечового міхура при отруєнні снодійними, жарознижувальними засобами або внаслідок спазму сфінктера сечового міхура при отруєнні морфіном.
У діагностиці отруєнь допомагають симптоми, пов'язані переважно з місцевою або резорбтивною дією отрут.
Переважно місцеву дію мають кислоти (коагуляційний некроз), луги (колікваційний некроз).
Резорбтивна дія розвивається внаслідок пошкодження якої-небудь системи або органу.
Порушення серцевої діяльності з перевагою бради- або тахікардії може спричинити отруєння серцевими глікозидами, хініном, саліцилатами.
Зміна судинного тонусу може спостерігатися при отруєнні гістаміном, нітритами, гангліоблокаторами - зниження артеріального тиску; розчинні солі барію, адреноміметики - підвищують артеріальний тиск.
Пригнічення активності центральної нервової системи відбувається при дії наркотичних, наркозних засобів, алкоголю, снодійних, заспокійливих засобів, нейролептиків, транквілізаторів.
Збудження центральної нервової системи з підвищенням тонусу скелетної мускулатури спостерігається при отруєнні стрихніном, коразолом, кофеїном, адреналіном, глюкокортикоїдами.
Зміни складу крові можуть розвиватися внаслідок дії ряду лікарських речовин.
1. Лікарські речовини, які викликають метгемоглобіноутворення (амілнітрит, нітрит натрію, левоміцетин).
2. Речовини, які зв'язують гемоглобін і таким чином виключають його з окислювальних процесів як носія кисню (чадний газ перетворює гемоглобін у карбоксигемоглобін).
3. Речовини, які спричиняють гемоліз крові - гемолітичні отрути (граміцидин при внутрішньовенному введенні, мідний купорос, миш'яковистий водень).
Порушення тканинного дихання спостерігається внаслідок кисневого голодування у тканинах, при отруєнні ціаністими сполуками, сірководнем.
Порушення легеневого дихання спостерігається при отруєнні міорелаксантами внаслідок блокади нервово-м'язового синапсу скелетних м'язів; морфіном - порушення дихання внаслідок зниження збудливості дихального центру.
Порушення тонусу гладкої мускулатури - підвищення тонусу гладких м'язів - зазначається при передозуванні М-холіноміметиками, антихолінестеразними засобами. При отруєнні розчинними солями барію підвищується тонус гладкої мускулатури кишечника і судин (особливо коронарних і брижових). Кокаїн і адреналін викликают, головним чином, спазм мозкових і поверхневих судин шкіри та слизових оболонок.
- Автомобільна травма, основні питання, які вирішуються при судово-медичної експертизі.
Найчастішим видом транспортної травми є автомобільна травма. Для встановлення характеру ушкоджень і механізму їх утворення при автотранспортних пригодах проводиться огляд місця події, дослідження одягу потерпілого, дослідження трупа і речових доказів, огляд автомобіля, проведення слідчого експерименту. При дослідженні трупів осіб, які загинули в результаті автомобільної травми, дуже важливо встановити вид цієї травми. У судовій медицині прийнята така класифікація автомобільної травми: 1) травма від зіткнення рухомого автомобіля з людиною; 2) травма від переїзду тіла колесом автомобіля; 3) травма від випадання з кузова чи кабіни рухомого автомобіля; 4) травма в кабіні автомобіля; 5) травма від здавлення тіла людини між автомобілями або в результаті притискання тіла до нерухомих предметів; 6) комбіновані види автотравми; 7) інші випадки. Кожний із зазначених видів автотравми в свою чергу, складається із кількох фаз, які відбуваються одна за одною і супроводжуються визначеним характером ушкоджень та їхньою локалізацією. За механізмом утворення ушкоджень їх поділяють на ті, які виникли: 1) в результаті удару частинами автомобіля, об (інші) частини автомобіля, об покриття дороги; 2) внаслідок загального струсу тіла, викликаного одним із ударів; 3) від здавлення тіла між колесами автомобіля і дорогою, між частинами автомобіля та іншими нерухомими предметами чи між частинами автомобіля та іншими транспортними засобами; 4) в результаті тертя тіла об автомобіль, покриття дороги, при його волочінні чи при ковзанні тіла по покриттю дороги.
Травма від зіткнення рухомого автомобіля з людиною зустрічається найчастіше порівняно з іншими видами автотравми.У цих випадках при дослідженні трупа звертають увагу на ушкодження, які виникли в кожній із фаз заподіяння травми. При зіткненні автомобіля з тілом людини виникає ряд контактних ушкоджень, які є характерними для цього виду травми, а саме: ушкодження у вигляді саден, синців і ран від удару облицювальною решіткою радіатора, бампером, обідком фари, болтами та іншими частинами, які мають характерну форму (відтворюють форму частини автомобіля, якою було заподіяно удар). Удар бампером призводить часто до так званого "бампер-перелому", який має вигляд осколкового перелому у вигляді клина чи трикутника, основа якого звернена у бік удару. Ці переломи розміщуються на кістках ніг - гомілки чи стегна.
За бампер-переломом можна визначити не тільки напрямок удару, швидкість руху автомобіля, але й тип автомобіля (за висотою розміщення перелому). Залежно від положення тіла людини стосовно автомобіля виникають різні переломи й інших кісток скелету. Так, при ударі ззаду, окрім переломів крижів, вертлужних западин і розривів тазово-клубового зчленування, часто виникають переломи хребта у шийному відділі в результаті надмірного згинання чи розгинання голови. При ударі автотранспортом вагонного типу (автобус) спостерігається різного роду черепно-мозкова травма, переважно однобічні переломи ребер і ознаки загального струсу тіла. Відкидання тіла, удар і ковзання по покриттю дороги в більшості випадків призводить до утворення ушкоджень м'яких тканин і кісткової системи голови та кінцівок, особливо на частинах, що виступають. При цьому звертають увагу на широкі смугоподібні садна, нерідко забруднені частками дорожнього покриття, оскільки за їх характером можна визначити напрям руху тіла по покриттю дороги.
Травма від переїзду колесом автомобіля. При цьому виді автотравми, який у чистому вигляді зустрічається досить рідко, особливого значення надається виявленню специфічної ознаки цього виду автотравми - слідів протектора колеса. При виявленні їх на одязі чи шкірі візуально (макро- чи стереомікроскопічно) або за допомогою додаткових методів дослідження (наприклад, вивчення в інфрачервоних променях) визначають позитивні сліди - це відбитки від виступаючих частин протектора або негативні, які відтворені заглибленнями протектора, і фіксують їх (фотографують, вилучають шматки шкіри і т. ін.). Необхідність у виявленні і фіксації слідів протектора пояснюється тим, що за наявності їх можна визначити вид травми, положення тіла потерпілого, тип і марку автомобіля, а інколи і конкретний його екземпляр. Іншим важливим моментом є виявлення на трупі відшарувань шкіри від підшкірної клітковини з утворенням кишень, заповнених кров'ю, тим краще виражених, чим більший підшкірно-жировий шар. Наявність таких кишень на одному боці тіла, особливо в поєднанні з розтріскуванням шкіри на виступаючих частинах кісткової системи з протилежного боку, дозволяє впевнено судити про напрямок переїзду. Залежно від місця перекочування колеса спостерігаються і різні ушкодження м'яких тканин, кісток і внутрішніх органів. Так, при перекочуванні колеса через голову спостерігається деформація голови, сплющування її, множинні переломи кісток обличчя, черепа. Якщо перекочування колеса припало на груди, спостерігаються множинні переломи ребер (прямі і непрямі) по багатьох лініях, а також переломи груднини. При переїзді колеса через живіт наявні розриви внутрішніх органів, множинні переломи таза. Значно більше ушкоджень спостерігається з боку в'їзду колеса на тіло. Слід пам'ятати, що інколи, особливо у молодих людей, при перекочуванні колеса через грудну клітку переломи ребер бувають поодинокі або навіть можуть бути відсутні взагалі.
Травма в кабіні автомобіля. У цих випадках найчастіше спостерігаються ушкодження голови, грудної клітки і нижніх кінцівок, причому у водія і пасажирів при цьому виді автотравми утворюються різні за характером, тяжкістю і локалізацією ушкодження (у пасажира переднього сидіння в 7 разів частіше, ніж у водія), що дозволяє визначити місце перебування людини в кабіні автомобіля.
У водія, в результаті більш щільної фіксації тіла під час керування машиною і підвищеної уваги до ситуації на дорозі, спостерігаються менш тяжкі, але більші за обсягом ушкодження, ніж у пасажирів. Зокрема, у водія відзначаються так звані "хлистоподібні переломи" шийного відділу хребта внаслідок різкого розгинання чи згинання (залежно від обставин випадку) голови, ушкодження м'яких тканин, ребер, груднини, внутрішніх органів грудної клітки в результаті удару об кермо, ушкодження нижніх кінцівок і таза при ударі об щиток приладів керування у вигляді саден і забитих ран на шкірі, вивихів і переломів кісток, розривів з'єднань.  У пасажирів переднього сидіння спостерігаються різні види черепно-мозкової травми і (внаслідок удару об лобове скло) на голові, шиї, кистях рук - множинні різані рани, незначні за величиною, в глибині яких містяться осколки розбитого скла. Виявлення комплексу характерних ознак і дозволяє визначити місцеперебування людини в кабіні автомобіля. 
Травма при випадінні з кузова чи кабіни рухомого автомобіля. Цей вид автотравми частіше зустрічається в сільській місцевості, тобто там, де перевозки людей здійснюються в кузовах вантажних автомобілів. При цьому виді травми специфічних ознак, як правило, не спостерігається. Мають місце ознаки характерні для падіння тіла з висоти. У тих випадках, коли проходить комбінація падіння з кузова з наступним перекочуванням колеса, то відзначається сукупність ознак падіння з висоти і специфічних для переїзду.
Найчастіше випадіння буває з кузова автомашини, і потерпілий ударяється об покриття дороги головою. При цьому виникають переломи кісток склепіння черепа, у тому числі зустрічаються і кільцевидний перелом кісток основи черепа, компресійні переломи тіл хребців з ушкодженням спинного мозку. Слід підкреслити, що в таких випадках проявляються також ознаки загального струсу тіла та ушкодження, які нагадують ушкодження при падінні тіла з висоти, ступінь вираженості і локалізація яких залежить від положення тіла в момент удару об дорогу.
Травма від здавлення тіла між автомобілями чи притискування тіла до нерухомих предметів. Такий вид автотравми у чистому вигляді зустрічається рідко, і при дослідженні трупа, поряд з ушкодженнями залежно від місця здавлення тіла, необхідно звернути увагу на ознаки одного з видів механічної асфіксії (компресійну асфіксію) - екхіомотичну маску і карміновий набряк легенів.
- Мотоциклетна травма, основні питання, які вирішуються при судово-медичної експертизі.
Мотоциклетна травма — це сукупність пошкоджень, які виникають у водіїв,
пасажирів і пішоходів внаслідок руху мотоцикла.
Мотоциклетна травма найчастіше спостерігається у молодих осіб, які
легковажно ставляться до ситуацій на дорозі, перевищують швидкість,
порушують правила руху та ін.
Виділяють такі різновиди мотоциклетної травми:
1) при зіткненні мотоцикла з транспортом (вантажним чи пасажирським), що рухається;
2) при зіткненні мотоцикла з нерухомими предметами;
3) при зіткненні мотоцикла з пішоходом;
4) при падінні з мотоциклом;
5) при перекиданні мотоцикла.
Особливістю цього виду травми є те, що пошкодження виникають не тільки у
пішоходів, а й водіїв і пасажирів мотоцикла. В останніх травмування
відбувається під час падіння мотоцикла, а у пішоходів — від ударів
частинами мотоцикла (переднім колесом, щитком колеса, кермом управління,
підніжкою, передньою частиною коляски) (М.М.Тагаєв, В.І.Кононенко,
1985).
У пішоходів пошкодження від первинного удару мотоцикла розташовані в
нижній частині тіла. Від удару колесом або підніжкою виникають садна,
синці або забиті рани гомілок, переломи кісток. Удар кермом буває в
живіт, крижі, ділянку таза з пошкодженнями органів черевної порожнини,
переломами кісток таза, найчастіше односторонніми.
Для потерпілих як водіїв, так і пасажирів мотоцикла характерне
травмування нижніх кінцівок і голови.
Пошкодження, як правило, локалізуються на передньо-внутрішніх поверхнях
стегон і гомілок внаслідок ударів і тертя об деталі мотоцикла. Це досить
великі садна у вигляді смуг, забиті клаптеві рани з переломами кісток
гомілок. При падінні з мотоцикла і ударі об дорожнє покриття виникають
тяжкі черепно-мозкові травми з переломами кісток черепа і тяжким забоєм
головного мозку.
Стискання мотоцикліста або пасажира мотоциклом, що перекинувся, може
призвести до асфіксії внаслідок стискання грудної клітки і живота.
- Залізнична травма, основні питання, які вирішуються при судово-медичної експертизі.
Залізнична травма. При дослідженні трупів осіб, які загинули в результаті залізничної травми, слід визначити вид цієї травми, положення потерпілого, а також вирішити деякі інші питання.
Розрізняють такі види залізничної травми:
- удар частинами рухомого залізничного транспорту;
- переїзд колесами;
- падіння з рухомого потягу;
- здавлення тіла між вагонами;
- ушкодження всередині залізничних вагонів.
Усі ушкодження, які виникають при цих видах залізничної травми, розділяють на дві групи:
1) ушкодження, типові для залізничного транспорту;
2) ушкодження, нетипові для залізничного транспорту.
До типових ушкоджень тіла, які виникають від перекочування через нього колеса залізничного транспорту, слід віднести:
- смуги тиснення - відбитки поверхні колеса, яке котилося на шкірі,
- смуги обтирання - сліди обтирання об шкіру бокових поверхнь колісних дисків при перекочуванні їх через тіло,
- відділення кінцівок зі своєрідними переломами трубчастих кісток,
- розділення тіла на частини і відділення голови від тулуба.
До типових залізничних ушкоджень, не пов'язаних із дією коліс, належать:
- сліди волочіння, протягування на тілі у вигляді множинних, різної глибини і довжини подряпин і саден, які розміщуються паралельно одна одній,
- відриви кінцівок,
- здавлення тіла в механізмі автозчеплення.
До нетипових залізничних ушкоджень належать такі, які завдані залізничним транспортом, але за своїми зовнішніми ознаками можуть відповідати ушкодженням, що виникають від інших причин. Такі ушкодження виникають частіше за все при відкиданні тіла частинами рухомого залізничного транспорту, при невдалому стрибку чи викиданні жертви з рухомого транспорту, при невдалому вскакуванні на рухомий залізничний транспорт, від ударів виступаючими частинами залізничного транспорту осіб, які опинилися в межах дії транспорту. Вони є результатом удару тіла об різні частини рухомого поїзда чи колії і можуть інколи нагадувати за своїм виглядом рубані, колені, скальповані чи різані рани. Нетипові залізничні ушкодження, як правило, комбінуються з типовими для залізничної травми ушкодженнями, зокрема з такою ознакою залізничної травми, як забруднення одягу чи тіла людини антисептиками і мастильними матеріалами локомотивів і вагонів.
- Авіаційна травма, основні питання, які вирішуються при судово-медичної експертизі.
Авіаційної травмою називають пошкодження, що виникають у членів екіпажу, пасажирів та інших осіб у процесі експлуатації та обслуговування літаків. Найчастіше такі ушкодження заподіюються особам, які знаходяться всередині літака, при падінні його на землю.
Залежно від умов і обставин події авіаційну травму ділять на наступні види:
травма всередині літака під час польоту;
травма при покиданні літака;
травма всередині літака при падінні його на землю;
травма всередині літака, що знаходиться на землі;
травма осіб, що знаходяться на землі поза літака;
комбіновані травми.
Характер авіаційної травми залежить від типу літака, швидкості і висоти польоту, кута падіння і т.д. Авіаційні травми на землі зустрічаються значно рідше і пов'язані з попаданням людей під гвинти працюючого двигуна літака або супроводжуючих його потоки повітря. При цьому спостерігаються великі грубі пошкодження тіла. З появою реактивних літаків відзначені випадки засмоктування в працюючі двигуни людини, надто близько підійшов до літака.
Пошкодження, що спостерігаються при падінні літака, дуже різноманітні. Іноді за характером виявлених на трупах пошкоджень можна в деякій мірі судити про умови, за яких сталася катастрофа. Так, при падінні літака з великої висоти трупи загиблих часто піддаються розчленуванню. І навпаки, при ударі літака об землю під час горизонтального польоту або при невеликому нахилі до землі розчленування трупів, як правило, не спостерігається.
Для з'ясування причин катастрофи велике значення має дослідження крові та внутрішніх органів з трупів пілота та членів екіпажу на предмет визначення алкоголю (наркотиків) і окису вуглецю. Ці дослідження повинні проводитися незалежно від того, поставлені чи ні подібні питання на вирішення експертизи. Отруєння окисом вуглецю можливо внаслідок потрапляння в кабіну пілота її невеликих кількостей, тим більше, що на висоті дію чадного газу посилюється.
Виявлення карбоксигемоглобіну в крові трупів загиблих, звичайно, не дає можливості вирішити питання про джерело окису вуглецю, оскільки остання може утворитися в літаку під час пожежі від розбитого вогнегасника і т.д. Одночасне перебування кіптяви в дихальних шляхах і опіків слизової оболонки дихального горла дозволяє стверджувати, що потерпілий перебував у атмосфері пожежі. Відсутність всіх цих ознак вказує на те, що труп обгорів вже після падіння літака.
При дослідженні трупів у випадках авіаційної травми часто виникає питання про ідентифікацію особи загиблих. Для цього повинні бути використані особливі прикмети (татуювання, родимі плями і т.д.), рубці, зубні протези, а також одяг та взуття. Іноді виникає необхідність у проведенні реставрації трупа для наступного пізнання.
Проведення судово-медичної експертизи при авіаційної травмі підрозділяється на наступні етапи: виявлення пошкоджень, властивостей травмуючого предмета і механізму його дії; визначення послідовності виникнення пошкоджень; угруповання ушкоджень за властивостями і механізму дії травмуючих предметів; формулювання висновків про можливість утворення всіх виявлених пошкоджень при умовах, встановлених органами розслідування.
Основні питання, які вирішуються судово-медичною експертизою при авіаційної травмі
При судово-медичній експертизі дозволяють наступні питання:
1. Яке був стан здоров'я пілота та інших членів екіпажу перед польотом? Не погіршилася воно під час польоту?
2. Які пошкодження виявлені на трупах членів екіпажу, який механізм їх утворення, від впливу яких частин кабіни вони утворилися?
3. Яка послідовність утворення цих пошкоджень?
4. Чи є ці пошкодження прижиттєвими?
5. Знаходилися члени екіпажу за життя в осередку пожежі?
6. У якій позі знаходилися пілот та інші члени екіпажу в момент зіткнення літака з землею? Чи знаходився пілот на своєму робочому місці і чи намагався керувати літаком?
7. Виявлено чи в крові і тканинах загиблих етиловий спирт (наркотики)?
8. Яка причина смерті членів екіпажу, коли і як швидко вона наступила?
9. Чи немає на трупах пілота та інших членів екіпажу вогнепальних або колото-різаних ран, а також інших пошкоджень, які не є авіаційної травмою?
10. Якому члену екіпажу, кому з пасажирів належать виявлені останки, предмети спорядження, одягу та взуття?
11. Яка можливість заподіяння ушкоджень конкретними деталями і частинами літака?
12. Чи відповідають ушкодження на тілі та одязі потерпілих?
13. Яка можливість виникнення пошкоджень при певних обставинах АП?
Розслідування авіаційних катастроф проводиться комісійної експертизою за участю судово-медичного експерта і фахівців з авіаційної медицини та авіаційній техніці.
Дата добавления: 2015-11-02 | Просмотры: 607 | Нарушение авторских прав
|
