АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ПАСТЕРЕЛЬОЗ ПТИЦІ

Прочитайте:
  1. Ввезення м'яса птиці та харчових яєць
  2. Дослідження дихальної системи дрібних тварин та птиці ( сам. робота )
  3. Еймеріози тварин і птиці, еймеріоз і ізоспороз свиней.
  4. З профілактики та ліквідації туберкульозу птиці
  5. Заходи при підозрі захворювання птиці на туберкульоз
  6. Заходи щодо ліквідації туберкульозу птиці.
  7. Канібалізм птиці
  8. КОЛІБАКТЕРІОЗ ПТИЦІ
  9. Обмеження на ввезення м'яса, м'ясопродуктів, молокопродуктів, м'яса птиці, харчових яєць
  10. ОРНІТОЗ (ХЛАМІДІОЗ) ПТИЦІ

Пастерельоз птиці (Pasteurellosis, геморагічна септицемія) - інфекційна хвороба багатьох видів сільськогосподарської і дикої птиці, яка характеризується явищами септицемії і запально-геморагічними процесами у внутрішніх органах, на серозних і слизових оболонках.

Історична довідка. Захворювання відоме давно, але вперше було описане лише в 1877 р. Рівольта. Збудника хвороби виявили в мазках крові хворих курей Перрончіто і Земмер (1878). В 1880 р. Луї Пастер вперше одержав чисту культуру мікроба, провів дослідження з його ослаблення та імунізації птиці. В цей же час були виявлені і описані аналогічні мікроорганізми у кролів (Гафкі, 1881), свиней (Леффлер, 1826), буйволів (Гресте, 1887). У 1910 р. збудник хвороби за пропозицією Ліньєра був названий на честь Пастера пастерелою, а захворювання – пастерельозом.

Пастерельозом хворіють всі види сільськогосподарської птиці, багато видів дикої і домашньої птиці, а також людина. Збудник пастерельозу виявлений у 32 видів птахів, у представників 35 видів класу ссавців, комах і павукоподібних. Захворювання поширене повсюдно, заподіюючи значні економічні збитки, іноді більші, ніж від всіх інших хвороб разом взятих. Загибель птиці при гострому перебігові хвороби досягає 85%, при хронічному – 5-30%. Крім збитків від загибелі птиці, господарства несуть збитки від зниження яйценосності, передчасного припинення експлуатації стада і заміни його здоровим поголів’ям, витрат на проведення лікувально-профілактичних і оздоровчих заходів.

Збудник хвороби — Pasteurella multоcida і Pasteurella haemolytica – бактерії з роду Pasteurella, що являють собою нерухомі грамнегативні маленькі палички розміром (0,3…1,5) × (0,15…0,25) мкм. Спор не утворюють. У мазках з патологічного матеріалу мають вигляд біполярних овоїдів, з бульйонних культур – кокобактерій і диплококів. Розміщуються ізольовано, інколи парами, рідко ланцюжками, часто мають капсулу. Для біології пастерел характерною є висока варіабельність морфологічних, культуральних і вірулентних властивостей. Слабовірулентні штами пастерел часто заселяють верхні дихальні шляхи здорових тварин та птиці, а в разі зниження резистентності організму, особливо при вірусних захворюваннях, стають причиною секундарної інфекції.

Пастерели є факультативними аеробами, добре ростуть на звичайних живильних середовищах. У МПБ у перші дні росту спостерігається інтенсивне помутніння, а на 3 - 4–ту добу – просвітлення середовища з утворенням слизового осаду. В бульйонних культурах та в організмі тварин пастерели утворюють сильні токсини. На МПА розвиваються дрібні прозорі колонії трьох форм – гладенькі (S), шерехаті (R) та мукоїдні (М). У антигенному відношенні пастерели неоднорідні і поділяються на 4 капсульні серологічні групи (А, В, D і Е) та 12 соматичних типів. Гемолітичні пастерели мають 2 біотипи та 11 серологічних варіантів. Захворювання великої рогатої худоби, диких жуйних і буйволів найчастіше спричинюють типи В і Е, телят – В, А і Р. haemolitica, свиней – А, D і Р. haemolitica, птиці – тип А. Встановлено, що різні типи пастерел більш вірулентні відносно того виду тварин, від якого вони виділені. З лабораторних тварин до пастерел чутливі кролі, білі миші та голуби.

Вірулентні штами пастерел володіють повним набором факторів патогенності (заразливість, інвазійність, токсигенність), тому вони легко проникають з місця впровадження в кров, викликаючи бактеремію, інтенсивно розмножуються і з током крові попадають у всі органи і тканини, обумовлюючи характерні клінічні симптоми і патологоанатомічні зміни.

Пастерели нестійкі у зовнішньому середовищі: під впливом сонячного випромінювання гинуть через 10 хв., при висушуванні – 2 - 3 доби, за температури 70 – 90 °С – 5 – 10 хв. У крові та вмісті кишок зберігаються 6 - 10 діб, у гної й воді при + 5 - + 8 °С – 2 - 3 тижні, в гниючих трупах – від 1 до 3 міс., у заморожених тушках птахів – упродовж року. Швидко руйнуються під дією дезінфекційних засобів: 5 %ї карболової кислоти – через 1 хв., свіжогашеного та хлорного вапна – через 5 - 10 хв.

Епізоотологія хвороби. До пастерельозу чутливі усі вікові групи свійської і дикої птиці. Джерелом інфекції є хвора і перехворіла птиця. Збудник інфекції передається через трупи птахів і тварин, загиблих від пастерельозу, а також боєнські відходи, яйця, пух, пір'я, корми, воду, обладнання і інші інфіковані об'єкти; переносниками збудника інфекції можуть бути гризуни, кліщі, клопи, мухи, дика птиця, тварини інших видів, обслуговуючий персонал.

У господарстві пастерельоз може виникнути як екзогенна інфекція при наявності в господарстві пастерелоносіїв, під впливом кормових, біологічних, фізіологічних стресів, зоотехнічних порушеннях тощо. Так клінічно здорова птиця, що перехворіла пастерельозом (в тому числі і в субклінічній формі) в неблагополучних і навіть оздоровлених із застосуванням лікарських препаратів і протипастерельозних вакцин господарствах залишається пастерелоносіями і є головним джерелом інфекції, а контакт з такою птицею є основним шляхом поширення хвороби.

Тривалість пастерелоносійства в стаді птахів залежать від перебігу хвороби, якості і ефективності лікувальних, специфічних і ветеринарно-санітарних оздоровчих заходів, що проводяться, а також від якості годівлі птиці, технології і санітарної культури виробництва і може складати від 1 до 100% поголів'я і продовжуватися від трьох-чотирьох тижнів і аж до кінця господарського використання птиці, тобто до кінця життя.

Численними дослідженнями встановлено, що у клінічно здорових птахів-пастерелоносіїв збудник переживає в місцях, недоступних впливу імунних тіл і захисних клітин крові, частіше в слизі ротоглотки, рідше в стравоході, зобі, тонкому і товстому відділі кишечника, клоаці, в підочних синусах. З трахеї, легень, печінки, нирок, і інших органів і тканин збудник пастерельозу виділяється рідко.

Вірулентність пастерел, виділених від таких птахів не однакова і може змінюватися в залежності від фізіологічного стану птиці, характеру санітарних і лікувально-профілактичних заходів, що проводяться і т.д. В благополучних господарствах пастерелоносійство у птахів відсутнє.

У спеціалізованих господарствах, в яких раніше реєструвалися випадки захворювання і загибелі птахів від пастерельозу, при комплектуванні стад підрощеного молодняку виникає необхідність у визначенні епізоотичного стану стада птиці в господарствах постачальника і споживача. Для цієї мети може бути використана методика виявлення пастерелоносіїв і визначення епізоотичного стану стада птиці по пастерельозу, суть якої полягає у виділенні збудника з слизу ротоглотки птахів біологічним методом.

Крім того, джерелом збудника можуть бути хвора птиця інших видів і тварини, дикі птахи, гризуни, яйця, отримані від хворої птиці. Факторами передачі можуть бути трупи птахів, туші вбитих хворих птахів або інших видів тварин, їх кров і субпродукти, комахи, інфіковані предмети зовнішнього середовища.

Основний шлях передачі інфекції контактний, механізм передачі аліментарний, аерогенний, рідше через кон’юнктиву і пір’йові фолікули. Хвора птиця виділяє збудника пастерельозу у зовнішнє середовище з усіма секретами і екскретами.

У господарстві пастерельоз може виникнути як екзогенна інфекція при занесені збудника з неблагополучних господарств, і як ендогенна – при наявності в господарстві пастерелоносіїв.

Захворюванню і швидкому поширенню інфекції в стаді сприяють різні стрес-чинники, що знижують загальну резистентність птиці: переохолодження, перенагрівання, транспортування, перегрупування птиці, щеплення, особливо живими вакцинами, несприятливі умови утримання і годівлі, скупчене утримання та інше. Встановлено, що при А-вітамінній недостатності і токсичній дистрофії, сприйнятливість птиці до пастерельозу збільшується в 7-8 раз, а введення пастерельозних вакцин в таких випадках не забезпечує формування напруженого імунітету.

Передача збудника через яйце грає меншу роль в розвитку клінічно вираженого пастерельозу, оскільки ембріони високочутливі до зараження вірулентними культурами мікроорганізмів і гинуть на 9-11 день інкубації. Однак мікроорганізми з ослабленою вірулентністю можуть розмножуватися в ембріонах і не викликати їх загибелі. У таких випадках з яєць вилуплюються клінічно здорові курчата, але вони все життя є носіями збудника і представляють потенційно небезпечне джерело інфекції.

Патогенез. В природних умовах пастерели частіше проникають в організм птахів респіраторним і аліментарними шляхами і рідше – через порушення шкірного покриву. У місцях упровадження пастерели розмножуються, проникають в лімфу і кров, викликаючи септицемію і смерть птахів в більшості випадків через 12-36 годин. Генералізації процесу сприяють пригнічення пастереллми фагоцитозу (неповний фаго-цитоз), утворення ними токсичних речовин, що веде до масового пошкодження капілярів. Внаслідок цього розвиваються обширні набряки в підшкірній і міжм'язовій клітковині і геморагічний діатез. Септицемія настає тим швидше, чим більш вірулентний збудник.

В природних умовах основним шляхом проникнення бактерій в організм птиці є травний канал. Це підтверджується тим, що при гострому перебігові основні зміни розвиваються в органах травлення і печінки, в той час як в органах дихання вони відсутні або обмежуються судинними розладами. При підгострому перебігові ураження органів дихання спостерігається рідше, ніж печінки і шлунково-кишкового тракту. При цьому зміни в легенях звичайно розвиваються після попадання пастерел в кров з боку уражених кровоносних судин інтерстицію, тобто носять вторинний характер.

При аерогенному зараженні, крім уражень печінки і тонкого відділу кишечника, характерні для пастерельозу зміни знаходять у легенях, де реєструють типову крупозну пневмонію, а некроз інтерстиціальної тканини і стінок кровоносних судин виражений слабкіше і розвивається пізніше, ніж зміни в слизовій оболонці бронхів і парабронхіальних комплексах.

Пастерели, після попадання в організм птиці, спочатку локалізується і розмножується в лімфоїдній тканині глотки і в місцях переходу стравоходу в залізистий шлунок (при аліментарному зараженні) або в слизовій оболонці бронхів при аерогенному зараженні.

У подальшому пастерели проникають в кров, де розмножуються і з током крові розносяться по всьому організму.

Судинна стінка внаслідок дії токсинів, які виділяється пастерелами, зазнає ряду змін, що приводить до розвитку яскраво вираженого геморагічного діатезу, виходу пастерел до різних органів і тканин, розвитку дистрофічних-некротичних змін в паренхіматозних органах, особливо в печінці.

У стійких до хвороби птахів і при проникненні в організм слабовірулентних пастерел септицемія не розвивається. Хвороба у них приймає підгострий або хронічний перебіг з локалізацією збудника в окремих органах, частіше в легенях, де розвивається крупозне або катарально-гнійне запалення. При так званому локалізованому хронічному пастерельозі збудники локалізуються в тканинах сережок, міжщелепного простору або в суглобах кінцівок, викликаючи запальні зміни, набряки і крововиливи. Однак, при ослабленні резистентності організму, пастерели виходять за межі місця локалізації, проникають в кров, викликаючи септицемію, і захворювання загострюється.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Перебіг пастерельозу може бути над гострим, гострим, підгострим та хронічним, що залежить від вірулентності збудника, фізіологічного стану птиці (їх резистентності), а також від джерела інфекції і шляхів зараження птиці.

При надгострому перебігові, коли джерелом інфекції є, як правило, трупи птахів або не знешкоджені продукти забою хворих птахів, захворювання перебігає дуже швидко і без яких-небудь клінічних ознак. Зовні клінічно здорова птиця раптово падає і гине.

Гострий пастерельоз викликають високовірулентні культури збудника, захворюваність і летальність птиці в стаді можуть складати до 80-90%. Клінічна картина характеризується загальним пригніченням птиці, відмовою від корму, діареєю, посинінням гребеня, сережок, хрипами, витіканнями з носової порожнини. Дихання прискорене і утруднене, загальна слабість прогресує, і птиця гине. Тривалість клінічного періоду становить 18-72 години.

При зараженні поголів'я штамом меншої вірулентності спостерігається підгострий перебіг пастерельозу. По клінічних симптомах він мало чим відрізняється від гострого, але клінічні ознаки менше виражені, хвороба розвивається повільніше і триває довше. При цьому летальність незначна, однак вибраковка хворої птиці досягає 30%.

Якщо захворювання викликане слабовірулентним збудником, або воно з'явилося внаслідок впливу різного характеру стрес-чинників на птахів-пастерелоносіїв, хвороба перебігає в хронічній формі і проявляється виснаженням, зниженням продуктивності, опуханням сережок, підочних синусів, міжщелепного простору і суглобів кінцівок. Ця форма пастерельозу часто ускладнюється і перебігає в асоціації з колібактеріозом, стафіло- і стрептококозом і іншими бактерійними хворобами, що значно збільшують відхід птиці, затрудняють діагностику і боротьбу із захворюванням. Захворювання при цій формі триває протягом багатьох тижнів і місяців, що істотно відбивається на продуктивності птиці.

Патологоанатомічні зміни. При надгострому перебігові зміни слабо виражені. Спостерігають гіперемію паренхіматозних органів, одиничні крововиливи в епікарді, незначна кількість ексудату в порожнині серцевої сорочки.

При гострій формі пастерельозу найбільш характерною і постійною ознакою є явища яскраво вираженого геморагічного діатезу. Плямисті і краплинні крововиливи реєструють в епі- і перикарді, серцевому м'язі, брижі, на серозних покривах грудної і черевної порожнини, серозних оболонках кишечника, особливо дванадцятипалої кишки, а також під капсулами та в паренхімі печінки, селезінки і нирок. Особливо характерні для пастерельозу краплинні крововиливи в епікарді, серце як би окроплене кров'ю.

Характерні зміни відрізняються в печінці: на фоні дифузної зернистої і жирової дистрофії в ній знаходять численну кількість дрібних (міліарних і субміліарних) ділянок ареактивного коагуляційного некрозу сірувато-жовтого кольору, а також крововиливи, про які говорилося вище. Селезінка слабо збільшена, з міліарними вогнищами некрозу в пульпі і краплинними крововиливами під капсулою. У тонкому відділі кишечника, переважно в дванадцятипалій кишці, реєструють гострий катаральний або катарально-геморагічний ентерит. Стінка кишки потовщена, її слизова набрякла, пронизана крапковими і смугастими крововиливами. Вміст кишечника рідкий, шоколадного кольору. Іноді аналогічні зміни відзначають і в товстому кишечнику. Відмічають серозний і серозно-фібринозний перикардит. Ексудату може бути так багато, що серце як би плаває в ньому, що нагадує гідроперикардіум. У черевній порожнині часто знаходять фібринозний ексудат (нагадує варений жовток), що говорить про фібринозний перитоніт. Подібний ексудат іноді знаходять в порожнині повітроносних мішків, що вказує на розвиток фібринозного аеросакуліту. У легенях спостерігають застійну гіперемію, набряк, іноді некротичні вогнища в паренхімі. Нерідко визначають крупозну пневмонію в початкових стадіях розвитку (стадія гіперемія і червона гепатизація). У нирках реєструють явища застійної гіперемії, зернисту дистрофію епітелію канальців, іноді вогнища некрозу в паренхімі. У міокарді – зерниста дистрофія, іноді вогнища коагуляційного некрозу.

При підгострому і хронічному генералізованому перебігові явища геморагічного діатезу згладжені або повністю відсутні, а переважають дистрофічно-некротичні і хронічні запальні процеси. Характерні фібринозні полісерозити: перикардит, перитоніт, перигепатит, периспленіт, плеврит, аеросакуліт. Відмічають численні вогнища некрозу в печінці, нирках, селезінці, легенях, міокарді, в підшкірній клітковині на фоні дистрофії паренхіми органів. У легенях розвивається крупозна пневмонія, в тонкому кишечнику виразки і хронічне запалення.

При локалізованому хронічному пастерельозі зміни знаходять в тканинах сережок, гребінця, міжщелепового простору, в суглобах. У цих структурах відмічають спочатку серозне запалення, а потім фібринозно- некротичне запалення. Можливе відпадання (мутиляція) гребінця і сережок по лінії демаркаційного запалення. Ураження суглобів і сухожиль кінцівок і крил виявляється у вигляді серозно-фібринозних, а потім фібринозно-некротичних артритів і тендовагінітів, що приводять до потовщення і деформації суглобів.

Діагноз ґрунтується на аналізі епізоотологічних, клінічних даних, патологоанатомічних змін та результатів лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Для бактеріологічного дослідження в лабораторію направляють по 3-5 трупів з кожної вікової або технологічної групи птиці, серед яких має місце захворювання з характерними для пастерельозу клінічними ознаками.

Бактеріологічна діагностика пастерельозу птиці складається з мікроскопії мазків крові або мазків-відбитків з внутрішніх органів (печінки, селезінки); виділення культури Pasteurella multocida з патологічного матеріалу шляхом висіву на штучні поживні середовища або біологічним методом шляхом зараження лабораторних тварин та птиці; ідентифікація культур і визначення їх вірулентності (біопроба).

У лабораторії проводять мікроскопію мазків крові або мазків-відбитків з печінки і селезінки, забарвленої синькою Леффлера або за Романовським-Гімза. При пастерельозі виявляють короткі, овоїдні палички із закругленими кінцями, забарвлені біполярно.

Для виділення і ідентифікації пастерел роблять посіви з паренхіматозних органів на МПБ і МПА з додаванням 10-15% сироватки крові ссавців, 0,5% глюкози і сахарози або 10% амінопептиду і 5% дріжджового екстракту.

Пастерели виділені при гострому і підгострому перебігові хвороби викликають загибель птиці, кроликів, білих мишей при їх експериментальному зараженні суспензією паренхіматозних органів (1:10) або виділеними культурами на живильних середовищах. Спостерігають за інфікованим поголів'ям протягом 7 днів. У лабораторних тварин, які були зараженні і загинули, виявляють характерні для пастерельозу зміни.

Для бактеріологічної діагностики хронічного пастерельозу у лабораторію направляють 3-5 трупів або клінічно хворих птахів з характерними клінічними ознаками (риніти, синусити, артрити і ін.). Діагностика включає ті ж етапи, що і при гострому перебігові Пастерели, виділені з уражених органів при хронічному пастерельозі, вірулентні для білих мишей і слабо або зовсім не вірулентні для птиці.

З метою визначення епізоотичного статусу стад птахів з пастерельозу в неблагополучних господарствах проводять дослідження поголів'я на пастерелоносійство за розробленою у ДДС ІЕКВМ методиці (Цімох П.П.,1985). У гурті курей виділяють по 15 - 20 голів за випадковим принципом. Після витримування птиці на протязі 2 годин без корму при вільному доступі до води за допомогою гумової груші з скляною трубкою в кожного птаха відібрають слиз ротоглотки й перенесять його в пробірки з фізіологічним розчином. Відразу ж після цього суміш із пробірок в обсязі 0,5 см3 стерильним шприцом вводять підшкірно в ділянці спини білим мишам. На кожну пробу слизу використали одну мишу, окремий стерильний шприц і голку. За інфікованими мишами спостерігають, реєструючи зміни загального стану і загибель. Загиблих мишей розтинають, ураховуючи патологоанатомічні зміни в органах і тканинах, а також проводять бактеріологічні посіви із серця на МПБ і МПА, виготовлених на переварі Хотінгера. Ідентифікацію виділених культур проводять за загальноприйнятою методикою.

Диференціальна діагностика. Пастерельоз необхідно диференціювати від ньюкаслської хвороби, стрептококозу, колібактеріозу, стафілококозу, пулороз-тифу, респіраторного мікоплазмозу, спірохетозу. Ньюкаслською хворобою хворіє птиця починаючи с15-20-добового віку, водоплавні не хворіють. Основними клінічними ознаками ньюкаслської хвороби є паралічі і діарея, характерними патологоанатомічними змінами є геморагічний діатез на слизових оболонках, особливо в ділянці переходу залозистого шлунку в м'язовий, в ділянці біфуркації сліпих відростків і в прямій кишці, а також наявність некротичних вогнищ на слизовій оболонці тонкого відділу кишечника. При пастерельозі геморагічний діатез на серозних і слизових оболонках буває лише в 12-палій кишці, некрози відсутні.

При диференціальній діагностиці пастерельозу від інших бактеріальних хвороб септичного типу вирішальним є виділення і ідентифікація збудника.

Спірохетоз на відміну від пастерельозу характеризується ознаками ураження нервової системи, наявністю спірохет в крові, несприйнятливістю голубів.

Імунітет. Специфічні заходи профілактики пастерельозу передбачають створення імунного поголів'я шляхом обробки птахів існуючими вакцинами у відповідності з настановами по їх застосуванню. Профілактичну вакцинацію необхідно проводити в господарствах стаціонарно неблагополучних або в умовно благополучних, де імовірність виникнення захворювання висока (загрозливі зони). Вимушену вакцинацію сприйнятливих птахів проводять в господарствах при виникненні захворювання.

У цей час в нашій зоні для специфічної профілактики пастерельозу застосовують три інактивовані вакцини, розроблені Дніпропетровською дослідною станцією ІЕКВМ (автор Цімох П.П.), що випускаються Дніпропетровською біофабрикою: емульсинвакцина проти пастерельозу курей і індичок; емульсинвакцина проти пастерельозу качок і гусей; інактивований бактерін проти пастерельозу сільськогосподарських птахів.

Вакцинації підлягають гуси з 20-добового віку, кури з 2-3 місячного віку з подальшою ревакцинацією через 6 місяців.

Профілактика та заходи боротьби. Боротьба з пастерельозом птахів включає комплекс загальних і спеціальних охоронних, організаційно-господарських і ветеринарно-санітарних заходів, направлених на ліквідацію інфекції і оздоровлення господарства від пастерельозу.

Найбільшу увагу при розробці заходів з охорони господарства від занесення інфекції приділяють заходам по ліквідації тих чинників, які сприяють розносу і збереженню збудника, підтримують ареал персистування у зовнішньому середовищі. Це, по-перше, боротьба з мишоподібними гризунами, постійними пастерелоносіями, які є резервуаром збудника в природі. Особливо необхідне виконання цих вимог в осінньо-зимовий період, коли гризуни активно заселяють птахівничі і господарські приміщення і споруди.

По-друге, необхідно всіляко винищувати кліщів і комах, що є механічними переносниками пастерел на всіх стадіях свого розвитку. Максимальна увага організації до проведення регулярної дезинсекції в птахівничих приміщеннях приділяється у весняно-літній період.

В-третіх, необхідно виключити контакт сільськогосподарської птиці з дикою (синантропної і перелітної), здатною занести пастерел на територію птахогосподарства. При цьому організують і забезпечують виконання заходів, що попереджають контакт дикої птиці з кормами, відходами інкубації і відходами забійного виробництва.

Не допускається утримувати у виробничих, адміністративних і підсобних приміщеннях собак, кішок і декоративних птахів. Складувати і транспортувати відходи інкубації, забійного виробництва і трупи птиці необхідно тільки в закритій тарі.

На території птахогосподарства здійснюють постійний контроль якості дезинфекції технологічного обладнання, тари, транспорту і виробничих приміщень за кишковою паличкою згідно із загальноприйнятими методиками.

Щодня проводять клінічні спостереження за птахами. При цьому слабку птицю негайно вибраковують, а видалення трупів здійснюють не рідше 2 разів на день. Для інкубації використовують яйця лише від благополучних по інфекційним хворобам гуртів і тільки після дезинфекції. На інкубаційні яйця, що завозяться в господарства з інших підприємств, добовий або підрощений молодняк для комплектування стад повинні бути ветеринарні свідоцтва, підтверджуючі благополуччя господарств-постачальників по пастерельозу і іншим інфекційним захворюванням, з вказівкою точних дат і результатів проведених діагностичних досліджень і профілактичних обробок.

При виникненні захворювання на господарство накладають обмеження і проводять негайний забій всієї хворої і слабої птиці з неблагополучних пташників з подальшою утилізацією або переробкою її на м'ясо-кісткове борошно.

Якщо пастерельоз встановлений в одному пташнику, з метою найшвидшого купування інфекції доцільно убити безкровним методом всіх птахів цього приміщення з подальшим проведенням його ретельної дезинфекції і санації, передбаченої «Інструкцією по проведенню ветеринарної дезинфекції, дезінсекція і дератизації», затвердженою Департаментом ветеринарної медицини України.

На період обмежень забороняється переміщення птиці з неблагополучного пташника всередині господарства і вивіз її за межі сільськогосподарського підприємства, інкубація яєць, отриманих від неблагополучного гурту. Не дозволяється також доукомплектування гурту неблагополучного приміщення здоровою птицею, проведення масових діагностичних досліджень і профілактичних заходів проти інших інфекційних захворювань.

У період обмежень особливу увагу приділяють організації і проведенню санітарно-гігієнічних ветеринарно-санітарних і дезинфекційних заходів в санпропускниках, дезблоках, в птахоприміщеннях, кормо- і яйцескладах, забійних пунктах.

У випадку переробки убитої хворої і слабої птиці на м'ясо-кісткове борошно, кожну партію останньої піддають обов'язковим бактеріологічним дослідженням, і тільки при отриманні негативних результатів борошно використовують всередині господарства в раціонах дорослого поголів’я птиці.

Клінічно здорову птицю в неблагополучних господарствах піддають лікуванню сульфаніламідними препаратами і антибіотиками широкого спектра дії. Цих препаратів в цей час величезний асортимент поступає через кордон і немає абсолютної гарантії їх терапевтичної ефективності. Тому перед їх застосуванням необхідно визначати чутливість мікроорганізмів до даних препаратів за загальноприйнятою методикою в умовах ветеринарних лабораторій.

У неблагополучних по пастерельозу пташниках до зняття обмежень регулярно проводять поточну дезинфекцію в присутності птиці аерозольним методом одним з наступних препаратів: молочною кислотою в 20% концентрації (15-20 мл/м3), 25% розчином резорцину (20-25 мл/м3), йодетиленгліколем (2,5-2,8 мл/м3), риванолом (200-250 мг/м3), водним розчином гіпохлориду натрію (1,5-2% активного хлору), 3% стабілізованим розчином перекису водню (для стабілізації додають 0,5% молочної або вугільної кислоти). Дезинфекцію проводять 4-5 разів на день з інтервалом в 2-3 години. Для розпилення препаратів застосують аерозольні генератори САГ-1 або ДАГ-1 з розрахунку одна установка на 300-500 м3 приміщення.

Для цієї мети можна застосовувати також пари скипидару, які отримують шляхом змішування хлорного вапна і скипидару з розрахунку 2 г хлорного вапна і 0,5 г скипидару на 1 м3 повітря. Часто для аерозольної дезинфекції приміщення в присутності птиці застосовують пари йодистого алюмінію, для отримання яких беруть 3,5 г кристалічного йоду, 0,32 г алюмінієвого порошку і 0,44 г хлористого амонію з розрахунку на 1 м3 приміщення. Таку дезинфекцію проводять 1 раз в день на протязі двох тижнів та повторно через 6-7 днів.

Птахи, які були в контакті із збудником пастерельозу, ті, що перехворіли і вилікувані за допомогою терапевтичних препаратів, є носієм пастерел. Тому їх не можна залишати для формування груп ремонтного молодняку та батьківського стада і після експлуатації вони підлягають забою.

Перед комплектуванням батьківського стада проводять контрольне бактеріологічне дослідження ремонтного молодняка на пастерелоносійство. Позитивно реагуючі птахи при цьому підлягають вибракуванню і забою на м'ясо.

При оздоровленні господарств від пастерельозу особливу увагу звертають на санітарну підготовку приміщення після видалення кожної партії птиці і дотримання профілактичних перерв, які повинні складати не менш 15 днів.

Після звільнення від птиці пташник дезинфікують одним з наступних препаратів: лужним розчином формальдегіду, що містить 3% формальдегіду і 3% їдкого натру; 20% суспензією свіжогашеного вапна; освітленим розчином хлорного вапна, що містить 5% активного хлору; 10% розчином однохлористого йоду; аерозольним методом парами формальдегіду з розрахунку 15-20 мл 40% формальдегіду на 1 м3 або формалін-креоліновою сумішшю, що складається з трьох частин формаліну і однієї частини креоліну (20 мл на 1 м3 приміщення). При вологій дезинфекції витрата препаратів становить 1 л на 1 м3 приміщення по поверхні підлоги з експозицією 3 години, при аерозольній – експозиція становить 24 години [21].

Про якість дезинфекції судять по виживанню кишкової палички. Вважається, що вона проведена якісно, якщо при профілактичній і заключній дезинфекціях ріст кишкової палички відсутній у всіх пробах, а при поточній – не менше ніж в 90% проб.


Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 1774 | Нарушение авторских прав







При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.01 сек.)