АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Порочний коло - це послідовність елементів патогенезу, пов’язаних між собою причинно-наслідковими відносинами, здібних до самопідтримання.

При гипоксичній гіпоксії, наприклад, спостерігається почастішання і поглиблення дихання. Але якщо почастішання дихання буде настільки сильним, що різко зменшиться дыхательный об’єм, то це приведе до зниження хвилинного о’єму вентиляції легенів і поглибленню гіпоксемії. Аналогічна ситуація може виникнути при надмірній тахікардії, яка приведе до зниження хвилинного о’єму серця.

Розвиток порочного кола загрожує життю хворого.

.

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

по самостійній підготовці до заняття по темі:

«ЗАГАЛЬНЕ ВЧЕННЯ ПРО ХВОРОБУ»

Питання для самопідготовки.

І. Чинники, що зумовлюють характер поглядів на суть хвороби на різних етапах розвитку медицини. Еволюція уявлення про суть хвороби.

ІІ. Сучасні уявлення про суть хвороби.

ІІІ. Періоди і результати хвороб. Принципи класифікації хвороб.

ІУ.Смерть клінічна і. біологічна. Принципи оживлення організму.

На кожному історичному етапі розвитку медицини на уявлення про суть хвороби визначали:

а) пануюча філософія;

б) рівень розвитку природнчих наук.

ЕВОЛЮЦІЯ УЯВЛЕНЬ ПРО ХВОРОБУ.

При первісно-общинному ладі панував первісний анімізм (одухотворення і обожнювання явищ природи), згідно якому хвороба розглядалася як наслідок впровадження в людину ворожого нематеріального початку (демона, біса, злих духів), пізніше - як покарання разгніваним божеством. Звідси і підхід до лікування: за допомогою замов, заклинань і жертвопринесень намагалися задобрити або вигнати злих духів.

У стародавньому Китаї (≈ 5000 років тому) хвороба розглядалася як наслідок порушення співвідношення між елементами, з яких, за уявленнями того часу, складається людське тіло (земля, вода, повітря, вогонь).

У стародавній Греції (V-IV в.в.до н.е.) сформувалися два в своїй основі матеріалістичні напрями в розумінні суті хвороби – гуморальне і солідарне. Найбільш яскравим представником першого був Гіппократ (460-377 г.г. до н.е.). Він вважав, що людське тіло складається з твердої (кістки, жили, судини) і рідкої вологи (кров, жовч чорна і жовта, слиз). Правильное змішування цих рідин (crasis) обумовлює здоров'я, неправильне (discrasis) - хворобу. Гіппократ відкидав всяку роль богів у виникненні хвороби. Хвороба розглядалася як природне явище, залежне від їх конституції, віку і статі. Гіппократ надавав великого значення природній боротьбі організму з шкідливим початком і звідси висував вимогу:

якщо лікар не може допомогти хворому, то

принаймні, він не повинен йому шкодити

своїм лікуванням (primum non nocere)

Прихильники солідарного напряму, будучи послідовниками атомістичного учення Демокріта, вважали, що здоров'я обумовлене правильною формою і взаиморазміщення атомів, порушення форм і взаєморозташування атомів ведуть до хвороби.

Система медицини, що трималися в Європі 15 століть, була створена великим медиком Стародавнього Риму ГАЛЕНОМ (ІІ ст.н.с). Носієм життя він вважав «Пневму» - життєве начало, що поступає з повітрям і проявляється в трьох видах: психічної пневми (у головному мозку), життєвої (у серці) і фізичної (у печінці). Визнаючи 4 вологи Гіпократа, Гален головне значення надавав змінам крові, оскільки вона, на його думку, містить всі чотири головні елементи: землю, воду, повітря, вогонь. Три інші вологи містять по одному елементу. Т.ч., Гален еклектично з'єднав гуморальний напрям і примітивний матеріалізм Гіппократа, ідеалістичні концепції послідовників Платона і вчення про органічну доцільність Арістотеля.

Цілу епоху в історії медицини склала діяльність видатного сина таджикського народу Абу-Алі Ібн-Сіни (у Європі - Авіценна) (980-1037), по восьмитомному «Канону» якого в європейських університетах навчали студентів-медиків впродовж більш ніж п'яти століть.

Завдяки Авіценні в Європі стали відомими багато досягнень медицини стародавніх Китаю, Індії, Вавілона, Греції.

Авіценна розглядав хворобу як результат дії на організм чинників зовнішнього середовища, приділяв велику увагу їх вивченню, висловив геніальну здогадку про патогенну роль мікроорганізмів, заклав основи гігієни. Багато з практичних рекомендацій Авіцени не втратили свого значення і до наших днів. Він перший із стародавніх для вивчення хвороб застосував метод експерименту.

Новий, науковий в сучасному розумінні, етап в розвитку медицини почався в епоху розпаду феодалізму і зародження капіталізму і обумовлений, в першу чергу, бурхливим розвитком природознавства – спочатку фізики і хімії, потім – анатомії і фізіології. В цей час виникають два напрями в медицині: ятрохімічний і ятрофізичний (Jater - лікар). Родоначальник першого напряму Парацельс (1493-1541) вважав основою всього органічного світу хімічні елементи. Ізменіє їх складу веде до хвороби. Але її розвиток визначається особливим життєвим духом – «Aрхеем», що знаходиться в шлунку. Архей, за уявленнями Парацельса, володар життя і здоров'я, великий хімік в маленькому телі. Поки він сильний, організм здоровий, при ослабленні «Архея» виникає хвороба. Представляють інтерес погляди Парацельса на хвороботворні чинники. Він виділив чотири їх різновиду:

1) вплив космічних сил, в першу чергу, світил;

2) вплив отрут (зовнішніх або виникаючих в організмі);

3) спадкові впливи;

4) шкідливі впливи, виникають від свідомості, тобто шкода, що заподіюється уявою.

Представники ятрофізичного напряму дивилися на організм як на машину (серце вони порівнювали з насосом, легені – з міхами і т.д.). Хворобу вони пояснювали на підставі законів фізики. Зокрема, велике значення надавали обмеженню руху органів.

Важливий вплив на подальший розвиток уявлень про суть хвороби зробили праці А. Візалія (1514-1564), що заклав основи анатомії; відкриття кровообігу У.Гарвеєм (1578-1637), рефлексу Р. Декартом (1596-1650), капілярної мережі Мальпігі (1628-1694) опис Біша (1771-1802) мікроскопічних змін в органах при різних захворюваннях.

У другій половині ХІХ в. широке визнання в західній Європі одержала створена Р. Вірховим целлюлярная (клітинна) патологія (1858 р.). Згідно цієї теорії, хвороба розглядалася як результат дії патогенних чинників на клітини і органи. Ця теорія з'явилася крупним кроком вперед на шляху утвердження матеріалістичного розуміння суті хвороби. Разом з тим, вона не відображала уявлення про організм як цілісної системи, абсолютизувала значення місцевих змін при хворобі, тобто за своєю суттю була метафізичною.

Про цей недолік целлюлярной патології говорив Ф.Энгельс, передові російські вчені (І.М. Сеченов, В.В.Пашутін, М.М.Руднев і ін.). В цей же час виникає новий, функціональний напрям в патології, в становленні якого вирішальний внесок зробили К.Бернар (1813-1878), В.В.Пашутін (1845-1901), А.В. Фохт (1848-1930).

ІІ. ХВОРОБА – це такий стан організму, який розвивається під впливом чинників зовнішнього середовища і характеризується зниженням його пристосовних можливостей. Хвороба знижує працездатність людини.

Дата добавления: 2015-11-26 | Просмотры: 314 | Нарушение авторских прав