АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ВІЛ-ІНФЕКЦІЯ/СНІД

ВІЛ-інфекція – на сьогодні невиліковна інфекційна хвороба людини, що швидко поширюється по Земній кулі. Спричинюється вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), який передається статевим і парентеральним шляхами, а також від інфікованої матері дитині. Уражуючи клітинний імунітет, ВІЛ зумовлює появу синдрому набутого імунодефіциту (СНІД, AIDS), який супроводжується збільшенням лімфатичних вузлів, тяжкою інтоксикацією організму, нашаруванням інфекційних і онкологічних захворювань й закінчується смертю.

Етіологія. ВІЛ належить до родини ретровірусів. Відомо два антигенних типи вірусу – ВІЛ-1 і ВІЛ-2, однак є дані про існування й інших типів, щонайменше трьох. ВІЛ-1 розповсюджений у всіх країнах світу, ВІЛ-2 – переважно в Західній Африці, але зараз усе частіше виявляється в країнах Америки і Європи, у тому числі і в Україні. ВІЛ містить дві нитки РНК, ферменти (зворотну транскриптазу, інтегразу, протеази) і структурні білки. Вірус надзвичайно мінливий. ВІЛ не стійкий у довкіллі, при кімнатній температурі є життєздатним протягом 4-6 діб, проте добре переносить заморожування. Так, у заготовленій для переливання крові вірус виживає декілька років, у замороженій сироватці – навіть 10 років, у замороженій спермі – декілька місяців. ВІЛ дуже чутливий до нагрівання. При температурі 56 °С гине через 30 хв, а при 100 °С – відразу. На нього згубно діють розчини перекису водню (0,3 %), формальдегіду (0,5 %), гіпохлориту натрію (0,25 %), спирту (70 °), ефіру.

Епідеміологія. ВІЛ-інфекція належить до антропонозів.

Джерелом збудника є носій вірусу. Людина стає заразною досить швидко, часто вже через 2-4 тиж. після проникнення вірусу в організм, і залишається такою до смерті. Безсимптомні носії, які ведуть активний спосіб життя, епідеміологічно значно небезпечніші за прикутих до ліжка хворих. Найбiльше вірусів міститься в крові, лейкоцитах, спермі, вагінальному секреті, на слизовій оболонці прямої кишки, у грудному молоці. Збудника в сльозах, слині, сечі, калі, поті не знаходять або виявляють у мізерній концентрації, яка недостатня для зараження.

Статевий шлях зараження є основним. Інфікуванню сприяють запальні зміни в ділянці статевих органів (ерозії, виразки). Найбiльшу небезпеку становлять особи з невпорядкованими статевими зв’язками, гомосексуалiсти, повії, ін’єкційні наркомани.

Інший шлях зараження – парентеральний. Найчастiше вiн реалiзується під час внутрiшньовенного введення наркотикiв. Вiрус може передатися при переливаннi iнфiкованої донорської кровi та її препаратiв, пересадцi органiв, а також при користуванні забрудненими кров’ю медичними iнструментами, якими порушується цiлiсть шкіри i слизових оболонок. У таких випадках ВІЛ-інфекцію можна розцiнювати як ятрогенну (спричинену медичними працівниками) хворобу. Трапляються внутрiшньолiкарнянi спалахи ВIЛ-iнфекцiї. Треба врахувати професійний ризик зараження медичних працівників, хоча при ретельному дотриманні профілактичних заходів вiрогiднiсть зараження їх дуже мала. Можлива передача вiрусу при ритуальних процедурах, що пов’язанi з пораненням (татуювання, обрiзання тощо).

Передача ВІЛу від інфікованої матері дитині (плоду) може відбуватись трьома шляхами: трансплацентарно, при проходженні дитиною через родові шляхи і, зрідка, при вигодовуванні грудним молоком. Внутрішньоутробна передача вірусу можлива, найчастіше, в останньому триместрi. Вiрогiднiсть її складає 30-50 %.

Групи пiдвищеного ризику iнфiкування ВIЛом

•наркомани, якi вводять собi наркотики внутрiшньовенно

•гомо- i бiсексуалiсти

•повiї та iншi особи, якi ведуть безладне статеве життя

•хворi на венеричнi хвороби, гепатити В, С, D

•реципiєнти кровi, її препаратiв i органiв

•дiти, матерi яких ВIЛ-інфіковані

Досi немає достовiрних даних про побутове зараження вiрусом iмунодефiциту людини. Теоретично, однак, припускають, що факторами передачі можуть стати такі побутові речі, як бритва, ножиці, зубна щітка, на якi потрапила інфікована кров. ВІЛ не передається комахами.

Сприйнятливість до ВІЛ-інфекції висока. Лише у незначного відсотка людей виявлено природжену стійкість до неї. Хворіють здебільшого люди молодого віку.

ВІЛ-інфекція швидко розповсюджується по планеті. У світі вже нараховується 58 млн інфікованих осіб, 22 млн померло. Станом на 1 липня 2001 року в Україні офіційно зареєстровано 39 127 ВІЛ-інфікованих, але експерти твердять, що справжній рівень перевищує 0,5 % населення. Іншими словами, у світі й нашій країні хвороба набрала епідемічного поширення.

Патогенез. Два види людських клітин дуже чутливі до ВІЛу – Т-лімфоцити (хелпери) і макрофаги, бо на їх поверхні є рецептори, до яких може причепитись вірус. У цих клітинах він може довгий час зберігатись у неактивному стані. Якщо вірус починає розмножуватись, то захоплює все більшу кількість Т-хелперів і макрофагів, які гинуть. Це веде до руйнування матеріальної основи клітинного імунітету. Ослаблення організму хворого зумовлює нашарування різних інфекційних хвороб і злоякісних пухлин, які призводять його до смерті.

Клінічні прояви. Інкубаційний період триває вiд 2 тиж. до 3 міс., iноді – до року.

Згідно з класифікацією ВООЗ, клінічний перебіг хвороби можна поділити на 5 стадій:

• гострого захворювання;

• безсимптомного носійства;

• персистуючої генералізованої лімфаденопатії;

• СНІД-асоційованого комплексу;

• власне СНІДу.

Стадію гострого захворювання виявляють лише у третини інфікованих. Її клінічні прояви частіше нагадують інфекційний мононуклеоз. З’являються гарячка, тонзиліт, збільшуються різні групи лімфатичних вузлів, печінка і селезінка, рідше виникають диспепсичні та менінгеальні явища, різноманітні висипання. Через 1-6 тиж. Загальний стан хворого покращується, клінічні симптоми зникають. Складається враження, що настало видужання. У дійсності ж хвороба перейшла у стадію безсимптомного носійства, яка може тривати від 2 до 10 років. У цей час інфікований почуває себе добре і тому веде звичайний спосіб життя. Стадія персистуючої генералізованої лімфаденопатії триває до 2-3 років. ВІЛ-інфіковані залишаються працездатними. Єдиною клінічною ознакою хвороби є збiльшення різних груп лiмфовузлiв – задньошийних, надключичних, пахвових, лiктьових та інших.

Пiдозрiлими щодо ВIЛ-iнфекцiї вважають осіб, в яких збiльшені 2 лімфовузли чи бiльше у 2-х і бiльше анатомічних ділянках, що відзначаються понад 1 мiс.

Внаслідок ослаблення імунної системи розвивається СНIД асоцiйований симптомокомплекс, або преСНIД, що є четвертою клiнiчною стадією. Вона триває до 6 мiс., рiдше довше. Цей перiод характеризується великою рiзноманiтнiстю проявiв.

Характерні ознаки преСНIДу

•тривала (понад 1 міс.) гарячка (до 38-40 °С) нез’ясованої етіології, з частими i рясними потами

•пронос, що триває понад 1 міс.

•зменшення маси тіла на 10 % і більше

•системне збільшення лімфовузлів

•гноячкові ураження шкiри (гнійні фолiкулiти)

•випадання волосся на голові та облисіння

•тривалий кашель, задишка

•грибкове ураження слизової оболонки ротоглотки і стравоходу

•рецидиви герпесу

•спленомегалія

•зміни в крові (тромбоцитопенія, лімфопенія, зменшення кількості Т-хелперів)

Незважаючи на вказанi зміни, СНIД-асоцiйований симптомокомплекс безпосередньо не загрожує життю хворого. Періодично настає суттєве покращання здоров’я, навiть клiнiчна ремiсiя, i тодi складається враження про видужання.

Наступна, остання стадія – власне СНIД. Вiн зумовлений повною неспроможнiстю iмунної системи. Клiнiчна картина залежить вiд приєднання тяжких інфекційних хвороб або саркоми Капошi. Інфекційні захворювання часто спричинені умовно-патогенною або навіть сапрофiтною флорою, що бурхливо розмножується в умовах нестачi захисних сил.

СНIД має багатолику та рiзнобарвну клiнiчну картину. За влучним висловленням одного вченого, “щоб знати СНIД, необхiдно знати всю медицину”. У хворих на СНIД описано нашарування понад 200 iнфекцiйних хвороб, з них дуже небезпечними є 20 (генералізований герпес, токсоплазмоз, сепсис тощо). Внаслідок цього вони виснажені, кахектичні.

Ураження дихальної системи відзначаються в 50-100 % хворих. В Україні найчастiше виявляють туберкульоз легень, на Заході – пневмоцистну пневмонiю, збудником якої є найпростіші. Часто приєднуються гострі респіраторні захворювання вірусної, бактерійної і навіть грибкової етіології. Про ураження центральної нервової системи свідчать частий біль голови, ослаблення пам’ятi, байдужість, розвиток недоумства, інша неврологiчна симптоматика. У дiтей вiдзначається затримка психічного та фізичного розвитку. Нервову систему здебільшого уражають токсоплазми, цитомегаловiруси, а також віруси герпесу. Можуть розвинутись енцефаліти, неврити та радикулiти, зрідка – лімфома мозку.

При СНІДі часто розвиваються тривалі проноси, які спричинюються найпростішими та супроводжуються метеоризмом, гарячкою, зневодненням, вітамінно-білковою недостатністю. Випорожнення смердючі, рясні, водянисті, знебарвлені. Серед хворих розповсюджені гельмінтози. У дорослих виникає саркома Капошi. При ній первиннi елементи (темно-коричневi плями, вузли i бляшки з крововиливами) з’являються на шкірі голови і тулуба, висипання нагноюються та виразкуються, метастазують у внутрiшнi органи. Тривалiсть життя хворих частiше не перевищує 1,5 року.

СКАЗ

Сказ (rabies) – гостра вірусна хвороба, що виникає після укусу чи ослинення зараженою твариною і характеризується розвитком смертельного енцефаліту.

Етіологія. Збудник – вірус сказу, що містить РНК, – належить до родини рабдовірусів. Розрiзняють його 2 варiанти: вуличний, чи “дикий”, i фіксований. Вуличний вірус циркулює у природних умовах серед тварин, спричинюючи у них і людей сказ. Він не стійкий у довкіллі. Згубно діють на вірус пряме сонячне проміння та ультрафіолетове опромінення, а також висихання. При кип’ятінні, у розчинах лізолу та хлораміну гине за декілька хвилин, вiдносно стiйкий до фенолу i йоду. Добре зберігається при низькiй температурi, заморожуваннi. Фiксований вiрус вперше отримав Луї Пастер при багаторазових внутрiшньомозкових зараженнях кролів. Він назавжди втратив патогеннiсть, однак стiйко зберiгає антигеннi та імуногенні властивостi, завдяки чому застосовується для виготовлення вакцини.

Епідеміологія. Джерелом збудника здебільшого є собаки, вовки, лисиці, коти, борсуки, куниці, дуже рідко – травоїдні тварини, у деяких регiонах – кажани. У слині зараженої тварини вірус з’являється за 10 днів до перших клінічних проявів сказу і перебуває в ній протягом усієї хвороби. Хвора на сказ людина, як правило, епiдемiологiчного значення не має. Збудник передається через слину зараженої тварини при укусах, ослиненні, подряпанні, потраплянні її на ушкоджену шкіру чи слизові оболонки.

Сприйнятливiсть людей до сказу залежить вiд локалізації укусу. Згiдно з узагальненими даними, внаслідок укусів обличчя скаженою твариною хвороба виникала в 90 % нещеплених осіб, у разі укусів кистей – у 63 %, проксимальних дiлянок рук i нiг – лише в 23 % випадкiв. Особливо небезпечні глибокі та множинні рани. Частіше хворіють жителі сільської місцевості. Спостерігається деяка літньо-осіння сезонність. Зараз ця небезпечна хвороба реєструється в бiльшостi країн свiту, за винятком Великої Британiї, скандинавських країн, Австралiї, Нової Зеландiї. У свiтi щорiчно вiд сказу вмирає бiля 50 тис. людей i понад 1 млн рiзних тварин. Близько 10 млн людей щороку отримують курс профілактичних щеплень.

В Українi щороку від сказу гинуть до 3 осіб.

Патогенез. З місця проникнення вірус сказу по нервових волокнах досягає головного і спинного мозку, де розмножується і нагромаджується в нейронах. Виникають вогнищеві зміни мозкової тканини з набряком, крововиливами, дегенерацією клітин.

При гістологічному дослідженні знаходять специфічні внутрішньоклітинні включення – тільця Бабеша-Негрі, які містять вірус. По відцентрових нервових шляхах вірус потрапляє в слинні залози і виділяється зі слиною. Внаслідок ураження центральної нервової системи підвищується її рефлекторна збудливість і згодом розвиваються паралічі.

Клінічні прояви. Інкубаційний період триває від 7 діб до 1 року. Тривалість його залежить від різних чинників: локалізації укусу (при пошкодженні голови він короткий, нижніх кінцівок – довгий), віку вкушеного (у дітей інкубаційний період коротший, ніж у дорослих), реактивності організму (в ослаблених осіб він коротший), кількості збудника, що потрапила в рану.

У перебігу хвороби розрізняють 3 стадії: передвісників, збудження і паралічів. У стадії передвісників, що триває 1-3 доби, у місці укусу з’являються неприємні відчуття (біль, печія, заніміння, свербіння), почервоніння і набряк (хоча рана здебільшого давно зарубцювалась). Провідним у цей час є симптомокомплекс неспокою: відчуття туги і страху смерті, похмурі думки, занепокоєння. У зв’язку з цим хворий пригнічений, відмовляється від їжі, погано спить, прагне усамітнитись.

Стадія збудження характеризується розвитком приступів гідрофобії (водобоязні) – дуже болючих спазмів глотки та гортані з шумним диханням і навіть його короткочасною зупинкою. Вони виникають при спробі пиття, а згодом навіть при погляді на склянку з водою або слові «вода». Внаслідок рефлекторної збудливості судома розвивається у відповідь на посилений рух

повітря, яскраве світло, голосний звук. Можуть приєднуватися слухові та

зорові галюцинації. Періодично виникають приступи психомоторного збудження, під час яких хворий зривається з ліжка, кричить, може проявити

агресивність. Обличчя його виражає жах. Хворий виділяє дуже багато слини. Шкіра волога, вкрита краплями поту. Пульс досягає 140-160 за 1 хв. Дихання поверхневе, часте. Приєднуються гикавка і блювання.

Через 2-3 дні стадія збудження змінюється на стадію паралічів. Тривалість її 12-20 год, а іноді менше. Хворий нерухомо лежить у ліжку, бурмоче незв’язані слова. Настає зловісне заспокоєння. Дихання стає спокійним. Падає артеріальний тиск. Можлива гіпертермія (до 42-43 °С). Зазвичай паралічі починаються з нижніх кінцівок або із сечового міхура, після чого вони розповсюджуються вгору (на обличчя, язик). Смерть настає від зупинки дихання і серцевої діяльності. Загалом хвороба триває 3-7 діб.

Іноді сказ починається без передвісників, зі збудження або відразу з паралічів, може перебігати з вираженими ознаками ушкодження довгастого мозку і мозочка.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 604 | Нарушение авторских прав