АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Специфіка психологічної залежності від алкоголю

До специфічних характеристик алкогольної залежності можна віднести такі: проблеми у сфері відносин контролю, звуження меж «Я», фазність для досягнення цілісності й проблеми у сфері стосунків з іншими людьми.

1. Відносини контролю

Основною проблемою, яка призводить до алкогольної залежності, є звуження всієї розмаїтості взаємин зі світом, іншими людьми та з собою стосовно відносин контролю. При цьому розуміння відносин контролю має парадоксальний характер, що на поведінковому рівні виявляється в екстремальних формах, які змінюють одна одну, - або прагнення юмінувати за будь-яку ціну, беручи на себе занадто багато відповідальності, або повне відсторонення від влади й відмова від відповідальності, прийняття підлеглої позиції.

Основний тип взаємодії при цьому - конфронтація, боротьба або суперництво, що поширюється на відносини із собою, з іншими людьми, зі світом у цілому, з об'єктами й ідеями цього світу (таким об'єктом, наприклад, є «пляшка» чи «зелений змій»). Парадокс на цьому рівні полягає в тому, щоб боротися з будь-чим (а для алкоголіка це й означає «бути живим»), необхідно мати це у житті. Тому, хоча б зрідка, алкоголік повинен напиватися. Однак, щоб боротьба була можлива (алкоголік, не без допомоги інших людей) розміщує алкоголізм поза своїм «я» і випивкою, таким чином, здобуває статус об'єкта зовнішнього світу. Щоб запустити черговий виток боротьби, необхідний виклик, сприймаючи який, він говорить: «Я можу опиратися випивці». І перевіряє це знову і знову, випиваючи й реалізовуючи доказовий стиль поведінки.

На глибшому рівні те, що вирішує алкоголік у ході боротьби, - це проблема цілісності особистості.

Важливо зазначити, що в рамках відносин симетрії ця проблема не розв'язується. Для цього потрібні освоєні відносини комплементарності, що вимагає від людини прийняття своєї унікальності й сполученої з цим екзистенціальної самотності. Такого роду кроки руйнують життєву парадигму, засновану на переконанні, що всі люди однакові, подібні. У житті алкоголіка така зміна парадигми відбувається через досягнення «дна» - приступ паніки у зв'язку з тим, що контроль обмежений і «Я» — це більша система, ніж свідома воля, і включає не лише інші частини особистості, а й взаємовідносини з іншими людьми.

В екзистенціальному плані компульсивна поведінка розуміється як одна з форм захисту від свободи, що є неодмінною умовою унікальності. Щоб уникнути страху, самотності, людина створює світ, де немає переживання свободи й відповідальності за власне життя, але є існування під владою деякої нездоланної, далекої для нього сили.

Отже, алкоголік керується ілюзією того, що життя людини можна контролювати, поглиблюючи при цьому базовий розкол «Я». Тому що «ніяка частина...внутрішньо інтерактивної системи не може мати однобічного контролю ні над іншою системою, ні над будь-якою її частиною».

Тому перші кроки суспільства Анонімних Алкоголіків, спрямовані, наприклад, на те, щоб помістити алкоголізм усередину себе. Лише після цього можливий рух у бік пізнання своєї унікальності та створення нових стосунків з іншими людьми на основі комплементарності.

2. Межі «Я»

Другою проблемною зоною, специфічною для алкогольної залежності, є звуження меж «Я», породжуване і підтримуване відносинами боротьби і контролю.

Спочатку воно виникає як спосіб виживання в несприятливому середовищі, якого дитина не може уникнути. Це можуть бути як відверто травмуючі впливи батьків та інших дорослих, описані як травми II і III роду2, суттю яких є грубе порушення фізичної й психологічної меж «Я». До таких травм належать, наприклад, фізична і психологічна образа, приниження людської гідності дитини. Це можуть бути і менш засуджувані суспільством дії, спрямовані на потурання або домінування з боку батьків, що виявляються або в надлишку схвалення, або в холодності, негативізмі та критиці. Тобто вплив, який загрожує безпеці дитини і носить або надто структурований, або, навпаки, безструктурний і непередбачуваний характер. Тому дитина сама змушена в ранньому віці брати на себе функцію-турботи про свою безпеку й нести її повною мірою або повністю віддавати її дорослим, не займаючись постійним її розвитком у міру дорослішання.

Несприятливі впливи родини, яких дитина не може уникнути, породжують також сильні внутрішні почуття, руйнівні для особистості - страх, гнів, сором тощо.

Таким чином, дитина, щоб вижити, захищає своє «Я» як зсередини - від афектів, так і ззовні - від руйнівного впливу, звужуючи зону усвідомлення власного «Я», зону самоідентифікації.

Згодом ті захисти, що виявилися ефективними в травматичних ситуаціях, закріплюються як частини ідентичності й використовуються людиною як такі, що випереджають і тим самим моделюють (чи програмують) навколишнє середовище. Надалі вони є джерелом страждань для людини, бо перешкоджають установленню теплих стосунків з іншими людьми. Звуження меж свідомості «Я» мають наступні наслідки.

1) Такі обмеження «Я», що відокремлюють, забороняють чи відривають від зовнішньої ситуації внутрішні емоційні відповіді, почуття, призводять до недоліків у розвитку «афективної сфери».

В алкоголіків вона характеризується недиференційованістю, нерегульованістю й великою силою, що виявляється в імпульсивних спалахах (часто у стані сп'яніння).

Е. Якобсон зазначає, що часто набір почуттів алкоголіка обмежується «холодною ворожістю, тривогою, образою, приниженням, соромом або гордістю, безпекою або небезпекою, високою або низькою самооцінкою, грандіозністю або неповноцінністю, провиною». Алкоголік часто не в змозі виразити почуття і для комунікації з іншими людьми використовує алекситимію - тобто «мову дій», «безафективну мову».

Порушення функції саморегуляції відбивається в тому, що регуляція здійснюється опосередкованим шляхом - за допомогою зовнішніх об'єктів (речовин), а також із залученням інших людей. Вони виробляють і підтримують основні «регулятори поведінки» - почуття сорому і провини, що не є безпосередніми переживаннями, а скоріше виступають показником почуттів.

Заборонені переживання або відчужуються від «Я» через механізм проекції, або відчужуються, здійснюючись у стані сп'яніння.

2) Обмеження «Я», спрямовані на ізоляцію від зовнішніх джерел погрози, позбавляють людину якісних стосунків з іншими людьми (тобто позитивного зворотного зв'язку). А негативний зворотний зв'язок чи подвійні зв'язки призводять до зміцнення внутрішнього почуття «поганості» й оцінки себе як «не такого», «білої ворони». Прориву у стосунках з підтвердженням «поваги», чи безпосереднього реагування він може досягти у стані сп'яніння.

Таким чином, «унікальністю» за такої структури стосунків часто стає саме це почуття ізольованості й «поганості». При цьому слід зазначити, що в особистісному розвитку це екзистенціальне переживання самотності приходить раніше, ніж може бути забезпечено здібностями до автономізації, тобто раніше, ніж дитина може з ним упоратися.

3) Звуження «Я» призводить також до звуження сфери відповідальності, тому інші люди сприймають таку людину як нездатну подбати про себе і своє життя самостійно. Залучаючись до цього процесу, інші люди підтримують загальну концепцію життя алкоголіка, засновану на розумінні стосунків між людьми як контролюючих і сприяють подальшому функціонуванню структури, описаної вище. Таким чином, людина, що має залежну структуру, й надалі не навчається піклуватися про себе. У неї залишається нерозвиненою здатність до самозбереження, яка гарантує виживання, що містить у собі перевірку реальності, уміння сприймати сигнали тривоги й бачити причинно-наслідкові зв'язки, а також здійснювати регулярне планування і передчувати ймовірну шкоду, небезпеку або загрозливу ситуацію.

3. Соціальний характер залежності від алкоголю. Третя проблемна зона пов'язана з базовим спрямуванням людини — бути з іншими людьми, розділяти з ними свій світ, бути разом із кимось, мати відносини любові і дружби.

Проблема алкоголіка полягає в тому, що він не може мати справжніх теплих стосунків з іншими людьми, тобто бути у світі людей (він наче застряг у полюсі самотності, «унікальності», і не може з нього вирватися). Коли він тверезий, - він оточений твердими межами «Я», відчужений і напружено їх контролює. Коли він п'яний, - він може бути розкритий і переживати світ з іншими людьми. «Тривога, роздратування й паніка зникає мов чародійною силою; самоконтроль знижується, але ще сильніше знижується потреба порівнювати себе з іншими. Він почуває відповідну теплоту до інших. Він може бути слізливим, злим, але він знову став частиною людського співтовариства».

Суть проблеми відносин полягає в тому, що ці переживання, з одного боку, відчужуються ним самим, тобто знаходяться за межами його усвідомлення власного «Я», а, з іншого боку, люди не сприймають ці переживання всерйоз, адже вони відбувалися в алкогольному сп'янінні. І він повертається у тверезий стан ще самотнішим, із ще більш незадоволеною потребою у стосунках.

Бар'єр, що заважає алкоголіку бути з іншими людьми, є результатом таких явищ:

1) відносин симетрії, домінування, контролю й боротьби, що призводять до звуження меж «Я» і відчуження цієї сфери життя;

2) дефектів зворотного зв'язку, засвоєних у дитинстві, та які є неусвідомленою частиною концепції світу алкоголіка. Це приводить до стереотипів у стосунках, до використання звичних захистів, що охороняють його від теплих стосунків у тверезому стані;

3) включення оточуючих людей, що мають вторинні вигоди, беручи участь у проблемі алкоголіка.

Звужене «Я», де теплі стосунки безконтрольні й внесені ззовні, тобто залежать від чогось зовнішнього, вибудовують життя з іншими людьми навколо факту випивки і боротьби за контроль над цим моментом. Це дає змогу алкоголіку не помилятися в сфері взаємин. І весь зворотний зв'язок зводиться до обговорення боротьби з пляшкою. Не розвивається також унікальність алкоголіка, бо він позбавлений відкритих стосунків, і в результаті це підтримує його розуміння власної унікальності як «поганості».

Ядром для дефектів зворотного зв'язку, які дитина отримує в батьківській родині, а потім шукає чи відтворює у своєму дорослому житті, є контроль і спроби батьків керувати життям своїх дітей, підбудовуючи їх під свої проблеми. Такими деструктивними способами керування є негативний і подвійний зворотний зв'язки.

В основі негативного зворотного зв'язку лежить порівняння дитини з іншими дітьми або із собою в дитинстві, що закінчується критикою чи негативною оцінкою (часто стосується сфери почуттів, тіла або досягнень)1. Те, до чого вона призводить у дитині, - це видаляє усвідомлення з критикованих місць і дисоціює, звужує «Я», або призводить до жорсткої внутрішньої боротьби. Оскільки критика пов'язана з батьківською любов'ю, то дитина сприймає її саме як умову любові та справжність батьківських почуттів, ігноруючи або відмовляючись від своїх. Це зводить стосунки до програвання ролей і правил, визначених послідовностей, що й закріплюється як базовий механізм стосунків.

Подвійний зворотний зв'язок забороняє метакоментарі до комунікації, тобто не дозволяє дитині з'ясовувати, які реальні почуття стоять за словами і жестами. При цьому карається як прийняття інтерпретацій матері та відмова від власних почуттів, так і спроба усвідомити власні почуття або загальний контекст ситуації. Таким чином, дитина ніколи не знає, які повідомлення вона отримує від іншої людини і тому використовує свій спосіб захисту, щоб внести визначеність до того, як почалася комунікація.

Результатом і в першому, і в другому випадку стають формальні, свідомі стосунки.

Така модель світу вимагає, щоб поруч хтось був, хто її забезпечує і підтримує, тобто комплементарно підходить до неї. Звичайно, для алкоголіка - це дружина або мати, але може бути сестра чи брат. Це - співзалежні люди. Вони мають потребу в тому, щоб поруч був хтось, хто постійно має потребу в контролі і при цьому не вимагає близького, відкритого спілкування, бо це забезпечує їм сенс життя. Вони також за-юбки порівнюють алкоголіка з іншими і критикують, а також беруть участь у боротьбі з випивкою та в загальній грі за правилами.

Успіхи «Товариства Анонімних Алкоголіків» також указують на соціальний характер залежності від алкоголю.

4. Організація часу

Організація особистістю часу життя задається невичерпним прагненням до цілісності. В алкоголіка вона характеризується зміною фаз: тверезість - сп'яніння. Проблема полягає в тому, що алкоголік не може в один той і самий момент часу бурти цілісним. Кожна фаза поперемінно робить свій внесок у життя. Перша фаза - тверезість - забезпечує реалізацію полюса «я - окремий», а друга - сп'яніння - «я у злитті з іншими людьми». Тобто, не можна одночасно і контролювати, і бути безконтрольним, бо це суперечить концепції життя алкоголіка.

Тут важливо відзначити, що це не єдина поляризація - вона стосується всього світу: любов чи повна байдужність, повне визнання чи повне відкидання, влада чи повне підпорядкування тощо. В алкоголічній структурі немає півтонів, немає співіснування суперечливих почуттів.

Для того, щоб обидва полюси були сумісні, концепція світу алкоголіка має змінитися від тієї, що базується на симетричних відносинах, - до комплементарної. Остання припускає, що відносини контролю не всеосяжні і, швидше за все, несуттєві; людина пізнає свою унікальність і відокремленість тільки у зв'язку з іншими людьми, у спільних, припускаючих довіру, стосунках співробітництва, де кожний робить лише йому характерні зусилля. Таке ставлення до світу визнає його неповторність і розмаїтість із паралельним існуванням різних явищ і процесів, у тому числі й внутрішньо особистісних.

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 387 | Нарушение авторских прав