АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Невiдкладна терапiя при асфіксії новонародженого.

Прочитайте:
  1. Екстрена медична допомога при механічній асфіксії.
  2. Організаційні умови забезпечення спільного перебування матері та новонародженого.
  3. Схема первинного лікарського огляду новонародженого.
  4. Щоденник розвитку новонародженого.

1). Відсмоктати вміст ротової порожнини та носа при народженні голівки, використовуючи тиск не 100 мм.рт.ст.

2).Покласти немовля під джерело променевого тепла на щільну основу (положення Тренделенбурга 20-300 головою донизу, зараз вже не рекомендується).

При чистих навколишньоплодних водах:

3).Висушити шкіру новонародженого за допомогою пеленки(рушника).

4).Забрати мокру пеленку (рушник).

5).Забезпечити правильне положення голови (помірна екстензія із валиком під плечима або без нього).

6).Відсмоктати спочатку вміст ротової порожнини, а потім – носоглотки (рекомендується використання резинової груші, тиск не повинен перевищувати 100 мм.рт.ст.

При меконіальному забрудненні вод:

3-4).Негайно відсмоктати меконій з рота та hypopharinx, провести інтубацію трахеї та відсмоктування її вмісту через ЕТТ, яка поступово виймається (відсмоктування проводити доти, доки видаляється меконій); проведення цієї маніпуляції вимагає забезпечення правильного положення голови (помірна екстензія із валиком під плечима або без нього).

5).Висушити шкіру новонародженого за допомогою пеленки (рушника).

6).Забрати мокру пеленку (рушник).

7).Провести тактильну стимуляцію новонародженого (декілька ударів по стопі, обережне потирання спини; - не витрачати часу стимулюючи дитину!.

8).Оцінити наявність і характер дихання – при наявності дихання по типу гаспінг, або відсутності самостійного дихання після стимуляції:

- розпочати ШВЛ під позитивним тиском із використанням 90-100% кисню із частотою 40-60 за хв;

- початковий тиск звичайно – 30-40 мм.вод.ст., (для нормальних, “ роздиханих ” легень – 15-20 мм.вод.ст., для незрілих і уражених легень – 20-40 мм.вод.ст.);

- якщо екскурсії грудної клітки відсутні, необхідно:

а) повторно накласти маску, - при відсутності ефекту, -

б) перевірити положення голови;

в) перевірити наявність секрету у ротовій порожнині і при необхідності провести туалет;

г) спробувати вентилювати із привідкритим ротом і з використанням повітряводу;

д) збільшити інспіраторний тиск;

- при відсутності ефекту новонароджений має бути заінтубованим, слід подумати також про можливість вроджених аномалій розвитку;

9). Вентилювати 15-30 сек.

10). Оцінити ЧСС:

Основні принципи лікування а сфіксі ї в гострому періоді полягають у наступному:

1. Особливості догляду і вигодовування (зігрівання, краніоцеребральна гіпотермія, вигодовування через зонд і з пляшечки).

2. Оксигенотерапія.

3. Боротьба з набряком мозку т а порушеннями гемолі к вородинаміки (альбумін, концентрована плазма, кріоплазм а, м а нітол, кавінтон, цинарізін, серміон, антигіпоксанти).

4. Корекція метаболічних порушень.

5. Симптоматична терапія (боротьба з судомним та гідроцефальним синдромом).

При легшій ступен і асфіксії, як правило, необхідності в плановій інфузійній терапії немає.

Тяжка асфіксія вимагає призначення інфуз і йної терап і ї через 40 - 5 0 хвилин після народження. Звичайний об ’ єм її складає біля 6 0-65 мл/кг на першу добу. У недоношених дітей з вагою менше 750 г при народженні об’єм збільшують до 100-150 мл/кг. При серцевій недостатності, набряку легень, навпаки, зменшують до 50 мл/кг. Введення рідин проводять краплинн о з і швидкістю 7-8 крапель за хвилину через еластичний пупковий катетер. В якості інфузійного розчину застосовують 5-10 % розчин глюкози. Діти, що народились в тяжкій асфіксії вимагають тривалої Ш ВЛ протягом першої доби і навіть довше.

216Невідкладна допомога на догоспітальному етапі(при минущих порушеннях мозкового кровообігу)
1. Усунення западання кореня язика, проведення туалету дихальних шляхів і підтримка їхньої прохідності під час транспортування. Забезпечення вільної прохідності дихальних шляхів (аспірація харкотиння з ротової частини глотки електро- або ножним відсмоктувачем, грушею). Корекція порушень із боку органів дихання – при діагностиці гіпоксії призначають 4-6 л зволоженого кисню за хвилину через назальну канюлю. Дихальна дисфункція (апное, тахіпное > 30/хв, патологічні типи дихання, гіповентиляція), стан свідомості < 8 балів за ШКГ є показанням до інтубації трахеї та переведення хворого на допоміжну або ШВЛ.
2. Корекція порушень гемодинаміки. АТ не слід знижувати, якщо систолічний АТ у гіпертоніків не перевищує 180 мм рт. ст., а діастолічний АТ – 105 мм рт. ст. У хворих без наявності гіпертензії в анамнезі рівень АТ повинен бути в межах 160-180/90-100 мм рт. ст. Це пов’язано з тим, що при інсульті порушується ауторегуляція мозкового кровотоку і церебральний перфузійний тиск прямо пропорційно залежить від рівня системного АТ. При проведенні антигіпертензивної терапії перевагу надають внутрішньовенному введенню препаратів, які незначною мірою впливають на тонус мозкових судин і величину мозкового кровотоку. До таких препаратів належать у першу чергу нітропрусид натрію у дозі 0,25-10 мкг/кг/хв внутрішньовенно крапельно (50-100 мг у 250-500 мл 0,9% розчину натрію хлориду вводити за допомогою спеціального дозатора при моніторуванні АТ), α і β-адреноблокатори (лабеталол по 5-20 мг болюсно, а за необхідності – постійна інфузія 2-5 мг/хв) та при тахікардії – β-адреноблокатори (пропанолол у дозі 1-5 мг болюсно, метапролол – 5-10 мг болюсно, есмолол – 200-300 мг). За відсутності цих препаратів використовують 25% розчин сульфату магнію (10-20 мл внутрішньовенно повільно), клофелін (0,01% – 0,5-1,5 мл внутрішньом’язово або 0,15-0,075 мг per os), каптоприл у дозі 6-12,5 мг per os. При цьому АТ не варто знижувати більше, ніж на 15-20% від висхідної величини, цифри АТ повинні залишатися вищими, ніж цифри «робочого» АТ.
У хворих із артеріальною гіпотензією рекомендовано проводити інфузійну терапію та застосовувати вазопресорні препарати – мезатон 1% у дозі 1,0 мл підшкірно або 0,1-0,3-0,5 мл у фізіологічному розчині внутрішньовенно. Можливе болюсне введення з переходом на постійну інфузію дофаміну в дозі 5-20 мкг/кг/хв внутрішньовенно крапельно і/або адреналіну в дозі 1-5 мкг/кг/хв внутрішньовенно крапельно із поступовим зменшенням дози після досягнення ефекту.
При брадикардії необхідно вводити 0,1% розчин атропіну сульфату в дозі 0,5 мг/70 кг маси тіла для дорослих, при тахікардії – β-адреноблокатори.
3. Для лікування судомного синдрому, який може розвинутися в деяких хворих, рекомендоване використання препаратів бензодіазепінового ряду (сибазон) внутрішньовенно або тіопенталу натрію (50-100 мг розвести до
1% розчину фізіологічним розчином). Ці ж препарати використовують і для лікування психомоторного збудження.
4. Для підтримки водно-електролітного балансу у хворих із порушенням свідомості і показанням до інтенсивної терапії та неможливості введення розчинів у периферичну вену необхідно катетеризувати центральну вену; вводять 1-1,5 л ізотонічного розчину натрію хлориду або розчин Рінгера.
5. Необхідно проводити контроль температури тіла. Якщо вона вища 37,5 °С, рекомендується парацетамол у дозі 500 мг per os, 50% розчин анальгіну у дозі 2 мл внутрішньом’язово.
6. Профілактику підвищення внутрішньочерепного тиску та набряку мозку здійснюють за допомогою підняття головного кінця ліжка на 20-30°, щоб не було компресії вен шиї.
З точки зору доказової медицини на сьогодні не доведена здатність нейропротекторів покращувати клінічний вихід у хворих на гострий інфаркт мозку. Однак багатоцентрові дослідження ще повністю не завершено. Клінічний досвід засвідчує їх ефективність у лікуванні хворих на інфаркт мозку (20% розчин пірацетаму у дозі 10-60 мл у гострому періоді залежно від клінічної ситуації).
Хворих на ГПМК потрібно якомога швидше госпіталізувати до стаціонару. Доведено, що результати лікування хворих із ГПМК визначаються своєчасністю надання медичної допомоги на догоспітальному етапі, а також своєчасною госпіталізацією хворих у спеціалізовані неврологічні, судинні нейрохірургічні або інсультні відділення.

231. Невідкладна допомога при гіпоглікемічній комі.
1. В/венно струменево 40% глюкоза 40-100 мл. При відсутності ефекту в/венне введення 50 мл 40% розчину глюкози повторюють. Надалі - в/в крапельно 5% розчин глюкози до рівня цукру крові 8-16 ммоль/л.
2. При ефективності - вводять 0,1% - 2 мл адреналіну п/шкірно.
3. 1 мл глюкагону в/венно або в/м'язево.
4. Гідрокортизон вводять в/м'язево або в/венно по 150-200 мг, преднізолон - 30-60 мг.
5. Для покращення метаболізму глюкози вводять в/м'язево 100 мг кокарбоксилази І 5 мл 5% розчину аскорбінової кислоти.
6. При затяжній комі призначають для попередження набряку головного мозку в/венне крапельне вливання 15% або 20% розчину манітолу (0.5-1,0 г/кг).
7. При інсуломах, що приводять до гіпоглікемічних ком, показано хірургічне лікування

 


Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 1032 | Нарушение авторских прав







При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.003 сек.)