АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ОРНІТОЗ (ХЛАМІДІОЗ) ПТИЦІ

Орнітоз (Ornithosis, пситакоз) — хронічна контагіозна хвороба дикої та свійської птиці, що характеризується ураженням органів дихання і травного каналу. До орнітозу сприйнятлива людина.

Історична довідка. Вперше захворювання описав Ромар у 1819 р. у людей. У 1892 р. Нокар установив цю хворобу у папуг. Епідемії, що реєструвались того часу в Швейцарії, Німеччині, США, Південній Америці, пояснювались контактом хворих людей з папугами, звідки захворювання дістало назву «пситакоз» (грец. psittacus — «папуга»). Левінтал, Колес, Ліллі в 1930 р. першими визначили і описали збудника хвороби у вигляді елементарних тілець. У 1939 р. Едді та Мейєр описали пситакоз серед голубів і довели його зв’язок із захворюванням у людини. Пізніше було виявлено сприйнятливість до збудника пситакозу багатьох видів птахів, тому за пропозицією Мейєра (1942) назву хвороби змінили на «орнітоз» (лат. ornis — «птах»).

Захворювання поширене на всіх континентах, у 1964 р. було зареєстроване в деяких господарствах України. Економічні збитки, заподіювані орнітозом, незначні. Проте хвороба має велике епідеміологічне значення у зв’язку із заразливістю для людини та здатністю легко передаватись аерогенним шляхом.

Збудник хвороби — Chlamydia psittaci — внутрішньоклітинний організм, що належить до родини Chlamydiacea. У забарвлених мазках з патологічного матеріалу збудники виявляються у вигляді елементарних тілець сферичної форми, діаметром 250 – 350 нм, що розміщені поодинці, парами, скупченнями. У плазму клітин збудник проникає шляхом ендоцитозу, розмножується бінарним поділом.

Хламідійні елементарні тільця забарвлюються за Романовським - Гімза у фіолетовий колір, за Маккнавелло — у червоний, за Кастенадо — в синій. Збудник орнітозу репродукується в 5 – 7-добових курячих ембріонах після зараження в жовтковий мішок, у первинних культурах клітин фібробластів курячого ембріона, а також у перещеплюваних лініях Hela i L. Пташині штами хламідій у досить високих розведеннях аглютинують еритроцити птиці. За інтраназального й внутрішньочеревного введення зумовлюють інфекцію у білих мишей.

Збудник орнітозу стійкий у зовнішньому середовищі. Зберігається у фекаліях хворої птиці 3 – 4 міс, у воді — понад 17 діб, у сухому стані — до 5 тижнів, при сонячному світлі — до 6 діб, при мінус 20 °С залишається життєздатним понад 6 міс, у ліофілізованому стані — більше року, в 50 % розчині гліцерину при 0 °С — 10 – 20 діб, при 4 °С — впродовж кількох тижнів. Інактивується при 70 °С через 10 хв., за кімнатної температури — через 36 – 48 год., швидко руйнується в процесі гниття. Збудник чутливий до дії антибіотиків та сульфаніламідів.

Кращими дезінфектантами є 2 % розчин хлораміну, 5 % просвітлений розчин хлорного вапна, 2 % розчин формальдегіду, 3 % розчин фенолу, 5 % розчин лізолу, які інактивують збудника через 3 год.

Епізоотологія хвороби. До орнітозу сприйнятливі 132 види птиці з 28 родин. Найчутливішими зі свійської птиці є качки та голуби, меншою мірою — кури та індики, з кімнатних птахів найчутливіші папуги й канарки, з диких — горлиці, фазани, куріпки, чайки, іволги, білі чаплі та багато видів співочих птахів. Частіше уражається молодняк. Джерелом збудника інфекції є клінічно хвора птиця і птиця з латентною інфекцією, що виділяє хламідії з носовими витіканнями та фекаліями впродовж 4 міс після зараження. Факторами передавання можуть бути приміщення, клітки, предмети догляду за птицею, корми, вода, забруднені виділеннями хворої птиці і носіїв. Природне зараження відбувається при прямому контакті через дихальні шляхи, дуже рідко — через травний канал, де хламідії інактивуються травним соком. Спалахи орнітозу частіше спостерігаються в господарствах з незадовільними умовами утримання та неповноцінною годівлею. Іноді орнітоз супроводжується мікоплазмозом у курей і сальмонельозом у качок. Летальність серед захворілої птиці становить від 2 до 30 %.

Патогенез. Після проникнення в організм хламідії розмножуються в легенях та повітроносних мішках, звідки потрапляють у кров’яне русло, спричинюють септицемію, заносяться течією крові в печінку, селезінку, нирки, зумовлюють інтоксикацію організму, дистрофічні та некротичні ураження. У разі аліментарного зараження розвивається безсимптомна інфекція.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває від 5 – 10 діб до 2 – 6 тижнів. Перебіг хвороби у дорослої птиці переважно хронічний або латентний, для молодняку характерний гострий перебіг. Клінічні ознаки значною мірою зумовлюються видом і віком захворілої птиці, резистентністю організму, наявністю специфічного імунітету внаслідок попереднього спалаху інфекції в стаді, а також вірулентністю збудника. Розрізняють респіраторну, кишкову та змішану форми хвороби.

У папуг орнітоз може проявлятися в респіраторній, кишковій або змішаній формі. У захворілої птиці спостерігають сонливість, слабкість, втрату апетиту, пронос з домішкою крові, виснаження. Іноді з’являються виділення з носа, розвиваються паралічі. Тривалість хвороби — 1 – 2 тижні.

У голубів за гострого перебігу часто спостерігаються кон’юнктивіт, виділення з носа, світлобоязнь, задишка з хрипами, утруднене дихання, часто бронхіт, закупорювання носових отворів, склеювання ексудатом пір’я на голові. Молода птиця швидко худне й гине. За хронічного перебігу у голубів визначається слабкість, нежить, сильне виснаження, зниження продуктивних якостей. Латентний перебіг характеризується відсутністю клінічних ознак хвороби, триває кілька місяців. У породних голубів найчастіше проявляється кишкова форма хвороби, зниження несучості. Спостерігається пронос із зеленувато-сірими фекаліями, розвивається сильне виснаження. Птиця тремтить, крила звисають, пір’я скуйовджене, легко випадає.

У качок, індиків та гусей виявляються слабкість, кератит, кон’юнктивіт, пневмонія, іноді пронос.

У курчат домінують ознаки менінгоенцефаліту — судоми, дрижання м’язів, порушення координації рухів, паралічі, загибель упродовж першої — другої доби хвороби.

Патологоанатомічні зміни. В усіх випадках залежать від тяжкості й форми перенесеної хвороби. Серозні оболонки черевної порожнини й повітроносних мішків помутнілі, вкриті клейкими фібринозними нашаруваннями. Слизові оболонки кишок у стані катарального запалення, нирки переповнені кров’ю. Найбільш характерні зміни виявляються в печінці та селезінці. Печінка збільшена в розмірах, кровонаповнена, забарвлена в шафраново-жовтий колір, вкрита численними дрібними (з просяне зерно) осередками некрозу та крововиливами. Селезінка темно-червоного кольору, збільшена в розмірі, пронизана дрібними осередками некрозу. Визначаються також перитоніт, перикардит, іноді дифузне ураження легень.

Діагноз установлюють за епізоотологічними, клінічними, епідеміологічними даними, аналізом патологоанатомічних змін та результатами лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Включає мікроскопічні дослідження мазків-відбитків з печінки та селезінки, взятих від хворої птиці для виявлення цитоплазматичних тілець-включень, виділення збудника хвороби з патологічного матеріалу та визначення за РЗК хламідійних антитіл у сироватках крові перехворілої птиці. У лабораторію для дослідження надсилають трупики загиблої або забитої за допомогою хлороформного або ефірного наркозу птиці, які упаковують у металеву коробку з щільною кришкою. Трупики розтинають з додержанням заходів особистої профілактики, використанням гумових рукавичок та захисних окулярів. Рот і ніс закривають марлевою пов’язкою. З патологічного матеріалу (селезінки, легень, некротичних ділянок печінки та транссудату грудної порожнини) готують мазки і фарбують за Романовським - Гімза. Під час мікроскопічного дослідження в препаратах виявляють еозинофільні внутрішньоклітинні тільця-включення круглої або паличкоподібної форми.

Найбільш достовірним методом діагностики орнітозу є біопроба на мишах, яких заражають патологічним матеріалом, наносячи його на слизову оболонку носа або підшкірно. У разі позитивних результатів миші гинуть на 5 – 10ту добу після зараження. При розтині їхніх трупів виявляється ексудативний перитоніт і значне збільшення селезінки. У мазках з паренхіматозних органів загиблих мишей виявляють хламідійні тільця-включення. Для діагностики латентних форм орнітозу сироватки крові підозрюваних щодо зараження птахів досліджують за РТЗК. Масові діагностичні обстеження пташиних стад проводять шляхом введення орнітозного алергену: індикам та качкам — у підшкірну складку підщелепового простору, курям — у сережки. В інфікованих індиків та качок через 36 – 48 год на місці введення алергену спостерігається червона пляма з щільним інфільтратом у центрі, у курей — запалення сережки.

Диференціальна діагностика. Передбачає виключення сальмонельозу, грипу качок та респіраторного мікоплазмозу птиці. Сальмонельоз качок легко діагностується шляхом виділення з патологічного матеріалу збудника хвороби, переважно Salmonella typhimurium. Грип качок проходить гостро, уражає переважно каченят 3 – 8денного віку, супроводжується синуситами й синовітами. Не уражуються печінка та селезінка. Збудник грипу А легко виділяється в 9 – 10денних курячих ембріонах і типується специфічною сироваткою. Летальність може бути дуже високою — до 70 %. Для виключення респіраторного мікоплазмозу птиці вирішальне значення мають бактеріологічні дослідження з виділенням збудника хвороби Mycoplasma gallisepticum на живильних середовищах Едварда і курячих ембріонах, позитивні результати сироватково-краплинної реакції аглютинації зі стандартним мікоплазмовим антигеном, а також біологічної проби на 5 – 10 курчатах 20 – 30-добового віку.

Лікування не проводиться через небезпеку зараження людей. Хвору птицю забивають і знищують спалюванням. В особливих випадках застосовують антибіотики — тераміцин та дибіоміцин.

Імунітет. Після перехворювання на орнітоз нестерильний і нетривалий. Засобів специфічної профілактики не розроблено.

Профілактика та заходи боротьби. Передбачають віднаджування диких птахів, які часто залітають на територію птахоферм і можуть стати джерелом збудника орнітозу для свійської птиці. У господарствах водоплавної птиці водні вигули потрібно обгороджувати металевими сітками. Рекомендується також зменшення поголів’я голубів, які є основним резервуаром орнітозу у великих містах. Доцільно проводити періодичне дослідження за РТЗК сироваток крові індиків та качок для виявлення осередків інфекції. Важливим заходом профілактики орнітозу у людей є заборона продажу напівпотрошених тушок усіх видів сільськогосподарської птиці.

У разі виявлення захворювання птиці на орнітоз господарство оголошують неблагополучним щодо цього захворювання. Усю птицю неблагополучних пташників забивають на птахобойні, тушки піддають повному потрошінню на місці. М’ясо умовно здорової птиці після термічної обробки використовують у їжу без обмежень. Послід, пух і пір’я збирають і спалюють. Пташники та вигули, звільнені від неблагополучної птиці, очищують і знезаражують проясненим розчином хлорного вапна, що містить 5 % активного хлору, або 10 %м розчином лізолу. В благополучних пташниках дезінфекцію проводять аерозолем 40 %го розчину формальдегіду з розрахунку 10 – 15 мл розчину на 1 м³ приміщення, а без виведення птиці — аерозолем молочної кислоти. Обмеження з неблагополучного господарства знімають через 6 міс після останнього випадку захворювання й видалення хворої птиці та проведення остаточної дезінфекції. За особами, що доглядають птицю, встановлюють постійний медичний нагляд, проводять роз’яснювальну роботу щодо небезпеки орнітозу для людини та особистої профілактики.

Орнітоз у людини. Небезпечним джерелом зараження людини є хвора та приховано інфікована свійська птиця й кімнатні птахи. Передавання збудника хвороби здійснюється через контаміноване збудником повітря, предмети догляду, а також пух, пір’я та виділення інфікованої птиці. Описано випадки зараження лабораторних працівників під час роботи з патологічним матеріалом. Інкубаційний період у людини триває 7 – 14 діб. Перебіг хвороби гострий. У хворих спостерігаються озноб, гарячка, світлобоязнь, втрата апетиту, головні болі, кашель, хрипи в легенях, порушення в роботі серця, іноді кровотеча з носа. Летальність становить 10 – 12 %. Діагностику орнітозу у людей проводять за реакцією зв’язування комплементу. В порядку особистої профілактики медичним і ветеринарним працівникам під час огляду та розтину птиці, підозрюваної щодо орнітозу, слід працювати в спецодягу, використовувати захисні пов’язки та окуляри.

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 669 | Нарушение авторских прав