АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Етіотропна і патогенетична терапія

Як правило, при набряку мозку інфекційного генезу етіологічний агент відомий, тому без зволікання потрібно починати етіотропну терапію.

Обирання етіотропного засобу залежить від наступних умов:

здатність препарату проникати через ГЕБ;

чутливість збудника до антибіотиків, якщо захворювання викликане бактеріями (при вірусній етіології призначають специфічні імуноглобуліни);

вираженість геморагічного синдрому, якщо мова йде про генералізовану менінгококову інфекцію, ГГНС, лептоспіроз, тяжкий грип та ін.;

ступінь дегідратації хворих на ГКІ;

ступінь паразитемії у хворих на малярію.

Оптимальним антибіотиком, проникаючим через ГЕБ, є левоміцетин-сукцинат натрію (хлорамфенікол, хлорацид), який у короткі терміни від початку лікування досягає терапевтичної концентрації в зоні патологічного вогнища. Бактеріостатичний ефект препарату обмежує масивний розпад збудника, зокрема, менінгокока, і таким чином запобігає розвитку ендотоксинової реакції (синдрому Яриша-Герксгеймера), який нерідко сприяє виникненню інфекційно-токсичного шоку. Левоміцетин-сукцинат натрію вводять внутрішньовенно в добовій дозі 3,0. Спочатку вводять внутрішньовенно 1,5, а в подальшому – по 1,0 через кожних 8 год. При ослабленні симптомів ГННМ й усуненні загрози розвитку інфекційно-токсичного шоку препарат слід вводити внутрішньом’язово у тій же дозі і з тією ж кратністю.

Не завжди, проте, препарати левоміцетину ефективні при менінгококовій інфекції, якщо захворювання викликане L-формами збудника. У багатьох випадках лікування ГННМ починають з введення калієвої солі бензилпеніциліну. У клінічній практиці цей антибіотик зарекомендував себе з кращого боку при генералізованій менінгококовій інфекції, що нерідко ускладнюється ГННМ. За проникністю через ГЕБ він поступається препаратам левоміцетинового ряду. Разом з тим, цей недолік ефективно усувається за рахунок створення у кровоплині максимальної концентрації антибіотика, який призначають з розрахунку 300-500 тис. ОД на кг маси хворого.

При ГННМ, що розвинувся у хворих з гнійними менінгітами стафілококової етіології, калієву сіль бензилпеніциліну доцільно замінити або комбінувати з цефалоспоринами чи карбепенемами (тієнам) у максимальних терапевтичних дозах. Загальне для цих антибіотиків β-лактамне кільце забезпечує синергічну дію антибіотиків, забезпечуючи тим самим добрий терапевтичний ефект.

Напівсинтетичні пеніциліни не мають належного терапевтичного ефекту в дозах, аналогічних природним пеніцилінам. Для досягнення ефекту в лікуванні дозу напівсинтетичних пеніцилінів слід збільшити в 1,5 разу порівняно з його природними аналогами

Призначення антибіотиків з групи аміноглікозидів при ГННМ, що розвинувся у хворих на менінгіти бактерійної етіології, часто буває небажаним через можливе ураження в них слухових нервів. Не знайшли широкого розповсюдження в лікуванні ГННМ при інфекціях бактерійної етіології тетрациклін і їх напівсинтетичні похідні у зв’язку з трудністю проникнення через ГЕБ, гепато- та ентеротоксичністю, а також резистентністю до них багатьох бактерій.

Таким чином, провідним заходом у лікуванні ГННМ в інфекційних хворих є етіотропна терапія, спрямована на нейтралізацію збудника і його токсинів, що викликали набряк мозку.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 639 | Нарушение авторских прав