АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Противірусний імунітет. Механізм і особливості противірусного захисту

Прочитайте:
  1. Активний центр ферментів та механізм їх каталітичної дії
  2. Анатомо-топографічні особливості плеври та легень.
  3. Анатомо-фізіологічні особливості системи травлення в дітей
  4. Анафілактичний тип алергії: алергени, періоди і механізм розвитку, клінічні прояви, профілактика.
  5. Б. Автономний механізм апоптозу.
  6. Біомеханізм пологів при передньому виді потиличного передлежання
  7. Біохімічні зміни крові – один із механізмів розвитку артеріальної гіпертензії
  8. Вікові й статеві особливості енергетичного обміну
  9. Всмоктування в травному каналі. Механізми всмоктування йонів натрію, води, вуглеводів, білків, жирів.
  10. Всмоктування в травному каналі. Механізми всмоктування йонів натрію, води, вуглеводів, білків, жирів.

Основою противірусного імунітету є клітинний імунітет. Клітини-мішені, інфіковані вірусом, знищуються цитотоксичними лімфоцитами, а також NK-клітинами і фагоцитами, що взаємодіють з Fc-фрагментами антитіл, прикріплених до віруспецифічених білків інфікованої клітини. Противірусні антитіла здатні нейтралізувати тільки позаклітинно розташовані віруси, як і фактори неспецифічного імунітету - сироваткові противірусні інгібітори. Такі віруси, оточені і блоковані білками організму, поглинаються фагоцитами або виводяться із сечею, потом і ін (так званий «видільної імунітет»). Інтерферони посилюють противірусну резистентність, індукуючи в клітинах синтез ферментів, що пригнічують утворення нуклеїнових кислот і білків вірусів. Крім цього, інтерферони надають іммуномодулюючу дію, посилюють в клітинах експресію антигенів головного комплексу гістосумісності (МНС). Противірусна захист слизових оболонок зумовлена секреторними IgA, які, взаємодіючи з вірусами, перешкоджають їх адгезії на епітеліоцитах.

20 Сутність трансплантаційного імунітету та шляхи його подолання. Імунодепресанти.

Трансплантационным иммунитетом называют иммунную реакцию макроорганизма, направленную против пересаженной в него чужеродной ткани (трансплантата). Знание механизмов трансплантационного иммунитета необходимо для решения одной из важнейших проблем современной медицины — пересадки органов и тканей. Многолетний опыт показал, что успех операции по пересадке чужеродных органов и тканей в подавляющем большинстве случаев зависит от иммунологической совместимости тканей донора и реципиента.

Иммунная реакция на чужеродные клетки и ткани обусловлена тем, что в их составе содержатся генетически чужеродные для организма антигены. Эти антигены, получившие название трансплантационных или антигенов гистосовместимости, наиболее полно представлены на ЦПМ клеток.

Реакция отторжения не возникает в случае полной совместимости донора и реципиента по антигенам гистосовместимости — такое возможно лишь для однояйцовых близнецов. Выраженность реакции отторжения во многом зависит от степени чужеродности, объема трансплантируемого материала и состояния иммунореактивности реципиента.

При контакте с чужеродными трансплантационными антигенами организм реагирует факторами клеточного и гуморального звеньев иммунитета. Основным фактором клеточного трансплантационного иммунитета являются Т-киллеры. Эти клетки после сенсибилизации антигенами донора мигрируют в ткани трансплантата и оказывают на них антителонезависимую клеточно-опосредованную цитотоксичность.

Специфические антитела, которые образуются на чужеродные антигены (гемагглютинины, гемолизины, лейкотоксины, цитотоксины), имеют важное значение в формировании трансплантационного иммунитета. Они запускают антителоопосредованный цитолиз трансплантата (комплемент-опосредованный и антителозависимая клеточно-опосредованная цитотоксичность).

Возможен адоптивный перенос трансплантационного иммунитета с помощью активированных лимфоцитов или со специфической антисывороткой от сенсибилизированной особи интактному макроорганизму.

Механизм иммунного отторжения пересаженных клеток и тканей имеет две фазы. В первой фазе вокруг трансплантата и сосудов наблюдается скопление иммунокомпетентных клеток (лимфоидная инфильтрация), в том числе Т-киллеров. Во второй фазе происходит деструкция клеток трансплантата Т-киллерами, активируются макрофагальное звено, естественные киллеры, специфический антителогенез. Возникает иммунное воспаление, тромбоз кровеносных сосудов, нарушается питание трансплантата и происходит его гибель. Разрушенные ткани утилизируются фагоцитами.

В процессе реакции отторжения формируется клон Т- и В-клеток иммунной памяти. Повторная попытка пересадки тех же органов и тканей вызывает вторичный иммунный ответ, который протекает очень бурно и быстро заканчивается отторжением трансплантата.

С клинической точки зрения выделяют острое, сверхострое и отсроченное отторжение трансплантата. Различаются они по времени реализации реакции и отдельным механизмам.


Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 1099 | Нарушение авторских прав



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 |



При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.003 сек.)