АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Основні функції територій і об’єктів природно-заповідного фонду

ландшафтної структури заповідних об'єктів, С. М. Стойко виділив їх основні функції:

Науково-дослідна функція. Полягає у можливості проведення в заповідних територіях систематичних стаціонарних досліджень, результати яких використовують при науковому обґрунтуванні раціонального природокористування, рекреаційного навантаження тощо.

Екологічна функція. Надання платних екологічних, соціальних і рекреаційних послуг туристам та екскурсантам відіграє важливу роль у формуванні власних фінансових ресурсів установ ПЗФ в умовах ринкових відносин.

Соціальна функція. Властива національним паркам, охоронним ландшафтним районам, паркам-пам'ятникам садово-паркового мистецтва. В умовах існуючих темпів урбанізації перед ними стоїть важливе завдання - забезпечення рекреаційними ресурсами населення міст й індустріально-промислових агломерацій.

Природо-пізнавальна функція. Властива екосистемам як природного, так і культурного походження. Природні екосистеми дають змогу ознайомитись туристам і краєзнавцям з визначними пам'ятками та явищами природи, красивими пейзажами; відвідати екологічно чисті об'єкти; побачити екзотичний тваринний і рослинний світ; відвідати історичні місця і споруди; познайомитись з інтродукованими видами рослин і тварин та їх адаптацією до нових екологічних умов.

Культурно-освітня та дидактична функція. Полягає у сприянні розвитку загальноосвітньої сфери людини, розширенні її природничого і краєзнавчого світогляду, вихованні природоохоронної активності та відповідальності за стан природи як національного, так і загальнолюдського багатства. Історичний аналіз взаємодії суспільства й біосфери свідчить про значення природних багатств не лише для біологічного виживання людини, але й для її інтелектуального і духовного розвитку.

Ландшафтно-естетична функція. Розуміючи важливе значення навколишньої природи, людина здавна прагнула зберегти не лише корисні для неї природні ресурси, а й естетично вартісні ландшафти. Саме завдяки цьому в Україні у XIX ст. створювалися прекрасні ландшафтні парки (Софіївка, Олександрія, Тростянець тощо), ботанічні сади, бралися під охорону мальовничі скелі, старі дерева й урочища.

2. Види використання територій і об’єктів природно-заповідного фонду.

Використання територій та об'єктів природно-заповідного фон­ду здійснюється на праві власності і на праві користування.

Особливостями права власності на території та об'єкти при­родно-заповідного фонду є те, що Закон «Про природно-за­повідний фонд України» деталізує питання щодо форм влас­ності на ці об'єкти. Так, ст. 4 цього Закону відносить території природних заповідників, заповідні зони біосферних за­повідників, землі та інші природні ресурси, надані національ­ним природним паркам, до власності Українського народу. Цим положенням розширюється об'єктний склад права виключної власності народу України, визначений ст. 9 Закону України від 7 лютого 1991 р. «Про власність»'. Конституцією України від 28 червня 1996 р.

У власності Українського народу можуть перебувати також регіональні ландшафтні парки, зони — буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних за­повідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва. Ці ж об'єкти можуть перебувати і в інших формах власності, перед­бачених законодавством України. Відповідно до цього положення можна припустити, що зазначені природні комплекси природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній, колективній та приватній власності. У свою чергу, до державної власності можуть бути віднесені території та об'єкти природно-за­повідного фонду загальнодержавного значення, а до комунальної — місцевого значення.

Суб'єкти права власності на території та об'єкти природно-за­повідного фонду — це український народ, який здійснює право власності на ці об'єкти через Верховну Раду України, держава в особі Верховної Ради України, уповноважені державні органи, Вер­ховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Се­вастопольська міські ради, інші ради, колективи підприємств, ко­лективи орендарів, кооперативні, господарські товариства і об'єднання, спілки, громадські об'єднання, релігійні та інші ор­ганізації, а також громадяни України.

У межах своїх повноважень власник на свій розсуд володіє, ко­ристується і розпоряджається належним йому майном. Ви­ключність права власності не допускає будь-яких обмежень у здійсненні цих повноважень.

Відповідно Верховна Рада України від імені народу України та держави визначає основні напрямки державної природоохоронної політики, правові основи регулювання відносин у галузі охорони, використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, відтворення їх природних комплексів, визначає повноваження рад, порядок організації та діяльності органів управління у цій галузі, встановлення режимів територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Фактично, володіючи природно-заповідним фондом, Вер­ховна Рада України реалізує повноваження з користування ним че­рез відповідні спеціально уповноважені органи державного уп­равління у галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду. Розпорядження природними ресурсами при­родно-заповідного фонду Верховна Рада України реалізує не лише у формі відчуження їх, а й визначає цільове призначення територій та об'єктів природно-заповідного' фонду, вилучає їх повністю або частково з господарського користування, оголошує їх територіями чи об'єктами природно-заповідного фонду.

Існування інших форм власності на території та об'єкти при­родно-заповідного фонду спірне, оскільки відповідно до ст. 4 Зе­мельного кодексу України та ст. 7 Закону «Про природно-за­повідний фонд України» землі територій та об'єктів природно-за­повідного фонду України, землі природних територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, історико-куль-турну, господарську цінність належать до категорії земель природо­охоронного та історико-культурного призначення і тому не можуть передаватися у колективну та приватну власність.

При цьому слід мати на увазі, що окремі території та об'єкти при­родно-заповідного фонду перебувають на праві користування у гос­подарствах наукових установ. Законодавство припускає можливість переходу права власності на ці об'єкти та території. Але в разі зміни форм власності на землю, на якій розташовані заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, заповідні урочища, пар­ки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов'язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною пере­орієнтацією охоронного зобов'язання. Це стосується, в першу чергу, колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фер­мерських) господарств, інших суб'єктів.

Водночас законодавство не допускає приватизації ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків, які були ство­рені до прийняття Закону «Про природно-заповідний фонд Ук­раїни».

Право колективної та приватної власності на території та об'єкти природно-заповідного фонду посвідчується державним ак­том на право власності земельними ділянками.

Суб'єкти колективної та приватної власності земель природо­охоронного призначення зобов'язані забезпечувати охорону і збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду відповідно до встановленого заповідного режиму, не здійснюва­ти діяльності, яка б негативно впливала на стан природних ре­сурсів та об'єктів, використовувати їх лише за цільовим призна­ченням, здійснювати інші повноваження, визначені законодав­ством.

Право колективної чи приватної власності на земельну ділянку природоохоронного призначення припиняється на підставі рішен­ня відповідної ради у випадках, передбачених ст. 28 Земельного ко­дексу України, а саме: у випадках добровільної відмови від земель­ної ділянки, відчуження (продажу) земельної ділянки раді; викупу земельної ділянки для державних або громадських потреб; система­тичного невнесення земельного податку у визначені законодавст­вом терміни; використання земельної ділянки способами, що при­зводять до її забруднення, погіршення екологічної ситуації, та в інших випадках.

Залежно від категорії, до якої віднесено територію чи об'єкт природно-заповідного фонду, вони можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища. Це так звані основні види використання природно-заповідного фонду (ст. 9 За­кону «Про природно-заповідний фонд України»).

Так, науково-дослідні роботи на територіях та об'єктах природ­но-заповідного фонду проводяться з метою вивчення природних процесів, забезпечення постійного спостереження за їх змінами, екологічного прогнозування, розробки наукових основ охорони, відтворення і використання природних ресурсів та особливо цінних об'єктів.

Основні напрямки наукових досліджень здійснюються на тери­торіях природних заповідників, біосферних заповідників, національ­них природних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків відповідно до програм і планів науково-дослідних робіт, які затверджуються Національною академією наук України і Міністерством екології та природних ресурсів України'.

Здійснюються наукові дослідження відповідними науковими підрозділами, що створюються у складі спеціальних адміністрацій територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержав­ного значення, у складі спеціальних адміністрацій територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.

Наукові дослідження у межах цих територій та об'єктів можуть вести й інші наукові установи на підставі відповідних угод між ни­ми та адміністрацією.

Координацію наукових досліджень здійснюють Національна академія наук України та Мінекоресурсів України.

Основною формою узагальнення результатів наукових досліджень та спостережень за станом і змінами природних ком­плексів, виконаних на територіях та об'єктах природно-заповідно­го фонду, є Літопис природи, матеріали якого використовуються для оцінки стану навколишнього природного середовища, розроб­ки заходів щодо його охорони, ефективного використання природ­них ресурсів, забезпечення екологічної безпеки (ст.ст. 41—43 Зако­ну України «Про природно-заповідний фонд України»).

Значну роль відведено використанню територій та об'єктів при­родно-заповідного фонду в освітньо-виховних, оздоровчих та інших рекреаційних цілях. Безпосередній живий зв'язок, спілку­вання з унікальними природними явищами, об'єктами шляхом здійснення екскурсій, туризму сприяє формуванню у громадян впевненості у необхідності особливої охорони заповідних природ­них комплексів як національного надбання'.

Оздоровча, інша рекреаційна, освітньо-виховна діяльність на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду здійснюється спеціальними підрозділами адміністрацій цих територій та об'єктів, а також іншими підприємствами, установами та організаціями на підставі угод з адміністрацією.

Додатковими видами використання територій та об'єктів при­родно-заповідного фонду є заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, ри­бальство, розміщення городів працівників цих установ тощо.

Основні і додаткові види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призна­ченню територій та об'єктів природно-заповідного фонду, встанов­леним вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об'єктів.

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 2312 | Нарушение авторских прав