АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Клініка

Інкубаційний період триває від декількох днів до 1-2 місяців, частіше - в межах 20-50 днів. Зазвичай захворювання розпочинається з продромальних явищ: з'являється слабкість, міалгія, головний біль, озноб, зниження апетиту, нудота. Такий стан може тривати від декількох днів до 2 тижнів, в подальшому виникають і наростають біль у горлі, температура, що досягає 38-39°С. Нерідко у дітей захворювання розвивається гостро, без продрому. У більшості хворих виявляється класична клінічна тріада, характерна для інфекційного мононуклеозу: лихоманка, лімфаденопатія, біль у горлі.

Лихоманка є досить частим симптомом, хоча можливі і випадки захворювання при яких температура не підвищується. Озноб і пітливість не характерні. Характер температурної кривої найрізноманітніший - постійний, ремітуючий, хоча серед дітей вона частіше має неправильну форму. Тривалість лихоманки - від кількох днів до 1 міс. і навіть довше, частіше - 1-3 тижні. Кореляція між характером температурної кривої та іншими клінічними проявами зазвичай відсутня.

Лімфаденопатія є однією із найтиповіших ознак захворювання, проявляється досить рано і зникає пізніше за інші клінічні прояви. Першими збільшуються шийні лімфатичні вузли, що розміщуються у вигляді гірлянди вздовж m. Sternocleidomastoideus. У розпал хвороби можна виявити збільшення і інших груп лімфатичних вузлів — периферичних (пахвинні, пахові), внутрішніх (мезентеральні, перибронхіальні). Збільшення внутрішніх лімфатичних вузлів може обумовити появу додаткових симптомів - біль в животі, кашель, утруднення дихання. Збільшені лімфатичні вузли можуть бути розміром від 1 до 4 см. Між собою і з підлеглими тканинами вони не спаяні, помірно болючі, до нагноєння не схильні, шкіра над ними не змінена. Біль в горлі обумовлений місцевими запальними змінами. Слизова оболонка задньої стінки гіперемована, набрякла, фолікули гіпертрофовані (гранульозний фарингіт). Мигдалики збільшені, нерідко вкриті ніжним білим нальотом. Можлива активація вторинної інфекції, в цьому випадку на мигдаликах з'являється брудний сірий нальот, що легко знімається, фолікули нагноєні. У зв’язку з ураженням піднебінних і носогорлових мигдаликів відзначають закладення носа, утруднення носового дихання, гугнявість голосу. Частою ознакою захворювання є гепато- і спленомегалія, що розвиваються зазвичай на 3-5 день хвороби. Збільшення печінки визначається пальпаторно у половини хворих, при проведенні УЗД - у 85-90% випадків. При цьому завжди виявляється підвищення цитолітичних ферментів, а у частини хворих дітей виявляють жовтяничне забарвлення шкіри, іноді лише істеричність склер. У період одужання печінка поступово зменшується в розмірах, хоча можливий варіант і тривалої гепатомегалії (протягом декількох тижнів). Ферментативні показники нормалізуються раніше. Досить часто збільшується селезінка, але пропальпувати її вдається не завжди. Збільшена селезінка щільна, еластична, безболісна при пальпації, значне її збільшення спричиняє відчуття дискомфорту в лівому підребер'ї. Максимально вираженим гепато-лієнальний синдром стає на 5-10 день хвороби. Слід зазначити, що в деяких випадках, можливе значне збільшення селезінки, що при проведенні її пальпації може призвести до розриву органа.

У 3-19% хворих на шкірі і слизових оболонках з'являється висип (уртикарний, плямистий, геморагічний, скарлатиноподібний, кіроподібний), можлива поява енантеми на м'якому піднебінні. В літературі описані випадки появи висипу при інфекційному мононуклеозі у хворих, які отримували ампіцилін та його похідні: амоксицилін та амоксицилін + клавулонова кислота тощо.

Нерідко виявляється одутлість і набряк повік, що пов'язано з лімфостазом, який виникає внаслідок ураження носогорла і лімфовузлів.

Можлива тахікардія, незначне приглушення тонів серця, інколи систолічний шум, що зникають у міру одужання дитини. Змін на ЕКГ не виявляють. Тимчасові порушення серцево-судинної системи трактують як "інфекційне серце".

Зміни в легенях виникають тільки як ускладнення, пов'язані з нашаруванням ГРВІ і активізацією мікробної флори.

З боку нервової системи при інфекційному мононуклеозі описані випадки серозного менінгіту, енцефаліту, поліневриту, мієліту, невриту черепних нервів, мозочкової атаксії, психозу та лімфоми ЦНС. Ці прояви можуть спостерігатися окремо, або під час гострого інфекційного мононуклеозу.

Захворювання триває не менше 2-4 тижнів. Перші 2 тижні відповідають розпалу хвороби, в цей час наявні підвищення температури, прояви загальної інтоксикації. Притаманні інфекційному мононуклеозу ускладнення розвиваються зазвичай на 2-3 тижні, приблизно водночас розпочинається період реконвалесценції; знижується температура тіла, спадають прояви інтоксикації, зменшуються в розмірах лімфатичні вузли, печінка, селезінка, нормалізується гемограма. Але процес може подовжуватись до 2-3 місяців і навіть довше. У дітей першого року життя інфекційний мононуклеоз має клінічні особливості. Так, часто виявляється нежить, одутлість обличчя, набряклість повік, шиї, кон’юнктивіт, рано відмічається плівкова ангіна, диспептичні явища. Перебіг хвороби сприятливий. Атипові форми інфекційного мононуклеозу характеризуються відсутністю якого-небудь провідного симптому захворювання або незвичною вираженістю будь-яких симптомів (локальна лімфаденопатія, різко виражена жовтяниця, тощо).

При стертому перебігові клінічні прояви нечіткі, що обумовлює високу частоту діагностичних помилок.

Затяжний перебіг визначається у разі збереження гематологічних змін і лімфаденопатії до 6 місяців.

Хронічні форми вивчені мало. Тривале персистування ЕВV пов’язують із наявністю у хворого імунодефіциту, в тому числі у ВІЛ-інфікованих дітей. Крім того з ЕВV пов'язаний розвиток неопластичних процесів та аутоімунних захворювань. Тому у хворих, що перенесли інфекційний мононуклеоз тривалістю процесу б місяців і довше, зберігаються залишкові явища у вигляді астеновегетативного синдрому, диспепсичних явищ, субфебрилітету. Для остаточного визначення хронічної форми необхідне проведення пункції кісткового мозку, лімфатичних вузлів, печінки. Враховуючи, здатність ЕВV до персистенції, слід пам'ятати про можливість розвитку мікст-патології на фоні персистенції ЕВV.

Водночас існує думка, що рецидивів і хронічного перебігу інфекційного мононуклеозу у дітей не буває.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 377 | Нарушение авторских прав