АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Найбільшої важливості у трансфузіології набувають вірусні інфекції

Вірусні гепатити: найчастіше інфекційне захворювання, як наслідок гемотрансфузії є гепатит. Ризик розвитку цієї інфекції є попорціійний кількості перелитої крові.

Гепатит „В” (HBV): незважаючи на рутинне серологічне тестування донорської крові на HBs (surface- поверхневий) HBc (core-ядерний) антигени, ймовірність інфекування гепатитом В при трансфузії становить 1:50000. перебіг захворювання у 5-10% випадків буває асимптомним, в 1% - спостерігається фульмінантна форма.

Гепатит „С” (HCV): 80-90% трансфузійних гепатитів зумовлює вірус гепатита С (ВÔє). В 70% випадків гепатит С має асимптомной перебіг. У 25% інфекованих спостерігаєтьсяспонтанна ремісія. У 50% інфекованих розвивається хронічний гепатит, серед яких у 10% розвивається цироз. Ризик інфекування ВÔє від 1:30000 до 1:50000.

Вірус вмунодефіциту людини (ВІЛ): можебуи перенесеним у будь-якому компоненті крові. Ймовірноість інфекування ВІЛ при гематрансфузії, згідно різним даним літератури становить 1:300 000 – 1:3 000 000.

В Україністаном на 01.07.2007 р. число ВІЛ-інфікованих осіб, які перебувають під диспансерним наглядом в Україні, становить 76 772 особи. Показник поширеності дорівнює 164,2 на 100 тис. населення (на 01.01.06 – 144,3 на 100 тис. нас.). У понад 8 119 ВІЛ-інфікованих осіб хвороба досягла кінцевої стадії – СНІД. Показник поширеності хворих на СНІД дорівнює 17,4 на 100 тис. населення (на 01.01.06 – 13,4 на 100 тис. нас.). Структура шляхів інфікування ВІЛ за шість місяців 2007 року була наступною: парентеральний, (в основному, при введенні ін’єкційних наркотиків) – 41,8 %, статевий – 37,4 %, (переважно гетеросексуальний), від матері до дитини – 18,4 %, не встановлений – 2,2 %. Близько 20% всіх ВІЛ-інфекованих було виявлено при тестуванні потенційних донорів. Основною проблемою виявлення ВІЛ інфекції серед донорів є той факт, що антитіла до ВІЛ у крові з’являются через 6-14 тижнів після інфекування.

Вірус Т-клітиної лейкемії людини: Цей вірус може викликаєти Т-клітину лейкемію та хронічну прогресуючу мієлопатію. Завдяки тому, що у Європі ця інфекція дуже рідко зустрічається рутинний скринінг донорів не проводять, на відміну від США та Японії. В цих країнах тестуваня донорів на HTLV1 та HTLV2 є обв’язковим.

Цитомегаловірус (ЦМВ): ЦМВ-інфекція є дуже поширеною від 20 до 80 % донорів мають антитіла IgМ або IgG до ЦМВ, що свідчить про перенесену, або активну інфекцію. ЦМВ належить до групи Герпесвірусів й може інфекувати лейкоцити. Розвиток інфекційного процесу залежить від обсягу перелитої крові. У 2-21% випадків інфекція перебігає безсимптомно. У 20-30% протягом 2 тижнів після інфекувіння спостерігається слабкість та втома, та як основні симптоми. Тяжкі (пневмонія, гепатит, менінгоенцефаліт) та летальні ускладнення трапляються тільки у хворих з імунодефіцитом.

Якщо в нявності немає ЦМВ-негативних препаратів крові для переливання ЦМВ-негативним хворим з імунодефіцитом, слід вживати компоненти зі зниженим вмістом лейкоцитів, як безпечні у цьому відношенні).

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 391 | Нарушение авторских прав