АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Визначення та гігієнічна оцінка СО2 в атмосферному повітрі та повітрі приміщень.

Збільшення концентрації СО2 више 4 % Супроводжується порушеннями серцево судинної системи, розумової активності, порушеннями дихання.. Для визначення СО2 в повітрі використовують методи Суботіна-нагорського з гідроксидом барію, Калмикова, інтерферометричний, портативний експресний метод Лунге –цеккендорфа (Прохорова). Найбільш використовується експрес-метод лунге-цеккендорфа(прохорова).Суть методу: продування досліджуваного повітря через титрований розчин аміаку в присутності фенолфталеїну.Рожевий у лужному середовищі, фенолфталеїн знебарвлюється після зв»язування СО2. Граничнодопустима концентрація СО2 в житлових приміщеннях =0,07-0,1%, у виробничих до 1 – 1,5%

18.Вентиляція Необхідна кратність вентиляції – число, яке показує, скільки разів повітря приміщення повинно замінюватися свіжим повітрям, щоб концентрація СО₂ не перевищувала гранично допустимі рівні.Необхідну кратність вентиляції знаходять шляхом ділення розрахованого необхідного об’єму вентиляції на кубатуру приміщення.Фактичний об’єм вентиляції знаходять шляхом визначення площі вентиляційного отвору і швидкості руху повітря в ньому (фрамуга, кватирка). При цьому враховують, що через пори стін, щілини в вікнах та дверях у приміщення проникає об’єм повітря, близький до кубатури приміщення і його потрібно додати до об¢єму, що проникає через вентиляційний отвір.Фактичну кратність вентиляції розраховують діленням фактичного об¢єму вентиляції на кубатуру приміщення.Співставляючи необхідні та фактичні об¢єм і кратність вентиляції, оцінюють ефективність обміну повітря у приміщенні.

19.УГ-2 Принцип роботи газоаналізатора – лінійно-колористичний: концентрацію хімічного забруднювача повітря визначають по довжині забарвлення індикаторного кристалічного реактиву в скляній трубці після протягування через нього певного об’єму досліджуваного повітря. Індикаторну трубку з реактивом накладають на колористичну лінійку, яка додається до приладу для кожного забруднювача повітря. На лінійці нанесені концентрації досліджуваної речовини в мг/м³.

Прилад дозволяє визначити 14 хімічних забруднювачів, які зустрічаються в промисловому виробництві: аміак, ацетон, ацетилен, бензин, бензол, ксилол, окис вуглецю, окиси азоту, сірчаний ангідрид, сірководень, толуол, вуглеводні нафти, хлор, етиловий ефір.

Для виконання аналізу готують індикаторні трубки з кристалічними реактивами, які додаються до приладу.

Порядок дослідження. На місці дослідження (в цеху, на робочих місцях, в місцях викидів забруднень), користуючись штоком з відповідним для даного аналізу об’ємом повітря, приведеним на одній з чотирьох граней, витискують повітря з повітрязабірного сифону (гумової камери, розтягнутої пружиною). Після цього приєднують до гумової трубки приладу відповідну індикаторну трубку і протягують через неї необхідний об’єм повітря, звільнивши шток від утримуючої защіпки. Після цього індикаторну трубку накладають на колориметричну лінійку і по довжині частини реактиву, яка змінила колір (потемніла), визначають концентрацію досліджуваного забруднювача.

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 622 | Нарушение авторских прав