АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Основні діагностичні критерії ГНН

Базовий рівень підготовки

4. Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття.

Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинні засвоїти студент при підготовці до заняття.

4.2 Теоретичні питання до заняття:

1. Дайте сучасне визначення ГНН.

2. Етіологія та патогенез ГНН.

3. Фактори ризику розвитку ГНН.

4. Клінічний перебіг в залежності від етіології.

5. Критерії діагнозу ГНН.

6. Диференціальний діагноз в залежності від етіології ГНН.

7. Діагностичне значення УЗД ОЧП, КТ, ЕМРТ, гістолологічних даних для уточнення етіології ГНН.

8. Лікувальна тактика при різних варіантах. Існуючи стандарти лікування.

9. Основні принципи дієтотерапії.

10. Профілактика первинна та вторинна.

11. Прогноз та працездатність.

Практичні завдання, які виконуються на занятті

· цілеспрямовано зібрати скарги і анамнез у хворого з ГНН;

· провести обстеження, виявити і дати оцінку змінам в його стані;

· сформулювати попередній діагноз;

· скласти план додаткових обстежень і оцінити його результати;

· дати оцінку лабораторним і інструментальним методам дослідження;

· скласти схему диференційованого діагнозу при ГНН;

· сформулювати обґрунтований клінічний діагноз згідно вимогам сучасної класифікації;

· скласти план лікування в залежності від варіанту перебігу;

· призначити відновлювальне лікування на різних етапах реабілітації;

· визначити тактику вирішення питань медико-соціальної експертизи, працевлаштування, профілактики.

Зміст теми

Діагностика

Діагностика ГНН,як правило, не представляє утруднень. Основним її маркером є безперервне підвищення рівня азотистих метаболітів і калію крові разом із зменшенням виділення сечі. Особливо важливе проведення диференціального діагнозу преренальної ГНН від реальної, оскільки перша фаза може швидко перейти в другу, що посилить перебіг захворювання і погіршить прогноз.

Особливе значення у діагностиці ГНН належить УЗД нирок. При необхідності може бути виконана двостороння катетеризація ниркових мисок.

Лабораторна діагностика побудована на вимірюванні об’єму сечі, рівня креатиніну, сечовини і електролітів сироватки крові. Інколи використовують ниркову ангіографію. Біопсію нирки слід виконувати за суворими показаннями, а саме: при підозрі на гострий гломерулонефрит, канальцевий некроз або системне захворювання.

Основні критерії діагностики ГНН представлені в таблиці 2.

На першому етапі діагностики ГНН важливо відмежувати анурію від гострої затримки сечі. Слід переконатися у відсутності сечі у сечовому міхурі (перкуторно, ультразвуковим методом або за допомогою катетеризації) і терміново визначити рівень сечовини, креатиніну і калію сироватки крові.

Основні діагностичні критерії ГНН

Наступний етап діагностики полягає у встановленні форми ГНН (преренальна, реальна, постренальна). У першу чергу виключається обструкція сечових шляхів за допомогою ультразвукових, радіонуклідних, рентгенологічних і ендоскопічних методів. Має значення також дослідження сечі. При преренальній ГНН вміст у сечі натрію і хлориду понижений, а відношення «креатинін сечі/креатинін плазми підвищене, що свідчить про відносно збережену концентраційну здатність нирок. Зворотне співвідношення спостерігається при реальній ГНН.

Після виключення преренальної ГНН необхідно встановити форму реальної ГНН. Присутність в осаді еритроцитарних і білкових циліндрів свідчить про ураження клубочків, рясний клітинний детрит і тубулярні циліндри вказують на ГКН, наявність поліморфноядерних лейкоцитів і еозинофілів характерна для гострого тубулоінтерстиціального нефриту (ГТІН), виявлення патологічних циліндрів, а також кристалурії типове для внутрішньоканальцевої блокади. Слід, проте враховувати, що дослідження складу сечі в деяких випадках не має вирішального діагностичного значення.

Лікування

У початковій фазі ГНН лікування передусім направлене на усунення причини, що викликала розвиток патологічного механізму. При шоку головною є терапія, направлена на нормалізацію артеріального тиску і заповнення об’єму циркулюючої крові.

При отруєнні нефротоксичними отрутами необхідне видалення їх шляхом промивання шлунка і кишечнику. Унітіол є універсальним антидотом при отруєннях солями важких металів. Особливо ефективною може бути гемосорбція. Зроблена ще до розвитку ГНН.

Лікування преренальної ГНН. Якщо діагностовано преренальна ГНН, важливо направити зусилля на усунення чинників, що викликали гостру судинну недостатність, або гіповолемію, відмінити ліки, що індукують преренальну ГНН (нестероїдні протизапальні препарати, інгібітори АПФ, циклоспорин).

Для виведення з шоку і відновлення ОЦК вдаються до внутрішньовенного введення великих доз стероїдів, крупно молекулярних декстринів (поліглюкін, реополіглюкін), плазми, розчину альбуміну. При крововтраті переливають еритроцитарну масу. При гіпонатріємії і дегідратаціях внутрішньовенно вводять сольові розчини. Всі види транс фузійної терапії повинні проводиться під контролем діурезу і рівня ЦВТ. Тільки при стабілізації АТ і заповнення внутрішньо судинного русла рекомендується перейти на внутрішньовенне, тривале (6 – 24 год.) введення фуросеміду з допаміном, що дозволяє зменшити ниркову аферентну вазоконстрикцію.

Лікування ренальної ГНН. При розвитку олігурії у хворих з мієломною хворобою, уратним кризом, рабдоміолізом, гемолізом рекомендується безперервна (до 60 год) інфузійна олужуюча терапія, що включає введення манітолу разом з ізотонічним розчином хлориду натрію, бікарбонату натрію і глюкози (в середньому 400 – 600 мл/год) і фуросемідом. Завдяки такій терапії діурез підтримується на рівні 200 -300 мл/год., зберігається лужна реакція сечі (pH›6,5).

На ранній стадії реальної ГНН, у перші 2 – 3 доби розвитку ГКН, за відсутності повної анурії і гіперкатаболізму також виправдана спроба консервативної терапії (фуросемід, манітол, інфузії рідин).

При деяких варіантах реальної ГНН базова консервативна терапія доповнюється імунодепресантами, антибіотиками, плазмаферезом.

За відсутності ефекту консервативної терапії продовження цього лікування більше 2 – 3 діб безперспективне і небезпечне, зважаючи на збільшення ризику ускладнень від застосування великих доз фуросеміду (ураження слуху) і манітолу (гостра серцева недостатність, гіперосмолярність, гіперкаліємія).

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 601 | Нарушение авторских прав