 |
|
АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология |
Сучасні методи антисептики та їх характеристикаМета (загальна): Вміти користуватися сучасними методами антисептики та знати їх характеристику. Виконання хірургічної операції, зміна пов'язки на рані, проведення ін'єкцій, ендоскопічних досліджень можливе при наявності спеціального хірургічного інструментарію, підданого стерилізації, тобто вільного від мікробної флори. Це можливо при впливі на інструментарій, апарати, ендоскопи високої температури, хімічних речовин променевої енергії. При цьому інструментарій не повинен втрачати свої функціональні властивості й не зазнавати корозії. Питання стерилізації інструментів вивчаються тільки на курсі загальної хірургії, а придбані знання й уміння необхідні в процесі освіти та подальшої професійної діяльності. Трінклер говорив: «Був момент, коли операційна в період захоплення антисептикою, уявляла собою дійсну парову лазню, де хірурги задихалися від міцно насичених парів карболової кислоти; розчини цебрами лилися на хворих і на рани. Все плавало». Потрібно сказати, що за методикою Листера, інструменти, білизна, руки хірургів також оброблялися 3% розчином карболової кислоти. Особливо варто зупинитися на листерівській пов'язці, яка складалася з восьми шарів парафино-карболової марлі та була розрахована на те, щоб герметично закрити рани і оберігати їх від інфекції ззовні. Таким чином, пов'язка Листера переслідувала не лікувальну мету, а профілактичну, тобто попередження проникнення в рани інфікованого повітря. На рани накладався тоненький шар запобіжної тафти з таким розрахунком, щоб по краях вона залишалася вільною й не перешкоджала стоку чи переходу та усмоктуванню виділень із рани в марлю. Крім того, цей шар повинен був захищати рани від дратівної дії карболової кислоти, якою були просочені верхні шари пов'язки. Листер у 1867 році говорив: «Треба насамперед намагатися умертвити всі зародки, що потрапили в рану, як у момент нещастя, так й увесь час, що пройшов після нього. Для цього всі поглиблення рани протираються шматком матерії, змоченою міцно карболовою кислотою». Однак разючий успіх листерівського методу лікування ран, яким ознаменувався антисептичний період у хірургії, варто пояснювати трьома факторами, внесеними в хірургію цим методом: 1. Широке дренування ран – рани широко розкривалися і всі мертві простори їх, у яких мікроорганізми вільно розміщаються, стали широко дренуватися. 2. Замість корпії, що вживалася до того часу при перев'язках, стали застосовувати марлю. 3. Листер став застосовувати водяні розчини карболової кислоти, що краще всмоктуються марлею і ватою, ніж масляні речовини, що вживалися до неї. Астрахан говорить, що «головна заслуга Листера в тому, що, вказавши на мікроорганізми як на джерело ранової інфекції і націливши в цьому напрямку систему глибоко продуманих хімічних заходів, він визначив плідну стратегію хірургічної діяльності». Навчання Листера не було прийнято не тільки в Англії, але й в інших відділеннях тієї самої лікарні, де він працював. Рихард Фолькман дуже багато сприяв поширенню листерівського методу. Завдяки його зусиллям антисептика проклала собі шлях на континенті, потім і на Британських островах. Сам Листер говорив Фолькману: «Ти більше Листер, чим я сам». Бильрот спершу поставився до антисептики негативно і лише дуже повільно став її прихильником. У листі до Фолькмана в 1875 році він писав: «Щоб доставити тобі задоволення, я листерірую з 1 жовтня. Найближчими результатами були: одне карболове отруєння зі смертним результатом, три великих гангрени шкіри, завдяки карболовій кислоті, і дві ампутаційні кукси з величезним розпадом клітковини. Але тому що ти говориш, що все це неважливо, а потім піде краще, то ми продовжуємо те ж саме». Піонерами в справі насадження антисептики в Росії вважаються Пелехин (Петербург), Левшин (Казань), Скліфосовський (Москва), Грубе (Харків). Пелехин вивчав антисептику безпосередньо в Листера, але в перші роки становлення методу, коли Листер ще не оформив цілком свої ідеї. Пелехин збрив собі вуса, волосся на голові і навіть брови. Але в той же час у його операційній пили чай, курили і досліджували сечу. От як описують обстановку в операційній, де застосовували антисептику (1888 р.): хвору вносили в операційну, нагріту до 22ºС. Живіт омивався милом, скипидаром і ефіром, змочувався лимонним соком, зрошувався розчином сулеми і покривався теплими сулемовими компресами. Під час операції топилися два каміни, повітря насичувався карболовими парами. Операційна за два дні до операції окурювалася сулемою і сіркою. Астрахан пише: «Для хірургів часу Листера вирішальною була задача попередження і лікування гнильної інфекції, що безпосередньо загрожує життю хворого: нагноєння ж розглядалося скоріше як результат хімічного роздратування. Сам Листер заперечував наявність мікроорганізмів в абсцесах, хоча постійно прагнув до забезпечення загоєння без нагноєння. Він вважав, що основна мета антисептики складається не в тому, щоб уникати нагноєння, а в тому, щоб запобігати гниттю. У міру того, як гнильні ускладнення зникали з поля зору хірургів, гнійна інфекція виступила на перший план. Але вести з нею боротьбу на базі листерівської техніки було неможливе». Потрібно сказати, що сам Листер у 1871 році говорив, що антисептичний засіб є саме по собі злом, оскільки воно робить безпосередній шкідливий вплив на зараження тканини. Проте в 70-80-і роки метод антисептики майже у всіх країнах був пануючим. Ставилося навіть питання про судове переслідування тих лікарів, що не дотримуються цього методу. Поступово, однак, стали лунати застережливі голоси, а незабаром наступило розчарування в антисептиках. Губарєв говорив, що антисептиками ми цілимося в мікробів, а попадаємо в живі тканини організму й убиваємо їхні клітини. На зміну листерівскому методу чистої антисептики, що тривав близько 15 років, з'явився новий метод, асептичний, введений у хірургію Бергманом. Ми з вами простежили три періоди в хірургії: доантисептичний (долистерівський), антисептичний (листерівський) і асептичний (Бергмана). Доля антисептичного періоду нам із вами уже відома. Що ж стало з методом Бергмана, чи довго він зберігся в хірургії і чому, власне, ми, лікарі, поклоняємося зараз? Потрібно сказати, що коли хірургія звільнила себе від шкідливої дії антисептичних речовин, що застосовувалися за методикою Листера, то перехід до чисто асептичного методу здавався лікарям спочатку дуже бажаним й ефективним. Хірургу полегшало дихати в операційній, припинилися гангрени від зайвого застосування карболових розчинів, зникли інші ускладнення, що так обтяжували прихильників і супротивників антисептичного методу. Однак і асептичний шлях у хірургії не йшов гладко. Згадаємо, що антисептика була залишена на користь асептики, виходячи з того, що антисептичні речовини шкодять тканинам. Звідси з'явилося інше захоплення, що антисептика взагалі не потрібна, що сили природи самі можуть справитися з інфекцією. Правда, не всі були згодні з таким положенням. У цьому питанні ще довгий час існували розбіжності. Операції до антисептичного періоду супроводжувалися післяопераційною летальністю, рівною 70-80%. Внаслідок цього розвиток "великої хірургії" стримувався. Втручання, як правило, робилося за життєвим показанням. Із визначенням ролі мікробної флори на перебіг ранового процесу і розвитком антисептики, асептики операція стала немислимою без дотримання суворих правил, спрямованих на запобігання інфікування ран. Без знань і жорсткого дотримання правил асептики, антисептики сучасна медицина, і хірургія зокрема, немислимі. Ці знання-уміння, здобуті в процесі навчання на кафедрі загальної хірургії, і є остаточними. У подальшому вони тільки удосконалюються. Підготовка хірурга та операційного поля підпорядковані правилам асептики, антисептики. Мета (загальна) – знати сучасні методи антисептики та їх характеристику. Антисептика («anti» -проти, «septicus» - гниття) – це одночасно і галузь науки, і вчення про способи, засоби, умови, механізми пригнічення життєдіяльності мікроорганізмів у рані, патологічному вогнищі або організмі хворого в цілому. Види антисептики: 1. Механічна 2.Фізична 3.Хімічна 4.Біологічна Механічна антисептика – це знищення мікроорганізмів механічними методами. Механічні методи включають видалення ділянок тканин, насичених мікроорганізмами, інфікованих згустків крові, гнійного ексудату. Види механічної антисептики: 1. Туалет рани. Проводиться практично при будь – якій перев’язці, в тому числі при наданні першої лікарської допомоги при пораненні, що дозволяє ліквідувати близько 80 – 90% мікроорганізмів у рані і навколо неї: - знімають просочену рановим вмістом пов’язку; - обробляють шкіру навколо рани, знімаючи при цьому відшарований епідерміс, сліди ранового ексудату, залишки клеолу; - при необхідності пінцетом або затискачем із марлевою кулькою видаляють гнійний ексудат, інфіковані згустки крові, вільно лежачі некротичні тканини. 2. Первинна хірургічна обробка (ПХО) рани: - важливий етап механічної антисептики; - дозволяє перетворити інфіковану рану в стерильну шляхом висічення країв, стінок і дна рани разом зі сторонніми предметами і зонами некрозу; - при ПХО видаляються всі тканини, які торкалися нестерильних предметів і зовнішнього середовища, в яких можуть перебувати мікроби; - основний метод лікування свіжої фікованої рани. 3. Вторинна хірургічна обробка рани виконується при наявності в ній інфекції та включає: - видалення некротичних тканин (скупчення мікроорганізмів, живильне середовище для життєдіяльності мікробів); - виявлення заглиблень, «карманів» або запливів, з яких утруднений відтік ексудату; - розсічення вузьких ходів і каналів, що ведуть у порожнину із гнійним ексудатом, для створення сприятливих умов для його відтоку. 4. Інші операції та маніпуляції Механічна антисептика – це лікування інфекції хірургічним шляхом, за допомогою хірургічних інструментів і скальпеля: - розкриття абсцесів, флегмон; - пункція гнійника (гнійний гайморит, гнійний плеврит); - видалення органів, у яких відбувається скупчення мікроорганізмів при гострому запаленні (гострий апендицит, гострий холецистит). Основний принцип гнійної хірургії «Uvi pus – ubi evacua» (бачиш гній – випусти його). Фізична антисептика – це знищення мікроорганізмів за допомогою фізичних методів. Види фізичної антисептики: 1. Гігроскопічний перев’язний матеріал: - введення в рану гігроскопічного матеріалу значно збільшує обсяг евакуйованого ексудату; - в якості гігроскопічного матеріалу використовують марлю (тампони, серветки, кульки), білу вату або ватно – марлеві тампони; - введений у рану марлевий тампон в середньому зберігає свої властивості «висмоктувати» рановий вміст близько 8 год., а потім просочується ексудатом і втрачає ці властивості; - щоб тампон не став перешкодою для відтоку ранового ексудату, рана дренується тампоном нещільно. 2. Гіпертонічні розчини: - використовуються для поліпшення відтоку із рани; - осмотичний тиск гіпертонічних розчинів вищий, ніж у плазмі крові; - найчастіше в якості гіпертонічного, використовують 10% розчин хлориду натрію; - змочені розчином марлеві серветки або тампони вводяться в рану і, за рахунок різниці осмотичного тиску, збільшується відтік рідини із рани. 3. Дренування ран – важливий елемент фізичної антисептики, заснований на принципах капілярності і сполучених судин. Розрізняють три основних види дренування: - активне (можливо при герметичному закритті рани), при якому до зовнішнього кінця дренажу приєднується спеціальна пластмасова гармошка, гумова гармошка або електричний відсмоктувач, за допомогою яких проводиться аспірація ранової рідини; - пасивне - дренування за принципом сполучених судин, тому дренаж повинен перебувати в нижньому куті рани, а другий вільний кінець – нижче рани;в якості дренажів використовуються поліхлорвінілові, гумові смужки, рукавично – трубчасті дренажі;на кінці трубки, що вводиться в рану, роблять додатково кілька отворів для кращого дренування; - проточно – промивне, при якому рана дренується не менш, ніж двома дренажами, по одному або кількох із них постійно протягом доби здійснюється введення в порожнину рани діалізуючої рідини, а по іншому промивна рідина витікає. Введення рідини в дренаж проводиться методом краплинних вливань і при проведенні методу необхідно стежити за повнотою відтоку рідини із рани. Хімічна антисептика – це знищення мікроорганізмів за допомогою різних хімічних речовин у рані, патологічному вогнищі, організмі хворого і в навколишньому середовищі.
Класифікація антисептиків: 1. Дезінфікуючі засоби – використовуються для обробки інструментів, миття стін, підлоги, обробки предметів догляду. 2. Антисептичні речовини – застосовуються зовнішньо для обробки шкіри, рук хірурга, промивання ран і слизових оболонок. 3. Хіміотерапевтичні засоби – вводяться всередину і проявляють резорбтивну дію в організмі хворого, пригнічуючи ріст мікроорганізмів у різних патологічних вогнищах. Групи хімічних антисептиків: 1. Група галоїдів: - препарати йоду: 1 – 5% спиртова настойка, йодинол, йодонат, йодопірон, бетадин, розчин Люголя; - препарати хлору: хлорамін Б. 2. Окиснювачі: - перекис водню – антисептик зовнішнього застосування: 3% розчин використовується для промивання гнійних ран при перев’язках, 6% розчин є важливою дезінфікуючою речовиною, входить до складу первомуру; - перманганат калію – антисептик зовнішнього застосування: 0,02 – 0,1% розчин застосовують для промивання ран, слизових оболонок, 2 – 5% розчин може застосовуватися для місцевого лікування опіків, пролежнів. 3. Спирти: - етиловий спирт – застосовується для обробки шкіри і рук хірурга 4. Альдегіди: - формалін – використовується для стерилізації оптичних інструментів у газових стерилізаторах 5. Феноли: - карболова кислота – застосовується в комплексі з іншими препаратами в складі присипок, мазей. 6. Барвники: - брильянтовий зелений, метиленовий синій - антисептики зовнішнього застосування: 1–2% розчин (спиртовий або водний) використовується для обробки саден, поверхневих ран, 0,02% водний розчин – для промивання ран. 7. Солі важких металів: - нітрат срібла - антисептик зовнішнього застосування: 0,1 – 0,2% розчини – для промивання слизових оболонок, 5 – 20% розчин – для надлишкових грануляцій; - протаргол,коларгол – для промивання сечового міхура, змазування слизових оболонок; - оксид цинку – входить до складу присипок і паст, що мають протизапальний ефект, захищає шкіру від мацерації. 8. Детергенти (поверхнево - активні речовини): - хлоргексидину біглюконат, дегмін, дегміцид - антисептики зовнішнього застосування, використовуються для обробки рук хірурга, операційного поля; - цитеал – антисептик із вираженою протизапальною, антимікробною дією і миючим ефектом, застосовується при лікуванні гнійних ран у концентрації 1610, для промивання порожнин (черевної, грудної, порожнини суглоба) – у концентрації 1:100. 9. Похідні мірамістину: - Мірамідез – 0,1% спиртовий розчин, застосовується для обробки операційного поля, рук хірурга, профілактики інфікування мікротравми шкіри; - Мірамістин - 0,1% водний розчин, застосовується для профілактики нагноєння і лікування гнійних ран, лікування гнійно – запальних процесів, гострих і хронічних уретритів та уретро простатитів, лікування поверхневих і глибоких опіків, підготовки опікових ран до дерматопластики. 10. Похідні нітрофурану: - фурацилін - антисептичний засіб для зовнішнього застосування, розчин 1:5000 використовується при лікуванні гнійних ран, промивання слизових оболонок; - ліфузоль – плівкотвірний антисептик зовнішнього застосування, застосовується для захисту шкіри навколо нориць, для лікування поверхневих ран; - фуразолідон, фурагін, фурадонін, фурамаг – хіміотерапевтичні препарати для внутрішнього застосування, «уроантисептики», застосовуються при інфекціях сечовивідних шляхів і кишкових інфекціях. 11. Похідні 8 –оксихіноліну: - нітроксолін (5 – НОК) – уроантисептик, застосовується при інфекціях сечовивідних шляхів; - ентеросептол, інтестопан – хіміотерапевтичні препарати для лікування кишкових інфекцій. 12. Похідні нітромідазолу: - Метронідазол (метрагіл, флагіл, трихопол) – хіміотерапевтичний засіб широкого спектра дії, ефективний відносно бактероїдів, найпростіших, деяких анаеробів. 13. Антисептики рослинного походження: хлорофіліпт, ектерицид, настойка календули, баліз- антисептики зовнішнього застосування для промивання ран, слизових оболонок. 14. Сульфаніламідні препарати: - сульфадимезин, сульфазин, сульфадиметоксин, сульфален, етазол – хіміотерапевтичні засоби з бактеріостатичною дією; - бісептол – комбінований препарат, застосовується для лікування різних запальних процесів. Біологічна антисептика – методи знищення мікроорганізмів за допомогою препаратів біологічного походження прямої та опосередкованої дії. Біологічні антисептики прямої дії – використання фармакологічних препаратів біологічного походження, що безпосередньо впливають на мікроорганізми: антибіотики; протеолітичні ферменти (трипсин, хімотрипсин, хімопсин, терилітин, іруксол); препарати для пасивної імунізації. Біологічні антисептики опосередкованої дії- використання фармакологічних препаратів біологічного походження та інших методів різного походження, що стимулюють можливості макроорганізму в боротьбі з мікроорганізмами: - методи,, що стимулюють неспецифічну резистентність (квартування, вітамінотерапія, УФО крові, лазерне опромінювання крові); - препарати, що стимулюють неспецифічний імунітет; - препарати, що стимулюють специфічний імунітет.
Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 1217 | Нарушение авторских прав |