 |
|
АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология |
Билеты 4
1. Понятие о рефлексе. Строение рефлекторной дуги и функции его звеньев. Нарисовать схему рефлекторной дуги вегетативного рефлекса. Рефлекс – ответная реакция организма на раздражение рецепторов, осуществляемая при обязательном участии нервной системы Первое звено (рецептор) воспринимает раздражение, трансформируя энергию раздражения в нервный импульс. Второе звено (афферентный нейрон) проводит импульсы в ЦНС. Третье звено Вставочные нейроны – передают импульсы к эфферентному нейрону и обеспечивают связь данной рефлекторной дуги с другими отделами ЦНС. Четвертое звено (эфферентный нейрон) перерабатывает информацию, поступающую к нему от вставочных нейронов ЦНС и формирует ответ в виде нервных импульсов, посылаемых к 5-у звену – к рабочему органу.
А - соматического рефлекса и Б - вегетативного рефлекса: 1 - рецептор; 2 - чувственный нейрон; 3 - центральная нервная система; 4 - двигательный нейрон; 5 - рабочий орган: мышца, железа; 6 - ассоциативный (вставочный нейрон); 7 - вегетативный узел (ганглий)
2. Память, классификация, механизмы. Физиологическая роль пептидов в регуляции памяти, обучения. Память – способность мозга человека преобретать и сохранять полученную в процессе индивидуальной жизни информацию, а также неоднократно использовать эту информацию в дальнейшем(воспроизводить). Энграмма – структурно-химический или электрофизиологический след памяти. Виды памяти: сенсорная(0.1 – 0.5 сек), коротковременная (5 -60 сек до 10 мин), промежуточная (от мин до 3 недель), долговременная (возможна на протяжение всей жизни) Так же различают: логическую, образную, зрительную, тактильную, моторную,обонятельную виды памяти. Мгновенная (сенсорная) память соответствует ощущениям сразу после выключения сигнала; кратковременная – удержание информации в сознании и после исчезновения ощущений от действующего сигнала. В обоих случаях – это последействие в рецепторах и нейронных сетях (электрохимические процессы). Основные изменения в нейронах при переходе кратковременной памяти в долговременную (консолидация памяти). Химические и структурные изменения в нейронах обеспечиваются электрическими процессами. Сначала в синаптических структурах возрастает концентрация кальция, затем – число рецепторов (например, глютаматных, холинорецепторов), увеличивается синтез белков в нейронах. В мозгу активно обучающихся животных содержится больше РНК; инъекция РНК ускоряет запоминание; стимуляция выработки РНК в организме (например, монофосфатом нуклеотидов, оротовой кислотой) также улучшает запоминание Гиппокамп играет особо важную роль в процессах консолидации памяти, височная доля, миндалевидный комплекс. Например, одновременное удаление гиппокампа и миндаливидных тела исключает возможность дальнейшего обучения. Ранее закодированная в мозге информация сохраняется емкость мгновенной – безгранична; емкость кратковременной – ограниченное число цифр, букв, предметов (обычно несколько); емкость долговременной – практически безгранична, зависит от значимости запоминаемой информации и ее систематизации.
3. ЭКГ. 83.Нормальная ЭКГ человека. Электрокардиографические отведения. Принцип анализа ЭКГ. При збудженні та реполяризації серця виникає електричне поле, яке можна зареєструвати на поверхні тіла. При цьому між різними точками тіла створюється різниця потенціалів, яка змінюється у відповідності з коливаннями величини та напрямку цього електричного поля. Крива змін цієї різниці потенціалів в часі називається електрокардіограмою (ЕКГ). Таким чином, ЕКГ відображає збудження серця, а не його скорочення. Для розуміння генезу ЕКГ необхідно знати наступні факти: 1. Загальне електричне поле серця утворюється в результаті сумації полів чисельних окремих волокон серця; 2. Кожне збуджене волокно є диполем, що містить в собі елементарний дипольний вектор певної величини та напрямку; 3. Інтегральний вектор в кожен момент процесу збудження є результуючою окремих векторів; 4. Величина потенціалу, що вимірюється в точці, яка віддалена від джерела, залежить головним чином від величини інтегрального вектора і від кута між напрямком цього вектора та віссю відведення. Відведення ЕКГ. Розрізняють біполярні та уніполярні відведення. Для отримання уніполярного відведення накладають активний електрод на яку-небудь точку поверхні тіла і реєструють зміну потенціалу під цим електродом по відношенню до так званого рефрактерного електрода. Можна рахувати, що референтний електрод поміщений в “нульовій точці” диполя, тобто між позитивним та негативним полюсами. До біполярних відведень відносяться: стандартні відведення Ейнтховена (І, ІІ, ІІІ); грудні відведення за Небом (D, A, I). До уніполярних відведень відносяться: посилені відведення по Гольденбергу (aVR, aVL, aVF); прекардіальні відведення за Вільсоном (V1 – V6). Походження зубців, сегментів та інтервалів ЕКГ: Сегмент – відстань між двома зубцями. Інтервал – сукупність зубця та сегмента. Зубець Р – відображає виникнення та поширення збудження по передсердях; Сегмент PQ – в цей час збудження поширюється по провідній системі серця; Зубець Q – початок збудження шлуночків (деполяризація лівої поверхні міжшлуночкової перегородки); Зубець R – поширення збудження через стінку шлуночків від ендокарда до епікарда; Зубець S – кінець збудження шлуночків (деполяризація правого шлуночка в області основи легеневого стовбура). Поширення збудження по шлуночках (комплекс QRS) співпадає з реполяризацією передсердь; Зубець Т – відображає реполяризацію шлуночків.
ИЛИ 27.Электрическая активность ГМ, частотно- амплитудная характеристика основных ритмов ЭЭГ. Клиническое значение ЭЭГ. Электроэнцефалография - регистрация суммарной электрической активности головного мозга с поверхности кожи головы. ЭЭГ – кривая записи суммарной электрической активности головного мозга: альфа-, бета-, тэта- и дельта-волны. Альфа-волны. Частота 8 – 13 Гц, амплитуда 25 – 50 мкВ. Закрыты глаза Бета-волны. Частота 14 – 30 Гц, амплитуда 20 – 25 мкВ. Открыты глаза Тэта-волны Частота 4 –7 Гц, амплитуда 100 –300 мкВ. Переход к сну Дельта-волны Частота 0.5 – 3.5 Гц, амплитуда 100 –300 мкВ глубокий сон
4. 4) Состав и свойства желудочного сока, значение его компонентов. Механизм секреции соляной кислоты и ее функции. Склад і властивості шлункового соку. В шлунку секреторну функцію виконують такі клітини: 1. Клітини шлункових залоз: - головні клітини – секретують ферменти; - парієтальні (обкладові) – соляну кислоту; - додаткові (мукоцити) – розчинний слиз. 2. Клітини покривного епітелію – нерозчинний слиз. До складу шлункового соку входять: 1. Ферменти: а) протеолітичні ферменти, які відносяться до ендопептидаз: - пепсин – гідролізує білки в дуже кислому середовищі (pH = 1,5-2); - гастриксин – розщеплює білки в менш кислому середовищі (pH = 3-3,5); Значення протеолітичних ферментів: В шлунку існує радіальний та повздовжній градієнт pH. Значення радіального градієнту заключається в тому, що чим ближче до стінки, тим pH нижчий (висока кислотність), а чим ближче до центру шлунка, тим він вищий (низька кислотність). Це явище пояснюється тим, що оскільки низьку pH забезпечує соляна кислота, а в їжі, що надходить до шлунку, завжди є лужні продукти які її нейтралізують. Саме тому, ближче до стінки білки перетравлюють пепсини, а далі від стінки – гастриксини. Повздовжній градієнт pH збільшується по напрямку до пілоричного відділу шлунку, так як залози цього відділу не виділяють соляну кислоту, але виділяють багато слизу, реакція якого лужна і тому він нейтралізує соляну кислоту, зв’язуючи йони водню. Через це, в області тіла та дна шлунку їжу перетравлюють пепсини, а в пілоричному відділі – гастриксини. Протеолітичні ферменти шлункового соку виділяються шлунковими залозами в неактивному стані. Активуються вони тільки в порожнині шлунка за рахунок соляної кислоти. Неактивна форма пепсину називається пепсиноген. Виділення ферментів в неактивному вигляді попереджує самоперетравлювання головних клітин залоз. б) ліпаза – розщеплює емульгований жир, який є в рідких молочних продуктах. Шлункова ліпаза забезпечує гідроліз цього жиру до жирних кислот та гліцерину. При цьому утворюються також дигліцериди та моногліцериди. Оптимум pH для дії шлункової ліпази = 3,3- 5,4. В дорослої людини цей фермент не має великого значення для перетравлення їжі, але він є дуже важливим для дітей 1-го року життя. У маленьких дітей pH в шлунку = 3-4. Ферменти виділяють залози всіх відділів шлунка. 2. Соляна кислота, що являється одним із найважливіших компонентів шлункового соку, виділяється парієтальними клітинами, яких багато в залозах тіла та дна шлунка, та мало в залозах пілоричного відділу шлунка. Роль соляної кислоти в травленні: 1)забезпечує оптимальний рівень pH для активації та дії ферментів шлункового соку; 2)забезпечує набухання білків, що полегшує їх гідроліз; 3)викликає перетворення нормального молока на кисле, що полегшує його перетравлення ліпазою; 4)впливає на виділення багатьох гормонів ШКТ (гастрин, секретин, соматостатин); 5)впливає на рухову функцію шлунка; 6)руйнує патогенні мікроорганізми (антибактерицидна дія).
3. Слиз (розчинний та нерозчинний) Розчинний слиз виділяється додатковими клітинами залоз шлунка, змішується з їжею і полегшує її перетравлення. Нерозчинний слиз виділяється клітинами покрівного епітелію і покриває тонким шаром (близько 0,6 мм) всю слизову оболонку шлунка. Він виконує захисну функцію і захищає слизову шлунка від дії соляної кислоти та самоперетравлення протеолітичними ферментами. Слиз має лужну реакцію (pH=7) і тому називається лужним компонентом шлункового соку. До складу слизу входить внутрішній фактор Касла – це глікопротеїд, який разом з R-білком виконує важливу роль у подальшому всмоктуванні вітаміну В12 в кишківнику. Механізм секреції HCl. Соляна кислота секретується парієтальними клітинами залоз шлунка, в яких дуже активний фермент карбоангідраза (КА), який каталізує утворення вугільної кислоти H2CO3 із води та вуглекислого газу (H2O + CO2), яка далі розщеплюється на йони водню та гідрокарбонату (H+ та HCO3-). Гідрокарбонат через базолатеральні мембрани парієтальних клітин поступає в кров, де він входить до складу буферних систем крові, а замість нього з крові в клітину надходять йони Cl- (по градієнту концентрації). Йони H+ через апікальну мембрану цих же клітин, в якій знаходиться H+/K+-насос (АТФ-залежний процес), виходить в порожнину залози і далі в шлунок, а замість нього в клітину надходить K+. Шляхом активного транспорту через апікальну мембрану парієтальних клітин в порожнину шлунка виводяться йони Cl-, які надійшли з крові. Внаслідок всіх цих процесів в порожнину шлунка надходять йони H+ та Cl-, які і утворюють соляну кислоту.
Дата добавления: 2015-05-19 | Просмотры: 585 | Нарушение авторских прав |