АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Змісті послідовність виконання.

1. Провести дослідження тварини хворої на гастроентерит

2. Провести дослідження тварини хворої на диспепсію

3. Провести дослідження тварини хворої на казеїно – безоарну хворобу

4. Провести дослідження тварини хворої на виразкову хворобу

5. Провести дослідження тварини хворої на періодичну тимпанію

6. Провести дослідження тварини хворої на гастрит

7. Провести дослідження тварини хворої на молозивний токсикоз.

1. Гастроентерит -запалення слизової оболонки та інших тканин шлунка і тонкого кишечнику, яке супроводжується порушенням їх секреторної, моторної, екскреторної, всмоктувальної і захисної функції.

Симптоми: залежать від виду і віку тварин, ділянки локалізації, розповсюдження і перебігу запального процесу. В перші дні при локальному катаральному гастроентериті клінічні симптоми малопомітні: апетит зберігається, посилюється спрага, неспокій тварин, розлади дефекації. При гострому перебігу і дифузному запаленні шлунка і тонкого кишечника температура тіла підвищена, апетит знижується, посилюється перистальтика кишок, виникає діарея. Залежно від локалізації та характеру запалення в калі виявляють кров, щільні згустки фібрину.

Хронічний перебіг гастроентериту супроводжується млявістю, малорухливістю тварин. Волосяний покрив тьмяний, скуйовджений, відмічаються розлади дефекації, тварин худнуть, знижується їх продуктивності.

Лікування: напівголодна дієта, застосування проносних, в’яжучих, антибіотиків, знеболюючих, регідратаційних. Дієтотерапія і ферментні препарати. Застосовують слизові відвари з вівса, ячменю, насіння льону, в подальшому – жуйним доброякісне м’яке сіно, з четвертого дня хвороби вводять у раціон подрібнений ячмінь, овес. З шостого дня –у невеликий кількості соняшникову макуху. При зневодненні і виснаженні – введення через пряму кишку розчин Рінгера – Локка, відвари рису і 5% розчин глюкози.

Етіотропна терапія: фтазуфур, фтацин, діарекс; молодняку свиней – ніфулін, біофузол з розрахунку 5 кг препарату на 1000 кг корму протягом 5-7 днів. Застосовують препарати, що повільно всмоктуються в тонкому кишечнику: шульгін, енроксил, фталазол, енрофлокс. Для усунення дисбактеріозу пробіотики: колібактерин, біфідубактерин, біфікол. При больових реакціях застосовують анальгін, анестезін.

Симптоматична терапія – внутрішньовенно 10% р-н глюкози 600-800 мл з аскорбіновою кислотою 1 г; 10% р-н кальцію хлориду на 0,1 г/кг маси, фізрозчин.

Профілактика: забороняється згодовування недоброякісних кормів, а також комбікормів, що призначаються для тварин інших видів. Дотримання ветеринарно – санітарних умов утримання.

2. Диспепсія -це захворювання новонародженого молодняку, що характеризується порушенням секреторної, моторної, всмоктувальної і екскреторн6ої функції травного каналу, що характеризується діареєю, зневодненням, дисбактеріозом, інтоксакицією організму.

Найчастіше хворіють телята, ягнята, поросята. Телята у 2-7 денному віці, поросята в перші дні життя. Залежно від причин: аліментарна, аутоімунна, токсична.

Симптоми: аліментарна диспепсія з’являється на 2-5 день життя і характеризується розладом травлення без значних змін загального стану. Апетит знижений, перистальтика посилена, фекалії розріджені, температура тіла в межах норми.

Лікування: застосовують дієтичний режим і терапію, спрямовану на боротьбу із зневодненням, умовно – патогенними, патогенними мікроорганізмами, інтоксикацією, на відновлення функції травлення.

Дієтичний режим: заміна одного або двох напувань молозивом теплим розчином глюкози, фізрозчину. Регідратаційна терапія – розчин Рінгера – Локка. Етіотропна терапія, кг/маси- на етазол 20-25г – 3-4 рази на добу, гентаміцину сульфат 1,5 мг- 3 рази внутрішньомязово, тримеразін 0,25г два рази, бровасептол 0,025 – 0,06 г два рази, кламоксил ЛА – 0,1 мл внутрішньомязово, апралан 200-0,1 мл внутрішньомязово раз на добу. Антитоксична терапія (сорбенти) – разова доза – активоване вугілля 50-80 г два рази в дань, ентеросорбент 0,12 г/кг 3 рази в день. Закінчується лікування замінною терапією. Використовуючи комплекс вітамінів.

Профілактика: забезпечити повно раціонну годівлю самок, створити належні умови утримання новонароджених, дотримуватися своєчасного випоювання молозива з неушкоджених сосок.

3. Казеїно - безоарна хвороба - характеризується утворенням щільних гумоподібних згустків молозива у сичузі, пригніченням, діареєю і загибеллю телят. Частіше зустрічається серед телят – гіпотрофіків.

Симптоми. При наявності у сичузі великих безоарів у телят спостерігають розлади травлення з поступово наростаючими ознаками токсикозу. Безоари можна знайти пальпацією через черевну стінку. Дрібні безоари часто викликають непрохідність пілоричного сфінктера і напади колік: телята неспокійні, періодично лягають і встають, б'ють тазовими кінцівками по черевній стінці. Діарея супроводиться інтоксикацією, зневодненням, анорексією, поступовим зниженням температури тіла.

Лікування. При наявності в сичузі телят великих і щільних згустки казеїну радикальним заходом може бути лише оперативне видаленні їх. При підозрі на проникнення дрібних казеїно-безоарів у пілоричний отвір необхідно виконувати вісцеральну або надплевральну новокаїнові блокади, а для видалення продуктів гнильного розкладу безоарів проводять промивання рубця і сичуга. Вміст рубця відтягують шприцом Жанє, а потім в рубець через зонд заливають0,3-0,5 л теплого розчину етакридину лактату (1:1000), калію перманганату (1:2000) і зразу ж його відтягують шприцом. Промивання повторюють 3-4 рази. Перед виведенням зонда в рубець вводять 200-300 мл антисептичного розчину, який щойно застосовували. Промивання сичуга проводять за допомогою зонда Г.М.Даценка три-чотири рази, використовуючи 1 %- ний розчин натрію хлориду, розчини етакридину лактату і калію перманганату.

Профілактика має бути спрямована на повноцінну годівлю матерів з тим, щоб уникнути зміни складу і властивостей молозива, своєчасне і правильне випоювання телят (діаметр отворів у сосці має бути не більше І мм). Слід практикувати підсисний метод випоювання телят, застосовувати металеві або дерев'яні підставки для бідончиків, закріплюючи їх у стінці клітки. Оскільки утворенню безоарів сприяє нестача кальцію, варто випробувати добавку 30 мл 10%-ного розчину кальцію хлориду на 1 л молозива.. Із молочної сироватки готують спелакт, який застосовують перорально з першого дня життя в дозі 3,0-3,5 мл/кг маси, три рази на добу, за 15- 20 хв до годівлі протягом 3-5 днів. Таким же чином використовується лактолізат.

4. Виразкова хвороба -характеризується утворення виразок слизової оболонки та інших тканин шлунка, сичуга і кишечнику, які є наслідком некрозу цих тканин. Зустрічається у всіх видів сільськогосподарських тварин.

Симптоми на початковій стадії – зменшення апетиту, пронос, пригнічення, зниження середньодобового приросту, розвиток анемій. Пізніше відмічають ерозійно – виразковий синдром супроводжується неспокоєм тварин і блюванням. Шкіра і видимі слизові оболонки анемічні, апетит знижений. Часто у хворих спостерігається блювання. Блювота кислого запаху, світло – коричневого кольору з домішками крові.

Кислотність шлункового вмісту підвищена. У телят молозивного періоду хвороба перебігає гостро і характеризується зменшенням апетиту, пригніченням, розладами травлення, малорухливістю, блідістю слизових оболонок. Температура тіла в межах норми.

Лікування полягає у відновленні структури і функції уражених органів. Хворих ізолюють із груп в окремі чисті, світлі приміщення. Виключають із раціону корми, які підвищують кислотність. Із медикаментозних засобів призначають знеболюючі, проти виразкові, антибактеріальні, антигістамінні, в’яжучі, кровозупинні, та препарати що підвищують резистентність організму.

Із спазмолітичних засобів застосовують атропін, препарати беладонни. Для зниження кислотності шлункового соку призначають магнію оксид, магнію карбонат основний, кальцію карбонат, магнію перекис, із в’яжучих, кровоспинних, протизапальних антимікробних засобів застосовують препарати вісмуту, вікалін, вікаїр, препарати таніну, настої трави звіробою, деревію, кропиви дводомної. Із антимікробних препаратів - антибіотики, сульфаніламіди, нітрофурати.

Профілактика забезпечення повноцінної за поживними і біологічно активними речовинами годівлі тварин, виключення із раціону недоброякісних і токсичних кормів, дотримання вимог випоювання молозива і молока телятам, поступовий перехід від молочного типу годівлі на згодовування грубих і концентрованих кормів. У раціоні свиней зерна кукурудзи має бути не більше 30% за поживністю. Бажано вводити в раціон овес, трав’яне борошно, вітамін U в дозі 3 мг/кг маси в перші 15 днів після відлучення.

5. Періодична тимпанія - захворювання проявляється переповненням рубця газами, що періодично повторюється після годівлі і характеризується розладом функції передшлунків, порушення газообміну, зниженням вгодованості. Хворіють телята 1 – 4 місячного віку.

Симптоми через 40-60 хв після кожної чергової годівлі спостерігається періодичне здуття рубця. Голодні ямки особливо ліва, виповнені. При перкусії в ділянці лівої пахвини виникає тимпанічний звук. Пальпацією в цій ділянці визначається еластична консистенція вмісту рубця. При первинному розвитку тимпанія виражена не різко і здебільшого через 1-2 год проходить. З часом здуття стає сильнішим і триває значно довше. Кал водянистий, з пухирцями газів.

У деяких тварин випадки тимпанії повторюються через кілька днів. У проміжках між нападами у тварин послаблюється апетит. Вгодованість знижується, телята відстають у рості.

Лікування для зменшення тиску переповнених газами передшлунків на діафрагму, легені серце, поліпшення газообміну і відновлення відрижки, тварину ставлять таким чином, щоб передня частина її була вище задньої і проводять масаж лівої пахвини. Гази з рубця виводять через зонд.

Всередину телятам дають водний розчин аміаку, для вбирання газів застосовують свіже молоко по 500 мл двічі на добу та адсорбенти: магнію окис - 3-10г, активне вугілля з деревини – 20-30 г у 1 л води, ентеросорбент. Для зменшення бродильних процесів і утворення газів у рубці застосовують усередину 2%-ний розчин іхтіолу в дозі 50-200 мл, молочну кислоту –2-3 мл з 5л води. Використовують засоби що посилюють моторну функцію передшлунків.

Профілактика ґрунтується на дотриманні правил переведення з молочної на рослинну годівлю, ранньому привчанні телят до поїдання грубих і концентрованих кормів.

6. Гастрит – характеризується запаленням слизової оболонки та інших тканин стінки шлунка з порушення його функції. За походженням буває первинний і вторинний, за перебігом – гострий і хронічний, за характером ураження – ексудативний і альтеративний.

Симптоми при гострому перебігу відмічається пригнічений стан, зменшення апетиту, спотворення смаку, незначне підвищення температури тіла, ознаки неспокою тварин, особливо після годівлі, тварини худнуть. Слизова оболонка рота покрита тягучою слиною, на язиці виявляють нашарування сірого кольору. Із рота відчутний неприємний запах. Склера може бути жовтушною.

При нормацидних і субацидних гастритах відмічають діарею, при гіперацидному - запор (кал ущільнений, темного кольору, вкритий шаром слизу).

При тяжкому перебігу характерною ознакою гастриту є відрижка газів і блювота з домішками в кормовій масі слини, слизу, жовчі, іноді крові, причому ці явища виникають як після годівлі чи напування, так і незалежно від них. При пальпації черевної стінки в ділянці шлунка у цих тварин відмічають болісність.

При посиленні інтоксикації виникає тахікардія, дегідратація організму, тварини більше лежать, у свиней з'являється ціаноз рильця, кінчиків вух, шкіри стінки живота.

Геморагічний гастрит, порівняно з серозним і катаральним, характеризується більш вираженими симптомами пригнічення, інтоксикації. При блюванні серед кормової маси відмічають наявність геморагічного ексудату.

Хронічний гастрит характеризується довготривалим перебігом запального процесу з атрофічними чи гіпертрофічними змінами слизової оболонки та інших тканин стінки шлунка, на спинці язика нашарування сіро-білого кольору, набряк слизової оболонки верхнього піднебіння - його валики ніби звисають, досягаючи рівня корінних зубів; відмічаються стійке порушення травлення, розвиток бродильних і гнильних процесів з виникненням метеоризму, посилення перистальтики кишечнику, діарея та ознаки інтоксикації організму.

Лікування тварин при гастритах проводиться в таких напрямах: дотримання дієти; звільнення шлунка і кишок від кормових мас при їх застої; відновлення травлення; застосування лікарських засобів для ліквідації дисбактеріозу, запальних процесів, інтоксикації організму.

У першу добу хвороби тваринам призначають голодну дієту, повністю забезпечують їх потребу у воді. В наступні дві доби тварин витримують на напівголодній дієті, виключають із раціону грубі корми. Шлунок промивають теплою водою із сорбентами (ЗО г активованого вугілля на 1 л), І 2 %-ним розчином натрію гідрокарбонату. Призначають слизові відвари, рідкі каші із висівок, вівсяної або ячмінної крупи в кількості 1 - 1,5 л великим тваринам і 50 - 200 мл дрібним тваринам 4-5 разів на добу. Після приготування й охолодження відварів чи каш до них додають білок свіжих курячих яєць (1-2 шт) як джерело лізоциму, а також дрібно порізану моркву, буряк та інші соковиті корми. З третього дня до раціону коней поступово вводять легкозасвоювані малооб'ємні м'які корми. Застосовують також відвар насіння льону, корінь алтею, крохмаль.

В подальшому дієту та лікування призначають залежно від кислотності шлункового вмісту. При гіперацидному гастриті використовують корми, які мало збуджують секрецію залоз слизової оболонки шлунка. З цією метою до раціону коней вводять свіжовикошену траву, зелене м'яке сіно (злакове або степове, лугове), слизові відвари, цукрові буряки, моркву, комбікорм. Свиням дають рідку кашу із ячмінної чи вівсяної крупи, дрібно подрібнені моркву і буряк тощо. При гіперацидному гастриті тваринам менше дають кухонної солі, застосовують магнію карбонат всередину у дозах: коням - 10-20 г, свиням - 2-6, собакам - 0,2-1 г; кальцію карбонат. Ефективними є морквяний і картопляний соки, настої звіробою, кропиви, подорожника, календули.

При гіпоацидних гастритах застосовують слабкі збуджуючі рослинні засоби, що мають широкий спектр дії: корінь аїру, траву золототисячнику, полину, деревію, горобину, бруньки берези, подорожник, сік капусти, чорної смородини. Для підвищення апетиту і травлення застосовують також кухонну сіль, натуральний (35 - 50 мл) та штучний (50 - 100 мл) шлунковий сік, слабкий розчин соляної кислоти, протеолітичні та ферментні препарати бактеріального походження (протосубтилін, амілосубтилін та ін.). Щодня дають карловарську сіль: коням - по 10-15 г, свиням - 2-5 г. При запорах призначають клізми та проносні. Застосовують також протизапальні й знеболюючі засоби.

При всіх формах гастриту, особливо при хронічному, призначають вітаміни групи В, зокрема В₁₂, для стимуляції еритропоезу. З цією самою метою застосовують сухі дріжджі або дріжджований корм.

Лікування при гострому гіперацидному гастриті рекомендується починати з промивання шлунка. Для припинення блювання призначають церукал, анестезин, а для відновлення водно-електролітного балансу – підшкірно ЗО - 50мл 5 %-ного розчину глюкози, внутрішньовенно- 2-Ю мл 10 %-ного натрію хлориду. Всередину дають альмагель, інтестопан, ентеросептол.

При гіпоацидному гастриті рекомендується зробити очисну клізму і 2 %-ним розчином натрію гідрокарбонату разом з 2 %-ним розчином натрію хлориду. Всередину дають ацидинпепсин по 1 - 2 драже після годівлі 3 рази на добу; фестал, панзинорм-форте по 1/2 - 1 табл. 2-3 рази на день під час їди або після неї.

При хронічному гастриті особлива увага приділяється дієті та умовам утримання тварин. Годівля має бути регулярною, частою, в невеликій кількості, легкоперетравними кормами. Для стимуляції апетиту призначають ароматичні гіркоти: відвар кореневищ аїру, коренів кульбаби, настій трави полину. Організовують пасовищне і табірне утримання. Розміщують хворих тварин у теплих, чистих приміщеннях. Застосовують симптоматичну, стимулюючу, замінну (вітаміни, ферменти) терапію.

Профілактика має ґрунтуватися на біологічно повноцінній годівлі доброякісними кормами, дотриманні режиму і норм годівлі, санітарних вимог утримання тварин.

7. Молозивний токсикоз - захворювання новонароджених, що спричиняється отруйними речовинами, які виділяються з молозивом, і характеризується розладом травлення, діареєю і швидкою загибеллю тварин.

Симптоми Захворювання виникає раптово, часто після першого - другого напування молозивом. Температура тіла в межах норми. Швидко розвиваються зневоднення та інтоксикація і настає загибель хворих. Часто захворювання ускладнюється дією збудників різних інфекційних хвороб, що утруднює постановку діагнозу.

Лікування спрямоване на застосування антидотів, якщо отрути ідентифіковані, та на загальні заходи для ліквідації синдрому диспепсії.

Профілактика полягає у контролі за якістю кормів, використанні раціоні корів в останній період сухостою лише якісних кормів, запобіганні різним хворобам, які зумовлюють нагромадження в організмі матері шкідливих продуктів (ацетонових тіл та інших).

Сам. робота - Оформити історію хвороби на казеїно – безоарну хворобу та виразкову хворобу шлунка.

Студенти повинні знати: симптоми і синдроми найбільш поширених хвороб органів травлення у молодняку, принципи лікування і профілактику.

вміти: діагностувати, призначати лікування і проводити профілактику захворювань молодняку.

Завдання додому: повторити тему: “ Хвороби органів травлення у молодняку ” П₁ с. 225 – 328. П₂ с 327-338.

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 797 | Нарушение авторских прав