АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Сучасний стан та перспективи розвитку заповідної справи в Україні

Прочитайте:
  1. I. Створення конструктивної стратегії економічного розвитку, яка би включала реформування власності
  2. I. Створення конструктивної стратегії економічного розвитку, яка би включала реформування власності.
  3. Актуальність проблеми донорства в Україні
  4. Анафілактичний тип алергії: алергени, періоди і механізм розвитку, клінічні прояви, профілактика.
  5. Біохімічні зміни крові – один із механізмів розвитку артеріальної гіпертензії
  6. Відкриття Л.Пастера та їх роль в розвитку медичної науки. Роботи Р.Коха та їх вплив на прогрес мікробіології.
  7. ВІЛ-інфекція в Україні.
  8. Гарантії місцевого самоврядування в Україні
  9. Гіпертонічна хвороба та артеріальна гіпертензія: сучасний стан проблеми
  10. Глава 15. КАК СПРАВИТЬСЯ СО СТРЕССОМ

В 1983 році із врахуванням накопиченого досвіду у розвитку заповідної справи уряд республіки затвердив класифікацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду України.

Були утворені заповідники: Карадазький (1979), “Дунайські плавні” (1981), “Розточчя” (1984), “Медобори” (1990), Дніпровсько-Орільський (1990). Почали створюватись національні природні парки: Шацький (1983), Синевирський (1989).

З набуттям Україною незалежності прийнята низка урядових рішень, які визначали основні напрямки розвитку заповідної справи. У 1992 році - Закон України “Про природно-заповідний фонд», за яким були введені дві нові категорії в природно-заповідному фонді - регіональні ландшафтні парки (РЛП) та біосферні заповідники (БЗ). 22 вересня 1994 року Верховна Рада прийняла Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні. Пізніше були утворені природні заповідники: «Горганський» (1996) та «Еланецький степ» (1996), Казантипський (1998), Опукський (1998), Рівненський (1999), “Черемський” (2001), національні природні парки: Азово-Сивашський (1993), Вижницький (1995), “Подільські Товтри” (1995), «Святі гори» (1997), Яворівський (1998), «Сколівські Бескиди» (1999), Деснянсько-Старогутський (1999), “Прип’ять-Стохід” (2007) та “Голосіївський” (2007).

В останні роки досить активно почали створювати регіональні ландшафтні парки. Так, якщо на 1996 рік існувало 17 РЛП загальною площею близько 169,2 тис. га, то на 1999 р. 28 із загальною площею 425.4 тис.га (Стеценко, 1998), на 2007 р. – більше 40. Першим в Україні був створений ще до прийняття Закону “Про природно-заповідний фонд України” ландшафтний парк “Дністровський каньйон” у Тернопільській області площею 42084 га.

В останні роки прийнята низка надзвичайно важливих документів, зокрема, Закони України: “Про охорону навколишнього природного середовища”(1991), “Про тваринний світ”(1993), “Про ратифікацію конвенції про охорону біологічного біорізноманіття (1994); Постанови Верховної Ради України “Про Червону Книгу України” (1992) та “Про програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні” (1994), затверджені Кодекси: “Земельний кодекс України”(1992), “Повітряний кодекс України” (1993), “Лісовий Кодекс України” (1994), “Кодекс України про надра” (1994), “Водний кодекс України” (1995).

Президент України підписав низку Указів щодо особливо охоронних територій, зокрема, “Про збереження і розвиток природно-заповідного фонду України” (1993), “Про резервування для наступного заповідання цінних природних територій” (1994), про створення окремих заповідників, національних парків та заказників загальнодержавного значення.

У цей період прийнята також низка Постанов Кабінету Міністрів України, які в тій чи іншій мірі регулюють функціонування мережі територій з особливим режимом, у тому числі природно-заповідної фонду (додаток 1).

Сьогодні в Україні природно-заповідну мережу складають 4 біосферних і 17 природних заповідників, 19 національних природних парків, більше 40 регіональних ландшафтних парків, 22 ботанічних сади, 36 дендрологічних парків, 11 зоологічних парків, 510 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва.

Перспективними для розширення природно-заповідної мережі України є також близько 300 тис га найбільш цінних болотних масивів, 150 тис. га місць зростання лікарських рослин, майже 2000 га земель, які є місцем оселення цінної ентомофауни.

З метою збереження водно-болотних угідь, що мають міжнародне значення, головним чином як місця оселення водоплавних птахів, в акваторії Тендрівської та Ягорлицької заток Чорного моря, у дельті Дунаю та у затоці Сиваш під особливу охорону взято понад 220 тис. га.

Указом Президента України від 10 березня 1994 №79/94 на підставі рішень місцевих органів влади зарезервовано для наступного заповідання близько 700 тис.га територій, цінних в науковому та екологічному відношеннях.

Однак, незважаючи на вжиті заходи, мережа природно-заповідного фонду в Україні є значно меншою (4,69% від загальної території), ніж в багатьох країнах Європи, де цей показник досягає 15,3 %.

До 2000 року планувалось збільшити площу природно-заповідної мережі в Украіні до 5, а в окремих регіонах - до 10 % (Стеценко,1998).


Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 576 | Нарушение авторских прав



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |



При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.004 сек.)