Установи, що реалізують реабілітаційні програми
Основними виконавцями реабілітаційних програм, в першу чергу, є:
- реабілітаційно-лікувальні (лікувально-профілактичні),
- реабілітаційно-оздоровчі,
- реабілітаційно-протезні установи.
Реабілітаційно-лікувальні (лікувально-профілактичні) установи
У державі функціонують лікувально-профілактичні установи (відновного лікування), що забезпечують проведення наступних етапів реабілітації: стаціонарного; напівполіклінічного (денний стаціонар); поліклінічного.
Реабілітаційно-оздоровчі установи:
Після закінчення реабілітації в лікувально-профілактичних установах хворий чи інвалід переводиться на реабілітацію в реабілітаційно-оздоровчі установи, які здійснюють санаторний етап реабілітації. До них належать:
- санаторії (профспілкові, відомчі, регіонального підпорядкування);
- санаторії-профілакторії.
Санаторне лікування базується на використанні природних цілющих фізичних факторів. Вони забезпечують високу ефективність відновної терапії, реабілітації, профілактики, дають можливість зменшити кількість медикаментозних засобів у лікуванні хворих.
Курорт – місцевість з наявністю лікувальних природних факторів (мінеральні джерела, лікувальні грязі, сприятливі кліматичні умови), а також бальнеологічних, гідротехнічних та лікувально-профілактичних закладів.
Залежно від переваги того чи іншого цілющого природного фізичного фактора, виділяють курорти: кліматичні, бальнеологічні, грязьові, змішані. Використовують клімат пустинь, степу, лісостепу, гірський, приморський, клімат сольових шахт.
Санаторій – спеціалізований стаціонарний заклад у системі санаторно-курортного лікування, в якому використовуються лікувальні комплекси кліматотерапії, бальнеотерапії, грязелікування. Санаторії забезпечують комфортне розміщення хворих для проведення лікування: лікувальні корпуси, пляжі, солярії, бювети мінеральних вод, інгаляторії, сауни, кабінети фізіотерапії, водо-, болотолікування, спортивні споруди, кабінети лікувальної фізкультури, масажу, рефлексотерапії, психотерапії.
3. Соціальна реабілітація (лат. rehabilitation — відновлення)
1) система заходів, спрямованих на створення і забезпечення умов для повернення особи до активної участі у житті, відновлення її соціального статусу та здатності до самостійної суспільної і родинно-побутової діяльності шляхом соціально-середовищної орієнтації та соціально-побутової адаптації, соціального обслуговування задоволення потреби у забезпеченні технічними та іншими засобами реабілітації (З А К О Н У К Р А Ї Н И Про реабілітацію інвалідів в Україні (ст.1) м. Київ, 6 жовтня 2005 року N 2961-ІV).
робота, спрямована на відновлення морального, психічного та фізичного стану дітей та молоді, їх соціальних функцій, приведення індивідуальної чи колективної поведінки у відповідність із загальновизнаними суспільними правилами і нормами (ЗАКОН УКРАЇНИ Про соціальну роботу з дітьми та молоддю (ст.1) м.Київ, 21 червня 2001 року N 2558-ІІІ).
3) комплекс програм та дій спрямованих на відновлення соціальних функцій людини, його соціального та психологічного статусу в суспільстві. (Є. Холостова);
Соціальний супровід — вид соціального обслуговування, який передбачає надання комплексу соціальних послуг, спрямованих на подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення соціального статусу.
Соціалізація – це процес «входження» особистості у суспільство. Це процес набуття знань та звичок, притаманних культурі (цивілізації тощо) певного суспільства, процес пристосування (адаптації) дорослої людини, яка з причини певних обставин (перебування в певній "антисоціальній" групі, довготермінове перебування у в'язниці тощо) довгий час була поза суспільством, або перемістилася з одного суспільства в інше (зміна громадянства тощо).
Соціальна адаптація – процес активного пристосування людини до середовища, що змінилося, за допомогою різних соціальних засобів.
Соціальна адаптація цих категорій дітей може здійснюватись у формі:
– акомодації (повного підпорядкування вимогам середовища без критичного аналізу);
– конформізму (вимушеного підпорядкування вимогам середовища);
асиміляції (свідомого і добровільного прийняття норм і цінностей середовища на основі особистісного погодження з ними).
Соціальна депривація – це втрата через які-небудь обставини спілкування, знаходження в соціумі, перейняття форм і правил поведінки і т. д (наприклад в результаті виходу на пенсію, втрати близьких людей, втрати фізичного здоров’я).
Метою соціальної реабілітації відновлення порушених чи втрачених індивідом суспільних зв'язків та відносин, розширення адаптивних можливостей суб'єкта соціалізації, здатності бути адекватним до нових умов, управляти своїм життям.
Основні принципи соціальної роботи: етапність, диференційованість, комплексність, послідовність у проведенні реабілітаційних заходів, доступність і переважно безоплатність для найбільш нужденних.
Завдання соціальної реабілітації: набути навики самообслуговування, розширити коло інтересів, відновити комунікативні здібності, сформувати досвід стосунків у соціумі, привити навички спілкування та адаптації до соціального середовища, сформувати активність в проведенні дозвілля, участь в житті оточуючого середовища (інтернат, пансіонат).
Методи соціальної реабілітації:
– бесіди;
– тренінги;
– акції;
– навіювання;
– інтерв’ювання;
– анкетування;
– опитування;
– переконання;
– демонстрація вправ (дій);
– навчання навичкам (самообслуговування);
– терапії (працетерапія, рухова терапія, терапія середовищем);
– залучення до суспільно-корисної діяльності;
– консультування.
Форми реабілітації (індивідуальна чи групова):
– амбулаторна;
– стаціонарна;
– пансіонат;
– відділення денного перебування;
– клубна.
Основними правилами соціальної реабілітації є:
– здійснення реабілітаційних заходів на початку появи проблеми в особистості;
– неперервність та постійність їх проведення;
– комплексний характер реабілітаційних програм;
– індивідуальний підхід до визначення обсягу, характеру та змісту реабілітаційних заходів.
Ефективність соціальної реабілітації визначається рівнем соціалізації клієнта, його здатністю адаптуватися в суспільстві.
Суб'єкти соціальної реабілітації – громадські організації, фонди, органи місцевого самоуправління, професіонали соціальної роботи, соціальні служби, волонтери, соціальні педагоги, члени сім’ї.
Об'єкти соціальної реабілітації:
· Діти з проблемами (ДЦП, вроджені аномалії, відхилення в розвитку, складності в навчанні, шкільне відставання, поведінкові проблеми, емоційні розлади, аутизм, фобії, діти-вулиці, соціальні сироти);
· підлітки та молодь з проблемами (сімейна та соціальна адаптація, алкогольна чи наркотична залежність, соціо-патології поведінки, ортопедичні обмеження внаслідок хвороби чи нещасного випадку, нервово-психічні розлади та складності в навчанні);
· дорослі з проблемами (професійні травми, включаючи ампутації чи пошкодження кінцівок, опіки, серцево-судинні захворювання, психічні захворювання, загроза психічному здоров’ю, алкогольна чи наркотична залежність, депресії та шизофренії, склероз);
· люди похилого віку з проблемами (втрата фізичних функцій в результаті артриту, серцевих захворювань, раку, хвороби Паркінсона, ослаблення когнітивного функціонування по причині хвороби Альцгеймера, артеріального склерозу чи депресії).
Мета соціальної реабілітації вищезазначених об’єктів:
Рання реабілітація дітей з зазначеними проблемами дозволить:
– полегшити нормальний розвиток та стимулювати раннє навчання;
– розвинути рухові навички, розуміння себе, емоційну зрілість, когнітивну сферу, комунікацію;
– досягти самостійності в життєвих навичках, включаючи самообслуговування, мобільність та соціальну адаптацію.
Соціальна реабілітація підлітків та молоді з проблемами допоможе:
– покращити сенсорику та моторику;
– покращити мобільність, силу та витривалість;
– полегшить звикання до протезів та перевірить їх функціонування;
– стимулює здоров’я, продуктивні взаємовідношення;
– отримати передпрофесійні та професійні навички.
Соціальна реабілітація дорослих з проблемами дозволить:
– збільшити можливість для самостійного функціонування в щоденних заняттях, що потребують застосування фізичних, соціальних та когнітивних навичок;
– розширити функції, використовуючи терапевтичну діяльність чи реабілітаційні технології, включаючи протезування;
– допомогти в підтримці та розвитку витривалості, застосовуючи техніки консервації енергії та спрощення роботи;
– забезпечити засоби та технології, компенсуючі недостатність функцій;
– розвинути прийнятні навички вирішення проблем та управління життєвими ситуаціями.
Соціальна реабілітація людей похилого віку дозволить:
– притормозити чи попередити дегенеративні ефекти старіння чи функціональних ускладнень;
– збільшити самостійність в повсякденній діяльності та пов’язаних з нею навиків самообслуговування;
– надати об’єктивну оцінку когнітивного функціонування в зв’язку з важливими життєвими навичками, такими, як заощадження коштів, плануванні харчування та приготуванні їжі;
– забезпечить адаптуючі пристрої, щоб підтримати чи посилити функціональну незалежність;
– оцінити життєве середовище в аспекті архітектурних бар’єрів;
– змиритися із змінами чи втратами, що супроводжують людей похилого віку;
– відшукати ресурси в соціальному оточенні;
– розпізнати та запобігти депресії.
Установи, що займаються соціальною реабілітацією:
– міністерства (Міністерство освіти і науки України, Міністерство охорони здоров’я України, Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту);
– органи праці та соціального захисту населення;
– установи соціального обслуговування;
– навчальні заклади всіх типів;
– центри соціально-психологічної реабілітації для дітей та молоді з функціональними обмеженнями;
– реабілітаційні установи УТОГ (для людей з вадами слуху);
– реабілітаційні установи УТОС (для людей з вадами зору);
– будинки-інтернати.
– засоби масових комунікацій і масової інформації;
– організації і установи психологічної підтримки, допомоги і корекції;
– громадські і недержавні організації, що працюють у сфері вирішення специфічних соціальних і особових проблем (працевлаштування інвалідів або неповнолітніх, допомога жертвам сексуального або сімейного насильства і т. п.).
Соціальна реабілітація включає ряд етапів:
– підготовчий етап, який полягає у вивченні інтелектуальних характеристик і оточення, психодіагностиці, визначенні, обґрунтуванні плану, методів і засобів діяльності, визначенні критеріїв оцінки ефективності втручань;
– етап безпосередньої реалізації методів і засобів втручання, оцінки їх ефективності, внесення при необхідності тих чи інших коректив. Передбачає послідовне включення циклів виконання соціальних заходів, оцінки їх ефективності та коригування в процесі виконання. Основними завданнями другого етапу є відновлення втрачених соціальних зв’язків чи, принаймні компенсація цієї нестачі установленням нових зв’язків.
– підсумковий етап з аналізом і оцінкою ефективності здійснення втручань і поступовим припиненням активного втручання і здійснення при необхідності додаткового кураторства для профілактики рецидивів небажаних ситуацій і закріплення позитивних змін. Включає оцінку змін, які відбувались, виявлення нових потреб, підготовку особи до згортання заходів соціальної допомоги і проведення додаткового кураторства, якщо це необхідно. Особливістю цього етапу є поступова підготовка особи до припинення активного втручання.
Дата добавления: 2015-11-26 | Просмотры: 1095 | Нарушение авторских прав
|