АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Класифікація некрозу

Залежно від механізму дії патогенного чинника розрізняють:

— прямий некроз, зумовлений безпосередньою дією чинника (травматичні, токсичні і біологічні некрози);

— непрямий некроз, який виникає посередньо через судинну та нервово-ендокринну системи (алергічні, судинні і трофоневротичні некрози).

Розрізняють наступні види непрямих некрозів:

— нейрогенні – розвиваються в результаті порушення вазомоторної регуляції, внаслідок чого виникає спазматичне скорочення стінок судин і порушується кровопостачання ділянок органів та тканин, що призводить до некрозу (анемічні інфаркти, трофічні виразки та ін.);

— ангіогенні некрози – некрози, що виникають внаслідок припинення притоку артеріальної крові до органу чи тканини із-за тромбозу, здавлювання чи емболії артеріальних судин (анемічні інфаркти різних органів);.

— алергічні некрози – розвиваються внаслідок введення антигену в сенсибілозований організм і проявляється як РГНТ (ендо - та екзоантигени, наприклад, фібриноїдний некроз при інфекційно-алергічних і автоімунних захворюваннях, феномен Артюса);

— марантичні некрози – (від грецького marasmos - виснаження) некрози, які розвиваються у слабких, виснажених або старих тварин під дією навіть слабопатогенних факторів.

— трофоневротичний (пролежні, незагоєні виразки).

Клініко-морфологічні форми некрозу

Некроз проявляється різноманітними клінічними та морфологічними змінами. Відмінності залежать від структурно-функціональних особливостей органів і тканин, швидкості і типу некрозу, а також причини його виникнення і умов розвитку. Серед клініко-морфологічних форм некрозу розрізняють коагуляційний (сухий) некроз, колікваційний (вологий) некроз та гангрену.

Коагуляційний (сухий) некроз (coagulatio - звернення)

При цьому типі некрозу клітини, які загинули, зберігають свої обриси протягом декількох днів. Клітини, позбавлені ядра, виглядають як маса коагульованої, гомогенної, рожевої цитоплазми.

Механізм коагуляційного некрозу недостатньо ясний. Коагулювання цитоплазматичних білків робить їх резистентними до дії лізосомних ферментів і у зв’язку з цим сповільнюється їх розчинення.

Коагуляційний некроз звичайно відбувається в органах, які багаті на білки і бідні на рідини, наприклад, в нирках, міокарді, наднирниках, селезінці, в основному в результаті недостатнього кровообігу і аноксії, дії фізичних, хімічних та інших пошкоджуючих чинників, наприклад, коагуляційний некроз клітин печінки при вірусному ураженні або при дії токсичних агентів бактеріального та не бактеріального ґенезу. Коагуляційний некроз ще називають сухим, оскільки він характеризується тим, що при ньому мертві ділянки, які виникають, сухі, щільні, кришаться, сірого, білого або жовтого кольору.

До коагуляційного некрозу відносять:

А.Анемічний інфаркт — різновид судинного (ішемічного) некрозу внутрішніх органів (крім мозку). Це найчастіший вид некрозу.

Б. Казеозний (сирнистий) некроз розвивається при туберкульозі, сапі, та ін. Його ще називають специфічним, оскільки найчастіше зустрічається при специфічних інфекційних гранулемах. У внутрішніх органах виявляється суха, обмежена ділянка тканини білувато-жовтого кольору, яка легко кришиться. Це змішаний (тобто екстра - та інтрацелюлярний) тип некрозу, при якому водночас гине і паренхіма, і строма (і клітини, і волокна). Мікроскопічно така ділянка тканини безструктурна, гомогенна, пофарбована гематоксиліном і еозином в рожевий колір, добре видно грудочки хроматину ядер (каріорексис).

В. Воскоподібний, або ценкеровський некроз (некроз м’язів, частіше передньої черевної стінки і привідних м’язів стегна);

Г. Фібриноїдний некроз — тип некрозу сполучної тканини як завершення фібриноїдного набухання. Фібриноїдний некроз спостерігається при алергічних і автоімунних хворобах (наприклад, ревматизмі, ревматоїдному артриті). Найсильніше пошкоджуються колагенові волокна і гладка мускулатура середньої оболонки кровоносних судин. Цей некроз характеризується втратою нормальної структури колагенових волокон і накопичуванням гомогенного, яскраво-рожевого некротичного матеріалу, який подібний мікроскопічно до фібрину. Зверніть увагу, що поняття «фібриноїдний» відрізняється від поняття «фібринозний», тому що останнє означає накопичування фібрину, наприклад, при коагуляції крові або при запаленні. Ділянки фібриноїдного некрозу містять різну кількість імуноглобулінів і комплементу, альбумінів.

Колікваційний (вологий) некроз (colliquatio - розрідження, розплавлення )

Колікваційний (вологий) некроз характеризується розплавленням мертвої тканини. Він розвивається в тканинах, відносно бідних на білки і багатих на рідину, де є сприятливі умови для гідролітичних процесів. Лізис клітин відбувається в результаті дії власних ферментів (автоліз). Типовим прикладом вологого колікваційного некрозу є ділянка сірого розм’якшення (ішемічний інфаркт) головного мозку (енцефаломаляція).

Інфаркт мозку часто називають розм’якшенням, тому що основною макроскопічною ознакою є зниження пружності тканини мозку в ділянці ураження у всіх термінах. Протягом першої доби він є нечітко обмеженою ділянкою синюшного відтінку, м’якою на дотик. До кінця першої доби ділянка стає більш чіткою і блідніє. В наступні дні речовина мозку в цій зоні стає ще більш в’ялою, жовтуватого кольору, інколи навіть із зеленуватим відтінком. В перші тижні об’єм мозку дещо збільшується внаслідок його набряку. Через 1-1,5 міс. на місці інфаркту утворюється досить чітко обмежена порожнина, яка містить каламутну рідину і детрит. Визначення точних термінів інфаркту надто важке не тільки за зовнішнім виглядом його, але і за гістологічною картиною.

Мікроскопічно тканина мозку гомогенна, безструктурна, ледь рожевого кольору при забарвленні гематоксиліном та еозином. Розсмоктування мертвих тканин здійснюється макрофагами, які мають вигляд жиро-зернистих куль.

Вологому некрозу можуть підлягати ділянки органів, що знаходяться в стані набряку, гіперемії, геморагічного інфаркту. Некротичне вогнище в'ялої консистенції, сірого, жовтого або червоного кольору. Можуть розвиватися кісти з кашкоподібною масою або рідиною сіро-жовтого або коричневого кольору.

Колікваційному процесу можуть підлягати вогнища сухого некрозу під дією протеолітичних ферментів лейкоцитів, тобто настає так звана вторинна коліквація.

Гангрена

Гангрена (від грец. gangraina — пожежа): це некроз тканин, які мають зв'язок із зовнішнім середовищем (може розвиватися у тканинах, які мають безпосередній контакт із зовнішнім середовищем: шкіра, кінцівки..., або у тканинах, які мають сполучення із зовнішнім середовищем: органи дихання, травлення, сечостатевої системи). Тому на розвиток некрозу і впливають фактори зовнішнього середовища (температура, вологість, мікроорганізми). Розрізняють суху, вологу, газову гангрену і пролежні.

1. Суха гангрена (муміфікація) — це некроз тканин, які стикаються із зовнішнім середовищем, внаслідок висихання та ущільнення змертвілих ділянок. Цей вид некрозу перебігає без участі мікроорганізмів. Суха гангрена найчастіше виникає на кінцівках в результаті ішемічного коагуляційного некрозу тканин. Некротизовані тканини здаються чорними, сухими, вони чітко відокремлені від суміжної життєздатної тканини. На межі зі здоровими тканинами виникає демаркаційне запалення. Зміна кольору зумовлена перетворенням гемоглобіногенних пігментів у присутності сірководню (утворюється внаслідок розкладу білків) в сульфід заліза. Прикладами може бути суха гангрена кінцівки при атеросклерозі і тромбозі її артерій (атеросклеротична гангрена), облітеруючому ендартеріїті; при відмороженні або опіку; гангрена частин тіла при лептоспірозі; муміфікація загиблого плоду в матці та ін.

Лікування полягає в хірургічному вирізанні мертвої тканини, орієнтиром при цьому служить демаркаційна лінія.

2. Волога (гнилісна, септична) гангрена: характеризується розрідженням змертвілих ділянок під дією ферментів гнилісних мікроорганізмів. Під дією цих ферментів мікроорганізмів виникає вторинна коліквація. Лізис клітини ферментами, що утворюються не в самій клітині, а проникають ззовні, називається гетеролізисом. Тип мікроорганізмів залежить від локалізації гангрени. Волога гангрена розвивається звичайно в тканинах, багатих на вологу (кров, лімфа, тканинна рідина). Вона може зустрічатися на кінцівках, але частіше — у внутрішніх органах, наприклад, в кишці при непрохідності брижових артерій (тромбоз, емболія), в легенях як ускладнення пневмонії (грип). Мертва тканина набрякла, м'яка, брудно-сірого, брудно-зеленого або чорного кольору, не чітко відмежована від здорових тканин. В результаті життєдіяльності бактерій виникає специфічний (зловонний) запах. Дуже високий відсоток летальності.

3. Газова (анаеробна) гангрена: газова гангрена виникає при інфікуванні масивних ран анаеробною флорою, наприклад, Clostridium perfringens та іншими мікроорганізмами цієї групи. Вона характеризується поширеним некрозом тканини і утворенням газів в результаті ферментативної активності бактерій. Основні прояви подібні до вологої гангрени, але з додатковою присутністю газу в тканинах, що зумовлює крепітацію (феномен потріскування при пальпації), маю тенденцію до поширення на оточуючі тканини. Відсоток летальності також дуже високий.

4. Пролежень (decubitus): як різновид гангрени виділяють пролежні — змертвіння поверхневих ділянок тіла (шкіра, м’які тканини), які піддаються здавленню між підлогою і кісткою. Тому пролежні частіше появляються в ділянці крижів, остистих відростків хребців, великого вертлюга стегнової кістки. За своїм генезом це трофоневротичний некроз, тому що здавлюються судини та нерви, що посилює порушення трофіки тканин у тварин.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 1988 | Нарушение авторских прав