Частини очного яблука розвиваються з трьох джерел: з мозкової трубки, ектодерми та мезенхіми.
З базальних відділів бокових стінок проміжного мозку в тій стадії, коли він ще слабо відмежований від кінцевого мозку, утворюються парні випинання – очні пухирці, які залишаються з’єднаними з місцем їх походження очними стебельцями, що згодом перетворюються в зорові нерви.
Пізніше дистальний відділ стінки очних пухирців випинається всередину, утворюється очний бокал з подвійною стінкою, зі стінок якого розвивається сітківка (retina).
Із ектодерми, яка знаходиться біля очного пухирця, розвивається кришталик (lens).
Мезенхіма, яка оточує очний бокал і кришталик, диференціюється в білкову оболонку ока (sclera), рогівку (cornea) та судинну оболонку очного яблука (tunica vasculosa bulbi), включаючи райдужку (iris).
З дуплікатори шкіри розвиваються повіки (palpebrae).
Вади розвитку очного яблука. До них належать:
- астигматизм – неправильне формування кривини рогівки та кришталика. При цьому зображення викривлене, бо воно проекціюється у вигляді лінії, а не точки;
- короткозорість – подовження очного яблука у передньо-задньому напрямку;
- далекозорість – вкорочення очного яблука у передньо-задньому напрямку;
- глаукома – недорозвинутість венозного синуса, білкової оболонки ока та простору райдужково-рогівкового кута, що супроводжується підвищенням внутрішньоочного тиску, який призводить до атрофії світлочутливих і нервових елементів сітківки;
- альбінос – відсутність пігменту в судинній оболонці.