АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Етапи розвитку заповідної справи в Україні

Процес становлення заповідної справи в Україні був тривалим, із підйомами та спадами.

У 1898 році землевласником Ф.Е.Фальц-Фейном у його маєтку «Асканія- Нова» надано двом ділянкам цілинного степу заповідного режиму. Окрім того, тут розпочалось створення зоопарку та дендропарку. Саме так розпочато заповідну справу в Україні (створення заповідних територій у маєтку "Асканія-Нова"1989 р).

Для обгрунтування створення заповідників багато зробив російський вчений В.В.Докучаєв, який за результатами “Особой экспедиции по облесительным и обводнительным работам в степях южной Росии” першим поставив питання про організацію у заповідниках наукових станцій для проведення довготривалих досліджень. У 1892 році він виділив у Старобільських степах на Донеччині дослідну ділянку площею 5,5 тис.га на плато між річками Деркул та Комишева. Крім того, В.В. Докучаєв виділив там ділянку незайманого степу близько 12 га, яка збереглася до наших днів.

Професор Московського університету Г. О. Кожевніков (1908) одним із перших обгрунтував ідею створення заповідників. Він писав: «...Не надо ничего устранять, ничего добавлять, ничего улучшать. Надо предоставить природу самой себе и наблюдать результаты.»

Академік І.П.Бородін (1914) порушував питання щодо створення захисних ділянок у заповідниках для наглядного вивчення природи.

Д.І.Соловйов називає заповідником ділянку, яка оголошена недоторканою назавжди.

Відомий лісовод Г.Ф.Морозов (1909-1910) вказував, що виділяти об’єкти для заповідання необхідно планово, вони повинні характеризувати певну ботаніко-географічну область.

Для розвитку заповідної справи багато зробив харківський вчений В.І.Талієв, який запропонував створити друкований орган для пропаганди ідей охорони “Бюлетень Харківського товариства любителів природи”(1913).

На Україні працювали Волинське, Полтавське, Одеське, Кримське, Миколаєвське, Подільське товариства любителів і дослідників природи.

Необхідно відмітити, що царський уряд Росії не надавав достатньої уваги створенню охоронних територій – організована В.В.Докучаєвим дослідна станція в колишньому Старобельському уїзді Харківської губернії після його смерті перестала існувати.

Деякі заповідні об”єкти створювали виключно для охорони певних видів мисливських звірів, птахів, промислових риб, ділянок лісу, захисту грунтів від ерозії, річок від висихання. Так, у Криму охоронялись сосновий ліс від Ялти до Ай-Петрі, буковий ліс біля Козьмо-Домініанського монастиря, ялівцеві ліси в Ханакі-Туанській лісовій дачі між Алупкою і Судаком.

Для заповідання багато робили львівські любителі природи, окремі землевласники. В 1907 році був створений скельно-лісовий резерват “Бубнище” в Долинському уїзді на Станіславщині площею 54 га. В 1910 році в Тернопільському воєводстві біля с. Окна землевласником Федоровичем створені степові резервати “Любомля” і “Гостра Скалка” площею 10 га. У 1912 році у Закарпатті резерватами оголошені масиви “Стужиця” (площею 331.8 га), “Тиха” в басейні річки Уж (14,9 га.), гора Піп-Іван (221,9 га.), а в 1919 році – урочище “Кедрачі” біля джерел Лімниці.

Однією з форм заповідних об”єктів були приватні дендропарки. Всього до революції 1917 року їх нараховувалось близько 150. Найбільш відомі: Асканія-Нова, Софіївка, Тростянець, Олександрія, Веселі Боковеньки, Устинівка. Деякі з них у 20-30 рр. стали державними заповідниками. Проте, на жаль, під час революції і громадянської війни багато приватних дендропарків було знищено.

Після революції люмпенів під проводом В.Ульянова 1917 року багато природоохоронних об’єктів постраждало. Хоча, у 1918 році за ініціативою першого президента Всеукраїнскої Академії наук В.І. Вернадського створена наукова біостанція, на базі якої пізніше було створено заповідник «Гористе».

Вплинув на подальший розвиток заповідної справи в Україні Декрет РНК РРСФР “Про охорону пам'ятників природи, садів і парків”(1921). Рішення про заповідання природних об”єктів починають поступово приймати і місцеві органи влади. В багатьох округах створювали заповідники місцевого значення.

У 1919 році був створений заповідник “Конча-Заспа”, в 1930 р. площа його була біля 800 га. У 1933-1934 р.р.територія Кончі-Заспи входила до складу Середньодніпровського (Канівського) заповідника.

У 1923 році постановою РНК УРСР створено заповідник республіканського значення «Піщані Кучугури», розташований в пониззях Дніпра площею 15 тис. га, а в 1927 р.- “Надморські заповідники” площею 32 тис. га.

З 1926 по 1929 роки заповідна справа в Україні пережила хоч нетривалий, але сприятливий період. 16 червня 1926 року ВУЦИК і РНК УРСР затвердили “Положення про пам'ятники культури і природи”, яке стало визначальним в розвитку заповідної справи. Це «Положення» встановлювало нові загальні правила порядку створення, охорони, утримання, дослідження, пропаганди заповідних об”єктів.

У 1931 році – “Канівський лісостеповий заповідник”. Його площ складала 1040га (Борейко,1995).

Кримський заповідник, площа якого в 1928 році - 21138 га.

На кінець 1927 року в Україні було шість державних заповідників: Гористе, Конча-Заспа, Асканія-Нова, Лісостеповий ім. Т.Г.Шевченка, Надморські заповідники та Піщані заповідники понизь Дніпра, а в 1929 р. - 8 заповідників.

Однак, незважаючи на низку заходів з охорони природи, прийнятих у 20-х роках на різних рівнях, багато цінних пам”яток природи було знищено.

З початку 30-х років в Україні зменшився об’єм фінансування на природоохоронні заходи, почались гоніння і фізичне знищення відомих вчених-природоохоронців. Так, з середини жовтня по листопад 1933 року було заарештовано 21 людину, пов”язану з заповідником “Асканія-Нова”. Йшла “чистка”. Скоротилися площі заповідників на 15 тисяч гектарів (це 40% від площі заповідників). Були закриті заповідники «Асканія-Нова» і «Конча-Заспа», «Кам’яні могили».

Проте в 1936-38 роках заповідано низка об'єктів у Сумській, Харьківській, Вінницькій та інших областях.

На Західній Україні (з розвалом Австро-Угорської імперії Станіславщина і Львівщина відійшли до Польщі, Закарпаття - до Чехословаччини, Буковина - до Румунії) продовжували створювати нові природоохоронні об'єкти.

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 1103 | Нарушение авторских прав