АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

АВТОСОМНО-ДОМІНАНТНІ ХВОРОБИ

Прочитайте:
  1. XII. Щоденник перебігу хвороби
  2. Автосомно-рецесивні хвороби
  3. АВТОСОМНО-РЕЦЕСИВНІ ХВОРОБИ
  4. АНАМНЕЗ ХВОРОБИ (Anamnesis morbi)
  5. ВНУТРІШНІ ХВОРОБИ ТВАРИН
  6. Динаміка клінічних симптомів хвороби Лайма та кліщового енцефаліту.
  7. ЕНДОКРИННІ ХВОРОБИ
  8. Етіологія виразкової хвороби (пептичної виразки)
  9. ЖОВЧНОКАМ'ЯНОЇ ХВОРОБИ

СПАДКОВІ ЗАХВОРЮВАННЯ М'ЯЗОВОГО І НЕРВОВО-М'ЯЗОВОГО АПАРАТУ

Прогресуючі м'язові дистрофії, або міопатії, з'являються че­рез генетичні порушення самих м'язів. Одне з найімовірніших пояснень цієї аномалії — теорія генетичного ушкодження мемб­ран м'язових клітин, унаслідок чого клітини не утримують у ци­топлазмі ферменти й амінокислоти, необхідні для синтезу білка (у міофібрилах).

За наявності таких захворювань м'язи поступово атрофують­ся, в них зникають рефлекси.

Розрізняють декілька клінічних форм спадкових м'язових хво­роб: тазово-плечова (юнацька), Ерба — Рота (з'являється у віці 10 — 20 років, успадковується за АД-типом), псевдогіпертрофічна міопатія Дюшенна (з'являється у віці 4 — 6 років), унаслідок якої гіпертрофуються литкові м'язи. Успадковується зчеплено з Х-хромосомою.

Міотонія Томсона — порушення рухів, успадковується за АД-типом. Для захворювання характерно, що після скорочення м'язів їх розслаблення значно утруднено внаслідок порушення синтезу ацетилхоліну.

Міотонія Оппенгейма, головний симптом — гостра гіпотонія м'язів без атрофії. Розвивається відразу після народження, тип успадковування — АД.

Міастенія — нервово-м'язове захворювання, характеризуєть­ся м'язовою слабкістю і підвищеною втомлюваністю. Спостеріга­ються родинні форми захворювання.

СПАДКОВІ ЗАХВОРЮВАННЯ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ

Хондродистрофія (ахондропластична карликовість) — загаль­не захворювання кісткової системи: порушення росту епіфізарних хрящів трубчастих кісток, деформація основи черепа і носової кістки. Ця патологія призводить до формування непропорційно коротких кінцівок за нормальних розмірів тулуба й непропор­ційно великої голови. Опуклий лоб і сідлоподібне перенісся теж характерні риси для людини з такою патологією. Кістки стають товстими, часто викривлені.

Синдром Марфана. ( 1896 р). Характерними ознаками синдрому є високий зріст, довгі тонкі кінцівки, арахнодактилія, гіперрухливість суглобів, підвивих кришталика, аневризма аорти, часто сколіоз, кіфоз, вузьке обличчя, куляста грудна клітка, клишоногість. Спостеріга­ються висока міопія, відшарування сітківки, різні види грижі.

Зустрічається з частотою 1:2500.

Хорея Гентінгтона. Захворювання призводить до необорот­ної деградації мозку, є одним із найтяжчих.

Основними ознаками захворювання є хорея й деменція. Спо­стерігаються гіперкінези кінцівок, тулуба й обличчя, які посилю­ються під час спроб здійснити цілеспрямовану дію. Хода у хворого невпевнена, під час ходіння він човгає ногами. Мова ускладнена. Деменція з'являється незалежно від того, чи є порушення рухли­вості. В деяких випадках вона може бути основним симптомом. Іноді деменція з'являється через кілька місяців або років після початку гіперкінетичних порушень. Захворювання прогресує протягом 10 — 20 років. Вік, на який припадає початок захворю­вання, зазвичай 35 — 40 років. Але відомі випадки, коли захворю­вання почалося в дитячому віці або, навпаки, в 50 — 60 років. Існує форма хореї Гентінгтона, за якої порушення рухів нагадують пар­кінсонізм. Захворювання у такій формі починається в дитинстві. Хорея Гентінгтона зустрічається з частотою 2-6 на 100 000. Специфічного лікування не існує. Застосовують симптоматичне лікування.

 

 

ХВОРОБИ, ЗЧЕПЛЕНІ ЗІ СТАТТЮ

СПАДКОВІ ХВОРОБИ КРОВІ

Гемофілія. Клінічно гемофілія може виявлятися по-різному — від незнач­них крововиливів до сильних кровотеч.

Це можна пояснити різними мутаціями одного гена. Розрізняють гемофілію А і В, які характеризуються відсутністю в плазмі крові хворих різних антигемофільних глобулінів. Частота, з якою зустрічається захворювання, в середньом; 1:5000 новонароджених хлопчиків. Гемофілія А зустрічається і 5 разів частіше.

Під загальною назвою "гемофілія" розуміють цілу низку спадкових хвороб, які пов'язані з різким зниженням згортання кров через порушення будь-якої ланки цього складного процесу. Гемофілія може розвиватися внаслідок нестачі антигемофільного гло­буліну, дефіциту VIII фактора згортання крові, дефіциту плаз­мового тромбопластинового компонента тощо. Поранення, навіть подряпина або удар, можуть спричинити сильні зовнішні чи внут­рішні кровотечі, які досить часто закінчуються смертю. Захворювання розпізнається, як прави­ло, на 2 —3-му році життя, коли дитина починає ходити. Але в тяжких випадках уже відразу після народження можуть спосте­рігатися кефалгематоми, під- і внутрішньошкірні крововиливи з пупкового канатика. Для захворювання характерний гематомний тип кровотеч. Переважають крововиливи у великі суглоби кінцівок (частіше кровотечі під час травм, видалення зубів, хірур­гічних втручань). У разі легких форм захворювання кровотечі бувають лише після пасивних травм або значних оперативних втручань. За наявності гемофілії рецесивний ген лежить у негомологічній ділянці Х-хромосоми і є рецесивним, тому на гемофі­лію частіше хворіють чоловіки, а передають її жінки. Хвороба передається від діда до онука через майже здорову дочку-носія.

Приклад. Здорова жінка вийшла заміж за хворого на гемофілію чоловіка.

Хн — ген нормального згортання крові;

Хh – ген гемофілії;

Усі діти від такого шлюбу будуть здоровими, але всі дівчатка будуть носіями гена гемофілії.

У шлюбі дочок — носіїв гена гемофілії зі здоровими чолові­ками у другому (Р2) поколінні 50 % хлопчиків можуть бути хво­рими на гемофілію:

Хвора дівчинка може народитися у шлюбі хворих чоловіка і дружини (ХhХh) або коли дружина є носієм гена гемофілії (ХHХh). Але такі шлюби майже не зустрічаються. Відомі кілька випадків гемофілії у жінок:

Спостерігалася серед членів кількох королівських родин Європи. З'явилася вона як мутація в англійської королеви Вікторії, а по­тім зустрічалася в Іспанії, Німеччині, Росії.

Лікування хворих на гемофілію проводять шляхом замісної терапії — введенням суцільної донорської крові або її окремих фракцій. Антигемофільний VIII фактор згортання крові — антигемофільний глобулін (дефект якого зумовлює гемофілію А) — отримують з крові бика та свині. Лікування повинно бути роз­почате якомога раніше, оскільки несвоєчасне лікування призво­дить до набряків і деформацій суглобів, зтискання та ушко­дження нервів, атрофії м'язів і остеопорозу.

Профілактика гемофілії полягає у виявленні жінок-носіїв, ін­формуванні їх про спадковий характер та про небезпеку рециди­вів хвороби в родині.

Гемофілію можна діагностувати внутрішньоутробно за допо­могою методу амніоцентезу, з подальшим визначенням у кліти­нах амніотичної рідини статевого хроматину або за акрихіновою флюоресценцією У-хромосоми. Стать дитини можна також визначити методом каріотипування клітин плода з амніотичної рідини або отримати їх методом біопсії хоріона. Якщо мати — носій гемофілії, 50 % хлопчиків у такій родині можуть бути хво­рими на гемофілію. У такому разі, зберігати чи переривати ва­гітність, вирішують самі батьки.

ДАЛЬТОНІЗМ

Генне захворювання — наслідок мутації гена, яка призводить до порушення колірного зору. Виявив його у себе й описав ан­глійський природознавець Дж. Дальтон 1794 р. Це захворюван­ня в машиніста, що призвело до тяжких наслідків, було описано 1875 р. (в Швейцарії трапилася велика аварія поїздів з числен­ними жертвами). Відтоді проводять обов'язкову перевірку ко­лірного зору в робітників усіх видів транспорту, солдатів та ін.

Розрізняють кілька форм дальтонізму: дейтеронопія — част­кова аномалія сприйняття зеленого кольору (плутають зеле­ний колір із сірим, жовтим і темно-червоним); протакопія —аномалія сприйняття червоного кольору (плутають червоний колір із сірим, жовтим і темно-зеленим).

 

МУЛЬТИФАКТОРІАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ

(ПОЛІГЕННІ ЗАХВОРЮВАННЯ

ЗІ СПАДКОВОЮ СХИЛЬНІСТЮ)

До цієї групи належить більшість спадкових захворювань, причиною яких є мутації кількох чи багатьох генів. До того ж ці мутації не призводять до видимої патології, а лише зумовлюють схильність до неї. І щоб ця схильність розвилася в патологію, потрібна дія на організм певних чинників середовища. У генезі цих захворювань — взаємодія спадкових чинників і середовища. Схильність виявляється в зміні норми реакції організму на дію чинників зовнішнього середовища.

Так, у хворих на цукровий діабет змінена норма реакції на та­кі звичайні харчові речовини, як крохмаль, цукор. Ці речовини стають надзвичайним чинником і призводять до тяжких пору­шень вуглеводного обміну.

У людей, хворих на параміотонію, змінена норма реакції на холод, температура 10—12 °С спричинює у них тонічні судоми. Схильність до пігментної ксеродерми зумовлена надчутливістю до ультрафіолетових променів.

У тих, хто страждає на алергійні захворювання, змінена нор­ма реакції на різні речовини (алергени), що призводить до алергійних реакцій. Ці реакції можуть виявлятися висипами, свербе­жем, набряками, кашлем, задишкою, бронхоспазмами, нападами бронхіальної астми, набряками Квінке тощо. До цієї групи за­хворювань належать: бронхіальна астма, гіпертензія, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, атопічний дерматит, екзема, ексудативний діатез, нейродерміт, цукровий діабет, шизо­френія. Сьогодні мультифакторіальні захворювання становлять 92 % від усіх загальних патологій людини.

Полігенно успадковуються і деякі фізіологічні особливості орга­нізму: розумові здібності, тривалість життя, схильність до інфек­ційних захворювань тощо. Це доведено багатьма авторами на основі близнюкового методу.



ХРОМОСОМНІ ХВОРОБИ

Серед спадкових патологій хромосомні хвороби становлять приблизно 25 %. Такі хвороби можуть бути спричинені хромо­сомними мутаціями, які призводять до порушення структури й кількості хромосом. Хромосомна патологія здебільшого невилі­ковна. Вона призводить до таких тяжких клінічних проявів, як природжені вади розвитку різних органів і систем, безплідність, не виношування вагітності, розумова відсталість, високий відсо­ток смертності.

Клінічна картина різних хромосомних хвороб: затримка пси­хічного й фізичного розвитку, черепно-лицева дисморфія, вади серця, ушкодження сечостатевої і нервової систем, тому хромо­сомні хвороби називають синдромами.

 

Так, етіологія близько 55 % мимовільних викиднів пов'язана з аномаліями хромосом. Частота хромосомних аномалій серед мертвонароджених досягає 6 —7 %. Хромосомні хвороби зазви­чай не успадковуються, тобто від батьків не передаються дітям. Каріотипи батьків таких хворих зазвичай нормальні. Аномалії хромосом з'являються в статевих клітинах (гаметах) за певних порушень під час мейозу. І якщо ушкоджена клітина буде брати участь у заплідненні, то новий організм буде розвиватися хворим. Таким чином, більшість хромосомних хвороб — наслідок мута­ції в статевих клітинах батьків або на стадії дроблення зиготи.

Мутації в гаметах призводять до розвитку повних форм, а му­тації, що з'явилися на ранніх стадіях розвитку ембріону (особли­во на стадії дроблення зиготи), утворюють мозаїчний організм. Мозаїчні форми хромосомних хвороб мають легший перебіг. Можливо, цим і пояснюється наявність нормальних клітин, які компенсують генний дисбаланс.

 

Аномалії, пов'язані з порушенням автосом, мають тяжчий пе­ребіг, ніж аномалії, пов'язані зі статевими хромосомами. Це вияв­ляється насамперед у тому, що інтелект за таких хвороб уражу­ється значно більше. Це пов'язано з різною генетичною активніс­тю хромосом: У-хромосома несе мало генів, а одна з Х-хромосом у жінок перебуває в неактивному стані.

 

В основу класифікації хромосомних хвороб покладено три умови:


Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 809 | Нарушение авторских прав



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 |



При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.006 сек.)