Головний комплекс гістосумісності, локалізація, поліморфізм генів. HLA-система, клас II, локуси, молекули, локалізація, функції. HLA-типування, цілі, методи
Оскільки первісні дослідження АГ гістосумісності було проведено на лейкоцитах людини, їх назвали лейкоцитарними антигенами людини (HLA). Вони закодовані у групі HLA-генів, що локалізуються у 6 хромосомі людини, головним чином у локусах А, В, С і D. У ссавців ці молекули позначаються як головний комплекс гістосумісності (MHC). Кожна клітина окремої особини експресує тільки одну пару різних HLA-A, HLA-B, HLA-C та інших МНС-генів, один з яких походить від кожного з батьків.
Найважливіші антигени гістосумісності - це молекули МНС класів І і II. Вони являють собою дуже поліморфні глікопротеїдні гетеродимери, що знаходяться на поверхні багатьох клітин. За своєю структурою деякі ділянки молекул МНС подібні до певних фрагментів антитіл, і тому МНС-білки та імуноглобуліни включають до однієї суперродини. Поліморфізм МНС-білків залежить від мінливості амінокислотних залишків у доменах а1 і а2 молекул МНС І і доменах а1 і В1 молекул МНС II.
Молекули МНС II, які локалізуються на АПК, додатково взаємодіють з CD4 молекулами Т-хелперів, або так званих Т-лімфоцитів гіперчутливості уповільненого типу.
Молекули МНС класу II (HLA-D) кодуються генами, що розташовані у локусах DP, DQ і DR. Вони також дуже поліморфні. Молекули МНС II знаходяться тільки на мембранах професійних АПК (дендритні клітини, макрофаги, В-лімфоцити), які взаємодіють із CD-4 Т-лімфоцитами. Молекула МНС II являє собою димер, що складається з двох поліпептидних ланцюгів: α (MM 34 кДа) і β (MM 29 кДа). Кожний ланцюг має цитоплазматичну ділянку і містить два домени -a1f a2 та В1? В2 відповідно. Обидва ланцюги формують спільну пептидзв'язуючу борозну, яка утворюється із структур доменів α 1 і βг Молекула МНС II зв'язує лінійний антигенний пептид, що містить 11 і більше залишків амінокислот. Молекули МНС II презентують CD-4 Т-лімфоцитам екзогенні антигенні пептиди, які не синтезуються всередині АПК, а утворюються шляхом процесингу захопленого антигену.
Перед здійсненням трансплантації тканини донора і реципієнта повинні бути досліджені за допомогою HLA-типування. Воно містить реакцію мікролімфоцитолізу з використанням специфічних моноклональних та поліклональ-них антитіл і полімеразну ланцюгову реакцію (ПЛР) для ідентифікації унікальних нуклеотидних послідовностей ДНК у структурі НLА-генів.
Імунна відповідь організму: визначення, фази і форми. Зобразити схему. Клітини, цитокіни і молекули HLA, що беруть участь в імунній відповіді. Регуляція імунної відповіді в організмі.
Імунна відповідь організму: визначення, фази і форми. Зобразити схему. Клітини, цитокіни і молекули HLA, що беруть участь в імунній відповіді. Регуляція імунної відповіді в організмі.
Клітинна імунна відповідь - специфічна відповідь, ефекторами якої є Т-цитотоксичні лімфоцити (кілери СД8), Т хелпери (СД4) та активовані макрофаги.
Розвиток адаптивної клітинної відповіді викликають:
- корпускулярні антигени – клітинну імунну відповідь запального типу,
- видозмінені антигени власного тіла стимулюють розвиток клітинної імунної відповіді цитотоксичного типу.
1) латентний період – це впізнання АГ, яке відбувається в результаті рецепторної взаємодії АГ с макрофагом.
2) індуктивний період – це передача інформації про АГ Т-лімфоцитам а потім И лімфоцитам. 3) продуктивний – утворення АТ и надходження їх у кров.
Імунологічна пам'ять – це здібність організму реагувати прискореною та посиленою імунологічною реакцією на повторне введення АГ. Носії – Т,B лімфоцити памяті.
Специфічні імунні реакції клітинного типу є провідними при інфекційних захворюваннях, зумовлених внутрішньоклітинними паразитами, пухлинних, аутоімунних захворюваннях, а також при гіперчутливості сповільненого типу (ГСТ) та при трансплантаційному імунітеті.
Різновиди клітинної імунної відповіді:
Цитотоксична (ТСД8)
Запального типу (Тх1 СД4)
Т лімфоцити є основними клітинами, які приймають участь в клітинній відповіді. За поверхневим глікопротеїнам CD4 та CD8 розділяються на дві великих категорії. CD4+ лімфоцити отримали назву Т-хелпери, їх кількість у периферійній крові досягає 55—60% від загальної кількості Т-лімфоцитів. CD8+ лімфоцити названі Т-кілерами, їх кількість у периферичній крові складає 20—30%. Обидві субпопуляції Т-лімфоцитів відносять до імунорегуляторних клітин. Співвідношення цих клітин (імунорегуляторний індекс – ІРІ) в нормі становить 1,5—3,5. Т-кілери це тривало живуча та повільно рециркулююча популяція лімфоїдних клітин. На їх долю в периферичній крові припадає 55—75% від загальної кількості лімфоцитів.
Окрім зазначених рецепторів на поверхні всіх Т-лімфоцитів є:
— рецептор до еритроцитів барана;
— рецептор до Т-мітогену (фітогемаглютинін - білок рослинного походження, отриманий з квасолі) та до конковаліну А (отриманий з конвалії);
— рецептори до інтерлейкіну 1, 2 (ІЛ-1, ІЛ-2);
— трансплантаційні антигени класа I.
Перераховані рецептори відіграють певну роль у регуляції імунної відповіді та визначаються при проведенні імунодіагностики.
Функції СД4 лімфоцитів:
• основна хелперна (допомогають В-лімфоцитам СD8+ лимфоцитам, макрофагам здійснювати ефекторні функції),
• можуть виконувати кілерну функцію.
Т-лімфоцити-хелпери підрозділяються на дві субпопуляції (1-го та 2-го типа), які виконують різні функції за рахунок продукції різних цитокінів — інтерлейкінів.
Тxl продукують ІНФ-γ, ІЛ-2 та ФНП-α, та активують макрофаги, ЕК-клітини, стимулюють дозрівання Т-кілерів.
Тх2 продукують ІЛ-5, ІЛ-10 та ІЛ-13, які відповідають за розвиток гуморальної відповіді.
Txl та Тх2 розрізняються по здатності продукувати різні цитокіни, та мають на поверхні різні активаційні маркери.
СД8 лімфоцитів виконують цитотоксичні функції.
Т-кілер — основна ефекторна клітина клітино-опосредкованого імунітету, яка здійснює лізис мішеней, забезпечуючи генетичну постійність внутрішнього середовища організма.
Всі зміни гомеостаза на внутрішньоклітинному рівні, відображаються на мембрані клітин у вигляді ендогених пептидів, які знаходяться у складі молекул гістосумісності класу I.
Імунна пам’ять – основне поняття імунології, яке базується на тому, що всі Т-лімфоцити здатні формувати клітини пам’яті, забезпечуючи тим самим можливість вторинної імунної відповіді (більш ефективної та прискореної). В імунних реакціях, де ефекторні функції виконують макрофаги, пам’ять створюється виключно Т-хелперами.
Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 1496 | Нарушение авторских прав
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 |
|