АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ. Завідуюча кафедрою офтальмології:

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Завідуюча кафедрою офтальмології:

Професор,дмн. Завгородня Н.Г.

ТЕМА:

ВВЕДЕННЯ В ОФТАЛЬМОЛОГІЮ

АНАТОМО-ТОПОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

БУДОВИ ОЧНОГО ЯБЛУКА, ЗАХИСНОГО ТА ДОПОМІЖНОГО АПАРАТУ ОКА

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОКА

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

м. Запоріжжя

І. ОБГРУНТУВАННЯ ТЕМИ.

Глибокі знання морфології та фізіології органа зору дадуть змогу лікарю безпомилково вирішувати питання клініки, діагностики, лікування та прогнозування очних захворювань. Анатомія та фізіологія органа зору необхідна для розуміння характеру патологічних змін, які можна спостерігати при його захворюваннях. Тільки в порівнянні з нормою можна виявити патологію та розібратись у причинах і механізмі розвитку захворювання у конкретного хворого. Це дозволяє лікареві правильно поставити діагноз і виробити правильну тактику лікування конкретного хворого, з урахуванням особливостей клінічного перебігу захворювання.

II. МЕТА ЗАНЯТТЯ. Засвоїти анатомію та гістологію допоміжного та захисного апарату ока (повік, орбіти, кон'юнктиви, слізних органів, зовнішніх м'язів); анатомію та гістологію оболонок ока (склери, рогівки, райдужки, кришталика, ціліарного тіла, сітківки, судинної оболонки); фізіологічне призначення кожного відділу ока; методику дослідження переднього відділу ока (фокальне, комбіноване освітлення, біомікроскопія); методику дослідження оптичних середовищ ока (в прохідному світлі); методику дослідження очного дна (пряма і зво­ротня офтальмоскопія).

III. ПЛАН ТА ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ.

Організаційні питання (5 хв.).

Підготовчий етап: обгрунтування теми, її значення, мета заняття (5 хв.),

Основний етап: Самостійна робота студентів - Вивчити анатомію та гістологію допоміжного та захисного апарату ока (повік, орбіти, кон'юнктиви, слізних органів, зовнішніх м'язів); анатомію та гістологію оболонок ока (склери, рогівки, райдужки, кришталика, ціліарного тіла, сітківки, судинної оболонки) з допомогою таблиць, схем, муляжів, розрізу бичачого ока. Практично засвоїти методику дослідження переднього відділу ока (фокальне, комбіноване освітлення, біомікроскопія); методику дослідження оптичних середовищ ока (в прохідному світлі); методику дослідження очного дна (пряма і зво­ротня офтальмоскопія) (30 хв.), НДРС – реферати, малюнки, написання амбулаторних карток і т.д. (20 хв.).

Заключний етап: контроль кінцевого рівня знань по темі (використання контрольних питань, тестів), використання таблиць, задач, аналізів, R-знімків, рецептів лікарських препаратів (25 хв).

Завдання для самоконтролю, домашнє завдання (5 хв.).

IV. МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТТЯ

Студенти вивчають:

анатомію та гістологію допоміжного та захисного апарату ока (повік, орбіти, кон'юнктиви, слізних органів, зовнішніх м'язів); анатомію та гістологію оболонок ока (склери, рогівки, райдужки, кришталика, ціліарного тіла, сітківки, судинної оболонки); методику дослідження переднього відділу ока (фокальне, комбіноване освітлення, біомікроскопія); оптичних середовищ ока (в прохідному світлі); очного дна (пряма і зво­ротня офтальмоскопія). Кожний студент (один на одному) вивертає ниж­ню повіку для огляду слизової хряща і нижньої перехід­ної складки, вивертає верхню повіку для огляду слизо­вої хряща, а також проводить вивертання верхньої повіки за допомогою повікопіднімача Демарра для огляду верх­ньої перехідної складки.

При вивченні теми слід знати:

1) анатомію та гістологію допоміжного та захисного апарату ока (повік, орбіти, кон'юнктиви, слізних органів, зовнішніх м'язів); анатомію та гістологію оболонок ока (склери, рогівки, райдужки, кришталика, ціліарного тіла, сітківки, судинної оболонки);

3) фізіологічне призначення кожного відділу ока;

4) методику дослідження переднього відділу ока (фокальне, комбіноване освітлення, біомікроскопія);

5) методику дослідження оптичних середовищ ока (в прохідному світлі);

6) методику дослідження очного дна (пряма і зво­ротня офтальмоскопія).

Практично засвоїти:

1) дослідження переднього відділу ока:

Зовнішній огляд хворого проводять при денному або штучному освітленні. Слід звернути увагу на симетрію обличчя, розміщення очей в орбітах. Порівнюють ширину очної щілини, стан повік, рухливість очних яблук в орбіті, колір очей і оболонок ока, видимих у межах очної щілини. У разі необхідності застосовують пальпацію. Звертають увагу на стан шкіри повік, будову вільного їх краю, ріст вій, положення слізних точок. Останні повинні прилягати до очного яблука.

Під час дослідження переднього відділу ока звертають увагу на колір слизових оболонок і склери. Для огляду слизової оболонки верхньої і нижньої повіки їх вивертають.

2) методи вивертання повік;

Методика вивертання нижньої повіки: хворо­му пропонують дивитися вгору, одночасно великим пальцем відтянути повіку донизу, упираючись пальцем у край орбіти.

Методика вивертання верхньої повіки.

а) Хворий повинен дивитися вниз, не заплю­щуючи очей. Захопивши вказівним і великим пальцями правої руки вії верхньої повіки, а якщо їх немає, то край повіки, треба відтягнути від очного яблука, а потім вказівним пальцем лівої руки або скляною паличкою від­тиснути верхній край хряща вниз і в той же час відтягну­ти правою рукою вії вгору. Після того, як вивернеться повіка, треба негайно забрати палець лівої руки або па­личку, а вивернуту повіку притиснути до очного яблука (спосіб Плетньової).

б) Хворому про­понують дивитися вниз. Великим пальцем лівої руки (для лівого ока — правої руки), поставленим під бровою, від­тягують верхню повіку догори. Великим і вка­зівним пальцями правої руки (для лівого ока — лівої ру­ки) захоплюють війковий край повіки і злегка відтягують його наперед. В цей момент великий палець лівої руки (для лівого ока — правої руки) переносять вище брови і зсувають ним шкірну складку донизу, одно­часно відтягуючи правою рукою (для лівого ока — лівою) війковий край догори. На утворений шкірно-м'язовий валик повіка легко вивертається без будь-якого натискування на очне яблуко (спосіб Дашевського).

При такому вивертанні повіки ми добре можемо роз­глянути лише кон'юнктиву хряща. Для огляду верхньої перехідної складки найкраще користуватись повікопіднімачем Демарра. Захопивши однією рукою війковий край повіки, другою рукою ставлять край повікопіднімача на опуклість хряща (поблизу його верхнього краю) і пово­ротом догори вивертають повіку на повікопіднімачі. Та­кий спосіб вивертання верхньої повіки носить назву под­війного.

3) дослідження ока в фокальному світлі:

Для детально­го огляду і визначення локалізації змін у товщі рогівки застосо­вують бокове, або фокальне, освітлення. Необхідно мати настільну лам­пу та лупу в 13 чи 20 D. Дослідження проводять у темній кімнаті.

Лампу встановлюють зліва та попереду від хворого на відстані 50 — 60 см на рівні його очей. Лікар сідає напроти хворого, розташовує свої коліна справа, а коліна хворого зліва. Голову хворий трішки повертає в бік дже­рела світла. Лупу тримають правою рукою на відстані 7 - 8 чи 5см (залежно від сили використовуваної лупи) від ока перпендикулярно про­меням, що йдуть від джерела світла. Таким чином, промені фокусуються лупою на тій ділянці оболонки ока, яку потрібно оглянути.

Комбінований метод передбачає разом з боковим освітленням викори­стання бінокулярної лупи, яку надягають на голову. Передній відрізок ока розглядають через цю лупу при одночасному боковому освітленні.

Найбільш інформативне застосування мікроскопа із щілинним освітлен­ням. Так з'являється можливість проводити фактично "живу" мікроскопію кон'юнктиви, рогової та райдужної оболонок, кришталика тощо.

Визначення чут­ливості рогівки - для орієнтовної перевірки чутливості рогівки використовують тонкий вологий ватний тампон, котрий прикладають до різних ділянок рогівки. Для більш інформативного дослідження застосовують альгезиметри різних конструкцій.

Визначення реакції зіниць на освітлення - у темній кімнаті фокально освітлюють зіницю одного ока, стежачи за її скороченням (пряма реакція), потім повторюють освітлювання та спостерігають за реакцією зіниці другого ока (співдружня реакція). Те саме згодом повторюють з іншим оком. Після цього досліджують реакцію зіниць на акомодацію та конверген­цію. Пацієнту пропонують подивитись удалеч, а потім перевести погляд на предмет, розташований за 20 — 25 см перед очима. Якщо зіниці в нормі, вони при цьому звужуються.

4) дослідження ока в прохідному світлі;

Дослідження проводять у темно­му приміщенні. Джерело світла (матова лампа 60 — 100 Вт) розташовують трохи ліворуч за головою пацієнта. Офтальмоскопом спрямовують світло від лампи на зіницю ока обстежуваного. Під час освітлю­вання зіниці за допомогою дзеркала офтальмоскопа вона світиться черво­ним. Такий колір зіниці зумовлений відбиттям променів світла судинами власне судинної оболонки ока, наповненими кров'ю. Якщо на шляху відби­тих променів трапляються непрозорі включення (помутніння), на тлі чер­воного з'являються чорні плями, котрі переміщуються з рухами очей. Це спостерігається в разі помутнінь рогівки та кришталика. Помутніння в склистому тілі дають плями, що вільно переміщуються незалежно від руху очей, періодично зникаючи.

4) пряму та зворотню офтальмоскопію.

Зворотна офтальмоскопія. Дослідження проводять у темно­му приміщенні. Джерело світла (матова лампа 60 — 100 Вт) розташовують трохи ліворуч за головою пацієнта. Офтальмоскопом спрямовують світло від лампи на зіницю ока обстежуваного та, отримавши червоне світіння з очного дна, перед оком пацієнта розташовують лупу +10 - +13 D за 10 чи 7 - 8 см від нього. Відбите дном ока світло заломлюється лупою та створює перед лікарем уявне, обернене, збільшене в 4 —6 разів зображення деталей ока. Зображення лікар бачить через отвір офтальмоскопа.

Пряма офтальмоскопія. Цей метод можна порівняти з роз­гляданням предмета крізь збільшувальну лупу. У даному випадку як лупа діє сама оптична система ока — рогівка і кришталик. Деталі дна ока при цьому збільшуються в 14—16 разів, що дає змогу більш ретельно досліджу­вати зміни на ньому, ніж в умовах зворотної офтальмоскопії. Пряму оф­тальмоскопію проводять електричним офтальмоскопом.

Щоб лікар міг добре бачити всі деталі очного дна, необхідно зрівняти його та пацієнта рефракцію до еметропії. Цього досягають за допомогою лінз, розташованих на офтальмоскопі в спеціальній дисковій оправі.

Проводячи зворотну або пряму офтальмоскопію, звертають увагу на рефлекси з очного дна, стан прозорих частин ока — рогівки, криштали­ка, склистого тіла. Зважають на особливості диска зорового нерва — його контур, екскавацію, колір, калібр і колір судин сітківки, а також рефлекси і колір жовтої плями та периферію очного дна. Велике значення має діаметр зіниці — чим він більший, тим більше поле огляду при застосуванні офтальмоскопії.

Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 661 | Нарушение авторских прав