АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Цитотоксичний і імунокомплексний типи алергічних реакцій: алергени, механізм розвитку, клінічні прояви

Прочитайте:
  1. I. Створення конструктивної стратегії економічного розвитку, яка би включала реформування власності
  2. I. Створення конструктивної стратегії економічного розвитку, яка би включала реформування власності.
  3. Активний центр ферментів та механізм їх каталітичної дії
  4. Анафілактичний тип алергії: алергени, періоди і механізм розвитку, клінічні прояви, профілактика.
  5. Б. Автономний механізм апоптозу.
  6. Біомеханізм пологів при передньому виді потиличного передлежання
  7. Біохімічні зміни крові – один із механізмів розвитку артеріальної гіпертензії
  8. Всмоктування в травному каналі. Механізми всмоктування йонів натрію, води, вуглеводів, білків, жирів.
  9. Всмоктування в травному каналі. Механізми всмоктування йонів натрію, води, вуглеводів, білків, жирів.
  10. Всмоктування в травному каналі. Механізми всмоктування йонів натрію, води, вуглеводів, білків, жирів.

II тип — цитотоксический. Антиген, расположенный на клетке «узнается» антителами классов IgG, IgM. При взаимодействии типа «клетка-антиген-антитело» происходит активация комплемента и разрушение клетки по трем направлениям: комплементзависимый цитолиз; фагоцитоз; антителозависимая клеточная цитотоксичность. Время реакции — минуты или часы.

Ко II типу гиперчувствительности близки антирецепторные реакции (так называемый IV тип гиперчувствительности), основой которых являются антирецепторные антитела, например антитела против рецепторов к гормонам.

Клинические проявления II типа. По II типу гиперчувствительности развиваются некоторые аутоиммунные болезни, обусловленные появлением аутоантител к антигенам собственных тканей: злокачественная миастения, аутоиммунная гемолитическая анемия, вульгарная пузырчатка, синдром

Гудпасчера, аутоиммунный гипертиреоидизм, инсулинозави-симый диабет II типа.

Аутоиммунную гемолитическую анемию вызывают антитела против Rh-антигена эритроцитов; эритроциты разрушаются в результате активации комплемента и фагоцитоза. Лекарственно-индуцируемые гемолитическая анемия, гранулоцитопения и тромбоцитопения сопровождаются появлением антител против лекарства — гаптена и цитолизом клеток, содержащих этот антиген.

III тип — иммунокомплексный. Антитела классов IgG, IgM образуют с растворимыми антигенами иммунные комплексы, которые активируют комплемент. При избытке антигенов или недостатке комплемента иммунные комплексы откладываются на стенке сосудов, базальных мембранах, т. е. структурах, имеющих Fc-рецепторы.

Первичными компонентами III типа гипрчувствительности являются растворимые иммунные комплексы антиген-антитело и комплемент (анафилатоксины С4а, СЗа, С5а). При избытке антигенов или недостатке комплемента иммунные комплексы откладываются на стенке сосудов, базальных мембранах, т.е. структурах, имеющих Fc-рецепторы. Повреждения обусловлены тромбоцитами, нейтрофилами, иммунными комплексами, комплементом. Привлекаются провоспалительные цитокины, включая TNF-a и хемокины. На поздних стадиях в процесс вовлекаются макрофаги.

Реакция может быть общей (например, сывороточная болезнь) или вовлекать отдельные органы, ткани, включая кожу (например, системная эритематозная волчанка, реакция Артюса), почки (например, волчаночный нефрит), легкие (например, аспергиллез) или другие органы. Эта реакция может быть обусловлена многими микроорганизмами. Она развивается через 3-10 часов после экспозиции антигена, как в реакции Артюса. Антиген может быть экзогенный (хронические бактериальные, вирусные, грибковые или прото-зойные инфекции) или эндогенный, как при системной эри-тематозной волчанке.

Клинические проявления III типа. Сывороточная болезнь происходит при введении высоких доз антигена, например лошадиной противостолбнячной сыворотки. Через 6-7 дней в крови появляются антитела против лошадиного белка, которые, взаимодействуя с данным антигеном, образуют иммунные комплексы, откладывающиеся в стенках кровеносных сосудов и тканях. Развиваются си-стемные васкулиты, артриты (отложение комплексов в суставах), нефрит (отложение комплексов в почках).

Реакция Артюса развивается при повторном внутрикожном введении антигена, который локально образует иммунные комплексы с ранее накопившимися антителами. Проявляется отеком, геморрагическим воспалением и некрозом.

25. Серологічні реакції

Імунні реакції використовують при діагностичних і імунологічних дослідженнях у хворих і здорових людей. З цією метою застосовують серологічні методи, тобто методи вивчення антитіл і антигенів з допомогою реакцій антиген-антитіло, які виявляються в сироватці крові й інших рідинах, а також тканинах організму.

Виявлення в сироватці крові хворого антитіл проти антигенів збудників дозволяє поставити діагноз хвороби. Серологічні дослідження застосовують також для ідентифікації антигенів мікробів, різних біологічно активних речовин, груп крові, тканинних та пухлинних антигенів, імунних комплексів, рецепторів клітин та ін

При виділенні мікроба від хворого проводять ідентифікацію збудника шляхом вивчення його антигенних властивостей за допомогою імунних діагностичних сироваток, тобто сироваток крові гіперімунізованих тварин, що містять специфічні АТ. Це так звана серологічна ідентифікація мікроорганізмів.

В мікробіології та імунології широко застосовуються реакції аглютинації, преці-пітаціі, нейтралізації, реакції з участю комплементу, з використанням мічених антитіл і антигенів. Перераховані реакції відрізняються за ефектом і технікою постановки, однак, всі вони засновані на реакції взаємодії антигену з антитілом і застосовуються для виявлення як антитіл, так і антигенів. Реакції характеризуються високою чутливістю і специфічністю.

Особливості взаємодії антитіла з антигеном є основою діагностичних реакцій в лабораторіях. Реакція in vitro між АГ і АТ складається з специфічної і неспецифічної фази. У специфічній фазу відбувається швидке специфічне зв'язування активного центру антитіла з детермінантою антигену. Потім настає неспецифічна фаза - більш повільна, яка проявляється видимими фізичними явищами, наприклад утворенням пластівців (феномен аглютинації) або преципітату у вигляді помутніння. Ця фаза вимагає наявності певних умов (електролітів, оптимального рН середовища).

Зв'язування детермінанти антигену (епітопи) з активним центром Fab-фрагмента антитіл обумовлено ван-дер-ваальсовими силами, водневими зв'язками і гідрофобною взаємодією. Міцність і кількість звязаного антигену антитілами залежать від афінності, авідності антитіл і їх валентності.


Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 990 | Нарушение авторских прав



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 |



При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.005 сек.)