АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Тема 3. Небанківські фінансові установи на ринку страхових послуг

1. Становлення та розвиток ринку страхових послуг в Україні.

2. Контрактні фінансові інститути на ринку страхових послуг: страхові компанії та пенсійні фонди.

3. Організація роботи фінансових установ на ринку страхових послуг.

Завдання та мета сучасних реформ у страховій справі полягають у зміцненні національного страхового ринку, підвищенні авторитету вітчизняних страховиків та перетворенні їх у повноправних учасників глобального розподілу ризиків. Становлення й подальший розвиток ринкової економіки зумовлює необхідність формування страхового ринку як особливої соціально-економічної структури, цілісної системи економічних відносин, що виникають у процесі купівлі-продажу специфічного товару — страхового захисту, в межах якого (страхового ринку) виникає попит та пропозиція, встановлюється ціна на даний товар.

Об'єктивна основа здійснення розвитку страхового ринку полягає в необхідності надання грошової допомоги потерпілим у випадку непередбачених, несприятливих обставин. Інакше кажучи, страховий ринок це форма організації грошового обігу щодо формування й розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту суспільства.

Основними учасниками страхового ринку:

ü продавці у вигляді страхових компаній, страховиків, які реалізують страховий продукт (страховий захист);

ü покупці у вигляді юридичних і фізичних осіб, страхувальників, які придбали страховий продукт;

ü посередники у вигляді маклерів і страхових агентів.

Демонополізація страхової справи - процес, обернений установленню державної страхової монополії, виражений у створенні соціально-економічних і політичних умов для організації страхового ринку як загальної частини фінансової інфраструктури (поряд з комерційними банками, товарними і фондовими біржами, пенсійними фондами тощо). Демонополізація страхової справи закріплюється правовими нормами, які передбачають порядок організації і функціонування акціонерних страхових компаній і товариств взаємного страхування, а також системи державного страхового нагляду за їх діяльністю.

Можна окреслити такі етапи розвитку страхового ринку України:

— демонополізація страхування в СРСР (1988-1991 рр.);

— формування страхового ринку України (1991 - 1993 рр.);

— розвиток та функціонування страхового ринку України після прийняття Декрету Кабінету Міністрів України "Про страхування" (1993-1996 рр.);

— розвиток страхового ринку України після прийняття Закону України "Про страхування" (1996-2000 рр.);

— реформування державного нагляду за страховою діяльністю та подальший розвиток страхового ринку (2001 р. і понині).

Сутність правового регулювання діяльності фінансових установ на страховому ринку України полягає у встановленні державою певного порядку взаємодії суб'єктів цього ринку і в захисті інтересів його учасників шляхом встановлення певних правил, критеріїв та стандартів відносно надання страхових послуг.

Правове регулювання діяльності фінансових установ на страховому ринку може здійснюватися державними органами (державно-правове регулювання) і окремими інститутами (інституційно-правове регулювання).

Державно-правове регулювання діяльності фінансових установ на страховому ринку України здійснюється органами законодавчої, виконавчої та судової влади, центральним елементом якої є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг.

До цієї системи входять:

ü Національний банк України, який здійснює валютне регулювання,

ü Державна податкова адміністрація України - податкове регулювання,

ü Антимонопольний комітет - антидемпінгова та антимонопольна політика,

ü Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва - регуляторна політика,

ü Фонд державного майна — управління частками державного майна,

ü Господарський суд — розгляд справ, пов'язаних із спорами у галузі страхування.

Інституційно-правове регулювання на страховому ринку здійс­нюється інститутами-регуляторами, які утворені відповідно до ст. 13 Закону України "Про страхування", а саме: Лігою страхових організацій України, Моторним (транспортним) страховим бюро України, Авіаційним страховим бюро, Морським страховим бюро, Ядерним страховим пулом.

Державно-правове та інституційно-правове регулювання відносин у страхуванні доповнюють одне одного, але пріоритет належить першому. Державно-правове регулювання є загальним, а інституційно-правове — конкретно-обов'язковим, тобто обов'язковим лише для членів цих об'єднань.

Система законодавства щодо регулювання страхової діяльності передбачає наявність загального законодавства, спеціального страхового законодавства та пакету підзаконних актів. Найбільш загальні принципи страхування (в основному відносно державного страхування) викладені в Цивільному кодексі України.

Вихід на страховий ринок великої кількості страхових компаній, відсутність у суспільстві та у підприємців достатніх знань і навичок у галузі страхування посилює потребу в забезпеченні захисту інтересів сторін страхового договору через систему ліцензування страхових компаній до початку їх діяльності і подальшого нагляду за виконанням законодавства.

Страхова компанія — спеціалізована фінансова організація, діяльність якої повинна регулюватися державою. Тільки після отримання спеціального дозволу — ліцензії в Міністерстві фінансів України — у державному органі виконавчої влади, який займається державним регулюванням страхової діяльності на території України і здійснює нагляд за діяльністю страхових компаній, страхова компанія має право займатися безпосередньо страхуванням.

Ліцензія — документ, який підтверджує право на проведення конкретних видів страхування (перестрахування) при дотриманні правил страхової діяльності.

Ліцензування — видача страховим організаціям дозволу на право здійснення тих чи інших видів страхування. Умови ліцензування передбачають механізм попереднього контролю за достатністю власних ресурсів, включаючи статутний капітал.

Для отримання ліцензії юридична особа, яка створена у формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" повинна відповідати вимогам ст. 2 Закону України "Про страхування", а саме:

- учасників страховика повинно бути не менше трьох;

- страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страхо­виками — резидентами України;

- при створенні страховика або збільшенні зареєстрованого статутного фонду статутний фонд повинен бути сплачений виключно у грошовій формі. Дозволяється формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Міністерством фінансів, але не більше 25% від загального розміру статутного фонду;

- загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати 30% від його власного статутного фонду, в тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10%.

Крім цього, забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, отримані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи.

Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування. Ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначення в них строку дії.

Кабінет Міністрів України встановлює розмір плати за видачу ліцензій на проведення конкретних видів страхування.

Для отримання ліцензії страховик зобов'язаний подати до Уповноваженого органу заяву, до якої додаються:

- копії установчих документів та копія свідоцтва про реєстрацію;

- довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду;

- довідка про фінансовий стан засновників страховика, що підтверджена аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства, або товариства з обмеженою відповідальністю;

- правила (умови) страхування;

- економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності;

- інформація про учасників страховика, голову виконавчого органу та його заступників, копія диплома голови виконавчого органу страховика або його першого заступника про вищу економічну або юридичну освіту, копія диплома головного бухгалтера страховика про вищу економічну освіту, інформація про наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг.

Орган страхового нагляду згідно з чинним законодавством зобов'язаний розглянути клопотання страховика про видачу йому ліцензії у термін, що не перевищує 30 календарних днів з часу отримання всіх передбачених ст.. 38 Закону України "Про страхування" документів.

Якщо страховик вносить деякі зміни в документи, необхідні для отримання ліцензії, то він зобов'язаний повідомити орган страхового нагляду у десятиденний термін з часу реєстрації цих змін у встановленому порядку.

Орган страхового нагляду може відмовити страховику у видачі ліцензії на проведення тих чи інших видів страхування. Підставою для відмови у видачі юридичній особі ліцензії на проведення страхової діяльності може бути невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України.

Про відмову у видачі ліцензії орган страхового нагляду повідомляє юридичну особу в письмовій формі із зазначенням обставин відмови.

Суперечки про відмову у видачі або відкликанні ліцензії розглядаються у судовому порядку.

Питання для самоперевірки:

1. Дайте характеристику становлення і розвитку страхового ринку в Україні.

2. Що включає в себе система нормативно-правового регулювання страхування?

3. Назвіть основні функції і права Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг у частині страхової діяльності.

4. У чому полягає сутність державного регулювання страхової справи?

5. Назвіть особливості реєстрації та ліцензування страховиків.

6. Назвіть перспективні напрямки розвитку страхового ринку в Україні.

7. Які, на вашу думку, існують шляхи наближення законодавчої і нормативної бази страхування до міжнародних стандартів?

Рекомендована література:

1. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" // Урядовий кур'єр. — 2001.-7 листопада.

2. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Програми розвитку страхового ринку України на 2001—2004 роки" від 2.02.2001 р. №98 //Україна - бізнес-2001.- №6.- С.3-5.

3.Авдашева С Б., Руденский П.О. Эффект масштаба в деятельности страховых компаний // Финансы. - 2002. - №3. — С. 49-51.

4.Александрова М.М. Страхування: Навч. посібник. — К.: ЦУЛ,2002.-238с.

5. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. — К.:3нання, 1997.-216с.

6. Базилевич В. Страховий ринок України. — К.: Знання, 1998. — 374с.

7. Белякин Г.А. Платежеспособность страховой компании // Финансы. - 1999. - №5. - С.45-49.

8. Бирючев О.И.Страхование: пути развития //Финансы. — 2000. -№12.-С.59.

9. Біленчук Д.П., Біленчук П.Д., Залєтов О.М., Клименко Н.І. Страхове право України. — К.: Атіка, 1999.

10. Васильєв Н.М. Нормативы всемирной торговой организации // Финансы. - 2003. - №9. - С.41-44.

11. Горбач Л.М. Страхова справа: Навч. посібник. — К.: Кондор, 2001.-252 с.

12. Залетов О.М., Слюсаренко О.О. Основи страхового права України. Навч. посібник //Під ред. Б.М.Данилишина.- К.: Міжнародна агенція "BeeZone", 2003.- 348 с.

13. Залетов О.М., Мюллер П., Шевченко В.І. Довідник страхового агента. Навчальний посібник. — К. Міжнародна агенція "BeeZone", 2003, С. 23-24.

14. Залетов О. Стан та проблемні аспекти розвитку страхового ринку України // Наукові записки. - Острог, 2004. - С.337-344.

15. Зубаков А.А. Страхование инвестиций // Финансы. — 2003.- '"' №8. - С.50-52.

16.ЛайковА.Ю. Проблемы привлечения иностранных инвестиций на российский страховой рынок //Финансы.—2003.— № 5.—С.46—49.

17. Лупир А.В. Проблемні питання ринку страхових послуг в Україні // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2002. - Вип.38.-С.65-66.

18. Лученко 3. Страховий ринок України: проблеми розвитку // Цінні папери. - 2003. - №31. - С.25.

19. Мітюков І.О., Александров В.Т., Ворона О.І., Недбаєва CM. Фінансові послуги України. Енциклопедичний довідник (у 6 т.). — Київ: Укрбланковидав.— Т.4.— 754с.

20. Плиса В.Й. Інтеграція страхового ринку України у світовий страховий простір // Фінанси України. - 2002. - №7. - С.94—104.

21. Слюсаренко О.О. Нормативно-правове та кадрове забезпечення страхового ринку // Страхова справа. — 2002. — № 3. — С. 13.

22. Сплетухов Ю.А. Место и роль государства в организации страхования в современных условиях.//Финансы.-2000.- №9,10.— С.33.

23. Страхування: Підручник/За ред. С.С.Осадця. - К., 1998. - 524с.

24. Супрун А.А. Загрозливі тенденції розвитку страхового ринку України // Фондовий ринок. - 2003. - №34. - С.36-39.

25. Філонюк О.Ф. Сучасні тенденції розвитку страхування // Страхова справа. - 2002. - № 3. – С. 6 —9.

26. Цыганов А.А., Лайков А.Ю. Проблемы развития страхового рынка // Финансы.- 2003. - №7. - С.49-53.

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 521 | Нарушение авторских прав