АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Лікування. Хворі на менінгококову інфекцію підлягають негайній госпіталізації

Хворі на менінгококову інфекцію підлягають негайній госпіталізації. При тяжких формах хвороби терапія набуває характеру невідкладної допомоги.

Найефективніші бензилпеніцилін і його напівсинтетичні аналоги. Після встановлення діагнозу або навіть за підозри на менінгококовий менінгіт негайно призначають бензилпеніцилін з розрахунку 300-500 тис. ОД на 1 кг маси тіла на добу; добову дозу вводять з інтервалом 4 год, а дітям до 2 міс. – кожні 3 год внутрішньом'язово. Першу дозу (3 млн ОД) доцільно ввести перед відправленням хворого до стаціонару. Необхідність призначати великі дози пеніциліну, ампіциліну, оксациліну обумовлена тим, що вони мають низьку проникність через гематоенцефалічний бар'єр. Щоб проникання збільшити, внутрішньовенно вводять кофеїн-бензоат натрію, лазикс, ізотонічний глюкозо-сольовий розчин. Якщо організм не переносить пеніцилін, можна призначити левоміцетину сукцинат розчинний внутрішньом'язово, тетрациклін, цефалоспорини ІІІ покоління (цефтриаксон, цефотаксим), фторхінолони (левофлоксацин). У випадку інфекційно-токсичного шоку етіотропну терапію доцільно розпочати левоміцетином сукцинатом, який має бактеріостатичну дію (вже на догоспітальному етапі негайно вводять 1,0 г). Одночасно вводять преднізолон внутрішньовенно в дозі 3-10 мг/кг маси тіла. Показаннями до відміни антибіотиків при менінгіті є суттєве клінічне покращення, нормалізація температури тіла, зникнення менінгеальних знаків і дані люмбальної пункції – у лікворі повинні переважати лімфоцити, а цитоз – не перевищувати 100 клітин.

З метою боротьби з токсикозом вводять достатню кількість рідини, вітамінів, використовують оксигенотерапію. ланки інфекційно-токсичного шоку Одночасно проводять дегідратацію у зв'язку з загрозою набухання мозку – показані гіпертонічні розчини глюкози (10-20 %), хлориду натрію і кальцію (10 %), альбумін, концентрована суха плазма, діуретики (лазикс, діакарб, манітол, сечовина, еуфілін, реосорбілакт). Для усунення ацидозу призначають 4 % розчин гідрокарбонату натрію внутрішньовенно.

При тяжких формах менінгококової хвороби вводять глюкокортикоїди (преднізолон і його аналоги, при набряку-набуханні головного мозку – краще дексазон), протисудомні засоби (седуксен, сибазон, діазепам, натрію оксибутират), дезінтоксикаційні та судинні препарати (реосорбілакт, реополіглюкін, трентал, компламін).

Менінгококцемія і загроза розвитку ДВЗ-синдрому потребують призначення гепарину, інгібіторів протеаз (трасилол, контрикал, гордокс), свіжозамороженої плазми. Для підвищення захисних сил організму вводять внутрішньовенно нормальний або полівалентний людський імуноглобулін (сандоглобулін).

Принципи інтенсивної терапії ГННМ:

- постійний моніторинг клінічних і параклінічних показників;

- оперативна зміна лікувальної тактики при швидкій зміні етапів перебігу ГННМ;

- при прогресуванні ГННМ:

- розвантажити мале коло кровообігу;

- організувати киснетерапію – інгаляцію кисню в носоглотку, при необхідності – ШВЛ;

- призначити антигіпоксанти;

- вгамомування судом і психомоторного збудження;

- оптимальна етіотропна терапія:

- створення оптимальної терапевтичної концентрації етіотропного засобу, уникнувши при цьому ендотоксинових реакцій;

- призначення препаратів, що містять фактори природного захисту; СЗМП, специфічні імуноглобуліни;

- інтенсивна і збалансована дезінтоксикація;

- імунокорекція;

- ГКС-терапія;

- підтримання органів природної детоксикації (печінка, нирки);

- активно форсувати функцію нирок осмодіуретиками не слід (дегідратація викликає ексикоз з подальшою водною інтоксикацією);

- максимально уникати призначення препаратів, що володіють гепато- і нефротоксичною дією, препаратів, що дають кумуляцію;

- стабілізація гемодинаміки і мікроциркуляції;

- корекція водно-електролітного обміну, реології крові, показників КЛС і газів крові;

- боротьба з гіпертермією (доцільніші методи фізичного охолодження, при цьому слід пам’ятати, що температурна реакція є захисним механізмом);

- інгібітори ферментів протеолізу – пригнічують ПІВ, чим захищають здорові клітини від їх руйнування метаболітами; стабілізують реологію крові; пригнічують ферменти, що «нарізають» білки, необхідні для побудови мікробних клітин;

- догляд за хворим і парентеральне харчування, яке крім відновлення енергетичних потреб організму, запобігає катаболізму, зокрема викликаного ГКС-терапією.

В основу боротьби з ГННМ покладена тільки інтенсивна терапія, оскільки реанімація, як спосіб заміщення втраченої функції мозку, тут недоречна. Інтенсивна терапія в принципі є неординарною за силою своєї дії на організм інфекційного хворого. Тільки переконливі докази про наявність ГННМ, як невідкладного стану, можуть бути підставою для її проведення. Інакше може відбутися «ятрогенна смерть».

Такий підхід не дає підстав для думки про те, що інтенсивна терапія відрізняється від звичайного лікування тільки тим, «що це все те ж, тільки у великих кількостях». Інтенсивна терапія – це не тільки що і скільки вводити, але й куди вводити для отримання негайного ефекту.

Радикальне лікування ГННМ полягає в усуненні причини, коли вона відома. Проте навіть усунення причини не обов’язково приводить до його достатньо швидкої ліквідації.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 536 | Нарушение авторских прав