АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Основи медичної деонтології при роботі в педіатричному стаціонарі

Деонтологічні принципи в педіатрії повинні враховувати своєрідність дитячої психіки, яка розрізняється в кожному віковому періоді. Тому важливо пам’ятати, що ефективність лікування хворої дитини визначається не тільки точною діагностикою захворювань, але й розумінням її психологічних особливостей. Треба ураховувати всі чинники, які беруть участь у формуванні особистості дитини - генетичні, екзогенно-органічні, зовнішньо-середові (переважно сімейні). Тому, для кращого розуміння стану дитини необхідно знати як індивідуальні психологічні особливості дитини, так і обставини та проблеми, які, можливо, мають місце в її сім’ї.

Відношення до дітей, які знаходяться на стаціонарному лікуванні, повинно бути рівним і доброзичливим. Цього необхідно дотримуватись починаючи з перших днів перебування дитини в лікарні. Велике значення під час спілкування як з дитиною, так і з її батьками має чутливе ставлення до них, прагнення зрозуміти їх переживання. Особливої уваги потребують матері, які годують дитину груддю. Треба пам’ятати, що негативні емоції шкідливо впливають на процеси лактації, можуть привести до її зниження і переводу малюка на годування замінниками грудного молока що у більшості випадків ускладнює перебіг хвороби. Тому, при розмовах з матір’ю щодо стану здоров’я дитини треба відповідати відверто, але не гіперболізувати негативні наслідки перебігу хвороби або лікування, і в будь-якому разі вселяти в неї впевненість в одужання дитини. Різний культурний рівень и характерологічні особливості батьків вимагають від лікаря і медичного персоналу лікарні великого терпіння і дипломатичності для створення гармонії, яка базується на доброті й повазі один до одного; людина, яка присвятила себе медицині, повинна бути до цього готовою. Особливого такту потребують випадки, коли дитина невиліковно хвора (вроджені вади, онкологічні захворювання тощо).

Важливо приділяти увагу психологічним особливостям дітей пубертатного віку, бо в цьому віці нервова система є найбільш уразливою, і негативний психічний стан може шкідливо сказатися на перебіг хвороби. Від того, як медичний персонал буде дотримуватися принципів деонтології залежить і якість обстеження дитини, і якість лікування (особливо – маніпуляцій, пов’язаних з виконанням дитиною певних вимог щодо їх проведення).

Поведінка медичного персоналу в разі погіршенні стану хворої дитини також повинна бути відповідною: не можна допускати паніки, розгубленості, обговорень ситуації щодо важкості хвороби або можливих ускладнень процедур, які передбачається проводити дитині. Хвора дитина завжди відчуває стурбованість медичного персоналу і хвилювання матері, тому не слід у присутності дитини говорити про важкість перебігу захворювання або труднощі лікування. Цього ж слід вимагати від матері або людини, яка здійснює догляд за дитиною.

Слід пам'ятати, що неуважність у роботі, сторонні розмови під час обслуговування хворих, необережне коментування поведінці колег можуть мати негативні наслідки.

Кваліфіковане, чітке, своєчасне і старанне виконання призначень і процедур зміцнюють віру хворої дитини та її батьків в успіх лікування.

Важливим обов'язком медичного персоналу є збереження професійної таємниці, якщо вона не зачіпає інтересів суспільства або хворого. Ці питання оговорені в ст. 40 розділу V Закону України про надання лікувально-профілактичної допомоги (див. додаток???). Медичні сестри не мають права розголошувати і обговорювати відомості про хворобу, таємні подробиці сім’ї дитини, які вони могли отримати під час виконання своїх професійних обов'язків.

Молодшому медичному персоналу не треба брати на себе функції, які віднесені до компетенції лікаря і середньої медичної сестри. Не слід роз'яснювати батькам або родичам хворих дітей характер захворювання, інтерпретувати результати лабораторних та інструментальних досліджень. Доцільно говорити лише про загальний стан хворого, морально підтримувати і підбадьорювати батьків хворої дитини. Неприпустимо в присутності хворих обговорювати або критикувати професійний рівень і призначення лікарів. Це підриває не лише авторитет лікаря, але й віру хворого в успіх лікування.

У той же час, ні в якому разі медична сестра не повинна приховувати помилки, які були допущені під час виконання своїх обов’язків; якщо це трапилося, краще не виправляти помилку самостійно, а чесно доповісти про це лікареві: чесність в роботі є запорукою зладнаної і ефективної роботи всього колективу лікарні.

До медичної деонтології відносяться й відношення з колегами. Взаємини між середнім і молодшим медперсоналом повинні бути демократичними, проте робота у відділенні повинна підкорятися строгій дисципліні, слід дотримуватися субординації, тобто службове підпорядкування молодшого за посадою до старшого. Медичний працівник завжди повинен бути зібраним, спокійним і врівноваженим, не допускати нервозності і суєтності в роботі, а у відношенні до хворих повинен бути коректним, уважним і не припускати панібратства.

Культура службових взаємин у лікарні повинна базуватися на високій трудовій дисципліні, товариській взаємодопомозі, ввічливості та доброзичливому ставленні до пацієнтів. Службові взаємини медичних працівників складаються із взаємин між співробітниками, хворими та їх родичами. Проявами добрих взаємин є постійна готовність допомогти колезі в скрутних ситуаціях, що можуть виникати під час виконання різних процедур, пам’ятаючи, що головне - здоров’я дитини.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 491 | Нарушение авторских прав